Загальні дані про скелет та його функції Остеологія – наука, що вивчає кістки, артрологія — з’єднання кісток. Скелет (sceletum) дорослої людини утворений більше як 200 кістками, він формує основу тіла людини.
Опорно-руховий апарат складається з кісток, їхніх з'єднань та скелетних м'язів. Він забезпечує рух у просторі та опору людському організму. Кістки та їхні з'єднання утворюють пасивну частину опорно-рухового апарату, вони виконують функцію важелів. А м'язи — це активна частина опорно-рухового апарату, під час скорочення яких здійснюються рухи тіла.
Скелет має дуже важливе значення в організмі. Від особливостей його будови залежить не тільки форма тіла, а й внутрішня будова організму. Функції скелету різноманітні. Проявами його механічної функції є функція опору, руху та захисту внутрішніх органів. Біологічна функція скелета - його участь в обміні речовин (особливо мінеральних солей кальцію і фосфору) і кровотворенні.
Кістка як орган, її хімічний склад, будова. Класифікація кісток
Кістка — це самостійний орган, що має складну будову. Основа кістки — компактна і губчаста речовини. Компактна речовина міститься в зовнішньому шарі кісток, вона складається з остеонів, а губчаста речовина — з кісткових перекладин,розташованих під компактною речовиною у певному порядку.
Кістка вкрита сполучнотканинною пластинкою — періостом, що має два шари: внутрішній і зовнішній. Внутрішній шар кабіальний) – пухка сполучна тканина, зовнішній (волокнистий)- щільна сполучна тканина. В місцях з’єднання з іншими кістками кістка вкрита хрящами. Зовнішня поверхня кісток дуже своєрідна і характеризується наявністю горбистостей,горбів, гребенів, ямок, остей, борозен, каналів та інших утворів. За розвитком, формою і функцією кістки поділяють на довгі, короткі, плоскі та повітроносні. У довгих кістках розрізняють середню частину (діаліз) та два суглобові кінця (епіфізи). Порожнини довгих кісток заповнені червоним або жовтим кістковим мозком. До довгих кісток відносять більшість кісток верхніх та нижніх кінцівок. Короткі кістки – відносно невеликі кісткові утвори, всі виміри яких приблизно однакові.
Плоскі кістки мають значну довжину та ширину при невеликій товщині. Вони утворені двома пластинками щільної речовини, між якими є тонкий прошарок губчастої речовини. Це кістки черепного склепіння, лопатка, груднина тощо. Іноді пластинки щільної речовини плоских кісток роз'єднуються і утворюють різного розміру пазухи, які вистелені слизовою оболонкою та заповнені повітрям. Такі кістки називають повітроносними і відносять до них верхньощелепну, лобову та деякі інші. Кістки розвиваються з ембріональної сполучної тканини (мезенхіми): ті, що проходять дві стадії розвитку — сполучнотканинну і кісткову — називають первинними, ті, що проходять три стадії розвитку — сполучнотканинну, хрящову і кісткову — вторинними.
З’єднання кісток, їхня класифікація. Види рухів у суглобах
Усі кістки тіла людини сполучаються між собою за допомогою нерухомих (синартрози) і рухомих (діартрози) з'єднань.Нерухомі з'єднання: синдесмози — сполучна тканина між кістками (шви черепа), синхондрози — хрящова тканина між кістками (хребтовий стовп), синостози — повне зрощення кісток (клубова кістка). Рухоме з'єднання кісток (суглоби) найпоширеніше у скелеті людей. Обов'язковими структурними компонентами суглоба вважають суглобові поверхні, суглобову порожнину, суглобову капсулу та суглобову рідину. Суглобові поверхні частіше збігаються, а якщо ні, то між ними розташовані хрящові диски та меніски; суглобові поверхні завжди покриті шаром суглобового хряща.
Суглобова порожнина не сполучається з прилеглими тканинами, містить невелику кількість липкої синовіальної рідини, яка змащує суглобові поверхні і сприяє їх ковзанню. Суглобова капсула сформована волокнистою сполучною тканиною і складається з двох шарів: зовнішній (волокнистий) та внутрішній (синовіальний). За формою суглобових поверхонь розрізняють циліндричний, блокоподібний, еліпсоподібний, сідлоподібний, плоский та кулястий суглоби. Залежно від кількості кісток, що утворюютьсуглоби, їх поділяють на прості, складні та комбіновані.
Простий суглоб утворений двома кістками, складний — трьома і більше. Комбінований суглоб — поняття функціональне (рухи можливі в кількох суглобах одночасно). Залежно від кількостей солей, навколо яких можуть відбуватися рухи, розрізняють одно -, дво- і триосьові суглоби.
