Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

І. Радіаційно небезпечні об’єкти

Радіаційно небезпечний об’єкт(РНО) – об’єкт, на якому зберігають, переробляють, використовують або транспортують радіоактивні речовини, матеріали чи відходи та на якому, у разі порушення умов експлуатації, може статися опромінення іонізуючим випромінюванням чи радіоактивне забруднення людей і навколишнього середовища.

До РНО належать:

- атомні електростанції;

- підприємства з виготовлення і переробки відпрацьованого ядерного палива;

- підприємства, які здійснюють захоронення радіоактивних відходів;

- науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами;

- ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту та інші.

Радіаційна аварія – подія, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іонізуючого випромінювання, і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та навколишнє природне середовище, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки.

Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є радіаційний вплив і радіоактивне забруднення.

Допустимі межі опромінення встановлюються Державними гігієнічними нормативами «Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)».

Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) включають систему принципів, критеріїв, нормативів та правил, виконання яких є обов'язковою нормою політиці держави щодо забезпечення протирадіаційного захисту людини та радіаційної безпеки. НРБУ-97 розроблені у відповідності до основних положень Конституції та Законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про поводження з радіоактивними відходами".



В Україні функціонує близько 10 тис. підприємств, установ та організацій, що використовують у своїй діяльності потенційно радіаційно-небезпечні технології та джерела іонізуючих випромінювань.

На чотирьох атомних електростанціях (Запорізька, Рівненська, Хмельницька, Південноукраїнська) експлуатуються 15 енергоблоків. На етапі зняття з експлуатації (станом на 2013 р.) перебувають три енергоблоки Чорнобильської АЕС, перший з яких після повного вивантаження ядерного палива у діюче сховище «мокрого типу» вже визнаний об’єктом, призначеним для поводження з радіоактивними відходами.

В м. Києві та м. Севастополі експлуатуються дослідницькі ядерні реактори, на Запорізькій АЕС – сховище відпрацьованого ядерного палива «сухого типу».

Функціонує 6 регіональних спеціалізованих підприємств по поводженню з радіоактивними відходами у складі Державної корпорації «УкрДО «Радон» («донецький державний спеціальний комбінат», «Дніпропетровський державний міжобласний спеціальний комбінат», «Київський ДМСК», «Львівський ДМСК», «Одеський ДМСК», «Харківський ДМСК»).

У Дніпропетровській та кіровоградській областях ведеться видобуток та переробка уранових руд.

Територією України відповідно до міжнародних договорів здійснюється транзитне перевезення ядерного палива для атомних станцій деяких країн Європейського Союзу.

У лікувально-профілактичних закладах України експлуатується рентгенівське та радіологічне обладнання, заміна якого відбувається по мірі вичерпання техніко-експлуатаційного ресурсу.

 

ІІ. Хімічно небезпечні об’єкти

Хімічно небезпечний об’єкт (ХНО) – промисловий об’єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться, завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються постійно або тимчасово, знищують тощо) одна або декілька небезпечних хімічних речовин.

До ХНО належать:

-заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують сильнодіючі отруйні речовини (СДОР);

-заводи (комплекси) з переробки нафтопродуктів;

-виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

-підприємства, які мають оснащені холодильні установки, водогінні станції та очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

-залізничні станції і порти, термінали і склади, де концентрується СДОР;

-транспортні засоби, контейнери, автоцистерни, танкери, що перевозять хімічні продукти;

-склади і бази із запасами пестицидів і агрохімікатів для сільського господарства.

Класифікація ХНО за ступенями хімічної небезпеки

І ступінь понад 75 тис. чол. (76 об’єктів)
ІІ ступінь 40-75 тис. чол. (60 об’єктів)
ІІІ ступінь до 40 тис. чол. (1134 об’єкти)
ІV ступінь зона можливого хімічного зараження не виходить за межі об’єкту (540 об’єктів)

 

В Україні функціонує 1004 об’єкти (станом на 2013 рік), на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 300 тис. т. небезпечних хімічних речовин, в тому числі: 3,84 тис. т. хлору, 19404 тис. т аміаку та близько 102 тис. т. інших небезпечних хімічних речовин.

Усього в зонах можливого хімічного забруднення мешкає 9,34 млн. осіб (20,6% населення країни). Найбільша кількість хімічно-небезпечних об’єктів зосереджена у східних областях України, а саме – Донецькій (149), Дніпропетровській (108), Луганській (69), харківській (81).

Особливу небезпеку для населення та навколишнього середовища становлять аміакопроводи, хімічне виробництво, відстійники, сховища небезпечних речовин тощо. В середньому із 100% хімічної сировини, яка переробляється, у готову продукцію перетворюється лише близько 40%. Найбільш поширеними небезпечними хімічними речовинами на підприємствах хімічної промисловості є аміак, хлор, двоокис азоту, акрилонітрил, сірчаний ангідрид, концентрована азотна та сірчана кислоти, метанол, бензол, їдкий натрій, формалін та ін.

