Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Складності дослідження свідомості

Якби парадокси раціонального дослідження свідомості обмежувалися тільки філолофсько-умоглядними труднощами! Насправді вони природно переломлюються в цілому спектрі методологічних проблем її науково-експериментального вивчення.

Надзвичайно серйозною проблемою є знаходження об'єктивних методів її вивчення. Які б досконалі прилади і строгі методики не використовувалися, ніколи не вдасться усунути факту іманентної включеності особливостей внутрішнього світу вченого у зміст одержуваного ним про свідомість знання. Це стосується і його емоційно-психічних станів, і рис його особистої біографії, і його базових ціннісно-інтелектуальних переваг, і, нарешті, специфіки його національно-культурного оточення.

У свій час ці моменти були тонко помічені О.Шпенглером, який заявив, що «картина душі є завжди лише картиною якоїсь цілком визначеної душі», а претензії західної раціоналістичної психології на абсолютну об'єктивність – не більше, ніж європоцентристська ілюзія, тому що «якщо кому-небудь здається, що він пізнає душевний лад чужих культур... то він приписує цьому останньому власну картину»2. Мало того, об'єктивність і раціональність досліджень свідомості ставляться під питання й самим об'єктом вивчення, особливо якщо це стосується експериментальних досліджень свідомості живої людини й включає її інтроспективні самозвіти. У психології добре

1 Паскаль Б. Мысли. М., 1994. С. 64.

2 Шпенглер О. Закат Европы. Т. 1. М., 1993. С. 482-483.


відомо, наскільки відрізняється світ наших справжніх психічних переживань від того, що ми про нього самі думаємо. Видатний нейрофізіолог У.Р.Эшби навіть відкрито заявив, що наука про свідомість і мозок повинна в принципі відмовитися від будь-яких апеляцій до даних живої свідомості, тому що ще ніхто не винайшов способу їх об'єктивної трансляції та перевірки.1



Нарешті, надійність раціональних засобів вивчення свідомості ставиться під питання природою мовних засобів її опису.В контексті аналізу теми «Свідомість» ми обмежимося лише методологічними аспектами проблеми взаємовідношень свідомості та мови, з огляду на багатющу традицію її осмислення. Докладний аналіз основних стратегій її розв'язання у філософських шуканнях XX століття можна знайти в монографії А.Н.Портнова2. Чітке формулювання проблеми адекватності мови реальності свідомості поставив ще С.Аскольдов у своїй прекрасній праці «Свідомість як ціле», відзначивши, що «вона полягає у відсутності підходящих образів, понять і навіть слів для характеристики і з'ясування природи свідомості. Наша наука й загалом увесь побут думки занадто односторонньо насичені матеріалом зовнішнього досвіду. Внаслідок цього для характеристики внутрішнього часто не вистачає суто інструментальних засобів наукової думки»3. Близьку до аскольдівської думку й приблизно в той же самий час висловлює О.Шпенглер, відзначаючи схематизуючий фізикалізм мови сучасної йому психології, що зовсім не відповідає завданню опису свідомості як особливої динамічної живої реальності4. Згодом думку про те, що наша свідомість континуальна, а мова дискретна й тому неадекватна для опису безперервного потоку переживань, неодноразово висловлював і обґрунтовував у своїх працях видатний російський математик і лінгвіст В.В.Налімов5.

Загальна ж причина невідповідності мов (природної і штучних) живій стихії людської свідомості корениться, очевидно, у тому, що вони своєю семантикою і синтаксисом адаптовані до дескрипції конкретних предметностей свідомості (у першу чергу – предметів і процесів зовнішнього світу), проте виявляють свою непридатність для зовнішнього й відстороненого опису тієї цілісної системи, органічною частиною внутрішнього буття якої самі ж і є. Цю ситуацію можна символічно порівняти зі знаменитою спробою барона Мюнхгаузена витягти самого себе за волосся з болота. Звідси випливають або неминуча метафоричність описів явищ свідомості природною мовою, або явна обмеженість використання штучних мов, які страждають огрубленістю й схематизмом у силу їхньої прив’язаності до цілком визначених концептуальних моделей свідомості та обраних методологій її вивчення.