Скелет людини
Скелет людини складається із чотирьох відділів: скелета тулуба, скелета голови (черепа), скелета верхніх кінцівок, скелета нижніх кінцівок.
Скелет тулуба складається з хребтового стовпа і кістки грудної клітки (ребра та груднина).
Хребтовий стовп (columna vertebralis) складається з окремих хребців, у ньому розрізняють п'ять відділів: шийний (7 хребців), грудний (12 хребців), поперековий (5 хребців), крижовий (5 хребців), куприковий (4—5 хребців). Крижові та куприкові хребці зростаються між собою і утворюють відповідно крижову та куприкові кістки. Частіше загальна кількість хребців, що утворює хребтовий стовп, становить 33—34 хребця, але можуть зустрічатися й інші варіанти (30—35 хребців).
Структура, форма і ступінь розвитку хребтовою стовпа та окремих хребців дуже різні, але вони мають специфічні ознаки:
· опорну частину, яка розташована попереду, називають тілом хребця, воно має форму низької колони;
· ззаду до тіла хребця приєднується дуга хребця, яка разом із тілом утворює хребцевий отвір. Отвори всіх хребців утворюють хребтовий канал, де міститься спинний мозок. Таким чином, дуга хребця виконує переважно функцію захисту;
· від дуги відходять 7 відростків: 3 — парні (поперечні, верхні та нижні суглобові), 1 — непарний (остистий);
· між тілом хребця, його дугою та суглобовими відростками розміщені верхня і нижня хребцеві вирізки (верхня — менша, нижня — глибша). Нижня хребцева вирізка верхнього хребця разом з верхньою хребцевою вирізкою нижнього хребця обмежують міжхребцевий отвір, де проходять спинномозковий нерв та судини.
Окремі хребці різних відділів хребтового стовпа мають специфічні особливості залежно від функціонального навантаження та ступеня розвитку м'язів.
Для шийних хребців (vertebrae cervicales) характерно:
· невелике тіло, окрім І хребця;
· хребцева дуга — тонка;
· поперечні відростки мають отвір, де проходять хребтові
· артерія та вена;
· поперечний відросток закінчується двома горбками: переднім і заднім;
· довжина остистих відростків від II до VII хребців збільшується, причому до VI хребця ці відростки розщеплені на кінці.
I та II шийні хребці мають особливу форму, зумовлену їхньою участю в рухомому з'єднанні з черепом.
У І шийного хребця, атланта (atlas), немає тіла та остистого відростка. Він являє собою кільце, утворене двома дугами, передньою та задньою, з'єднаними між собою бічними частинами.
II шийний хребець, або осьовий (axis), отримав назву відповідно до функції, яку виконує, оскільки навколо нього, як навколо осі, обертається І шийний хребець разом з черепом. Від його тіла вгору відходить невеликий товстий відросток — зуб,який слід розглядати як частину І хребця, що приєдналася в процесі філогенезу до тіла II хребця.
Важливе практичне значення має передній горбок поперечного відростка VI шийного хребця, який називається сонним, оскільки він розвинений трохи більше, ніж в інших хребцях, і до нього притискають спільну сонну артерію з метою тимчасової зупинки кровотечі з неї.
VII шийний хребець (vertebra prominens) відрізняється великим остистим відростком, який нахилений донизу і нерозщеплений, тому його можна легко пропальпувати на шиї крізь шкіру, чим і користуються для підрахунку хребців з діагностичною метою.
Грудні хребці (vertebrae thoracicae) порівняно з шийними — товщі. Поперечний розмір тіл хребців від І до V зменшується, а від VI до XII — збільшується. Особливістю грудних хребців є наявність на бічних поверхнях тіла суглобових пів'ямок, верхньої та нижньої, які на хребтовому стовпі формують повну ямку, з якою зчленовується головка ребра. Крім того, І грудний хребець має повну верхню ямку та нижню пів'ямку; X грудний хребець — тільки верхню пів'ямку, а XI—XII хребці — по повній ямці.
На поперечних відростках грудних хребців є реброві суглобові ямки для зчленування з горбком ребра. Остисті відростки значно довші, ніж у шийних хребців, і більше нахилені донизу, внаслідок чого налягають один на одного подібно до черепиці (переважно в середній частині грудного відділу).
