Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Сутність професійної діяльності та самоменеджменту керівника вищого навчального закладу як менеджера освіти.

Поява і практична реалізація в Україні нової системи управління, адекватної до суспільства ринкових відносин, забезпечить ефективність її економічного та соціального розвитку за дотримання двох головних умов. По-перше, у неї треба враховувати особливості попереднього розвитку й сучасного стану національної економіки, менталітет і характеристики поведінки населення, довготривалість періоду перетворень та інші специфічні фактори й умови, що зумовлюються особливостями нашої держави. По-друге, до її основи повинні бути покладені принципи і механізми, які є панівними в менеджменті країн з ринковою економікою, що має дозволити інтегрувати вітчизняне народне господарство у світову економічну систему, зайняти в ній належне місце.

 

Сутність поняття “педагогічний менеджмент”

Зіставлення понять “педагогічний менеджмент” і “управління” стосовно проблем сучасних навчально-виховних закладів, що функціонують в умовах нової - ринкової економіки, ставало предметом спеціального аналізу у працях В.І.Бондаря, К.Я.Вазіної, Л.А.Веретеннікової, Г.М.Закорченної, Л.М.Каращук, В.А.Козакова, Н.Л.Коломінського, Ю.А.Конаржевського, В.В.Крижка, В.С.Лазарева, А.В.Ньомова, П.К.Одинцова, Є.М.Павлютенкова, А.В.Попова, М.М.Поташника, В.П.Симонова, Т.І.Шамової, Н.П.Шапошнікової та ін. При цьому воно здійснювалося з позицій, щонайменше, трьох методологічних підходів:

- функціонального, проблемним аспектом якого було визначення компонентної структури і кількості функцій в управлінні школою як соціально-педагогічною системою (В.І.Бондар, Ю.А.Конаржевський, В.С.Лазарев, В.І.Маслов, А.А.Орлов, В.С.Пикельна, М.М.Поташник, М.І.Приходько та ін.);



- соціально-психологічного, спрямованого на визначення ролі фактора особистості в управлінні педагогічною системою, її мотиваційного, когнітивного і рефлексивного “Я” (О.С.Анісімов, Н.Л.Коломінський, А.В.Ньомов, Т.І.Шамова);

- кібернетичного, спрямованого на визначення ролі інформації, а також організаційних циклів, структури і специфіки процесу прийняття управлінського рішення (В.П.Симонов, Н.Д.Хмель, В.А.Якунін).

У вирішенні питання щодо зіставлення понять “управління” і “менеджмент” стосовно їх використання в педагогічній теорії, науковці додержуються трьох протилежних позицій. Так, перша позиція авторів (Л.А.Веретенникова, Н.Л.Коломінський, П.К.Одинцов та ін.) полягає в розумінні того, що поняття “управління” ширше за поняття “педагогічний менеджмент”. Зокрема, Н.Л.Коломінський, розглядаючи науково-психологічні засади менеджменту в освіті, вважає, що останній – це усвідомлена взаємодія керівника навчально-виховного закладу з іншими людьми – підлеглими, партнерами, співробітниками, батьками, дітьми, спрямована на забезпечення їхньої активної і скоординованої участі в досягненні поставленої мети. З точки зору автора, менеджмент в освіті – це частина управління, яка є впливом на інших людей, у процесі й внаслідок якого в них з’являються або актуалізуються психічні стани, якості, властивості, що стають психологічним підґрунтям для їхньої ефективної діяльності, спрямованої на досягнення поставленої управлінської мети.

Друга позиція авторів (В.С.Лазарев, М.М.Поташник, В.П.Симонов) зводиться до повного ототожнення смислу понять “управління” і “педагогічний менеджмент” стосовно їх використання в межах вирішення проблем внутрішньошкільного керівництва і в педагогічній практиці навчально-виховних закладів. Так, В.П.Симонов, виходячи з того, що менеджмент доцільно розуміти як уміння керівника добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей, тобто як сплав науки та мистецтва управління людьми й соціальними процесами, формулює таке визначення: “педагогічний менеджмент – це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління педагогічними системами, спрямований на підвищення ефективності їх функціонування і розвитку”.