Стосовно ж мови східних психотехнік, як з'ясовується, досить тонкої та витонченої6, виявляється така картина: її осмислене

 

1 Эшби У.Р. Конструкция мозга. М, 1962. С. 33–34.

2 Див.: Портнов А.Н. Язык и сознание: основные парадигмы исследования проблемы в философии XIX– XX вв. Иваново, 1994.

3 Аскольдов С. (С.А.Алексеев). Сознание как целое. М, 1918. С. 2.

4 Шпенглер О. Указ. соч. С. 478-480.

5 Див.: Налимов В.В. Вероятностная модель языка. М., 1979.

6 Про ступінь її складності можна судити за буддійською моделлю свідомості, яка наиводиться у відомій праці лами Анагаріки Говінди «Психологія раннього буддизму», де одних тільки рівнів свідомості налічується дванадцять. Див.: Говинда Анагарика, лама. Психология раннего буддизма. Основы тибетского мистицизма. СПб., 1993. С. 9.


використання, по-перше, наштовхується на серйозні міжкультурні бар'єри і, по-друге, передбачає необхідність особистого ознайомлення з тими актами і станами свідомості, які вона описує. Недарма один із західних дослідників східної йоги Р.Уолш відзначає, що «всі медитативні традиції одностайно постулюють пряму залежність їх інтелектуального осягнення від особистого безпосереднього досвіду»1.

Філософські парадокси і науково-методологічні труднощі раціонального освоєння свідомості спокушають обрати альтернативну стратегію її досліджень. Якщо в принципі не можна ззовні глянути на свідомість як на цілісний предмет (або розглянути її як річ серед інших речей за іншою термінологією) і немає необхідних логічних засобів для її визначення-осмислення, то можливо доцільніше глибше поринути в цю унікальну «предметність», щоб її зсередини споглядати, переживати й посильно описувати? Звідси випливають численні медитативно-дескриптивні й містичні програми безпосереднього занурення в потік свідомості, що набули найбільшого розвитку на Сході. Однак і їм, у свою чергу, притаманні дві принципові труднощі. По-перше, неусувна особиста забарвленість медитативного знання-досвіду, що залежить від культурно-національного контексту, релігійно-конфесійної приналежності адепта, віх його власної біографії і т.д. По-друге, неможливість інтерсуб’єктивної та загальнозначущої передачі отриманих знань чужій свідомості, особливо тій що належить іншій культурній традиції. У випадку ж використання природної мови і засобів експериментальної наукової перевірки подібних результатів негайно реанімуються всі ті труднощі, про які мова йшла вище.

На цьому ми закінчимо аналіз методологічних парадоксів і труднощів, які виникають при дослідженні свідомості, й висловимо припущення, що в остаточному підсумку й самі ці труднощі, і багато неоднорідних, часом бінарних поглядів на свідомість, як вони представлені в різних філософських, наукових і релігійно-містичних школах, – усе це є відображенням реальної суперечливості (навіть антиномічності як вираження граничної суперечливості якого-небудь об'єкта), притаманної свідомості людини. Вкажемо лише на деякі з цих антиномій2.

 

2. ОСНОВНІ АНТИНОМІЇ СВІДОМОСТІ

 

У російській літературі на принципову подвійність свідомості (сутність – існування; зовнішнє – внутрішнє; індивідуальне – надіндивідуальне) вказує у своїй змістовній монографії А.Н.Лой3, але внутрішній зв'язок цієї онтологічної подвійності свідомості

 

1 Walsh R. An Evolutionary model of meditation Research // Meditation: Classic and Contemporary Perspectives. N. Y., 1984. P. 30.

2 Їх більш розгорнутий аналіз читач може знайти в монографії: Иванов А.В. Мир сознания. Барнаул, 2000.

3 См.: Лой А.Н. Сознание как предмет теории познания. Киев, 1988.

 

 


з методологією її вивчення точніше від усіх була схоплена Ф.Т.Михайловим: «Проблеми, з якими стикається дослідник свідомості, визначаються насамперед реальними суперечностями самого предмета дослідження»1. Додамо до сказаного Ф.Т.Михайловим, що подібні «предметні» суперечності, що мають гранично гостру, антиномічну форму, з необхідністю відображаються в протилежних філософських концепціях свідомості, набуваючи в них свого чіткого осмислення й одночасного підтвердження свого об'єктивного, а не суб’єктивно-примисленого статусу.

