Середовище життєдіяльності людини.

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища, тому безпека життєдіяльності вивчає людину і її навколишнє середовище в системі «людина - життєве середовище». Ця система є складною в тому ро­зумінні, що до неї, як правило, входить велика кількість змінних, між якими існує велика кількість зв'язків.

Людина є одним з елементів - суб'єктом - зазначеної системи, в якій під терміном «людина» розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.

Життєве середовище - другий елемент системи «людина - життєве се­редовище», її об'єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєза­безпечення.

Людину постійно оточує природне та соціальне навколишнє середови­ще, а також створені нею матеріальні та духовні умови її існування. Крім то­го саме людина має своє індивідуальне зовнішнє середовище організму.

Зовнішнє середовище організму - це всі тканини і органи організму, в яких протікають ті фізіолого-біологічні процеси, які визначають життя орга-

нізму, як цілого і які відгороджені від зовнішнього середовища шкірою і сли­зовими оболонками.

Навколишнє середовище - це вся сукупність природних та антропоген­них факторів у середовищі яких існує людина.

Атмосфера - зовнішня газова оболонка Землі, товщиною близько 3000 км; її склад: азот - 78%, кисень - 21%, вуглекислий газ, озон, водяна па­ра, інертні гази та інші гази і домішки - 1%.

Літосфера - зовнішня тверда оболонка, що включає земну кору з час­тиною верхньої мантії Землі. Земна кора має товщину до 80 км, складається на 99,5% з кисню, кремнію, водню, алюмінію, заліза, магнію, натрію та каль­цію, інші елементи - 0,5%.

Гідросфера - сукупність океанів, морів, льодовиків, води континентів та островів, що складає 16 млрд.м³ води і становить 0,25% маси планети.

Біосфера - область існування живих організмів на Землі, що включає частину атмосфери, літосфери та гідросфери. Верхня межа біосфери сягає 85 км, нижня - 2 км в літосфері, та до 11 км в гідросфері.

Аналізуючи процеси у біосфері Землі, видатний український вчений В.І. Вернадський дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволю­цію всієї біосфери, і відзначив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан - ноосферу. Він зазначив, що на наших очах біосфера різко змі­нюється: перебудова її наукою через організовану людську працю є природ­ний процес, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним про­цесом, тривалість якого вимірюється мільйонами років.

Ноосфера - (сфера розуму, буквально «мисляча оболонка») - фаза роз­витку біосфери, у ході якої розумна діяльність людства стає головним визна­чним фактором її функціонування.

Середовище життєдіяльності - сукупність природних та антропогенних факторів, з якими людина взаємодіє прямо чи опосередковано протягом жит­тя. Середовище життєдіяльності є складовою навколишнього середовища і визначається для кожної людини окремо. Середовищем життєдіяльності людства в цілому практично є навколишнє середовище. Середовище життє­діяльності людства можна класифікувати таким чином:

Природне середовище - середовище, в якому антропогенні фактори не присутні.

Відкрите середовище - середовище, в якому переважають природні фа­ктори над антропогенними (вулиці міст, сіл, територія стадіонів, парків).

Внутрішнє середовище - середовище, в якому питома вага антропоген­них факторів перевищує питому вагу природних факторів (закриті примі­щення, відкриті території складів, майстерень).

Виробниче середовище - найбільш небезпечне для людини, саме на виробництві на неї діють підвищені рівні шуму, вібрації; гостріше проявля­ються психофізіологічні фактори (стрес, втома); в повітрі робочої зони часто знаходяться токсичні речовини; на виробництві людина більше взаємодіє з машинами та механізмами, що є потенційно небезпечними. Проводячи тре­тину свого життя, чи майже половину активного часу на виробництві, необ­хідно дбати про забезпечення безпечних та прийнятних умов праці.

Із збільшенням антропогенного впливу на природу, виникла необхід­ність контролю за побутовим середовищем, умови якого до недавнього часу визначалися кожною сім'єю самостійно. Стан забруднення води та повітря, рівень вологості, шуму, випромінювань в домашніх приміщеннях не вважа­лися проблемою, проте, дослідження визначили небезпечне перевищення рі­вня зазначених показників в оселях. До такого стану призводить ряд факто­рів:

- близьке розташування підприємств без санітарно-захисної зони;

- викиди підприємств, що розташовані поблизу, перевищують норми;

- специфічні кліматичні та мікрокліматичні умови;

- близьке розташування автомобільних доріг з інтенсивним рухом;

- використання різноманітних технічних засобів;

- використання хімічних речовин.

Людина вже давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антро­погенно зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності. Людст­во, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті відтіснило ін­ших мешканців природи. Та і саму природу воно відкинуло на задвірки біо­сфери, замінюючи останню техносферою, або біотехносферою.

Техносфера - це регіон біосфери, перетворений людиною за допомо­гою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам.