 

ІІІ. Вибухо- і пожежонебезпечні об’єкти

Вибухопожежонебезпечний об’єкт (ПНО) – об’єкт з наявністю приміщень виробничого, складського чи іншого призначення, що за ступенем вибухопожежної небезпеки належить до категорії «А» та «Б».

В Україні діє понад 1500 вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13 млн. т твердих і рідких вибухо- і пожежонебезпечних речовин. До вибухо- і пожежонебезпечних об’єктів належать: млини, комбікормові підприємства, елеватори, цукрові заводи, пивзаводи.

Найбільша кількість вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів розташована у центральних, східних і південних областях України, де сконцентровані хімічні, нафто- й газопереробні, коксохімічні та металургійні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів.

Через територію України проходить густа мережа нафто- і газопроводів. У 20 % з них термін експлуатації закінчено. Аварії та навмисні пошкодження на магістральних продуктопроводах спричиняють забруднення довкілля і стають джерелами підвищеної екологічної небезпеки.

ІV. Гідротехнічні споруди

Гідротехнічні споруди – споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Структура водного господарства України визначається суттєвою перевагою гідротехнічних споруд великої потужності, призначених для перерозподілу води для потреб суспільного господарства і становлять техногенне гідродинамічне навантаження територій.

Найвищу гідродинамічну небезпеку техногенного характеру для населення і територій становлять споруди напірного фронту великих водосховищ – греблі.

Український водогосподарський комплекс включає більше 1160 водосховищ загальним об’ємом понад 55 км3, мережу магістральних каналів загальною протяжністю понад 1021 км і водопроводів довжиною у 2000 км. Наприклад, до комплексу водозахисних споруд на р. Дніпро входить 308 км дамб, 325 км берегоукріплювальних споруд, 31 насосна і 3 компресорні станції.

Гідродинамічна аварія – це події, пов’язані з виходом з ладу (руйнуванням) гідротехнічної споруди чи її частини і некерованим переміщенням великих мас води, що спричиняють руйнування та затоплення значних територій.

Хвиля прориву – основний уражаючий фактор гідродинамічних аварій. Основні параметри вражаючої дії хвилі прориву: швидкість (3-25 км/год, гірська місцевість – до 100 км/год), висота(2-12, інколи 10-30 м) й глибина хвилі прориву, температура води, час існування хвилі прориву.

Катастрофічне затоплення – це стихійне лихо, що є результатом руйнування греблі (дамби, шлюзу тощо) й полягає в стрімкому затопленні хвилею прориву нижче розташованої місцевості і виникнення повені.

Зона катастрофічного затоплення – це частина прилягаючої до водойми (річки, озера) території, у межах якої поширюється хвиля прориву, що викликає масові втрати людей, руйнування будинків і споруджень, знищення інших матеріальних цінностей. Час, протягом якого затоплені території можуть перебувати під водою, коливається від 4 годин до декількох діб.

На території України внаслідок руйнування гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах і 16 водосховищах можливе утворення зон катастрофічного затоплення у областях Київській, Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Дніпро­петровській, Запорізькій, Донецькій, Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Одеській, у містах Севастополь і Київ.

Значну гідродинамічну небезпеку становлять гідротехнічні споруди на дніпровських водосховищах - греблі, дамби, шлюзи, експлуатовані тривалий час. Наприклад, у разі прориву греблі Київського водосховища в м. Київ можливе затоплення нинішніх Оболонського, Дніпровського, Подільського, Печерського, Дарницького, Голосіївського районів. Необхідно буде евакуювати до 170 тис. мешканців. Найбільшої висоти — 11,7 м - хвиля досягає через п'ять годин після зруйнування греблі.

Рекомендована література:

1. Бикова О.В. Болієв О.В., Деревинський Д.М., Єлісеєв В.Н., Миронець С.М., Осипенко С.І., Півень Ю.О. та інш. Основи цивільного захисту: Навч. посібник К: 2008.– 223 с.

2. Васійчук В.О., Гончарук В.Є., Качан С.І., Мохняк С.М. Основи цивільного захисту: Навч. посібник / Львів, 2010. – 384 с.

3. Гончарук В.Є., Качан С.І., Орел С.М., Пуцило В.І., «Оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях». Навчальний посібник, Видавництво НУ «Львівська політехніка». Львів, 2004р. – 136с.

4. Євдін О.М., Могильниченко В.В. та ін. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Т.1. «Техногенна та природна небезпека». Т.3. «Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) та містобудування»: Посібник. – К.: КІМ, 2007, 2008. – 636 с. – 152 с.

5. Михайлюк В.О. Цивільний захист: Навчальній посібник. Ч.3: Цивільна оборона. – Миколаїв: УДМТУ, 2002. – 155 с.

