Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Тема 1.4 СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

План

1. Поняття про світове господарство та міжнародний географічний поділ праці

2. Структура промисловості

3. Географія сільського господарства

Висновок.

Використання карт: політична карта світу, атласи

1.Світове господарство є історично сформованою сукупністю національних господарств усіх країн світу, що пов'язані між собою всесвітніми економічними та політичними відносинами.

Країни мають різні природні умови та неоднаково забезпечені природними ресурсами. Залежно від рівня освіти люди мають різну кваліфікацію. Тому держави спеціалізуються на виробництві лише певних видів продукції та наданні тих чи інших послуг.

Спеціалізація (з латини — особливий) — це переважний розвиток тих га­лузей господарства, для яких на даній території умови є найкращими і більша частина продукції іде на обмін. Спеціалізація виникає залежно від географіч­ного положення країни, природних умов та ресурсів, соціально-економічних умов: рівня розвитку держави, структури економіки, кваліфікованості трудових ресурсів, історичних традицій.

Внаслідок спеціалізації між країнами виникає міжнародний географічний поділ праці — процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг.

У результаті міжнародного географічного поділу праці в країнах виникають галузі міжнародної спеціалізації — тобто ті види діяльності виробничої сфери чи сфери послуг, що переважно зорієнтовані на експорт продукції або обслуговування іноземних громадян і насамперед визначають «обличчя» країни в світі. Для того, щоб виникла подібна галузь, по-перше, держава повинна мати переваги у виробництві певної продукції чи наданні послуг перед іншими (хоча б кількома) країнами. Ці переваги можуть полягати у якості товару чи послуги, або ж у їх низькій собівартості. Це визначається багатствами природних ресурсів, сприятливими природними умовами, прогресивними технологіями виробництва. По-друге, для формування галузей міжнародної спеціалізації, має бути попит на продукцію або послуги певної держави. Це означає, що інші країни відчувають потреби в даному товарі чи послузі, оскільки самі не мають передумов для їх ефективного розвитку. По-третє, витрати на транспортування продукції до місця призначення, або надання послуги, мають бути економічно вигідними. Інакше собівартість товару або послуги стане занадто високою і попит на неї падатиме. Хоча галузі міжнародної спеціалізації країн є достатньо стабільними, проте й вони з часом можуть змінюватися. Так сталося з «новими індустріальними країнами». Оскільки внаслідок міжнародного географічного поділу праці сформувалися галузі міжнародної спеціалізації, виникла потреба в обміні продукцією між державами. Тому утворився світовий ринок — сфера обміну товарами та послугами між національними господарствами. На світовому ринку відбувається обмін між національними господарствами різних країн. При цьому між країнами складаються певні відносини. Тому світовий ринок став першою умовою існування єдиного світового господарства. Другою умовою формування світового господарства став розвиток великої індустрії. Після промислових переворотів XVI—XVIII ст. у ряді країн Західної Європи та СІЛА, коли ручна праця у промисловості була замінена на машинну, стрімко зросла продуктивність праці. Виробленої продукції вистачало не лише для внутрішнього споживання, але й для обміну. Третьою умовою, без якої світове господарство не могло б існувати, є бурхливий розвиток транспорту. Адже саме він забезпечує обмін товарами на світовому ринку між національними господарствами, перевозить пасажирів до місць надання їм певних послуг. Спершу це був морський транспорт, який з'єднав розділені морем країни, у другій половині XIX ст. відбувся стрімкий розвиток залізниць, а у XX ст. новітні швидкісні види транспорту — автомобільний, авіаційний, електронний — «вбили простір».



Сучасне світове господарство, хоча й є єдиною системою, дуже неоднорідне. Складається світове господарство з різних за рівнем розвитку та галузевою структурою національних господарств, які розвиваються за своїми законами, але не ізольовано одне від одного.

Вся історія людства тісно пов'язана з поступальним, взаємозалежним розвит-ком науки і техніки, що веде до їх постійного вдосконалення. Це явище на-зивають науково-технічним прогресом. Протягом останніх століть неодноразово винаходи у природничих науках виникали докорінні зміни у виробництвіНауково-технічний прогрес у ХХ ст. набув нової форми — науково-технічної революції (НТР), що привів до докорінних змін виробництва на основі запровадження новітніх науково-технічних досягнень і перетворення науки на виробничу силу. Суспільний прогрес став неможливим без широкого розвитку науки та залучення її досягнень у виробництво та побут.