Створена руками і розумом людини техносфера, призначена максима­льно задовольняти її потреби в комфорті та безпеці, далеко не виправдала надії людей. Техносфера включає в себе регіони міста, промислові зони, ви­робниче та побутове середовище. Нераціональна господарська діяльність, ба­гаторазово піднесена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних меха­нізмів біосфери, деформації природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушила динамічну рівновагу глобальної земної соціое-косистеми.

У глобальної екосистеми, біосфериі, яка є єдиним цілим, ніщо не може бути виграно або втрачено. Усе, що добуто з неї людською працею, повинно бути повернено. Оплати цього «векселя» не можливо уникнути, він може бу­ти лише відстрочений.

Ризик, як оцінка небезпек.

Завданням безпеки життєдіяльності є вивчення всіх можливих потен­ційних небезпек та забезпечення таких умов, при яких вони не реалізуються.

Прихована (потенційна) небезпека проявляється за певних, часто важко передбачуваних умов і реалізується у формі надзвичайних ситуацій, захво­рювань чи травм. Кількісна оцінка небезпеки називається ризиком.

З поняттям ризику часто пов'язують уявлення про можливі чи загро­жуючи події. Тому існує точка зору, що такої події треба уникнути за будь-яку ціну. Взагалі зустрічається різне розуміння терміна «ризик» і в нього іно­ді вкладають зміст, який вельми відрізняється один від одного. Однак загаль­ним у всіх цих уявленнях є те, що ризик містить якусь невпевненість - відбу­деться ця небажана подія і виникне цей неблагополучний стан, чи ні.

Ризик - це міра очікуваної невдачі, неблагополуччя в діяльності й існу­ванні; небезпеки, пов'язані з погіршенням здоров'я людини, змінами в до­вкіллі, матеріальними витратами.

Ризик - це відношення числа тих чи інших фактичних проявів небезпе­ки до їх можливого теоретичного числа за певний період часу.

Ризик - частота реалізації небезпеки.

Щодо ризиків екологічної небезпеки, то вона пов'язана з такими група­ми чинників: техногенними, природними, військовими, соціально-економічними, політичними, терористичним.

Найбільший інтерес в межах безпеки життєдіяльності становлять чин­ники техногенні і природні.

Техногенний екологічний ризик виникає у зв'язку з аваріями на АЕС, танкерах, небезпечних хімічних виробництвах, руйнуванням гребель водо­сховищ та іншого. Отже, причинами аварій є інтенсивність технологічних

процесів, висока концентрація виробництва, ресурсоємність і багатовідход-ність технологій, слабке обладнання очисними утилізаційними пристроями.

Природний екологічний ризик пов'язаний з імовірністю проявлення ба­гатьох несприятливих природних явищ.

В обох випадках необхідно урахувати особливості геологічного устрою (властивості надр, наявність чи відсутність порушень та інше), рельєфу (на­приклад, посилення ризику забруднення в котловинах), ландшафтів (ступінь їх стійкості до техногенних навантажень). Необхідно також ураховувати су­сідство цінних і унікальних природних об'єктів.

У виробничих умовах розрізняють: індивідуальний ризик, який харак­теризує реалізацію небезпеки відповідного виду діяльності для конкретного індивідуума і колективний ризик - це травмування чи загибель двох чи біль­ше людей від впливу небезпечних та шкідливих виробничих чинників.

Прийнятний ризик сполучає в собі технічні, економічні, соціальні і по­літичні аспекти та є деяким компромісом між рівнем безпеки і можливим її досягненням.

Перш за все треба мати на увазі, що підвищення рівня захисту від не­безпеки автоматично підвищує загальну вартість виробництва. Вимоги дося­гнення нульового ризику можуть повернутися до людей соціальною трагеді­єю за сценаріями безробіття. Класифікації джерел небезпек та рівнів ризику загибелі людини наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Класифікація джерел та рівнів ризиків загибелі людини в промислово-розвинутих країнах (R- кількість смертельних випадків люд^-1•рік^-1)

Джерела	Принципи	Середнє значення
Внутрішнє середовище організму	Генетичні і соматичні захво­рювання, старіння
Природне середовище існування	Нещасні випадки від стихійних лих (землетруси, урагани, по­вені та ін.)	; повені ; землетруси ;грози урагани
Техносфера	Нещасні випадки в побуті, на транспорті, захворювання від забруднення оточуючого сере­довища
Професійна діяльність	Професійні хвороби, нещасні випадки на виробництві (під час професійної діяльності)	Професійна діяльність безпечна Rcep<10-4 Відносно безпечна небезпечна особливо небезпечна
Соціальне середовище	Самогубства, каліцтва, зло­чинні дії, військові дії, тощо

На мал. З наведено спрощений варіант визначення прийнятного (допу­стимого ризику). При підвищенні витрат на удосконалення обладнання тех­нічний ризик знижується, але зростає соціальний. Сумарний ризик має міні­мум, коли створено необхідне співвідношення між інвестиціями в технічну і соціальну сферу. Ці обставини треба ураховувати під час вибору прийнятно­го ризику. Рівень прийнятного ризику за міжнародною домовленістю вирі-шено рахувати в межах 10" ...10" (смертельних випадків люд" -рік" ), а вели­чина 10" є максимально прийнятим індивідуальним ризиком.

