ІІІ. Керування процесом гри.

Тільки під час правильного керування грою можна досягти запланованого педагогічного результату.

Керування грою складається з таких моментів: залучення до гри гравців, організація болільників, спостереження за діями учасників і колективів, усунення помилок, показ правильних індивідуальних прийомів, припинення прояву індивідуалізму, грубого ставлення до товаришів, регулювання навантаження, стимулювання необхідного рівня змагань протягом усієї гри, коментар ходу гри.

· Організація гравців. Організатор, що не має достатнього досвіду, починає прохати людей, спокушає їх призами. Організатору треба вміти розворушити аудиторію. Починати захід треба з гри, що адресована усім учасникам вечора (аукціон, дати відповіді...) Переможці нагороджуються призами і від так аудиторія розворушиться, з’явиться азарт змагання...

Приклади прийомів залучення людей до гри:

- до зали кидається повітряна кулька, хто впіймав стає учасником гри;

- при вході до зали роздаються емблеми на яких написано номер. Ведучий запрошує підійти до нього номери, наприклад 14 і 20. Це учасники наступної гри.

- Ведучий запорошує всіх, хто народився в одному місяці підійти до нього, потім формує команди.....

· Розташування гравців на ігровому майданчику.

Дуже важливо розмістити гравців на ігровому майданчику так, щоб вони стояли обличчям до глядачів, щоб усі їх могли бачити. Не менш важливо правильно визначити місце ведучого: у круговій рухливій грі ведучий може стояти у колі гравців; у командних іграх йому краще стояти у центрі між командами...

· Пояснення гри. У багатьох іграх пояснення гри проводиться після того, як підібрано гравців, коли вони вже стоять у вихідному положенні. Хоча деякі ігри можна спочатку показати аудиторії, а потім вже вибирати гравців. Наприклад: ігри-атракціони, ігри-фокуси тощо. І в першому і в другому варіанті пояснення гри слід супроводжувати показом. Це допомагає кращому розумінню гри і після пояснень у гравців не виникає зайвих питань. Гра пояснюється не тільки для гравців, а й для вболівальників, бо вони повинні розуміти, що відбувається на ігровому майданчику. Оскільки гравці з нетерпінням чекають початку гри і ледве вислуховують ведучого до кінця, пояснення не слід затягувати. Щоб перевірити зрозумілість правил, слід провести репетицію гри. Закінчується правило гри відповідями на запитання.

· Спостереження за діями учасників гри. Гра повинна починатися чіткою командою: “Приготувалися! Почали” Щоб невпинно стежити за грою, організатор мусить бачити усіх учасників, До складних ігор з великою кількістю гравців слід залучити суддів. Вони лічать очки або стежать за часом. Гравці часто виявляються дуже збудженими, що призводить до поспішних дій, порушень дисципліни й етики поведінки. Організатору гри слід запобігти цьому, виховувати у гравців вміння контролювати свої вчинки, підпорядковувати їх інтересам колективу, з повагою ставитися до товаришів по команді та до суперників, грати чесно, дотримувати правил гри. У розв’язанні цих завдань особливе значення має суддівство, яке спрямовує хід гри. Суддівством повинні бути задоволенні і переможці, і ті, хто програв гру. Виправляти помилки необхідно безпосередньо у процесі гри. Пояснювати у чому помилка необхідно стисло, а потім продемонструвати правильну дію. Не можна допускати суперечок, грубої гри.

Обов’язок організатора – почати гру, розумно її дозувати і своєчасно закінчити. Давати сигнал про закінчення найкраще тоді, коли учасники отримали від неї задоволення але ще не втомилися. Але нежданий кінець гри може викликати негативну реакцію, невдоволення гравців.

Гра повинна завжди йти в швидкому темпі. Цього сприяє музичний супровід, коментарі ведучого.

· Підбиття підсумків гри. Закінчують гру завжди організовано: зупиняють гравців, підраховують результати, оголошують переможців, вручають нагороди, організовують аудиторію болільників на підтримку команд чи гравців оплесками. Головне – створити атмосферу доброзичливості, завжди нагадувати гравцям правило: “Переміг – не зазнавайся, а програв, то не журись!”.

· Аналіз гри. По закінченні гри організатор повинен зробити для себе детальний аналіз її ходу та результатів, дати об’єктивну оцінку своїх дій, проаналізувати кожний етап підготовки та проведення гри, знайти причини помилок, невдач. Це допоможе уникнути їх наступного разу.

Отже проведення гри звичайно йде за схемою:

1. Вибір гри.