Як наслідок, педагогічний менеджмент розуміється В.П.Симоновим у досить вузькому значенні, тобто як суто управління навчально-виховним процесом, хоча він намагався виокремити останній в одну із складових частин педагогічного менеджменту. Через це педагогічний менеджмент представлено В.П.Симоновим тільки як цілеспрямований вплив керівника на педагогічний колектив і учнів шляхом науково обґрунтованого планування, організації і контролю їхньої діяльності. Це означає, що педагогічний менеджмент розуміється як внутрішньошкільне управління, тобто як певна діяльнісна і сумарна системи, що має свою структуру й системоутворюючі фактори: цілі, завдання, принципи (загальні принципи управління, принципи наукової організації педагогічної і управлінської праці, принципи аналітичної діяльності менеджера освітнього процесу), функції, методи, результати діяльності суб’єктів (ефективність як характеристика процесу сумісної діяльності викладача й учнів; якість як характеристика кінцевого результату), умови попередження та подолання формалізму в управлінні освітнім процесом, фактори ефективності. Педагогічний менеджмент, по суті, трактується автором як теорія і практика саме системного управління освітнім процесом школи, що не враховує специфіки впливу на неї зовнішнього - ринкового соціально-економічного середовища, що викликає необхідність адаптації до нього, від якого В.П.Симонов абстрагувався, розглядаючи педагогічну систему як закриту, самоорганізовану і стабільну.

Третя позиція науковців щодо зіставлення термінів “управління” і “менеджмент” стосовно об’єктів педагогічної дійсності найбільш чітко висвітлена у працях А.В.Ньомова та Т.І.Шамової. Означена позиція зводиться до визнання факту, що смисл поняття “менеджмент” значно глибший і ширший за своїм обсягом, аніж смисл поняття “управління”, що традиційно використовується в педагогічній теорії та практиці внутрішньошкільного керівництва. Автори, наголошуючи на кардинальній зміні соціально-економічних умов функціонування закладів освіти, тобто переходу їх з системи планового централізованого господарювання у простір ринкової економіки, обґрунтовують необхідність збагачення теорії внутрішньошкільного керівництва елементами теорії менеджменту.

Так, Т.І.Шамова у своїй праці “Менеджмент в управлінні школою”, не випадково вживає ці два поняття одночасно. Виходячи з установки про те, що менеджмент первісно розроблено для вирішення проблем, пов’язаних з бізнесом, з метою досягнення прибутку, автор уважає правомірним і доцільним використання його засобів у сучасній педагогічній практиці. Виокремлюючи саме соціально-психологічну, поведінкову сторону діяльності менеджера як дуже корисну для застосування в діяльності керівника навчально-виховного закладу сучасного типу, Т.І.Шамова поставила питання про доцільність “вкраплювання” засобів менеджменту в теорію і практику управління педагогічними системами, що призведе, на погляд автора, до збагачення останньої новими ідеями і способами вирішення управлінських завдань.

Отже, термін “педагогічний менеджмент” на відміну від традиційно вживаного терміну “управління”, виникає там і тоді, де об’єкт, яким управляють, набуває якостей суб’єкта специфічних – саме ринкових, комерційних соціально-економічних відносин. Оскільки сучасний заклад освіти будь-якої форми власності як елемент соціокультурної сфери виробництва особистості вже не є цілком державним, а державно-суспільним, і реально функціонує в умовах не централізованої планової системи народного господарства, а саме в просторі суспільства перехідної до ринку економіки, то це передбачає необхідність заміни концепції традиційного адміністративно-командного управління ним на адекватну сутності й закономірностям розвитку ринкових відносин концепцію педагогічного менеджменту. Остання цілком спрямована на забезпечення високої ефективності і прибутковості функціонування сучасного закладу освіти як специфічної педагогічної системи з урахуванням витрат внутрішніх і зовнішніх ресурсів, а також впливів кардинально зміненого зовнішнього середовища - ринку освітніх послуг і ринкових відносин сучасного суспільства.

 

Суттєво й те, що поняття “менеджмент” у психолого-педагогічній літературі використовується в різних словосполученнях, основними з яких є такі: “шкільний менеджмент” (М.Латипова, А.В.Ньомов, Т.І.Шамова), “менеджмент в освіті” (Н.Л.Коломинський, В.В.Крижко, Є.М.Павлютенков), “освітній та навчальний менеджмент” (Д.І.Дзвінчук, В.А.Козаков), “педагогічний менеджмент” (В.І.Бондар, К.Я.Вазіна, Г.М.Закорченна, В.І.Маслов, В.П.Симонов, В.В.Шаркунова).

