Розвиток політичної думки в Україні: з прадавніх часів до ХІХ століття.

Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі були погляди на походження держави, князівської влади, правове регулювання суспільних відносин, стосунки між церквою і державою, проблеми єдності та суверенності політичної влади, об'єднання розрізнених удільних князівств навколо великого князя київського, самостійності й незалежності Русі тощо. Головними проблемами політичної думки цього періоду були дві: рівноправність Русі з іншими державами, передусім з Візантією, та необхідність об’єднання руських земель для збереження держави перед зовнішньою загрозою.

“СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ” митрополита ІЛАРІОНА. Вихідною проблемою “Слова” Іларіона є питання про співвідношення закону та істини (благодаті). У традиціях релігійної літератури під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною – Новий.

КИРИЛО ТУРОВСЬКИЙ. Проблема співвідношення церковної та світської влади на початку ХІІ ст. привернула увагу єпископа Кирила Туровського. Він обстоював єдність цих гілок суспільної влади, ідею “одного володаря”, закликав до єднання Русі.

“ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ” монаха Києво-Печерської лаври НЕСТОРА-ЛІТОПИСЦЯ.

Одним із найважливіших питань політичного характеру є проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами. Особлива увага в “Повісті...” приділяється обґрунтуванню законності й необхідності князівської влади. Автор подає схему коллективного володіння Київською Руссю князівським родом Рюриковичів.

“РУСЬКА ПРАВДА” князя ЯРОСЛАВА МУДРОГО (1019–1054). Офіційну політико-правову ідеологію тих часів було закріплено в першій пам’ятці права – “Руській правді”, де викладено норми, що регулювали ранньо феодальні відносини.

“ПОВЧАННЯ” князя ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА (1053–1125). “Повчання” написане у формі заповіту-звернення Володимира Мономаха до своїх синів. У ньому узагальнено досвід князя за час перебування його на київському престолі. Цей досвід він намагається передати своїм синам. В автобіографічній частині твору подається ідеалізована картина державної діяльності та ідеальний образ князя-правителя, який має керуватися християнськими заповідями, моральними нормами і принципами.

Ідеї політичного та національного відродження України ХVI – XVIII ст.

Національно-релігійне поневолення негативно впливало на розвиток політичної думки в Україні, гальмувало його. Носіями реформаційних і гуманістичних поглядів того часу були переважно світські феодали та нижчі прошарки духовенства.

СТАНІСЛАВ ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН (1515–1567 рр.) – один з перших представників реформаційного розуміння суті суспільних і політичних процесів в Україні XVI ст.У його працях “Про турецьку загрозу”, “Про народне право”, “Напучення польському королю” викладено погляди мислителя на походження і сутність держави, аналіз форми державного правління. Його ідеалом була освічена монархія, обмежена законом. Мету держави мислитель визначав, як гарантію прав і користі кожного індивіда, відносно якого держава має низку обов’язків. Станіслав Оріховський – Роксолан був прибічником теорії природного права. Вся діяльність монарха повинна бути спрямована на створення умов життя, які відповідали б природному праву.

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ (між 1545 – 1550 – після 1620 рр.) – творив свій суспільний ідеал, основними аспектами якого були питання рівності свободи людини й народу. І. Вишенський прагнув усунути превалювання світської влади, оперти її на все світське життя на засади християнської віри, очищеної від католицизму. Він був переконаний, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні основи рівності, свободи і справедливості, а насильство, деспотизм і тиранія є наслідками світського життя, багатства й розкоші, бажання необмеженої влади

ПЕТРО МОГИЛА (1574–1646 рр.) – видатний діяч православної церкви. У його політичних поглядах ключову увагу приділено питанням співвідношення церкви й держави.Щодо походження влади П. Могила закликав, що вона дається від Бога, перед яким вона й підзвітна у своїх діях. Верховна державна влада, згідно концепції П. Могили, діє у трьох напрямках: політичному, мирському, духовному. Політичні та мирські справи мислитель ставив на перше місце. Сюди він відносив управління, суд, законодавство. Вважав за необхідне разом із внутрішніми політичними проблемами вирішення питань зовнішньої політики, захисту суверенітету країни. П. Могила вважав, що законові мусять коритися всі, в тому числі й цар, який їх створює.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1595–1647) – народився в Чигирині, в сім'ї дрібного українського шляхтича. Б. Хмельницький першим почав усвідомлювати необхідність свободи українства з орієнтацією спочатку на створення козацької територіально-політичної автономії У складі Речі Посполитої, а згодом (після перемог у 1648–1649 pp.) – на політичну самовизначеність України у межах Давньоруської держави на чолі з єдиновладним, самодержавним гетьманом-монархом.

КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА.

ПИЛИП ОРЛИК (1672–1742) був генеральним писарем гетьмана України Івана Мазепи – другою за посадою особою в державі. 5 травня 1710 р. у м. Бендерах П. Орлик був обраний козацькою радою гетьманом України. Він неодноразово робив спроби за допомогою союзників домогтися незалежності України.

Основна частина конституції містить статті, в яких ідеться про державний устрій України як козацької держави. Зміст цих статей полягає в наступному:

· в Україні відновлюються права православної церкви, яка повертається під юрисдикцію константинопольського патріарха;

· відновлюються і проголошуються недоторканними давні кордони козацької держави;

· відновлюються давні права Запорозької Січі, їй повертаються землі та маєтності, відібрані царськими указами, а побудовані Росією на її території фортеці мають бути знесені;

· всі поточні державні справи вирішує гетьман спільно з радою генеральної старшини;

· основоположні питання державного життя вирішує генеральна рада, яка складається з гетьмана, генеральної старшини, цивільних полковників та козаків (по одному від кожного полку) і збирається тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову;

· державні службовці повинні обов'язково складати присягу на вірність Батьківщині та гетьману;

· старшина й рада мають право виступати проти гетьмана, якщо він порушує закони;

· справи про кривду та провини генеральної старшини розглядаються генеральним судом, який не підпорядковується гетьману;

· генеральна старшина звітує перед гетьманом про свою роботу;

· державний скарб відокремлюється від гетьманського й передається в управління генерального підскарбія;

· на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

· полковники, сотники та інші посадові особи обираються вільними голосами і затверджуються гетьманом;

· гетьман має контролювати розумність податків і повинностей, від них звільняються козацькі вдови, сироти та їхні господарства;

· проводиться ревізія державних земель, якими користується старшина, відновлюється законність у користуванні суспільним надбанням і встановлюється рівність у виконанні державних обов’язків.