Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

РЕЛІГІЙНИХ КОНФЕСІЙ ТА НАПРЯМКІВ

ЛЕКЦІЯ

З релігієзнавства

Тема: РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

РЕЛІГІЙНИХ КОНФЕСІЙ ТА НАПРЯМКІВ

П л а н:

1. Релігієзнавство як явище духовної культури.

2. Поняття та сутність релігій.

3. Чинники та функції релігії.

4. Класифікація релігії та її географія.

Сьогодні релігію вивчає не лише філософія. Оскільки філософія релігії вивчає релігію всебічно та цілісно, вона працює у союзі із іншими науками про релігію, у тому числі – із релігієзнавством. Окрім філософії релігію досліджують: історія, соціологія, психологія, богослов‘я, культурологія, етнографія, мистецтвознавство та інші. В наш час досить поширеною дисципліною постає релігієзнавство. Її особливість полягає в тому, що вона збирає дані численних наук задля того, щоби подати релігію як складне, багатоелементне явище в її основних проявах: соціальному, історичному, культурологічному, психологічному, богословському, юридичному та інші.

Релігієзнавство покликане підходити до проявів релігії упереджено, тобто приймати до уваги все, що має до неї відношення. Провідним завданням релігієзнавства постає збалансований, максимально об‘єктивний підхід до релігії як предмету свого пізнання.

Об‘єктом релігієзнавства постає та частина реальності, на яку перш за все спрямована дослідницька активність, а предметом- певний зріз, певна проекція об‘єкту, що виділяється із суспільності об‘єкта специфічними для даної науки інструментами пізнання.

Об‘єктами релігієзнавства постають релігія та релігійність як певні реалії суспільної історії. Релігійність постачає результатом певного життєвого досвіду, в основі якого лежить відчуття людської спорідненості із най першими засадами буття. Проте відчуття саме не створює релігії, з нього в ході історії виникає релігія.



Релігієзнавство є наука про релігійність як властивість людини, включеної систему відчуття, саме не створює релігії, з нього в ході історії виникає релігія соціальних зв‘язків та відношень.

Предметом релігієзнавства - релігія як та сукупність елементів, що утворюють релігію в якості своєрідної дійсності, а також сукупність сталих зв‘язків та відношень між такого роду елементами.

Вихідні принципи релігієзнавства:

- принципи всебічного підходу;

- принципи комплексного (системного) підходу;

- принципи об‘єктивності;

- принципи історизму;

- принципи толерантності і терпимості;

- принципи герменевтичного діалогу.

Методи релігієзнавчих досліджень:

1. Історичний;

2. Структурний або метод структурного аналізу;

3. Феноменологічний метод;

4. Метод категоріального аналізу;

5. Метод соціологічних досліджень.

Релігієзнавство об‘єднує в собі такі структурні системи:

- філософія релігії; - психологія релігії; - феноменологія релігії; - соціологія релігії; історія релігії; географія релігії; - лінгвістичне релігієзнавство; - футурологія релігії; - релігійне вільнодумство; - науковий атеїзм.

Як галузь гуманітарного знання, релігієзнавство сформувалося у Європі у другій половині ХІХ століття, хоч окремі знання про релігію з‘явилися у давні часи в Китаї, Індії, Греції. Основоположником релігієзнавства є англійський історик – етнограф Едуард Барнешт (1832-1917 рр.), який досліджував вірування первісних народів.

Релігієзнавство– гуманітарна наука, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв‘язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.

Вчення про релігію поділяються на релігійні (конфесійні) і нерелігійні (не конфесійні). Релігія постає однією із форм інтеграції людей на засадах їх спільного прилучення до певним чином окреслених в їх поглядах основ буття. Релігія постає перед нами як складне, суперечливе, соціально-історичне явище, що торкається важливих, заповітних людських питань.

Релігії належить чинне місце в системі людської соціальної історії. Вона супроводжує людство на всіх основних етапах його цивілізованого існування, яскраво засвідчуючи при цьому соціально – історичну природу. Вона має різноманітні, культурні та регіональні форми виявлення, а також постає історично змінною. Термін „релігія” тлумачиться по різному та перекладається з лат.: релігія – як зв‘язування, пов‘язування; об‘єднання, зв‘язок однодумців або одновірці. Релігійні люди тлумачать релігію як зв‘язок людини із вищими, священними чи над природними силами, зв‘язок людини із Богом. Ще одне тлумачення релігії – „перечитувати, обрати через міркування”, «обрати собі щось величне за предмет шанування – домислимо, Бога». В основі релігії лежать не розмірковування, а чуття, почуття, глибинні духовні поривання, емоції. На першому місці тут стоїть віра, тому інколи релігію визначають просто – це віра у надприродне. Гегель вважав, що релігія постає розвиненою формою виразу відчуття людиною її вихідної спорідненості із найпершим початком буття. Релігія постає свого роду підструктурою суспільства, вона являє собою досить складне утворення людської життєдіяльності, в якому йдеться про найперші, фундаментальні питання людського самоствердження у світі.