Термін “педагогічний менеджмент” є найбільш вживаним у вітчизняній літературі. Він має полісемічний характер. З одного боку, він проявляє свою сутність як наука про управління педагогічними системами, завданням якої є пошук і розробка засобів та методів, що сприяють найбільш ефективному досягненню цілей сучасних закладів освіти, підвищенню продуктивності праці їх співробітників, досягненню рентабельності і прибутковості педагогічного виробництва, виходячи з конкретних умов внутрішнього та зовнішнього середовища, обумовленого розвитком ринкової економіки.

З іншого боку, цей термін фіксує те, що педагогічний менеджмент проявляє свою сутність як певна організація роботи керівних працівників, допоміжного персоналу та педагогічного колективу закладу освіти для досягнення поставленої мети найбільш раціональними способами. При цьому розуміється, що роботу з управління кадрами закладу освіти необхідно вибудовувати в такий спосіб, щоб вона відповідала потребам усіх учасників навчально-виховного процесу і дозволяла активізувати їхню роботу, підвищувати продуктивність праці й загальну ефективність педагогічного виробництва як сфери соціокультурного відтворення особистості.

По-третє, педагогічний менеджмент розуміють як організацію діяльності закладу освіти, що має певний склад і структуру, у межах яких реалізуються свідомо заплановані і скоординовані заходи, спрямовані на досягнення загальних освітньо-виховних цілей. І якщо організація проявляється як статика педагогічного процесу окремого закладу освіти як певної справи, освітнього бізнесу, то управління – це його динаміка. Педагогічний менеджмент як орган вказує на наявність суб’єкта управління.

По-четверте, терміном “педагогічний менеджмент” фіксується система управління, де певний заклад освіти чи його окремий підрозділ виступає як керований об’єкт саме в умовах ринкової економіки, які мають зовнішнє середовище – ринкові відносини, до реального стану яких він повинен пристосовуватися шляхом зворотного зв’язку. Результатом же зворотного зв’язку закладу освіти з ринком освітніх послуг та іншими елементами зовнішнього середовища є управлінське рішення. Воно передбачає перетворення інформаційних, технологічних, матеріальних, фінансових, трудових та інтелектуальних ресурсів для досягнення кінцевих результатів закладу освіти – забезпечення високого рівня научуваності й вихованості учнів, а також прибутковості її господарської діяльності. Це досягається шляхом мінімізації витрат на сировину, матеріали, енергію, фінансування, оплату праці і максимізації прибутку від результатів педагогічного виробництва – якості загальноосвітньої підготовки випускників закладу освіти як педагогічної продукції та здійснення додаткових освітніх послуг тощо.

По-п’яте, під терміном “педагогічний менеджмент” розуміють як особливий тип вмілості та адміністративні навички, що пов’язують з діяльністю певної особи – менеджера освіти як професійного управлінця. В означеному контексті мається на увазі те, що педагогічний менеджмент проявляється через набір певних поведінкових правил, що притаманні статусу керівника закладу освіти особливого типу, який виконує сукупність міжособистісних, інформаційних та організаційно-технологічних ролей в умовах відсутності повного стандарту і переліку управлінських завдань; використовує свої особистісні якості як основне джерело й засіб управління; діє в нестандартних ситуаціях; постійно змінює організаційні ситуації; визначає загальний напрямок руху керованої педагогічної системи, її змін і особливостей подальшого розвитку.

Стає очевидним, що докорінна відмінність термінів “внутрішньошкільне управління” і “педагогічний менеджмент” полягає саме в тому, що останній має принципово інший економічний, соціально-психологічний та структурно-функціональний механізм, який спрямований на вирішення конкретних проблем взаємодії учасників навчально-виховного процесу закладу освіти в реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних і професійних завдань, що виникають у процесі господарчої діяльності, обумовленої дією ринкових відносин. Економічний механізм педагогічного менеджменту, який складають три блоки: внутрішньоорганізаційне управління, управління педагогічним виробництвом (Г.П.Щедровицький) і управління педагогічним персоналом, - об’єктивно обумовлено здійсненням господарської діяльності закладу освіти саме в ринкових умовах, коли результати управлінської та господарської діяльності учасників навчально-виховного процесу отримують свою кінцеву оцінку на ринку освітніх послуг у процесі збуту “педагогічної продукції” (А.С.Макаренко).