У період НТР паралельно існуют два шляхи розвитку техніки і технологї еволюційний та революційний. Еволюційний шлях передбачає подальше вдосконалення вже існуючих механізмів або технологій, переважно за рахунок кількісних змін. Наприклад, протягом XX с: зростала вантажомісткість літаків або танкерів. В електроніці, навпаки, відбувається перехід до мікропроцесорів, що використовуються у багатьох галузя виробництва. Революційний шлях полягає у переході до якісно нової техніки та технології.

Сучасне світове господарство суттєво змінюється під впливом бурхливого розвитку науки і техніки. Це проявляється у трьох основних напрямах: прискоренні темпів виробництва, змінах у галузевій структурі економіки та зрушеннях у розміщенні господарства.

Суттєві зрушення відбуваються у структурі кожної з галузей. У промисловості зменшується зайнятість у добувній галузі та зростає в обробній. Проте в останній час найшвидшими темпами зростає роль «авангардної трійки» галузей: машинобудування (у період НТР забезпечує господарство машинами та механізмами), електроенергетика (без якої не буде працювати жодна машина) та хімічна промисловість (дає виробництву нові матеріали). На ці три галузі припадає 1/2 всього промислового виробництва світу. При цьому на перший план виходять новітні наукомісткі галузі: мікроелектроніка, приладобудування, роботобудування, авіаракетокосмічна промисловість, хімія органічного синтезу. Одночасно значення старих галузей промисловості (чорна металургія, текстильна та лісова промисловість) скорочується.

У сільському господарстві в наш час зменшується кількість зайнятих у рослинництві та дещо зростає у тваринництві. У рослинництві відбулася «зе­лена революція», яка полягала у запровадженні високопродуктивних сортів

рослин, механізації господарства та меліорації земель. У тваринництві відбувся перехід деяких видів виробництва (птахофабрики, комплекси з розведення великої рогатої худоби) на індустріальні технології. Тобто процеси не лише механізовані, а й автоматизовані — керування відбувається за допомогою машин та механізмів.

У період НТР зростає роль перевезень пасажирів та вантажів. Дещо зменшується значення старих видів транспорту (річкового, морського, залізничного) та зростає новітніх (авіаційного, автомобільного, трубопровідного, електронного). Значно спростила перевезення контейнеризація вантажів. Проте й старі види транспорту зазнають суттєвих змін. Зокрема з'являються нові транспортні засоби: потяги на повітряній подушці та магнітній підвісці, судна на підводних крилах, судна-атомоходи.

Науково-технічна революція змінила товарну структуру торгівлі. Зростає купівля та продаж готових товарів, скорочується — сировини та продовольства. Виникла нова форма торгівлі — технологіями: ліцензіями, патентами, технічним досвідом. Головним продавцем технологій на світовому ринку виступають США, а покупцем — Японія.

У наш час відбуваються суттєві зрушення у розміщенні виробництва. Колись визначальний чинник сировини тепер має другорядне значення. Натомість зростає роль транспорту як чинника. Економіка високорозвинених країн нині працює переважно на імпортній сировині, тому відбувається переміщення господарських об'єктів до морських узбережь. Вплив чинника трудових ресурсів теж збільшується. Це особливо стосується розміщення працемістких та наукомістких галузей. Підвищується роль кваліфікованих кадрів.

Основу сучасного світового господарства складають кілька його осередків. Головними центрами є Північна Америка (на яку припадає 25 % ВВП світу), Західна Європа (дає понад 20 % світового ВВП) та Азіатсько-Тихоокеанський регіон, який найбільш стрімко розвивається (виробляє майже 20 % ВВП світу).

Поглиблення міжнародної спеціалізації та обміну привело до «зрощування» національних господарств груп країн та виникнення нової форми міжнародного географічного поділу праці — міжнародної економічної інтеграції (з латини — об'єднання частин). Вона передбачає глибокі та стійкі взаємозв'язки окремих груп країн, проведення ними злагодженої міждержавної економічної політики. Наслідком міжнародної економічної ін-теграції є формування міжнародних економічних угруповань країн. Вони можуть бути регіональними, тобто такими, що сформувалися на основі спільного географічного положення держав, або ж галузевими, що виникли на основі подібної господарської спеціалізації територій.

