Свідомість особистості – це динамічно розгорнута від несвідомих до надсвідомих шарів «життєвого світу» система

Пізнавльних здібностей і видів знання (перцептивних, емоційних, ціннісних, логічних), які забезпечують особисте вдосконалення та багатомірну творчу діяльність «Я» у світовому бутті.

Останнє словосполучення означає, що настав час звернутися до проблем онтології свідомості, до питання «щоє свідомість за самим своїм єством?». Це має на увазі необхідність: а) прояснити думку російських філософів про зв'язок реальності свідомості з феноменом життя у Всесвіті, про що мова йшла вище; б) поставити під сумнів її сугубо ідеальний статус.

ЛЕКЦІЯ 24.

ОНТОЛОГІЧНИЙ СТАТУС ЯВИЩ СВІДОМОСТІ.

ПРОБЛЕМА ІДЕАЛЬНОГО

На тлі великих досягнень і водночас руйнівних породжень людської думки у XX сторіччі перед філософією з усією гостротою постало питання: який онтологічний статус явищ свідомості у Всесвіті? Чи не кореняться всі лиха людської істоти саме в абсолютно неправильному розумінні природи своєї свідомості і її творчих продуктів? Після сторіч антропоцентричного протиставлення думки буттю й інтенції на переінакшення світу відповідно до людських примх чи не варто знову повернутися до древніх і, здавалося б, давно відкинутих поглядів, коли ідеї аж ніяк не протистояли природі, слово не відокремлювалося від іменованого предмета, а навколишній світ уявлявся живою істотою, що перебуває з нами у перманентному спів-знанні <со-знании> та взаємо-спілкуванні <со-общении>?

Саме такий мотив чітко звучить у праці П.А.Флоренського «Вселюдські корені ідеалізму»¹, однак аналіз проблем, пов'язаних з розумінням природи свідомості, ми почнемо зі звертання до протилежної позиції, а саме – до послідовно матеріалістично-реалістичної, як вона представлена в діалектичному матеріалізмі. Тут ми мимоволі відтворимо ряд сюжетів, які вже обговорювались у межах онтологічного розділу наших лекцій, але акцентуємо увагу на гносеологічних нюансах.

1. ІДЕАЛЬНІСТЬ СВІДОМОСТІ

У межах діалектичного матеріалізму реальність свідомості твердо кваліфікується (принаймні в більшості праць) як ідеальна (суб'єктивна) реальність, яка відображає реальність матеріальну (об'єктивну).Іноді ця позиція набуває вкрай жорсткого дуалістичного характеру. Наприклад, у вигляді фрази В.І.Леніна про те, що «назвати думку матеріальною – означає зробити помилковий крок до змішання матеріалізму з ідеалізмом»². Яка аргументація лежить в основі подібної позиції?

Її прихильники стверджують, що свідомість має ідеальний зміст у вигляді ідей і образів, у яких, по-перше, немає нічого від матеріальності³

¹ См.: Флоренский П.А., священник. Сочинения. В 4 т. Т. 3. Ч. 2. М., 1999.

² Ленин В.И. Поли. собр. соч. Т. 14. С. 231. Цікаво, що вона суперечить його ж висловленню про те, що в самому фундаменті матерії варто припустити існування властивості, схожої з людським відчуттям. Про ці труднощі гносеології діалектичного матеріалізму ми вже згадували вище.

³ У розумінні фізичної тілесності.