Педагогічний менеджмент як діяльнісна система містить в собі такі структурно-функціональні компоненти: мету діяльності (запланований, очікуваний результат); суб’єкт діяльності (директор, його заступники, учителі, учні); об’єкт діяльності (він же другий суб’єкт) – виконавець розпоряджень менеджера освіти (учень, учитель, заступники директора); зміст діяльності (навчально-пізнавальна, управлінська та інша інформація); способи діяльності (методи і стиль взаємодії вчителя з учнями, керівника з учителями й учнями та ін.).

Педагогічний менеджмент проявляє свою сутність як теорія, методика і технологія ефективного управління педагогічними системами (В.П.Симонов). Він має свою певну специфіку і закономірності, що обумовлені особливостями його предмета, продукту й результату праці менеджера освіти. При цьому предметом праці менеджера освіти є діяльність керованого ним суб’єкта, продуктом праці – інформація, знаряддям праці – слово, мова, мовлення. Результатом праці менеджера освіти є ступінь навченості, вихованості й розвитку об’єкта (другого суб’єкта) педагогічного менеджменту – учнів.

 

Аналіз системи управління різними типами сучасних навчальних закладів України, що здійснено в дослідженнях В.І.Бондаря, Л.М.Каращук, Н.Л.Коломинського, Н.Г.Комаренко, В.В.Крижка, О.І.Мармази, В.І.Маслова, Є.М.Павлютенкова, Н.П.Шапошнікової, В.В.Шаркунової та ін., дозволив сформулювати принципи педагогічного менеджменту, спирання на які забезпечує, відповідно до думки авторів, високу якість керування педагогічними колективами та педагогічними системами в цілому. Серед основних принципів педагогічного менеджменту, під якими розуміють фундаментальні вихідні положення, що відбивають закономірності існування і розвитку конкретної педагогічної системи, виділяються такі: соціальної детермінації; гуманізації і психологізації; науковості і компетентності; інформаційної достатності; аналітичного прогнозування; оперативного регулювання; зворотного зв'язку; послідовності і перспективності; єдності централізму і демократії; стимулювання й уваги до кадрів; правової пріоритетності і законності; фінансово-економічної раціональності і ділової ініціативи [17; 48.].

У державній національній програмі: “Освіта. (Україна ХХІ століття)” керування визначається як механізм для організації і забезпечення оптимальних умов функціонування освіти на всіх його рівнях [8; 52]. Одним з головних напрямків формування нової системи управління освітою в Україні є демократизація і децентралізація, в основу якої покладено здійснюваний нині перехід від державного до державно-суспільного типу правління.

Особливістю управління сучасною українською системою освіти є необхідність забезпечення керівними кадрами (лінійними і функціональними менеджерами освіти) не тільки оптимальної діяльності певної організації чи окремого навчально-виховного закладу, але й випереджального їх розвитку в умовах демократизації суспільства, переходу до нового рівня функціонування педагогічних макро- та мікросистем у цілому. Досягти цього можна тільки за рахунок впровадження в національну систему освіти сучасних технологій управління, відповідного останнім науково-методичного забезпечення, створення нового – ринкового господарського механізму, відновлення цільових, операціонально-технологічних і соціально-психологічних функцій керування й інших факторів.

Оскільки сфера національної освіти має свою певну організаційну структуру, то в ній функціонують різні типи макро-, мезо- і мікро- педагогічних систем. З огляду на це, в сучасній психолого-педагогічній літературі, коли йдеться про педагогічний менеджмент, найчастіше виокремлюють дві педагогічні системи: мікропедагогічну систему “педагог-учень”, як вихідну “клітинку” навчально-виховного процесу і цілісну педагогічну систему “навчально-виховний заклад”. Через це розрізняють поняття “менеджер освіти”, “менеджер навчально-пізнавального процесу” і “менеджер навчально-виховного процесу” (В.В.Крижко, Є.М.Павлютенков, В.П.Симонов).