Найвідомішими міжнародним регіональним угрупованням є Європейський Союз, Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕ АН), Форум «Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво» (АТЕС), Ліга арабських держав (ЛАД), Африканський Союз.

До галузевих міжнародних економічних угруповань належать зокрема ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти), СШЕК (Організація країн-експортерів мідних руд) та ІБА (Організація країн-експортерів бокситів). Та-ким чином, сучасне світове господарство складається з великих інтеграційних систем - міжнародних економічних угруповань країн.

2.Паливна промисловість

Паливна промисловість світу забезпечує виробництво енергоносіями, а елек-троенергетику сировиною. Головними її талузями є нафтова, газова та вугільна. їх розвиток залежить від географії паливних природних ресурсів.

Нафтова промисловість розвивається з початку XX ст. і включає в себе наф-тодобувну та нафтопереробну галузі. Нафтодобувна промисловість дає сиру нафту, нафтопереробна — нафтопродукти: бензин, керосин, мазут, реактивне паливо та інші. Нафтові родовища розробляють близько 75 країн світу, в тому числі на шельфі — 45. Але понад половини видобутої нафти споживається за межами місць її видобутку. Тому нафта стала важливим товаром на світовому ринку. Більшість країн чітко поділені на експортерів та імпортерів нафти. Основними постачальниками нафти на світовий ринок е країни, що розвиваються, а її споживачами високорозвинені держави. Найбільше нафти експортують країни Перської затоки (дають на світовий ринок 42 % нафти), Росія, країни Північної (Алжир та Лівія) та Західної (Нігерія та Габон) Африки, країни Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Еквадор), Індонезія, Бруней. Великими імпортерами нафти є Японія, країни Європи, США.

У світі нараховується близько 700 нафтопереробних заводів, які розміщені переважно у високорозвинених державах. Майже 22 % нафтопродуктів виробляється у США, близько 20 % — у країнах Західної Європи. Проте відчутне й поступове збільшення нафтопереробки у країни, що розвиваються. Надпотужні НПЗ вже працюють у Сінгапурі, Саудівській Аравії, Венесуелі, на Багамських Островах.

Газова промисловість набула важливого значення лише у середині XX ст. Родовища природного газу часто знаходяться поряд з нафтовими. Найбільшими його експортерами є Росія, Канада, Нідерланди, Норвегія. Основним способом транспортування газу в межах материків є газопроводи. Для транспортування газу морем створений флот спеціальних суден-метановозів, які здатні перевозити природний газ у скрапленому стані. Головними імпортерами природного газу є Японія, країни Європи, США.

Вугільна промисловість є найстарішою. Нині вона розвивається майже у 60 переважно розвинених країнах світу. Вугілля, як правило, споживається на місці. Лише 10 % його видобутку іде на експорт. Перевезення низькоякісного вугілля нерентабельне, тому об'єктом торгівлі є тільки високоякісне енергетичне та коксівне вугілля. Транспортують вугілля, в основному, морськими суднами та залізничними потягами. Головними експортерами кам'яного вугілля на світовий ринок виступають Австралія, США, Південна Африка, а також Росія, Польща, Китай, Канада. Основними його імпортерами є Японія, країни Європи та Латинської Америки.

