Терплячість. Чоловіки є більш терплячими до фізичного дискомфорту (втоми), ніж жінки. Хоча ці результати не є статистично значимими.

Гендерні особливості поведінки

Поведінка в конфліктних і фрустраційних ситуаціях. Жінки гірше справляються з емоційними проблемами і труднощами, що виникають, сильно переживають сімейні та особисті конфлікти, намагаються думати про причини свого стану. Чоловіки, навпаки, намагаються відгородитися від депресивних емоцій, концентруючись на чомусь іншими (фізична активність).

У конфліктах жінки проявляють більшу терпимість і намагаються знайти компроміс; чоловіки частіше брутально лаються, а жінки скоріше ладні розплакатися.

У жінок мінімальний розрив між стратегіями уникання, агресії та миролюбства; у чоловіків спостерігається або уникання, або агресія, або миролюбство. Миролюбство у чоловіків виражено слабше, ніж у жінок.

У подоланні конфліктів у чоловіків більше виражений компроміс та суперництво, а у жінок – пристосування та співробітництво. Під час сварки жінки частіше пригадують колишні гріхи та помилки, чоловіки частіше додержуються проблеми, через яку виникла сварка.

Чоловіки більш схильні до конфліктів, пов’язаних з трудовою діяльністю, жінки частіше конфліктують з особистих потреб.

Захисна поведінка. Жінки частіше захищаються по типу компенсації, реактивних утворень, регресії та проекції, чоловіки – витіснення та заперечення.

Стратегії досягнення цілі. Чоловіки у більшій мірі зосереджені на задачі, тому чоловічий стиль можна назвати аналітичним та маніпулятивним. Чоловіки орієнтовані на самоконтроль, є самовпевненими. Тому чоловіки більш самолюбиві.

ТЕМА 9

Продовження Лекція 14

ПСИХОЛОГІЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ВІДМІННОСТЕЙ ПРОФЕСІЙНОГО ВИБОРУ ТА ДОЗВІЛЛЯ

ПЛАН

1. Професійні типології Є. Клімова та Дж. Холланда

2. Психологічні теорії дозвіллєвих відмінностей Дж. Нейлінгер, С. Ісо-Ахола, Дж. Келлі.

1. професійні типології Є. Клімова та Дж. холланда

На основі відмінностей у предметах праці всі професії Є. Клімов запропонував поділити на п’ять типів: “людина - природа”, “людина - техніка”, “людина – людина”, “людина - знакова система”, “людина - художній образ”.

• Людина – природа (П)-предметом праці є живі організми, рослинний і тваринний світ, біологічні процеси, земля, вода: біолог, ветеринар, зоотехнік, тваринник, агроном, овочівник, садівник, лісник, геолог, океанолог тощо.
• Людина - техніка (Т) – предметом праці є машини, апарати й установки, технічні системи, матеріали й енергія: інженер, машиніст, шофер, кранівник, слюсар, радіомеханік, токар, сталевар тощо.
• Людина - людина (Л) - предметом праці є самі люди, групи людей чи колективи: офіціант, продавець, лікар, вчитель, вихователь, юрист, екскурсовод тощо.
• Людина - знакова система (З) – предметом праці є схеми, цифри, умовні знаки, формули, слова, шифри, коди, таблиці: програміст, статист, економіст, коректор, друкарка, комірник, обліковець, кресляр, топограф.
• Людина – художній образ (Х) – предметом праці є художні образи, їх роль, елементи та особливості, засоби їх побудови: ювелір, фотограф, актор, письменник, музикант, художник.

За метою праці виділяють три класи професій: гностичні (пізнавальні), перетворювальні, пошукові (винахідницькі).

• Гностичний клас (Г) професій: досліджувати, розпізнавати, відрізняти, визначати, перевіряти; розбиратись у складних явищах, оцінювати (робити висновки на основі різноманітних ознак об’єкта), перевіряти за наперед відомими ознаками, сортувати і т. ін.: контролер технічного контролю (техніка), коректор (знакова система), критик (художній образ), санітарний лікар (людина), лаборант хіміко-біологічного аналізу (природа).
• Перетворювальний клас (П) професій пов’язаний з активним перетворюванням предмету праці, його обробкою, переміщенням, упорядкуванням, обслуговуванням, здійсненням впливу на нього, організацією праці. Причому, в одних випадках може відбуватись перетворення безпосередньо в процесі дії на об’єкт праці, а в інших – перетворювальна діяльність спрямовується на види енергії, інформацію, різні процеси: столяр (техніка), учитель (людина), рільник (природа), кресляр (знакова система), реставратор (художній образ).
• Клас пошукових (В) характеризують професії практичної праці, близькі до класу перетворювальних – винайти, придумати, знайти новий варіант, сконструювати: вчений, конструктор-модельєр одягу, конструктор меблів, дизайнер, аранжувальник квітів тощо. Останній клас нечисленний за кількістю віднесених до нього професій.