Поперекові хребці (vertebrae lumbales) мають тіло бобоподібної форми, висота та діаметр якого донизу збільшуються. Поперечні відростки тонкі та плоскі, біля основи кожного з них є додаткові відростки, які більшість анатомів розглядають як рудиментарні ребра. Остисті відростки мають вигляд широкої пластинки, спрямованої горизонтально. Суглобові відростки лежать у сагітальній площині.
Крижові хребці зростаються в одну кістку, яка має назву крижової кістки (os sacrum). У ній розрізняють дві поверхні — передню та задню, основу та верхівку. Передня поверхня гладенька, ввігнута; задня — шорстка, випукла. На ній видно п'ять сагітально розміщених гребенів: серединний, два проміжних та два бічних, які сформувалися внаслідок зрощення відростків хребців. На передній та задній поверхнях знаходяться отвори, крізь які проходять нерви та судини.
Верхівка крижової кістки закінчується крижовими ріжка ми, між якими знаходиться крижовий розтвір. Бічні частини крижів широкі і у верхніх відділах випуклі наперед. На їхніх бічних поверхнях знаходяться вушкоподібні поверхні, що зчленовуються з клубовими кістками й утворюють крижово-клубові суглоби. Позаду цих поверхонь знаходяться крижові горбис-тості, до яких прикріплюються зв'язки. Крижовий канал, що міститься в крижах, є продовженням хребтового каналу.
Куприкова кістка, куприк (os coccygis), має форму плоскої піраміди, два підвищення та два бічні відростки.
У хребтовому стовпі виділяють такі види з'єднання кісток.
Неперервні з'єднання:
1) синдесмози
• передня та задня поздовжні зв'язки, які розташовуються на передній та задній поверхнях тіл хребців;
• жовті зв'язки — розташовані між дугами хребців;
•міжостьові зв'язки — розташовані між остистими відростками хребців;
•надостьові зв'язки — тягнуться по верхівках остистих відростків; у шийному відділі вони мають назву каркової зв'язки;
• міжпоперечні зв'язки — знаходяться між поперечними
відростками хребців;
2) міжхребцевий симфіз — з'єднання тіл хребців за допомогою дисків, які складаються із зовнішнього волокнистого кільця та внутрішнього драглистого ядра;
3) синостози — з'єднання крижових та куприкових хребців за допомогою кісткової тканини.
Перервні з'єднання
• атланто-потиличний суглоб, утворений суглобовою поверхнею виростків потиличної кістки та верхніми суглобовими поверхнями атланта.
Тип суглоба — комбінований.
За формою — виростковий.
За функцією — двохосьовий (відбувається згинання і розгинання навколо фронтальної осі, нахили голови вправо та вліво навколо сагітальної);
• суглоби між І та II шийними хребцями. Представлений трьома суглобами: двома бічними атланто-осьовими, які утворені нижніми суглобовими поверхнями атланта та верхніми суглобовими поверхнями осьового хребця, з плоскими поверхнями.
Тип суглоба — комбінований.
За формою — плоский.
За функцією — трьохосьовий, але рухи обмежені й відбуваються за типом ковзання у всіх напрямках, вони синхронні з рухами серединного атланто-осьового та атланто-потиличних суглобів;
• серединний атланто-осьовий суглоб утворений передньою дугою атланта та зубом осьового хребця.
Тип суглоба — комбінований.
За формою — циліндричний.
За функцією — одноосьовий, відбуваються повороти голови праворуч та ліворуч навколо вертикальної осі. Всі вищезгадані суглоби укріплені зв'язками;
• суглоби між суглобовими відростками хребців плоскі, малорухомі, комбіновані;
• з'єднання тіла V крижового хребця з куприком здійснюється за рахунок крижово-куприкового суглоба, що дає змогу куприку відхилятися назад під час пологів, оскільки дещо збільшується передньозадній розмір виходу таза.
У бічній проекції хребтовий стовп утворює чотири вигини: шийний, грудний, поперековий та крижовий. Грудний та крижовий вигини спрямовані випуклістю назад і отримали назву кіфозу; у шийному та поперековому відділах випуклість спрямована вперед і називається лордозом. Вигин убік визначають як сколіоз. Вигини хребтового стовпа формуються з віком: у новонародженого вигинів немає, коли дитина починає тримати голову, утворюється шийний лордоз; коли починає сидіти — формується грудний кіфоз. Поперековий лордоз з'являється тоді, коли дитина починає стояти та ходити, що пов'язано з утриманням рівноваги у вертикальному положенні тіла. Вигнутий таким чином хребтовий стовп завдяки своїй еластичності витримує навантаження важкості голови, верхніх кінцівок та тулуба з пружною протидією: у разі збільшення навантажень вигини хребтового стовпа посилюються, при зменшенні — вони стають меншими. Вигини також пом'якшують поштовхи і струс уздовж хребтового стовпа, що відбуваються під час стрибків і навіть ходіння; сила поштовху спрямовується на посилення кривизни вигинів, не досягаючи черепа. З часом у людей похилого віку вигини хребтового стовпа стають менш вираженими завдяки зменшенню товщини міжхребцевих дисків і самих хребців, унаслідок втрати ними еластичності, тому він згинається допереду, утворюючи один великий грудний вигин (старечий горб), причому довжина хребтового стовпа значно зменшується.