Електроенергетика

Електроенергетика в період НТР є однією з галузей «авангардної трійки», що розвивається найбільш динамічно. Хоча вона присутня у господарському комплексі всіх країн світу, проте 3/4 виробництва електроенергії припадає на десять держав: США, Китай, Японія, Росія, Німеччина, Канада, Франція, Ве-лика Британія, Україна та Індія. Розрив у виробництві електроенергії між країнами високорозвиненими та тими, що розвиваються, дуже значний. Більшість електроенергії в світі дають теплові електростанції (ТЕС), їх частка складає 75 %. Гідроелектростанції (ТЕС) виробляють 17,3 % електроенергії світу. Найбільш освоєний гідроенергопотенціал річок Європи (на 60 %) та Північної Америки (на 40 %), найменше — Африки (на 5 %). Високою є частка ГЕС у виробництві електроенергії Норвегії (99,5 %), Бразилії (92 %), Австрії, Колумбії, Перу, Нової Зеландії, Канади. Ці країни мають потужний гідроенергопотенціал та широко його використовують. На атомні електростанції (АЕС) припадає 6,98 % виробленої електроенергії світу. Ці станції використовують енергію розпаду радіоактивних ізотопів урану або плутонію. Як правило, вони будуються у країнах, бідних на інші джерела енергії. Найвищим відсотком виробленої електроенергії на АЕС вирізняються Франція (76 %), Бельгія (61 %). Достатньо високим цей показник є в Угорщині, Швеції, Україні, Німеччині, Республіці Корея.

Вичерпність паливних мінеральних ресурсів, неекологічність ТЕС, небезпечність АЕС, обмеженість гідроенерго-потенціалу річок змусили людство замислитися над можливою новою енергетичною кризою. Це призвело до початку використання нетрадиційних (альтернативних) джерел енергії, хоча поки що їх частка дуже незначна (0,72 %). Проте всі вони мають дві безперечні переваги: використовують невичерпні джерела енергії та є екологічно чистими. Сонячна енергія — найдешевше, але мало використовуване джерело енергії. Енергія вітру використовується людиною з давніх-давен. Вітрові електростанції (ВЕС) доцільніше будувати на морських узбережжях або у передгір'ях. В Україні цей вид енергії вважається найперспективнішим. Геотермальна енергія використовує внутрішнє тепло Землі. На початок XXI ст. у світі працює понад 50 ГеоЕС. Найпотужніша з них «Гейзере» у США. Геотермальні станції прив'язані до сейсмічне активних територій, тому діють у Японії, Ісландії, Італії, Росії, Мексиці, Новій Зеландії, на Філіппінах. Енергію припливів людина здавна використовувала для роботи лісопилок та млинів. Але з появою парового двигуна про неї забули до середини 60-х років XX ст., коли з'явилися перші припливні електростанції (ПЕС) — «Ране» у Франції та Кислогубська у Росії. ПЕС можна будувати лише у районах, де припливна хвиля досягає великої висоти. Такі умови є на окремих узбережжях Канади, Австралії, Росії, Великої Британії. Почали використовувати також інші джерела енергії. Прибійні електростанції споруджені у Норвегії. Завдяки енергії хвиль в Океані світяться маяки та подається вода в акваріуми океанографічного музею в Монако. У майбутньому люди мають намір підкорити енергію морських течій. Перспективною є й біоенергетика. Через малу потужність та територіальну обмеженість альтернативні джерела за прогнозами фахівців навіть у середині XXI ст. даватимуть людству не більше 2—5% електроенергії.

Металургія

Металургія — це група галузей, що виробляють метали та їх сплави, а також надають їм певної форми — виробляють прокат. Сьогодні людству відомо близько 80 металів. Найпоширенішими з них є алюміній та залізо. Сучасні досягнення НТР дозволяють замінити одні матеріали іншими, більш дешевими, проте сталь й досі залишається головним конструкційним матеріалом.

Металургія складається з гірничодобувної промисловості, чорної та кольо-рової металургії. Гірничодобувна промисловість розробляє поклади руд — природної мінеральної сировини, яка містить певну частку сполук металів. Продукцією чорної металургії є чавун, сталь та їх прокат. До складу кольорової металургії належать алюмінієва, мідна, свинцево-цинкова, олов'яна, титаномагнієва промисловості та інші.

Гірничодобувна промисловість розвивається в районах покладів необхідної для металургії сировини. Для чорної металургії вона дає залізні та марганцеві руди, коксівне вугілля та деяку нерудну сировину (флюсові вапняки, вогнетривкі глини), для кольорової металургії - алюмінієві (найчастіше боксити), мідні, поліметалеві, олов'яні та інші руди.