Досягнути «нульового» ризику не можливо. Якщо витрати на змен­шення ризику в одній області збільшувати, то грошей на зменшення ризику в іншій області буде не вистачати і в цієї області ризик буде збільшуватися. Наприклад: розглянемо загальний ризик в технічній області і в соціально-економічній, в умовах обмеженого фінансування. Якщо збільшувати фінан­сування в технічній сфері, наприклад, для удосконалення автомобіля - зміни­ти шини, удосконалити гальмуючі пристрої, вбудувати подушки безпеки та інше, то в умовах обмеженого фінансування, зменшуються витрати в соціа­льно-економічній сфері: погіршиться навчання водіїв, контроль за станом їх здоров'я, медичне обслуговування, поліпшення умов праці і ризик в цій обла­сті зросте.

Визначити мінімальний (min), тобто сумарний ризик можна за допомо­гою математичних методів:

(1)

Min значення функції можна визначити дорівнюючі першу похідну до «0», тобто

(2)

де х - кількість коштів, які витрачені на технічне удосконалення, тобто

(3)

Ризик класифікується на мотивований (виправданий) і немотивований (невиправданий). У випадках виробничих аварій, пожеж, з метою рятування людей, які постраждали від аварій, тощо, людині доводиться йти на ризик. Виправданість такого ризику пов'язана з необхідністю надання допомоги по­терпілим людям, бажанням урятувати від руйнування цінне обладнання чи споруди підприємства. Невиконання з боку робітників правил безпеки, тех­нологічних процесів, невикористання засобів захисту і таке інше формують невиправданий ризик, що, як правило, складає передумови виникнення травм і аварій на виробництві.

У технічній сфері поняття ризику ви­значають дещо інакше в порівнянні зі зви­чайними оцінками. Так, за ризик мають кількісну характерис­тику дії небезпек, які формуються за конк­ретною діяльністю людини, чи інакше -кількість смертельних випадків, випадків за­хворювання, тимчасо­вої та стійкої непра­цездатності (інвалід­ності), які спричинені дією на людину конк­ретної небезпеки і на­лежать до певної кі­лькості жителів (робі­тників).

У багатьох джерелах запропоновано формулювання ризику як величи­ни, що визначає добуток величини події на міру можливого її початку.

Одним із методів оцінки ризику є метод порівняння цієї ризикованої ситуації з аналогічною, що мала місце в минулому. Таке порівняння дає більш надійні вихідні передумови.

Загроза безпеки людей найчастіше складається з багатьох складових ризику, наприклад з основного існуючого ризику, ризику як результату по­милок, і ризику, на який ідуть свідомо під час відповідних подій.

Усі групи рішень, що беруть відповідно до змісту ризиків, складаються з трьох варіантів: зменшення ризику; мінімізація ризику; оптимізація ризику. Методи визначення ризику:

а). Інженерний - спирається на розрахунки частоти проявлення небезпек та ймовірний аналіз.

б). Модельний - базується на моделювання впливу небезпек на людину і на групи людей.

в). Експертний - ймовірність небезпек визначається спеціалістами – експертами.

г). Соціологічний - базується на опитуванні населення.

д). Статистичний - базується на статистичних даних прояву небезпек.

За статистичним методом ризик обчислюється за формулою:

(4)

де R - ризик за певний період часу;

п - кількість фактичних проявів небезпеки за цей період (травм, аварій, катастроф, загибелі);

N - теоретична можлива кількість небезпек для даного виду діяльності чи об'єкта.

Управління ризиком передбачає проведення різних заходів з метою зниження реалізації потенційних небезпек. Це складний процес в якому мож­на виділити елементарні складові, вихідні положення, ідеї, що іменуються принципами.

Принципи зменшення ризику

законодавчі орієнтуючі управлінські технічні організаційні

Законодавчі принципи - закріплені законом правила, що забезпечують прийнятий рівень безпеки.

Орієнтуючі принципи - основоположні ідеї, що визначають напрямок пошуку безпечних рішень і служать методологічною та інформаційною ба­зою.

Технічні принципи - спрямовані на безпосереднє відвернення дії не­безпечних факторів і базуються на використанні фізичних законів.

Управлінські принципи - плановість, контроль, підбір кадрів, відпові­дальність.

Організаційні принципи - принципи, за допомогою яких реалізується науково обґрунтовані рішення щодо зменшення ризику.