Грудна клітка (compages thoracis) утворена 12 парами ребер, грудниною та 12 грудними хребцями.
Груднина (sternum) складається з рукоятки, тіла та мечоподібного відростка. На верхньому краї груднини є яремна ви різка, по обидва боки від якої визначаються ключичні вирізки, а нижче від зазначених утворень знаходиться вирізка І ребра. Тіло груднини значно довше від рукоятки. У місці з'єднання тіла та рукоятки визначають кут груднини. Уздовж бічних країв груднини розташовуються реброві вирізки, з них — чотири повні та дві неповні. Мечоподібний відросток має різну форму, але частіше він донизу загострений.
Ребра (costae) розміщуються по обидва боки від грудного відділу хребтового стовпа. Вони мають кісткову та хрящову частини й поділяються на справжні (верхні сім ребер) та несправжні (нижні п'ять ребер); VIII, IX та X ребра не доходять безпосередньо до груднини, а зростаються між собою та хрящовою частиною VII ребра, утворюючи реброву дугу; XI та XII ребра не зростаються, а закінчуються вільно у м'язах, це коливні ребра. У кожному ребрі розрізняють тіло та два кін ці — передній та задній. Тіло ребра дугоподібно вигнуте. На ньому виділяють кут ребра, зовнішню та внутрішню поверх ні, верхній та нижній краї. Вздовж нижнього краю ребра проходить борозна, де розміщуються міжреброві артерія, вена та нерв. Задній кінець ребра має головку, шийку та горбок (у 10 пар верхніх ребер).
Реброві хрящі є продовженням кісткових частин ребер.
Деякі особливості мають дві перші та дві останні пари ребер.
I ребро має верхню та нижню поверхні, які розміщені майже горизонтально. На його верхній поверхні знаходиться горби к переднього драбинчастого м'яза, спереду та ззаду від якого знаходяться борозни (спереду борозна підключичної вени, а ззаду — підключичної артерії).
II ребро на бічній поверхні має горбистість заднього драбинчастого м'яза.
XI та XII ребра не мають кутів ребер та горбика.
У грудній клітці розрізняють передню, задню та бічні поверхні, а також верхній та нижній отвори (апертури). Верхня апертура обмежена І грудним хребцем, першою парою ребер та рукояткою груднини; через неї проходять стравохід, трахея, судини, нерви та деякі інші органи. Нижня апертура обмежена XII грудним хребцем, дванадцятою парою ребер, ребровими дугами, мечоподібним відростком груднини. Вона затягнута діафрагмою — м'язово-сухожилковою перегородкою, крізь яку проходять стравохід, великі судини і нерви. Внутрішню частину грудної клітки розглядають як грудну порожнину, вона має форму злегка зрізаного конуса. Проміжки між двома сусідніми ребрами визначаються як міжреброві, в яких містяться міжреброві м'язи, а також зв'язки та перегородки.
Права і ліва хрящові реброві дуги утворюють підгруднинний кут, розміри якого залежать від форми грудної клітки. Форма та величина його зазнають значних індивідуальних змін, що зумовлено ступенем розвитку м'язів та легенів, що у свою чергу пов'язане зі способом життя та професією даної людини. У зв'язку з тим що в грудній клітці знаходяться життєво важливі органи — серце та легені, варіанти її змін мають велике значення для оцінки фізичного розвитку та діагностики внутрішніх захворювань. Як правило, розрізняють три форми грудної клітки: плоску, циліндричну та конічну. У людей з добре розвинутими м'язами та легенями грудна клітка стає широкою, але короткою і набуває конічної форми, тобто нижня її частина ширша, ніж верхня, підгруднинний кут — тупий. І навпаки, коли у людини слабко розвинуті м'язи та легені, грудна клітка сплощена в передньозадньому розмірі, вона вузька та довга, підгруднинний кут гострий, така грудна клітка має назву плоскої. Циліндрична форма займає проміжне положення між вищезазначеними формами грудної клітки.
Основні анатомічні терміни.
|