Чорна металургія є дуже матеріаломісткою галуззю. На одному підприємстві відбуваються кілька послідовних стадій переробки сировини, тому вони називаються комбінатами. Виходячи з цього, більшість підприємств чорної металургії у своєму розміщені наближені до сировини: або її повного комплексу (як у Китаї, в Україні, Індії, Казахстані), або ж до її окремих видів (зокрема до родовищ залізних руд у Швеції чи Росії, коксівного вугілля — у Німеччині чи Польщі). Якщо власної сировини мало, комбінати використовують імпортну. У такому випадку металургійні комбінати тяжіють до портів, наприклад, у Японії, Республіці Корея або Італії. Перші позиції в світі за виплавкою сталі посідають Китай, Японія та США. Комбінати чорної металургії України є дуже потужними. Вони дають на експорт стальний прокат, зокрема труби. Навіть у період економічної кризи Україна посідає VIII місце за обсягом виробництва продукції чорної металургії. Чорна металургія є екологічно «брудною» галуззю, до того ж старі родовища сировини виснажені. Тому у високорозвинених країнах нові потужності чорної металургії майже не нарощуються. Тут удосконалюються методи плавлення сталі. Так на заміну старому мартенівському способу, який потребує багато палива та часу, прийшли нові, більш економічні та ті, що дають якісну сталь: киснево-конверторний та електродуговий. У країнах, що розвиваються, навпаки: ця галузь розширюється.

Машинобудування

Є найважливішою галуззю промисловості сучасного світу. Загальне машинобудування є досить металомістким, тому зорієнтоване на споживача та райони чорної металургії. Його основними галузями є важке та сільськогосподарське машинобудування, а також тракторобудування та верстатобудування.

Транспортне машинобудування в наш час розвивається стрімкими темпами. До його галузевого складу входять автомобілебудування, суднобудування, авіа-ракетобудування, залізничне машинобудування. Вони є дуже працемісткими, тому здебільшого тяжіють до великих міст з кваліфікованими кадрами.

Автомобілебудування перетворилося на одну з найбільших галузей не лише машинобудування, але й обробної промисловості в цілому. Нині складають понад 50 млн автомобілів щороку. Найбільшу кількість автомобілів виробляють Японія (майже 1/4 світового виробництва), Німеччина, США, Франція, Південна Корея, Іспанія, Італія. В останні десятиліття були створені автоскладальні заводи у країнах, що розвиваються: Сінгапурі, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Південній Африці, Єгипті, на Фглтпінах. Вони працюють на імпортних деталях, використовуючи дешеву робочу силу. Деякі з цих країн, наприклад Республіка Корея, налагодили виробництво власних марок автомобілів та створюють свої філії за кордоном.

Суднобудування втратило своє колишнє значення. Після нафтової кризи 70-х років XX ст. виробництво танкерів значно скоротилося. Змінилися й визнані лідери у цій галузі. Велика Британія, що з початку XIX ст. і до Другої світової війни давала більше половини морських суден світу, тепер опинилася у другому десятку. Нині майже 40 % морських суден світу дає Японія, ще майже 30 % Республіка Корея, на третьому місті з значним відривом знаходиться Німеччина — менше 5 %. Судноскладальні заводи, що використовують імпортні компектуючі, виникли у Сінгапурі, Тайвані, Бразилії, Аргентині.

У період НТР набуло великого значення авіаракетобудування. Його безперечними лідерами є США, Франція та Китай. Роль залізничного машинобудування дещо зменшується. Точне машинобудування стало надбанням другої половини XX ст. Воно подарувало світу новітню продукцію приладобудування, електротехніки і особливо електроніки. Точне машинобудування є наукомістким, тому тяжіє до великих міст-наукових центрів. Якщо у 80-х роках XX ст. найбільше побутової техніки виробляли Японія, США, Німеччина та Франція, то тепер їх потіснили азіатські НІК та Китай. Зокрема світовим лідером зі складання телевізорів радіоприймачів, годинників, пральних та швейних машин нині є Китай.

Отже, трьома головними машинобудівними регіонами світу є: Північна Америка (30 % світового виробництва; тут пріоритетний розвиток мають авіаракетобудування та точне машинобудування; головну роль відіграють США), Західна Європа (дає майже 30 %, в основному продукцію автомобілебудування, верстатобудування та точного машинобудування; безперечна першість тут належить Німеччині) Східна та Південно-Східна Азія (концентрує понад 20 % світового машинобудування; тут переважає електроніка та суднобудування; осередком розвитку галузі виступає Японія, зростає роль НІК).