Так, моя свідомість є щось глибоко іманентне;це – «моя свідомість», «моє інтимне буття», що зберігає сокровенну таємницю моєї індивідуальності. Ніхто інший у світі, ніяка чужа свідомість (крім хіба що всевідаючого Бога, якщо я релігійна людина) не може безпосередньо проникнути у внутрішнє життя мого «Я». З іншого боку, чужі свідомості також унікальні, самоцінні й автономні. Кожна з них – у собі самій непроникна та неповторна монада, яка лише актом своєї вільної волі, зсередини себе відкривається іншій монаді й, відповідно, усередині себе виявляє це чуже, ніколи до кінця не прозоре буття. ««Не-я» у чистому у вигляді, – пише іспанський мислитель X.Ортега-і-Гассет, – це не світ, а саме інша Людина, її протилежне моєму «Я», ego, і її ніяк не пов'язаний з моїм світ. Світ іншого недосяжний і по суті недоступний мені. Безпосередньо ввійти у цей світ мені не дано, оскільки я не в змозі відкрити для себе «Я» іншого. Я можу лише про нього здогадуватись, оскільки воно виявлено в моєму власному, вихідному світі»2.

Але моя свідомість є водночас і щось трансцендентне, надособисте, тому що лише через нього мені дано відчути й усвідомити присутність інших речей і внутрішнє життя свідомостей, відмінних від моєї власної. Понад те, лише завдяки свідомості я здатний долати свої тілесні межі й забобони самості, відчувати свій глибинний сутнісний зв'язок з іншими людьми і співпричетність із усім світом; і бувають такі рідкісні миті екзистенціального переживання єдності з усім сутнім, коли людина відчуває себе часткою всесвітньої свідомості, проявом єдиної світової душі.

Погляд на душевне життя людини як на частину Світової Душі розвивався вже Платоном і неоплатоніками. У межах християнської традиції людина визнається образом і подобою Божою, а її індивідуальна свідомість розглядається в деяких релігійно-філософських моделях як укорінена в нескінченній трансцендентній божественній свідомості, про що ми вже писали у зв'язку з поняттям абсолютного суб'єкта пізнання. Підсумовуючи короткий аналіз опозиції «трансцендентне – іманентне», можна сказати, що свідомість і автономізує, і пов'язує мене з усім світом; у ній я можу бути самим собою й водночас ототожнюватися з тим, що є не-я. У мене стільки ж підстав уважати себе частиною всесвітньої або суспільної свідомості, як і наполягати на унікальності свого духовного світу, тобто я можу зайняти однаково обґрунтовані позиції персоналізму та імперсоналізму.

 

1 Михайлов Ф.Т. Общественное сознание и самосознание индивида. М., 1990. С. 7.

2 Ортсга-и-Гассет X. Избранные труды. М, 1997. С. 566.


Перейдемо до розгляду іншої антиномії. Моя свідомість є щось суб’єктивно-триваюче<временящеся>, щоіснує у вигляді незворотного й невідтворюваного потоку образів, асоціацій і спогадів, які я нікому, ніколи й ніяк не зможу передати абсолютно адекватно, точно так само, як не можу плекати надію на автентичне входження в чужий суб'єктивно триваючий <временящийся> потік. Такий погляд на свідомість як на неперервно-оновлюване буття, по суті таку, що перебуває в перманентному процесі становлення, у непрямій формі присутній уже в античній традиції в Геракліта, і особливо – у його учня Кратіла; у новітній європейській філософії – в А.Бергсона1, в У.Джемса (див. його розуміння свідомості як потоку «хвиль» або «полів», які невідомо звідки і як виникають у нашій голові)2, в сучасній вітчизняній філософії – у М.К.Мамардашвілі3.

Однак при всій значимості внутрішнього часу для мого «Я»4 в його бутті присутні й об’єктивно-надчасовіідеї, цінності та образи-архетипи, які ніби ширяють над стихією моїх темпоральних переживань і безумовно існують в якості таких у чужій свідомості. Завдяки їм я не тільки щось суб'єктивно усвідомлюю, але й об'єктивно у-свідомлюю <со-знаю> та переживаю однаково з іншими «Я». Відзначимо, що якщо антиномія «трансцендентне – іманентне» характеризує насамперед форму переживань свідомості (особисті вони чи над-особисті), то аналізована тут пара категорій виявляє діалектику змісту наших переживань.