2. Підготовка до проведення гри (вивчення правил, підготовка реквізиту, майданчику, інколи команд гравців).

3. Проведення гри:

· Назва гри;

· Вибір гравців;

· Розташування гравців на майданчику;

· Визначення ролі гравців та болільників;

· Пояснення правил гри;

· Пояснення порядку визначення переможця;

· Відповіді на запитання гравців (якщо такі є);

· Початок гри, керування її ходом, коментарі;

· Визначення переможця;

· Підбиття підсумків гри. Нагородження переможця.

4. Аналіз гри.

Специфіка організації спілкування у грі

ПЛАН

1. Спілкування в умовах дозвіллєвої діяльності.

2. Особливості ігрового спілкування.

3. Вимоги до організації ігрового спілкування.

Неможливо уявити собі розвиток людини, саме існування індивіда як особистості , його зв’язок із суспільством поза спілкування з іншими людьми. Необхідність спілкування зумовлена необхідністю спільної участі людей у виробництві матеріальних благ, у набутті соціального досвіду, в прилученні до культурних цінностей, в оволодінні принципами та нормами поведінки в суспільстві і конкретному соціальному середовищі, а все це не можливе без контактів з іншими людьми.

Залежно від того, чи є об’єктом спілкування одна людина (або дві три), чи багато людей (аудиторія, цілий зал) розрізняють спілкування між особистісне, групове, соціальне.

Спілкування – це складний процес, до якого входять взаємодія, обмін інформацією, взаємовплив, взаємо переживання, взаєморозуміння. Основні сфери спілкування: сімейно-побутова, навчальна, дозвіллєва, виробнича.

Великий педагогічний потенціал має спілкування, організоване в дозвіллєвій сфері. Важливо знайти привід і грамотно створити ситуацію спілкування.

Саме гра і є приводом для спілкування. Найчастіше вона не виникає просто так, стихійно, а здійснюється з приводу чогось. Наприклад: святкова ситуація, ситуація відпочинку (вечір відпочинку, дискотека, тематична конкурсна програм та ін.). Гра повинна стати природною частиною заходу і не викликати ні в кого нерозуміння своїм виникненням.

Створюючи власні форми спільностей, гра значно розширює систему традиційних контактів і зв’язків людини. Загальновідомо, що в процесі ігрової практики складається найбільш сприятливий тип спілкування, для якого характерні простота, доброзичливість, взаєморозуміння. Загальні інтереси і спільні переживання завжди зближують. Але у грі сходяться особливо легко і швидко. У цьому розумінні ігрова комунікація має дивовижну властивість. Нерідко завдяки їй люди перетворюються з інертних і нетовариських в активних, говірких, ініціативних. Зникає зайва сором’язливість і багато інших якостей, які заважають по-справжньому розважитися і бути добрим партнером у відпочинку.

Організатор дозвіллєвої діяльності повинен вміти спілкуватися. Це не так просто. Для цього йому слід навчитися не тільки діяти, але й сприймати дії гравців і аудиторії, бути уважним, лагідним і чуйним до всього, що йде від об’єкта спілкування, підставляти себе під його вплив і радіти випадкам, які неминуче виникають при наявності справжнього спілкування.

В найбільш загальному вигляді специфіка ігрового спілкування проявляється в тому, що воно передбачає одночасне спілкування всього залу і ведучого, а також ведучого і гравців. Таким чином, складається два коло спілкування (макросередовище): ведучий – аудиторія, і маленьке коло спілкування (мікро середовище): ведучий – учасники гри.

Перш ніж почнеться ігрова дія, організатору необхідно створити систему “ведучий гри - аудиторія”, тобто налагодити контакт у великому колі спілкування, в макросередовищі.

Схематично це має такий вигляд:

Ведучий Аудиторія

Система здійснюється поетапно:

Етап.

Це ситуація доконтактна. Організатору гри важливо попередньо пізнати аудиторію, для чого необхідно виявити такі данні:

Ситуаційний аналіз. Визначення просторово-часових умов, що диктують форми спілкування, поведінки, площа, зал для глядачів, танцзал, стадіон, клас та ін.

Соціологічний аналіз. Визначення груп, компаній, лідерів, рівня інтелектуальності та ін.

Психологічний аналіз. Визначення настрою, мотивів, очікувань, потреб, темпу і ритму життя аудиторії, ступеня між групових психологічних конфліктів та ін.

Етап.

Прийняття рішення про організацію ігрового життя аудиторії.

Визначення робочої пружини гри: жереб, змагання, розгадування, пошук спільності та ін.