Хімічна, лісова та легка промисловості

Хімічна промисловість як одна з галузей «авангардної трійки» має стрімкі темпи зростання. Головними регіонами її розвитку є високорозвинеш країни. Нині в світі використовують понад 400 тис. хімічних речовин. Відбувається

процес хімізації — широке застосування хімічних матеріалів та технологій у всіх сферах господарства та побуті. Хімічна промисловість створює речовини, яких не існує в природі. Вони є дешевшими, часто маючи якість кращу за натуральний аналог. Хімічна промисловість має дуже широку сировинну базу: це й мінеральні ресурси й деревина, вода, атмосферне повітря, а також виробничі відходи. Сама хімічна промисловість є величезним забруднювачем навколишнього середовища. До складу хімічної промисловості входять три галузі: гірничо-хімічна (яка видобуває мінеральну сировину для подальшої переробки), основна хімія (синтезує неорганічні сполуки: кислоти, соду, сажу, мінеральні добрива) та хімія органічного синтезу (основною продукцією є полімери — складні високомолекулярні сполуки, які синтезуються переважно з нафти та природного газу: пластмаси та синтетичні смоли, каучук, хімічні волокна, фотоплівка та інші.

Найбільшим регіоном розвитку хімічної промисловості є Європа, на яку припадає 40 % продукції цієї галузі. Стрімкими темпами розвивається хімічне виробництво у Німеччині, Франції та Італії. Старі галузі (содова та мінеральних добрив) тут зорієнтовані на сировину, нові (зокрема нафтохімія), що працюють на імпортній сировині, тяжіють до морських портів. Хімічна промисловість Північної Америки за значенням майже не поступається європейській. США належать перші позиції в світі за синтезом полімерів, виробництвом мінеральних добрив та сірчаної кислоти. Тут на узбережжі Мексиканської затоки склався найбільший в світі район нафтохімії. Третім регіоном високого розвитку хімічної промисловості є Східна та Південно-Східна Азія, потужним осередком якого є Японія, де виробництво базується на імпортній сировині. Швидкими темпами розвивається хімічна промисловість Китаю, яка спеціалізується переважно на виробництві мінеральних добрив, та нових індустріальних країн, відомих хімією полімерів та напівпродуктів для них.

Розвиток галузей лісової промисловості переважно залежить від розміщення лісових ресурсів. У північному лісовому поясі, де значна частка хвойних порід, які широко використовуються у целюлозно-паперовій промисловості, лідерами за заготівлею деревини є США, Канада, Росія та Скандинавські країни..

Легка промисловість є однією ; старіших галузей промисловості, значення з часом не зменшується основними її галузями є тексті швейна, шкіряно-взуттева, хитрої галантерейна.

Текстильна промисловість виробляє тканини .У період НТР іде модернізація обладнання галузі, вдосконалюються технології виробництва, а також скорочується виробництво натуральних тканин за рахунок синтетичних. Головними виробниками тканин є США (безперечний лідер за одержанням натурального шовку та синтетичних тканин і значний виробник бавовняних тканин), Японія (особливо відома натуральним шовком), Китай (належить світова першість у виробництві бавовняних та вовняних тканин), Індія (розвиває бавовняну та джутову промисловості), Бразилія, Мексика, Аргентина (відомі вовняними та бавовняними тканинами), Єгипет (дає якісні бавовняні тканини). Отже, крім високорозвинених країн, текстильна промисловість широко представлена у країнах, що розвиваються. Щодо країн Європи, їх текстильна промисловість переважно обслуговує внутрішній ринок: вироблені тут тканини дуже якісні, проте й дорогі, тому не витримують конкуренції на світовому ринку з більш дешевою продукцією країн, що розвиваються.

Розвитком швейної промисловості вирізняються Італія, Індія, Республіка Корея, які є значними експортерами готового одягу; шкіряно-взуттєвої — Італія. Світовими містами-законодавцями моди в Європі є Париж та Відень, у Північній Америці — Нью-Йорк.