Природа об’єктивно-надчасових змістів свідомості вперше була систематично продумана Платоном і поміщена ним, як відомо, в особливий надчуттєвий світ ідей. У наступній традиції визнання об'єктивно-загальнозначущого знання зовсім не обов'язково було пов'язане з наданням йому особливого онтологічного статусу, незалежного від індивідуальної людської свідомості. Подібний підхід представлений у післягегелівському періоді розвитку німецької філософії, починаючи з К.Маркса й неокантіанців і закінчуючи онтологією Н.Гартмана та феноменологією. Тут скрізь визнається надособиста об'єктивність у змісті індивідуальної свідомості (логічних структур, наукових ідей і духовних цінностей), але при цьому категорично заперечується їх самостійне буття. В такому світі об'єктивного духу, за Н.Гартманом, «немає свідомості... немає спадковості; його продовження безособистісне, він передає себе таким чином, що індивіди вростають у нього, його переймають і передають»5. Не вдаючись в аналіз правомірності або неправомірності такої конкретної інтерпретації природи об'єктивних змістів свідомості, відзначимо, що варто визнати загальну обґрунтованість як надчасово-об’єктивістських, так і екзистенціально-темпоральних філософських моделей свідомості.

Інша антиномія свідомості особливо зримо проявилась у філософських шуканнях XX століття: усвідомлюване (свідоме) – неусвідомлюване.Пріоритет в ідентифікації свідомості передусім з усвідомленістю своїх переживань і

 

1 Бергсон А. Собрание сочинений. Т. 1. СПб., 1913. С. 11–12.

2 Джемс У. Психология в беседах с учителями. М, 1902. С. 11.

3 Мамардашвили М.К. Необходимость себя. М., 1996. С. 255.

4 Ми вже писали про це в онтологічному розділі наших лекцій.

5 Гартман Н. Старая и новая онтология // Ист.-филос. ежегодник. М., 1988. С. 323.


з процесами мислення належить, без сумніву, Р.Декарту. Згодом ототожнення свідомості не просто з мисленням, а саме з логічним мисленням як квінтесенцією свідомості гранично рельєфно виявилось у панлогізмі Гегеля. Свідомість виявляється в нього тотожною з логіко-рефлексивною діяльністю,причому логічна думка здатна зняти всі неусвідомлювані (нерефлексивні) іпостасі життя свідомості в якості своїх недосконалих (перетворених) форм. «Мислення, – пише в цьому зв'язку Гегель, – становить не тільки субстанцію зовнішніх речей, але також і загальну субстанцію духовного. У всякому людському спогляданні є мислення. Мислення є також загальне у всіх уявленнях, спогадах і взагалі в кожній духовній діяльності, у всякому хотінні, бажанні й т.д. Всі вони являють собою подальші специфікації мислення»1. В утвердженні основної ролі логічного мислення є найглибший смисл, і будь-які – типу постмодерністських – спроби позбутися його «шор», «огрубінь», «забобонів», «репресивності», здійснені у формі хоч скільки-небудь зв'язного тексту, що претендує на доказовість і інтерсуб’єктивність, завжди будуть лише утверджувати об'єкт критики. Інша справа, що явно не все в нашій свідомості логічне й прозоре для сугубо раціональної рефлексії.