6. Михайлюк В.О., Халмурадов Б.Д. Цивільна безпека: Навч. посібник. – К: Центр учбової літератури, 2008.– 158 с.

7. Осипенко С.І., Іванов А.В. «Організація функціонального навчання у сфері цивільного захисту»: Навчальний посібник. -К., 2008. – 286с.

8. Русаловський А.В., Вендичанський В.Н. Цивільний захист: Навч. Посібн. /За наук.ред. Запорожця О.І., – К.: АМУ, 2008, -250с.

9. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник. – К: Знання-Прес, 2007.– 487 с.

10. Сусло С.Т., Заплатинський В.М., Харамда Г.М. Цивільний захист: Навч. посібник/ За ред. проф. М.О. Біляковича. – К.: Арістей, 2007.– 386 с.

11.

Інформаційні ресурси

1. Офіційне інтернет-представництво Президента України – http://www.president.gov.ua/.

2. Верховна Рада України - http:Верховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада України//www.rada.kiev.ua .

3. Кабінет Міністрів України http://www.kmu.gov.ua/.

4. Міністерство екології та природних ресурсів України – http:Верховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада України//www.menr.gov.ua/.

5. Державна служба України з надзвичайних ситуацій – http:Верховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада України//www.mns.gov.ua/.

6. Рада національної безпеки і оборони України – http:Верховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада УкраїниВерховна Рада України//www.rainbow.gov.ua/.

7. Постійне представництво України при ООН – http://www.uamission.org/.

8. Український інститут досліджень навколишнього середовища i ресурсів при Раді національної безпеки i оборони України – http://www.erriu.ukrtel.net/index.htm.

9. Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України (НАУ)» – http://www.nau.ua

 

 

http://kmr.gov.ua/decree_gol.asp?Id=5576

Як свідчать факти статистики, в сукупності АЕС, гідроелектростанції, дамби, термінали з паливними та хімічними речовинами, газо- та нафтопроводи, шахтні розробки, підприємства, де застосовують технології з використанням радіоактивних матеріалів, становлять найбільшу потенційну загрозу для населення України в разі порушення їх нормального функціонування. Процентне відношення населення України, яке знаходиться в зоні можливого ураження хімічно-небезпечних об'єктів, складає 9%, вибухо- та пожежонебезпечних – 1%, у зоні АЕС – 61,7%, загалом по Україні – 71,7% (Кальченко В.М., 1997). Ймовірність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, спричинених природними ризиковими явищами, зростає внаслідок високого рівня зношеності основних фондів, що в промисловості перевищує 48% (для машин і обладнання – 60%) (Бутрим О.В., 1998). Кошти, що виділяються на заходи з попередження та ліквідації наслідків дії ризикових явищ дуже обмежені із-за відсутності системного підходу до вирішення цієї проблеми.

На території Києва розміщено 567 потенційно небезпечних об’єктів. З них 34 − містить сильнодіючі отруйні речовини. Це, зокрема, холодокомбінати й пивзаводи, де зберігається потрібний у їхньому виробництві аміак, а також запаси хлору на станціях водоканалу (загалом хлору в Києві понад 180 тон).

Для евакуації громадян в українській столиці є 525 сховищ. Однак, у даний час 18% з них непридатні до використання. Але кожному киянину варто пам’ятати, що функції таких сховищ виконують станції метрополітену, де добре працює система вентиляції.

— У Києві налічується 563 потенційно небезпечних об’єкти, з них тридцять два використовують у своєму технологічному процесі небезпечні речовини. Це Дніпровська та Деснянська водопровідні станції, де воду знезаражують хлором. Серед них і завод “Радикал”, у 2004 році звідси почали вивозити ртуть, приблизно 80 тонн, але нині проблеми остаточно не вирішено. Ми провели відповідні розрахунки і звернулися до Кабінету Міністрів України щодо повної демеркуризації території колишнього заводу. Для цих робіт потрібно приблизно 200 мільйонів гривень.

Небезпечним є і державне підприємство “Захід” на території Святошинського району, де зберігаються контейнери із залишками берилію (токсична речовина першого класу небезпеки). Вже проведено тендер та укладено угоду, тож до кінця року цей небезпечний вантаж мають вивезти за межі України.

На території Київської області діє 839 потенційно небезпечних об’єктів. В промисловому виробництві на території області зберігається або використовується біля 85,1 тис. тон аміаку та 23,3 тон хлору. У великій кількості хімічні речовини на своїх виробництвах використовують такі підприємства області, як ПАТ «ЖЛК-Україна», ТОВ «Старинська птахофабрика», ТОВ «Білоцерківвода». Наявність в області потужної промисловості, розвинута мережа транспортних комунікацій, використання у виробництві значної кількості хімічно-небезпечних речовин - усе це збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, особливо тих, що містять в собі загрозу для людини, економіки і природного середовища.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.