3.Загальна характеристика сільського господарства

Сільське господарство один з найдавніших видів діяльності людини. Воно прийшло на зміну збиранню дарів природи та полюванню. Навіть нині у цій галузі зайнято близько половини населення світу. Але існують великі відмінності у кількості працюючих в аграрному секторі різних країн. У високорозвинених державах цей показник становить лише 2— 9 % населення, у той час як у країнах, що розвиваються, — понад 75 %, а у деяких африканських державах до 90 %. У с/г України працює близько 20 % людей. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві. Це пов'язано з рядом причин. По-перше, у період НТР відбулася механізація сільського господарства, яка привела до зростання продуктивності праці. В першу чергу це торкнулося високорозвинених країн.

По-друге, від сільського господарства відокремилися галузі харчової та легкої промисловості. По-третє, у деяких високоурбанізованих розвинених країнах продовольство завозиться переважно з-за кордону.

Проте скорочення частки працюючих не означає зменшення значення сільськогосподарського виробництва. Адже для людства залишається актуальною продовольча проблема, яку обґрунтувала Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Ефективність роботи на землі значною мірою визначають аграрні відносини -форми землеволодіння та землекористування, характер діючих у країні законів про землю. За формою власності на землю та їх використання розрізняють дрібнотоварний та високотоварний сектори. Дрібнотоварний сектор представлений невеликими земельними наділами, якими володіють селяни або беруть їх в оренду. У таких господарствах при низькому рівні агротехніки вирощуються споживчі культури. Таке господарювання ледь забезпечує родині прожитковий мінімум. На продаж продукція майже не йде. У деяких країнах були проведені земельні реформи, які ліквідували таку форму аграрних відносин.

Високотоварний сектор являє собою великі, добре організовані господарства, що використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу, їх виробництво зорієнтоване на продаж. Такі господарства забезпечують не лише внутрішній ринок країни, але й експорт. Головними типами господарства високотоварного сектора є плантації та фермерство.

Фермерство (з латини — орендна пата) є прогресивною формою госпо-дарювання, яке ведеться на власних чи орендованих землях. Воно виникло з розвитком капіталістичних відносин. Метою такого господарства є одержання продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Ферми мають дуже великі площі. Вони використовують найсучасніші технології, дуже чутливо реагують на коливання попиту та пропозиції на ринку, тому здатні швидко змінювати свою спеціалізацію.

У сільському господарстві виділяються дві галузі: рослинництво (землеробство) та тваринництво. Основною галуззю більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Лише у деяких державах цього типу переважає тваринництво, що пов'язано з особливостями природних умов. Так, у країнах Північної Африки і Південно-Західної та Центральної Азії через бідність ґрунтів та посушливість клімату рослинництво майже не розвивається. У високорозвинених країнах головним є тваринництво, яке дає більшу частину продукції сільського господарства. Саме воно забезпечує населення основною частиною білкової їжі (м'ясом та молоком). Рослинництво має другорядну роль. Воно переважно обслуговує тваринництво, через що зростають площі під кормовими культурами.

Основною галуззю рослинництва є рільництво, в якому вирощують зернові, технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові культури. Головними зерновими культурами є «три хліби людства»: пшениця, рис та кукурудза. Найбільшими виробниками зерна в світі є Китай, США та Індія.

Головними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство та птахівництво. За поголів'ям корів виділяється Індія, свиней — Китай, овець — Австралія, виробництвом курячих яєць — Китай. Найбільше м’яса та молока виробляють у країнах Європи та Північної Америки. У більшості країн, що розвиваються, тваринну їжу виробляють та споживають мало.

Транспорт

Забезпечує нормальне функціонування світового господарства і потреби людей у всіх видах перевезень. Транспорт є основою міжнародного географічного поділу праці. Всі транспортні шляхи світу утворюють світову транспорту систему. Нині транспорт щорічно перевозить 100 млрд тонн вантажів та 1 трлн пасажирів.

Основними техніко-економічними показниками роботи транспорту є обсяг перевезень, вантажообіг або пасажирообіг, швидкість, працемісткість, собівартість перевезень, пропускна спроможність трас, маневреніст, залежність від погоди та сезонних змін. Різні види транспорту мають свої переваги і недоліки, тому використовують їх залежно від конкретних умов.