Педагогічний менеджмент надає викладачам безліч методик, методів і прийомів професійного зросту, що доцільно реалізувати у процесі їхньої безпосередньої взаємодії зі своїми колегами та шляхом професійного взаємонавчання. Так, з позиції принципів педагогічного менеджменту кожна нарада, науково-практична конференція, засідання кафедри повинні стати актом все більшого усвідомлення викладачами своїх спонукань до педагогічної діяльності, власних потреб, ціннісних орієнтацій, уявлень щодо своєї соціальної й професійної ролі через вияв особистісних якостей та оцінку їх відповідності об'єктивним вимогам педагогічної професії. Педагогічний менеджмент вимагає жити за правилами, зрозумілими і значущими для всього педагогічного колективу вищого навчального закладу освіти, на підставі аналізу концепції особистісних обмежень, що визначає фактори, які стримують творчий потенціал і результати діяльності цієї організації в цілому, творчої групи, кожного окремої людини. Обмеження - це перешкоди, що заважають досягненню високої ефективності професійної діяльності викладача, не дозволяють реалізувати його творчі потенційні можливості повною мірою.

 

Менеджер освіти – це особа, яка професійно здійснює функції педагогічного менеджменту на рівні будь-якої педагогічної системи (від міністра освіти, його заступників, інспекторів відділів освіти і до окремого викладача). Менеджер навчально-пізнавального процесу – це вчитель, вихователь, викладач, педагог, який виступає в професійній ролі суб’єкта системи управління навчально-пізнавальної діяльності тих, кого він навчає і виховує. Менеджер навчально-виховного процесу – це керівник закладу освіти (директор (ректор), його заступники), який виступає в професійній ролі суб’єкта системи управління навчально-виховною (педагогічною) діяльністю працівників освіти. Тому, коли йдеться про принципи педагогічного менеджменту, то мають на увазі управління, що притаманне цілісному навчально-виховному процесу як окремої педагогічної системи, типу “заклад освіти”.

Принцип соціальної детермінації в управлінні вищим закладом освіти вимагає насамперед розуміння кожним з його суб'єктів, а не тільки керівними кадрами, головних соціальних завдань у здійсненні професійної підготовки молодого покоління майбутніх фахівців до продуктивної життєдіяльності на конкретному етапі історичного розвитку держави і відповідної галузі народного господарства. Обумовлено це тим, що від міри розуміння цього багато в чому залежить чіткість у визначенні мети, завдань та змісту, а також форм і методів організації навчально-виховного й навчально-виробничого процесів професійної підготовки майбутніх спеціалістів.

Соціальна детермінованість управління припускає бачення і розуміння суб'єктами педагогічного менеджменту соціальної значущості об'єктивних реалій навколишньої дійсності, що обумовлені особливостями історичного розвитку суспільних відносин, здатність займати толерантну позицію щодо різних політичних течій та явищ, за винятком тих, котрі носять антигуманний і антисоціальний характер. При цьому керівні кадри у своїх рішеннях повинні спиратися на діючі офіційні джерела і загальноприйняті нормативно-правові документи, проводячи державну і регіональну політику в сфері національної освіти, незалежно від власних політичних поглядів та ідеологічних переваг. Принцип соціальної детермінації, виконуючи роль світоглядного компасу в керуванні, припускає реалізацію в практиці діяльності закладів освіти поваги до релігійних почуттів членів колективу, їхніх національних традицій, з урахуванням регіональних рис менталітету населення, творчих досягнень у професії кожного з них.