відображуваних з їхньою допомогою об'єктів природного й соціального оточення, і, по-друге, у змісті свідомості немає нічого від фізіологічної організації мозку й тих матеріальних процесів, які в ньому відбуваються при маніпулюванні цим ідеально-предметним змістом. У моєму ідеальному образі стола, який я в цей момент споглядаю, немає нічого від матерії реального стола, і мені ніяк не дані ті, без сумніву, надзвичайно складні нейрофізіологічні процеси в моєму організмі, які цей акт споглядання забезпечують. Ще більш зримий приклад: реальний вогонь обпікає, а ось ідея вогню у свідомості людини не горить, але зате реальний вогонь (приміром, у вигляді багаття чи доменної печі) завжди скінченний у часі, а, скажімо, гераклітівська ідея розумного вогню, що править у Всесвіті, пережила свого прабатька на тисячоріччя й цілком може бути визнана безсмертною, принаймні до тієї пори, поки існує людська цивілізація. Отже, світ людської свідомості являє собою світ ідеально-сутньої думки або, кажучи сучасною науковою мовою, сферу оперування інформацією в «чистому вигляді».

Якщо діалектико-матеріалістична теза про явища свідомості як ідеальні копії (образи) об'єктивної матеріальної дійсності не приймається багатьма філософськими напрямами, то неможливість причинного пояснення явищ свідомості з фізіологічних процесів мозку визнається більшістю з них. Ще Г.В.Ляйбніц, про що ми вже згадували, у своєму уявному експерименті з млином показав, що як би не вивчалися мозкові «механізми», які «виробляють» думки та сприйняття, ми ніколи не виявимо в них, самих собою, нічого схожого на ідеї свідомості. З ляйбніцівськими висновками згідний не тільки послідовний діалектичний матеріаліст Ф.Енгельс із його знаменитим афоризмом про непізнаваність мислення з фізико-хімічних процесів мозку¹, а й представник природничо-наукового матеріалізму Е.Дюбуа-Реймон², і вчитель B.C.Соловйова, послідовний теїст П.Д.Юркевич, який присвятив критиці редукціоністско-фізіологічних підходів до свідомості ряд блискучих сторінок³.

Отже, з трактуванням свідомості як ідеальної реальності не можна не погодитися хоча б тому, що ідея речі не – це сама фізична річ, а з фізіології тіла й мозку сутність духовних явищ пояснити ніяк не вдається. Однак тут виникають два питання.

1. Що таке ідеальність свідомості в позитивному розумінні, тобто за самим своїм єством, адже вище скрізь давалися її суто негативні характеристики типу «ідеальне не є матерією відображуваного предмета», «ідеальне неможливо пояснити з фізіологічних процесів мозку»?

2. Наскільки обгрунтована кваліфікація явищ свідомості як сугубо ідеальних, а речей і процесів природного світу як явищ матеріальних? Чи не є такий розподіл щонайменше занадто грубим?

Постараємося відповісти на ці питання, підійшовши до них із трохи несподіваної сторони.

¹ Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т. 20. М., 1961. С. 563.

² Дюбуа-Реймон Э. О границах познания природы. Семь мировых загадок. М., 1901. С. 21.

³ Юркевич П.Д. Философские произведения. М., 1990. С. 114–116, 132.

2. ІДЕАЛЬНІСТЬ ПРИРОДНИХ ПРОЦЕСІВ

Задамося, на перший погляд, сугубо онтологічним питанням, начебто б що не має прямого стосунку до гносеології: «що лежить в основі буття двох беріз, одна з яких росте в Росії сьогодні, а друга росла в Канаді два століття тому?». Між цими двома деревами, що належать до того самого біологічного виду, немає ніяких зв'язків у просторі й у часі, однак вони мають істотні спільні властивості. Яка природа цієї спільності?

Для прихильника платонічних традицій філософування відповідь на це питання не становить особливих труднощів. Якщо загальні ідеї мають об'єктивне і надчасове існування (в особливому платонівському світі ейдосів або в Божественному Розумі), то вони й постають у ролі причин виникнення множини матеріальних речей того самого класу. Ідея при такому підході виконує функцію ідеального прототипу, незмінної породжуючої основи (субстанції) фізичної множинності, на зразок ідеального образу стола, який у розумі столяра передує виготовленню реальних столів. Чим точніше в матерії втілилась ідея, тим ближче річ до ідеалу й, отже, до істинного буття.