Залізничний транспорт. Основна мережа залізниць склалася на початку XX ст. і нині її розширення є незначним. У наш час залізниці існують приблизно у 160 країнах світу, посідаючи другі місця за вантажообігом (після морського транспорту) та пасажирообігом (після автомобільного). Загальна протяжність залізниць на початок XXI ст. складала 1,25 млн км. У країнах, що розвиваються, будуються нові залізничні траси, у той час як у високорозвинених державах їх протяжність почала скорочуватися. Тут залізниці витісняються автошляхами та авіаційними лініями. Лідером за протяжністю залізниць залишаються США. За ними йдуть Канада, Росія, Індія та Китай. Україні за довжиною залізничних

колій належить XIV місце в світі. Найбільша густота залізничної мережі в Європі — понад 100 км/тис. м . Високим показником густоти залізничної мережі вирізняється Японія — 75 км/тис. км2. В Україні цей показник складає 45 км/тис. км2.

У період НТР відбулося підвищення екологічності залізничного транспорту за рахунок електрифікації доріг і заміни частини тепловозів на електровози. Найбільшою часткою електрифікованих залізниць вирізняється Швейцарія — 99,5 %. Більше половини доріг переведено на електричну тягу у Нідерландах, Швеції, Італії, Австрії, Україні.

Завдяки запровадженню нових двигунів та безколісних потягів вдалося значно збільшити швидкість на залізницях. Вона сягнула 250—430 км/год. Європа залишається основним регіоном поширення швидкісних залізниць. Вони діють у Франції, Італії та Німеччині. За межами Європи існують швидкісні дороги у СІЛА, Японії та Китаї. Проектується спорудження швидкісних магістралей у Росії, Республіці Корея, Канаді та Бразилії. Підводні швидкісні залізниці працюють у Японії та під дном протоки Ла-Манш у Європі.

Автомобільний транспорт - засіб пересування XX ст. Нині на нього припадає 70 % усієї протяжності світової транспортної мережі. У той час як у розвинених державах 1 автомобіль приходиться на 2—5 чоловік, у країнах, що розвиваються, — на 100—1100 чоловік. У наш час автотранспорт є першим за пасажирообігом, проте лише четвертим за вантажообігом. Це єдиний вид транспорту, який в змозі підвозити вантажі та пасажирів «від воріт до воріт». За останні півстоліття протяжність автодоріг зросла втричі і тепер становить 25 млн км. Особливо важливими є дороги з твердим покриттям, багатосмужні магістралі з кількарівневими розв'язками, які підвищують швидкість просування. Ведеться спорудження автобанів — швидкісних доріг підвищеної комфортності. Найбільша протяжність автомобільних доріг у США (їм належить 1/4 всієї мережі автодоріг), Індії, Японії та Китаї. Україна за довжиною автомагістралей посідає XIII місце.

Найбільша густота доріг у країнах Західної Європи та в Японії.

Проте автомобільний транспорт має суттєві недоліки.

Морський транспорт є одним з найдавніших, проте і нині зберігає пер-шість у вантажоперевезеннях. 70 % світового товарообігу припадає саме на нього. Бурхливому розвитку морського транспорту у другій половині XX ст. сприяло зростання залежності більшості високорозвинених країн від замор-ського постачання палива та сировини, а також збуту власної продукції. 80 % морських перевезень є міжнародними і лише 20 % каботажними, тобто між портами однієї країни. Одночасно зі зростанням ролі морського транспорту у перевезенні вантажів, він втрачає своє значення у пасажиропотоках. Судна сучасного торговельного флоту світу плавають під прапорами близько 160 держав. Найбільший за тоннажем флот мають Ліберія та Панама, їх першість пояснюється не потребами власного господарства, а наданням розвиненим країнами свого «дешевого прапору». Плавання під прапором країни, що роз-вивається, надає певні пільги. Великий торгівельний флот мають Японія, Норвегія, США, Греція, Росія, Китай. Морський флот України посідає за ва-нтажомісткістю XV місце в світі. Основним товаром, який перевозять морем, є нафта, тому майже 4/з всього торгівельного флоту складають судна для рідких вантажів — танкери (з англ. — цистерна).






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2017 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.