Принцип гуманізації і психологізації націлений на подолання абсолютного керівництва й авторитаризму у взаєминах між людьми, досягнення і постійну підтримку позитивного морально-психологічного клімату через повагу до особистості кожного члена колективу закладу освіти. При цьому кожна особистість повинна розглядатися не як об'єкт впливу, а як кінцева мета, заради якої здійснюється управлінська діяльність, і одночасно як найважливіший фактор, від якого залежить якість функціонування певного навчально-виховного закладу. Це вимагає від суб'єктів педагогічного менеджменту високого рівня психологічної компетентності і культури професійного спілкування, розвитого почуття такту та схильності до попередження конфліктів, стресових ситуацій, здатності до емпатії, уміння глянути на окремі явища очима іншої людини і моделювати його вчинки з чужої позиції, передбачати хід відповідних реакцій на основі знання й обліку індивідуальних, вікових, статевих, національних, соціальних, професійних особливостей конкретних людей, особливостей формування учнівського, допоміжного і педагогічного колективів. Гуманізація навчально-виховного процесу припускає постійну турботу суб’єктів управління макро- і мікро- педагогічними системами про здоров'я членів колективу, створення сприятливих матеріальних і естетичних умов для їхньої праці, відпочинку, медичного обслуговування, харчування, що вимагає прояву особистісної ініціативи керівника як менеджера освіти, прийняття ним нестандартних рішень та непередбачених інструкціями способів дії на основі високої особистої відповідальності.

Принцип правової пріоритетності та законності припускає узгодження діяльності менеджера освіти із законодавством України в питаннях надання обов'язкових і додаткових освітніх послуг, організації праці, захисту прав людини. Викликано це тим, що менеджер освіти – це посадова особа. Отже, він несе юридичну відповідальність за виконувані ним функціональні обов'язки, що зобов'язує його володіти необхідними правовими знаннями, які є базою для здійснення принципу законності в процесі реалізації завдань своєї управлінської діяльності.

З огляду на це, розробка і прийняття управлінських рішень менеджером освіти, їхнє виконання під його керівництвом повинно відповідати діючим правовим нормам, мати відповідне юридичне обґрунтування, а в конкретних випадках – і юридичну експертизу. Незалежно від політичних установок, емоційного стану та психологічного тиску навколишньої соціальної дійсності менеджер освіти має діяти тільки відповідно до чинного законодавства і нормативних документів. Водночас, культ права і законності повинен формуватися у всіх членів педагогічного, допоміжного й учнівського колективів, щоб стати основою ідеології життя і культури діяльності закладу освіти, а також особистою потребою кожного з метою розвитку правової держави. Порушення та зневага до правових норм, що прийнято в сфері освіти, підриває атмосферу довіри й єдності серед членів педагогічного та учнівського колективу, призводить до втрати авторитету й ефективності управління ним, до стратегічного програшу навчального закладу в найближчій перспективі.

Принцип науковості та компетентності передбачає всебічну поінформованість менеджера освіти як суб'єкта управління навчально-пізнавальним процесом чи навчально-виховним закладом й облік ним різних аспектів знань (правових, економічних, психологічних, педагогічних, управлінських) під час реалізації своїх функціональних завдань, а також урахування різних соціальних зв'язків і факторів розвитку особистості. При цьому науковість керування обумовлюється знанням специфіки прогнозування і моделювання стратегічних і тактичних управлінських задач на основі застосування сучасних методів збору й обробки інформації; моделювання, застосування засобів математичної статистики, соціоники й ергономіки; володіння оргтехнікою. Компетентність, будучи результатом ґрунтовної базової підготовки, творчої діяльності і безупинного підвищення професійного та загальнокультурного рівнів у різних формах, включаючи і самоосвіту, забезпечує досягнення менеджером освіти високих результатів управлінської праці з мінімальними витратами нервової і фізичної енергії, досягнення ефективної організації особистої та колективної діяльності.

Принцип інформаційної достатності в педагогічному менеджменті визначається його вирішальною роллю на всіх етапах управлінського циклу, що має місце під час керування макро- чи мікро педагогічними системами: оперативного аналізу, прогнозування, планування, прийнятті рішень, організації їхнього виконання, оцінки якості результатів і корекції дій виконавців. Обумовлено це тим, що менеджер освіти як суб’єкт управління педагогічною системою здійснює постійний аналіз і обробку інформації, на цій основі приймає відповідні рішення, якість яких визначається змістом та адекватністю здобутої ним інформації. Оскільки управлінська діяльність починається з аналізу систематизованої за різними ознаками і параметрами інформації, то відповідно до означеного принципу, інформацію варто класифікувати за її видами і джерелами, часом подачі, особливостями змісту, міри значущості, що знаходить прояв в організації документообігу. Останній чітко визначає, яка інформація, від кого, у якій формі і коли подається щодня, за результатами тижня, місяця, семестру, півріччя, року. У цілому, від уміння організувати процес одержання інформації, обробляти її, конструктивно аналізувати і використовувати під час прийняття управлінських рішень, залежить якість і оперативність діяльності суб’єкта як менеджера освіти.