Існують професії, які поєднують в собі ознаки двох і навіть трьох класів.

У залежності від знарядь (засобів) праці професії поділяють на чотири відділи. Це професії пов’язані з використанням:

• ручних (Р) знарядь праці - викрутка, гайковий ключ, молоток, долото, електричний дриль, фарборозпилювач, пневматичний відбійний молоток і т. ін. – слюсар-складальник, монтажник радіоапаратури, столяр, тесля, ювелір, гравіювальник, хірург, стоматолог, музикант тощо;
• машин (М) з ручним керуванням, їх ще можна назвати професіями машинно-ручної праці – це токар, фрезерувальник, машиніст баштового крана, машиніст тепловоза, тракторист-машиніст та ін.;
• автоматизованих і автоматичних (А) систем, машин, апаратів, роботів - оператор прокатного стану, диспетчер енергосистеми, апаратник хімічного виробництва, оператор автоматичних потокових ліній, сталевар, друкар, ткаля та ін.;
• функціональних засобів (Ф), знарядь праці - роль знарядь праці тут відіграють функціональні засоби поведінки та мови людини, жести, вимова звуків, слів, виразів, змістові та емоційні інтонації, міміка обличчя або окремі властивості організму - вчитель, вихователь, диктор, актор, диригент хору чи оркестру. Функціональним засобом може бути і організм людини (артист балету, спортивний тренер, співак, акробат).

За умовами праці всі професії поділяються на чотири групи:

• побутові (П) – праця вумовах звичайного побутового мікроклімату - бухгалтер, економіст, бібліотекар, кресляр, вчитель, конструктор та ін.;
• праця на відкритому повітрі (В) – будівельник, пожежник, рільник, лісник, агроном та ін.;
• праця в незвичайних (Н) умовах: на висоті, під землею, під водою, в повітрі, у космосі, в гарячих цехах тощо - шахтар, водолаз, монтажник сталевих конструкцій, космонавт, пілот тощо
• праця з підвищеною моральною (М) відповідальністю за здоров’я і життя людей, матеріальні цінності - лікар, вчитель, інспектор міліції, інженер з техніки безпеки, суддя, продавець, інкасатор, касир, та ін.

Існує ще багато класифікацій професій, так в багатьох країнах світу використовується класифікація Дж. Голланда за певним професійним середовищем. Ця класифікація призначена для правильного вибору майбутньої професії, або, як мінімум, у визначені напряму пошуку та виділенні групи професій, що відповідають психофізіологічним особливостям, професійним інтересам і намірам конкретної особи. Дж. Голланд на основi виявлення основних компонентiв спрямованостi особистостi – iнтересiв i цiннiсних орiєнтацiй - видiляє шiсть типiв особистостi: реалiстичний, iнтелектуальний, соцiальний, конвенцiйний, пiдприємливий, артистичний. Теоретична модель кожного типу описується за наступною схемою: цiлi, цiнностi, Я-образ, освiтнi цiлi, переважаючi професiйнi ролi, здiбностi та спецiальнi обдарування, оригiнальнiсть досягнення, iндивiдуальний розвиток, життєвий шлях. Автор вважає, що збіг особистісного типу та сприятливого для нього професійного середовища забезпечує успіх у професійній діяльності та задоволення нею. Адже поведiнка людини визначається не тiльки iндивiдуальними особливостями, але й оточенням, тобто тим соцiальним середовищем, у якому вона виявляє свою активнiсть.Нижче нами буде наведена методика Тест Д.Голланда для визначення професiйних типiв особистостi.

Кожна професiя створює певне середовище. Звичайно, не сама по собi, а за допомогою людей. Представники однiєї i тiєї ж професiї – особи багато в чому подiбнi, мають спiльнi погляди, нахили. У багатьох подiбних ситуацiях вони реагують однаково i цим створюють певне професiйне середовище. Розглянемо ці середовища детальніше.

• РЕАЛIСТИЧНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. Завдання його конкретнi, рiшення передбачають наполегливiсть, силовий натиск. Переважають психомоторні навички, а соцiальнi навички потрiбнi в незначнiй мiрi – тiльки для того, щоб передавати i сприймати словеснi iнструкцiї. Представники цього середовища займаються конкретними матеріальними обєктами (інструментами, матералами, машинами та механізмами, тваринами тощо): диспетчер, механнік, електрик, інженер, агроном, фермер, садівник, водій тощо.
• IНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ допускає швидше iнтелектуальний тиск, який потребує наявностi абстрактного мислення, творчих, аналітичних, логічних та гуманітарних здiбностей, тобто орієнтується на розумову, переважно наукову, пошуково-дослідницьку працю. Мiжособовi стосунки при цьому вiдiграють незначну роль, зводяться до передачi та сприйняття складних словесних конструкцiй. Це середовище представляють такі професії: науковий співробітник, фізик, математик,біолог, геолог, астроном, історик, хімік тощо.
• СОЦIАЛЬНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ передбачає наявнiсть вмiнь розбиратись у поведiнцi людей i навчати iнших, вимагає постiйного особистого спiлкування з ними. Для цього необхiдно комунікативні вмiння, красномовнiсть та гуанітарні здібності. Представниками цього середовища є: вчиель, вихователь, лікар, офіціант, бармен, працівники мілції та прокуратури тощо.
• КОНВЕНЦIЙНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ (умовне). Для розв'язування задач, якi в ньому виникають, необхiднi здiбностi до обробки конкретної рутинної та цифрової iнформацiї, тобто виконуються розрахунки за встановленою схемою. Його представники є слабкими організаторами та керівниками, надають переваги канцелярським видам роботи. Здатнiсть до спiлкування може бути розвинута дуже слабо. Це середовище представляють такі професії: бухгалтер, програміст, оператор, економіст, податковий інспектор, стенографіст тощо.
• ПIДПРИЄМЛИВЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. Представники цього середовища обирають мету та завдання, що дозволяють їм виявити енергію, підприємливість, ентузіазм тощо, реалізувати потяг до пригод. Вербальні здібності у них перевалюють над інтелектуальними та математичними, вони повинні володiти красномовнiстю, мати добре розвинутi соцiальнi навички, вмiти розбиратись в мотивах поведiнки людей. Спецiалiсти цього середовища повинні керувати iншими людьми. Це: директор, адміністратор, товарознавець, суддя, журналіст, телерепортер, менеджер, дипломат, продюсер тощо.
• АРТИСТИЧНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ характеризується рiшенням завдань i проблем, якi передбачають наявнiсть художнього смаку i творчої уяви. Його представники ухиляються від чітко структорованих видів діяльності та фізичної праці. Складнi завдання вирiшуються переважно за допомогою фантазiї. Гуманітарні та артистичні здібності переважають над математичними. Всi свої знання, емоцiї людина в цьому середовищi прагне присвятити досягненню конкретної мети. До нього відносяться такі професії: художник, модельєр, актор, фотограф, реставратор, хореограф тощо.

1. психологічні теорії дозвіллєвих відміностей дж. Нейлінгера, с. Ісо-ахоли, дж. келлі

Корені соціально-психологічного погляду на природу дозвілля сягають ще часів античності, де воно розглядалося як особливий стан буття людини. Дозвілля є багатовимірним та динамічним конструктом, який відображає суб’єктивні переживання людини. У сучасних наукових джерелах цей підхід представлений працями зарубіжних дослідників: Р. Валлеранда, Б. Гунтера, С. Ісо-Ахоли, Дж. Келлі, Дж. Нейлінгера, М. Чіксентмихалі та інших.

Дж. Нейлінгер першим визначив основні психологічні характеристики, що відрізняють дозвілля від інших видів діяльності: почуття свободи вибору; внутрішня мотивація як стан задоволення від діяльності; відсутність орієнтації на результат. Переживання свободи вибору полягає у самодетермінації, бачення себе причиною власних вчинків. При цьому важливо розуміти відносність свободи індивіда почувати себе вільним від зовнішніх чи внутрішніх вимог. Важливою є не об’єктивна свобода, а її суб’єктивне сприйняття – стан, в якому людина почуває, що її діяльність здійснюється на основі вибору та власного бажання. Внутрішня мотивація характеризує дозвілля, з одного боку, як самоцінну діяльність, яка не передбачає значимості зовнішнього результату, а з іншого – вказує на задоволення як основну внутрішню винагороду за її здійснення. Критерії почуття свободи вибору/почуття обов’язку та внутрішньої/зовнішньої мотивації є визначальними для розрізнення «дозвілля» та «не-дозвілля».

Схожий погляд на природу дозвілля у С. Ісо-Ахола, який також виокремлює два психологічні компоненти: почуття свободи та внутрішню мотивацію. Дозвіллєва поведінка людини розглядається як діалектичний процес, в якому індивід прагне знайти стабільність і зміну водночас. З одного боку, людина прагне пошуку внутрішніх винагород та стимуляції, з іншого намагається її уникнути, що виявляється у втечі, віддаленні від рутини та звичного середовища. Цей погляд на природу дозвілля тісно пов'язаний із його функціями. У першому випадку людина використовує свободу для розширення своєї ідентичності та реалізації можливостей, що є втіленням функції саморозвитку та самовираження. У другому випадку свобода виявляється як втеча від життєвих зобов’язань та рутини, що функціонально визначається як відпочинок, відновлення сил. Обидва виміри мають особистісний та міжособистісний компоненти. На основі вимірів пошуку/втечі та інтраперсональності/інтерперсональності розрізняють «латентні мотиви» дозвілля: особистісний пошук, особистісна втеча, міжособистісний пошук та міжособистісна втеча.