Як ми вже відзначали вище при аналізі феноменів явного і неявного знання, в людській свідомості присутні такі спогади, тілесно-емоційні імпульси і бажання, які не тільки не усвідомлюються в цей момент часу, а й взагалі не можуть бути мною самостійно усвідомлені без допомоги іншої свідомості. У межах західної філософії ідея несвідомого була вперше в явній формі висловлена Г.В.Ляйбніцем, потім покладена в основу метафізичних систем А.Шопенгауера й Е.Гартмана, а детально психологічно експлікована у фрейдистській традиції. Знаменно, що якщо в ранніх працях основоположника психоаналізу несвідоме трактувалося лише як витиснуті змісти свідомості, то в межах наступної еволюції поглядів 3.Фрейда і в його учнів несвідоме набувало все більшого значення порівняно зі свідомими компонентами психіки. Але якщо Фрейд завжди по суті намагався залишитися раціоналістом і протиставляв усвідомлювані інтелектуальні компоненти свідомості деструктивним несвідомим потягам (див. його гімн науці й інтелекту в пізній праці «Майбутнє однієї ілюзії»2), то його учень К.Г.Юнг прямо заявляв, що «свідомість є філо- й онтогенетично вторинним феноменом»3, і саме в архетипах колективного несвідомого корениться і стійке «ядро» особистості, і все різноманіття її творчих свідомих ідей. Правда, у пізній своїй праці «Синхронізм: акаузальний принцип зв'язку» швейцарський психолог розвинув трохи іншу теорію архетипів, що істотно відрізняється від його ранніх біологізаторських інтерпретацій. Тепер з несвідомого корелята інстинктів вони перетворилися скоріше у надсвідому компоненту психіки, близьку до світу ідей Платона. Ідея про те, що неусвідомлюване не зводиться тільки до несвідомого рівня,

 

1 Гегель. Энциклопедия философских наук. Т. 1. Наука логики. М., 1975. С. 122.

2 Див.: Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Вопр. философии. 1988. № 8.

3 Jung C.G. Memories, Dreams, Reflections. Glasgow, 1967. P. 381.


що лежить «нижче» від нашого свідомого «Я», а містить у собі надсвідомий зміст, який ніби перевищує наше «Я», здається нам досить глибокою, і ми до неї ще повернемося. У цілому ж свідомість можна з однаковими підставами досліджувати і як неусвідомлювану, і як свідому діяльність, про що свідчать і понині успішно існуючий психоаналітичний рух, і ті традиції, в яких існування несвідомого зазнає детальнної критики. Тут досить згадати екзистенціалістську (наприклад, в особі Сартра) критику Фрейда, і структуралістські спроби, насамперед в особі К.Леві-Строса, дати цілком раціонально-логічну інтерпретацію несвідомого, тобто звести його до неявних логічних структур мови або навіть до фізичних структур1.

Перейдемо до наступної пари антиномічних характеристик свідомості. Так, моя свідомість вільна,і я у творчих актах когнітивної діяльності володію даром суб'єктного конструюванняпредметностей будь-якого роду, починаючи від фантастичних образів і закінчуючи ідеалізованими абстрактними об'єктами теорії. На конструктивний характер людської суб'єктивності та можливість її апріорного самопізнання першим звернув систематичну увагу І.Кант, про що ми вже говорили вище. Але разом з тим моя свідомість і невільна,вона детермінована ззовні,зазнаючи впливу з боку зовнішніх речей і процесів. Фактично я настільки ж відображаю світ – на чому наполягають прихильники реалістичних теорій пізнання – як і конституюю його образ в інтенціонально-смислових актах свідомості, про що говорять послідовники закладеної кьонігсбергським мислителем трансценденталістської традиції філософування.

Нарешті, можна згадати й про такі пари гранично протилежних іпостасей буття свідомості як соціальне – індивідуально-екзистенціальне, матеріальне – ідеальне.На останній, фундаментальній парі категорій ми ще спеціально зупинимося нижче, а поки зробимо деякі загальні висновки з аналізу основних онтологічних антиномій свідомості.

 

3. ВИЗНАЧЕННЯ СВІДОМОСТІ

 

На перший погляд може здатися, що розкриті вище антиномії лише посилили враження про методологічну обмеженість і неадекватність будь-яких підходів до вивчення свідомості, а всі минулі та майбутні спроби її розгляду навряд чи будуть здатні органічно осмислити і примирити всі протилежні іпостасі її існування. Виникає навіть спокуса заявити, вертаючись до нашого первинного розуміння свідомості, що вона являє собою такий рід буття, за допомогою якого пізнаються й перетворяться всі інші види буття (природне, культурно-соціальне, тілесно-фізіологічне і т.д.), але яке саме принципово непізнаване у своїй цілісності.

1 Див., наприклад, його програмні праці: Леви-Строс К. Миф, ритуал, генетика // Природа. 1978. № 1; Levi-Strauss К. Myth and Meaning. L, 1978. P. 53.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.