Принцип аналітичного прогнозування припускає здійснення реальних прогнозів на основі всебічного аналізу реальних ситуацій і побудови конкретних моделей функціонування педагогічного процесу чи закладу освіти на кожному з їх рівнів і в різному тимчасовому режимі: оперативному, тактичному та стратегічному. При цьому прогностична модель педагогічного менеджменту повинна містити такі свої невід'ємні компоненти, як-от: мета, завдання, форми, методи, прийоми організації діяльності конкретних виконавців щодо виконання певного управлінського рішення. Це здійснюється на основі обробки інформації про кадрові, фінансово-економічні і матеріально-технічні можливості навчального закладу, психології виконавців, стереотипах їхнього мислення в рішенні принципових питань, про терміни, способи коректування і критерії якості виконання дій і завдань. Імперативними моделями управлінської діяльності менеджера освіти в деякій мірі є накази, розпорядження й інструкції, що передбачають досягнення позитивних результатів у випадку їхнього виконання. У цілому, реалізація принципу аналітичного прогнозування вимагає від керівника навчального закладу здатності до передбачення, фантазії, абстрактно-логічного, наочно-образного і віртуального мислення в єдності з реалістичністю і прагматичністю його поглядів і намірів.

Принцип оперативного регулювання, який дуже тісно пов'язаний із процесуальною стороною управлінської діяльності суб'єкта педагогічного процесу як менеджера освіти, припускає чіткість організації праці кожного члена колективу, визначення та розподіл їхніх функціональних і посадових обов'язків та функцій, постійну підтримку каналів прямого й зворотного зв'язку, налагоджену систему взаємодії всіх елементів керування, запрограмовану наявність резерву виконавців і відповідних енергоресурсів. Завдяки дії цього принципу на рівні мікро- і макро педагогічних систем ефективно здійснюються всі управлінські рішення, виробляється своєчасний аналіз і обробка інформації, реалізуються необхідні для досягнення найкращих освітніх результатів умови праці та взаємодії, ліквідуються непередбачені перешкоди й утруднення, коректуються плани і дії учасників спільної діяльності щодо надання освітніх послуг.

Оперативність насамперед припускає своєчасне виконання рішень педрад, наказів, річних і поточних планів у межах установленого часу, а також конкретність дій за їхнього забезпечення. При цьому варто фіксувати, що, де і коли варто виконати, якими способами, хто несе відповідальність за організацію і результати виконання тієї чи іншої роботи, якими повинні бути форми зворотного зв'язку. Зовнішньою формою прояву цього принципу в повсякденній діяльності менеджера освіти на рівні навчального закладу є його різні типи впливів на колектив і своїх заступників, що виробляється у формі підготовки управлінських рішень, наказів, розпоряджень, рекомендацій, а також проведення нарад, бесід, відвідування занять педагогів, засідань членів різних підрозділів, перевірок техніки безпеки, спостережень за діяльністю комерційної, методичної, психологічної, фінансово-економічної та господарської служб. Тому принцип оперативного регулювання вимагає такого: усе, що намічено, повинно бути виконано; усе, що заважає – усунено, якщо намічено помилково, чи прийнято і виправлено у встановлений термін.

Принцип зворотного зв'язку за своєю суттю спрямований на інформаційне забезпечення управлінської діяльності менеджера освіти. Але на відміну від принципу інформаційної достатності, він має свої специфічні особливості, оскільки забезпечує задоволення потреб щодо здійснення організаційно-регулятивних функцій педагогічного процесу, а також функцій, що контролюють і коригують його основні етапи. Через це менеджеру освіти вкрай необхідно постійно одержувати інформацію про якість і умови виконання прийнятих рішень, мати кількісні й якісні дані про ефективність функціонування кожного з підрозділів навчально-виховного закладу у вигляді конкретних знань про досягнуті показники педагогічного процесу, рівень розвитку духовності і культури, інтелектуальної, моральної та фізичної сфери особистості кожного з членів педагогічного й учнівського колективів, допоміжного персоналу, стану навчально-методичної, матеріально-технічної і фінансово-економічної бази закладу.