Серед найбільш часто декларованих ознак дозвілля студентів у дослідженнях Б. Гунтера почуття свободи вибору; почуття задоволення; спонтанність, фантазії; відчуття пригоди, відкриття, втеча від буденності. Для визначення психологічних параметрів дозвілля запропоновано виміри свободи вибору та психологічної включеності, що утворюють чотири види дозвілля: «чисте» (високі показники обох вимірів), «аномічне» (високі показники свободи вибору та низьку включеність), «інституційне» (низькі показники свободи вибору та високу включеність), «відчужене» (низькі показники обох вимірів). С. Шоу виокремила такі суб’єктивні характеристики дозвілля: почуття задоволення, свобода вибору, релаксація, внутрішня мотивація та відсутність самооцінки або оцінки з боку оточуючих. Варто зазначити, що задоволення та свобода вибору були визначниками «дозвілля» у 89% випадків. Л. Унгер та Дж. Кернан визначають дозвілля як психологічний досвід та виокремлюють шість характеристик: інтринсивне задоволення, почуття свободи, оптимальний рівень активації, почуття включеності, почуття компетентності та спонтанність. Інтринсивне задоволення – це еквівалент дозвілля у особистісному сенсі, а інші виміри є причинами цього переживання. Ж. Шульц та М. Воткінс виокремили чотири способи його сприйняття. Розуміння дозвілля як «проведення часу» передбачає сам факт наявності вільного часу, відсутність інших справ. Людині не важливо чим займатися, основне заповнити вільний час, який розуміється не як час можливостей, а як надлишковий час. Характеризується пасивною діяльністю, станом релаксації, інколи апатії та нудьги. Дозвілля як «практика вибору» це прояв здатності розподіляти свій час відповідно до потреб та інтересів. Така діяльність може бути як пасивною, так і активною, супроводжується станами розслаблення, задоволення або піднесення. Сприйняття «дозвілля як втечі» – це бачення його як засобу дистанціювання від щоденних проблем чи обов’язків. Дозвілля як «шлях до самореалізації» вказує на реалізацію можливостей людини, прагнення до саморозвитку та самовираження, супроводжується станами рефлексії, піднесення та гармонії. Використовуючи індивідуальну перспективу досліджуваних, Г. Тінслі та Д. Тінслі описують когнітивні та афективні компоненти дозвілля. До когнітивних вони відносять: концентрацію на діяльності; зміни у самосвідомості, розмите відчуття власного «я»; спотворене сприйняття часу. До афективних: почуття свободи; збагачене сприйняття; підвищення інтенсивності емоцій; зростання фізичної чутливості. У теорії видів дозвілля Дж. Келлі розрізняє два компоненти дозвіллєвої діяльності: рівень прояву свободи та суб’єктивне значення діяльності. «Чисте» дозвілля представляє види діяльності, що здійснюються заради задоволення, є джерелом самовираження, не залежать від суспільних та сімейних обов’язків. Компенсаційне дозвілля, близьке за змістом до трудової діяльності, проте характеризується самостійністю вибору. Додаткове дозвілля має низький ступінь свободи вибору, пов’язане з обов’язками. Вторинне дозвілля, хоч і здійснюється у вільний час, фактично не має ознак свободи вибору. Таке дозвілля є відносним, включає зайнятість особистості у вільний від роботи час обов’язками . Класифікація Дж. Келлі близька до типів дозвілля визначених Дж. Нейлінгером, що є наслідком виділення схожих базових психологічних характеристик.

Трьохвимірну психологічну структуру дозвілля пропонують Р. Естів, Ж. Сан-Марін та А. Лопес. Перший вимір «Рівень зусиль» характеризується двома полюсами. Перший полюс – низький рівень зусиль, представляє пасивну діяльність, пов’язану із відпочинком та розслабленням. Другий полюс – високий рівень зусиль, репрезентує активну діяльність, пов’язану із розвитком. Другий вимір «Соціальна взаємодія» представляє міжособистісний аспект, соціальну природу дозвілля. Відображає потребу у почутті прив’язаності. Третій вимір – «Ціль», є відображенням мотивації. Характеризує дозвілля як самоцінну діяльність, або вказує на зовнішню значущість діяльності, наявність цілей поза нею.