Зворотний зв'язок дозволяє менеджеру освіти оцінити дійсний стан справ, порівняти його з попереднім і намітити, чого досягти в майбутньому. Здійснюючи на основі зворотного зв'язку контрольно-аналітичну діяльність, менеджер освіти визначає рівень якості функціонування кожного із складових елементів навчально-виховного закладу як конкретної соціально-педагогічної системи, впроваджує обґрунтовані заходи задля поліпшення її стану, вносячи зміни в діяльність колективу. Отже, для менеджера освіти повинно стати аксіомою положення, що без зворотного зв'язку та його належного контролю неможливо ефективно здійснювати педагогічний менеджмент, оскільки без цієї інформації неможливо розробляти адекватні реальним умовам зовнішнього середовища управлінські рішення, ефективно регулювати щоденну діяльність колективу викладачів і учнів, вносити відповідні корективи, необхідні для досягнення поставлених цілей та завдань, які поставлені перед навчальним закладом у формі соціального замовлення сучасного суспільства.

Принцип наступності і перспективності припускає серйозне вивчення менеджером освіти провідних досягнень управлінської думки вітчизняних і зарубіжних авторів минулого та сьогодення, вдумливого використання і творчої переробки досягнень передового управлінського досвіду в соціально-педагогічній сфері, а не прямого його наслідування і й копіювання. Крім того, цей принцип припускає урахування менеджером освіти і специфіки функціонування певної педагогічної системи, що має свою історію та національні особливості, свої недоліки і вартість, проблеми та перспективи подальшого розвитку. Будучи спрямованим на запобігання помилок минулого, принцип наступності і перспективності вимагає від менеджера освіти критичного відношення й оцінки можливостей функціонування певного навчально-виховного закладу в сучасних умовах довкілля для того, щоб підвищити його конкурентоспроможність в умовах ринкової економіки.

Головний напрямок управлінської діяльності менеджера освіти незалежно від рівня управління, який він здійснює в межах цілісної педагогічної системи типу “навчально-виховний заклад” – організація роботи людей, учнівського, допоміжного і педагогічного колективів, ефективність діяльності яких визначається новими факторами, а рівень її продуктивності може змінюватися навіть протягом одного дня. З огляду це вивчення людських потреб, їхньої спрямованості є одним з найважливіших вимог сучасного педагогічного менеджменту.

Отже, принцип стимулювання кадрів у професійній діяльності менеджера освіти, який розуміється як створення сприятливих морально-психологічних і матеріальних умов, що сприяють творчій праці, посиленню інтересу до неї, відбиває об'єктивну закономірність функціонування соціально-педагогічної системи, відповідно до якої в будь-якій справі вирішальна роль належить виконавцям. Йдеться про те, що у сфері функціонування окремого закладу освіти як особливої соціально-педагогічної системи якість навчально-виховного процесу, спрямованого на виконання соціального замовлення суспільства, здебільшого, залежить від професійної компетентності, ерудиції, загальної культури і творчого відношення до своєї праці основних його суб’єктів – педагогічниx кадрів.

У сучасних умовах переходу до ринкових відносин організація праці суб’єктів педагогічного процесу передбачає реальне прагнення кожного члена колективу задовольняти свої матеріальні і духовні потреби за рахунок економії енергії і часу, що вимагає від менеджера освіти реалізації вмінь раціонально розподіляти обов'язки і делегувати повноваження підлеглим. Тому їхній добір, раціональне розміщення та використання творчого потенціалу, стимулювання пошуків і реалізації інновацій у сфері їхньої професійно-педагогічної діяльності є одним із пріоритетних напрямків у роботі менеджера освіти.

Стимулювання творчих пошуків у сфері педагогічної діяльності кадрів припускає постійну орієнтацію колективу навчального закладу на створення експериментальних майданчиків і майстерень, пошук та впровадження педагогічних інновацій, передового педагогічного досвіду і кращих досягнень світової культури та національної педагогічної спадщини у своїй власній діяльності. Тут величезне значення мають різні форми морального і матеріального заохочення за досягнуті позитивні досягнення педагогічних працівників, або адміністративного покарання, морально-психологічного тиску за порушення, що призвели до негативних наслідків.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.