Релігія– певний спосіб життя людини, її певна поведінка, певне впорядкування та релігія (з лат. – набожність, унормування процесів її життя) досить часто релігійність людини, можна визначити за тим, як вона поводиться, що святкує, цінує, що вживає в якості інші та інші. Бо релігія виникла і існує задля людини.

Структура релігії:

1. Сукупність релігійних ритуалів, церемоній та обрядів (обрядова складова релігії або релігійний культ, хоча останній термін має лише дане значення);

2. Сукупність релігійних органів, організації та інститутів (інституціональна складова релігії); в даному випадку релігії постає через релігійні громади об‘єднання, клір (священників); і навіть певні підприємства; тут проявляються юридичні, політичні, економічні, етнічні аспекти реального життя релігії.

Ритуальна сторона релігії позначається „релігійним культом”. В широкому значені культ – шанування чогось в якості вищого, священного. У вузькому значенні культ – це сукупність релігійних обрядів, свят, церемоній та дій. Останній функції надається особливого значення, оскільки вважається, що серйозність своєї релігійної позиції людина засвідчує саме через ретельне виконання культових дій.

Дуже важливу роль в реальному житті релігій відіграють релігійні організації.

На першому місці тут перебувають церкви, які охоплюють віруючих якогось віросповідання в межах певних культурних традицій, країн, регіонів та інших територіальних одиниць.

Церква(грецьк. «Господній дім») – централізоване, численне самоврядне об’єднання віруючих, яке склалося на основі спільності релігійних уявлень та культової діяльності.

Основні ознаки церкви:

1.Самоуправління; централізоване ієрархічне управління; наявність професійного священства (кліру), чітко відокремленого від простих віруючих (мирян);

2.Об‘єднання віруючих на засадах спільності догматів (непорушна істина) та обрядів, централізація, ієрархічна єдність священнослужителів.

Фактично членом церкви вважається кожна людина, про що красномовно свідчить обряд хрещення немовлят у деяких напрямах християнства. Церква є вищою формою релігійної організації. Рівню церкви в організаційному відношенні відповідає історично панівне в нашій країні православ’я.

Церкви, як правило, мають досить складну внутрішню структуру: сюди входять більш дрібні об‘єднання віруючих, такі як громади, різного роду релігійні комітети, підприємства, навчальні заклади, різного типу об‘єднання священнослужителів та інших.

На другому місці серед релігійних організацій перебувають конфесії (від лат. сповідування віри). Конфесії передбачають відмінності у змісті вихідних понять якоїсь релігії (тобто у віровченні) та у культі.

Конфесія – об‘єднання віруючих, що запроваджують в життя та відтворюють певні релігійні догми, образи, уявлення, виконують релігійно значущі види реальності.

В житті церков та конфесій дуже важливу роль відіграють релігійні громади (общини).

Релігійні громади - це відносно сталі групи віруючих, які систематично збираються разом для спільного здійснення релігійних відправ. В ній обов‘язково наявний проповідник чи священик, чи група священників, ченців.

Протягом всієї історії християнства певні групи людей відхилялися від узаконених церковною більшістю ортодоксальних (правильна думка) норм та принципів. Ті групи віруючих, що відокремились від церковної більшості отримали назву сект (від лат. – шлях, спосіб діяльності, школа).

Секта(лат. secta – вчення, напрям) – релігійне об’єднання із самобутнім віровченням і культом, що, як правило, відкололося від більш великої організації і характеризується порівняно не чисельністю, замкнутістю, ізольованістю від світу й інших релігій, претензіями на винятковість поглядів, що сповідуються його прихильниками.

Зростання сект виявилося у ХУІІІ-ХХ ст. після утвердження протестантизму, що запроваджували свої обряди та свої обряди та свої тлумачення певних церковних канонів.

Дуже відомими є секти баптистів, євангелістів, „свідків Ієгови”, мормонів.

Релігія як явище духовного життя суспільства виникла в наслідок дій різних чинників. За своєю природою вона є соціальним явищем, тісно пов‘язана із соціальним життям та розвитком.

Чинники (корені) релігії:

- соціальні;

- гносеологічні;

- онтологічні;

- психологічні:

Давня людина жила в умовах елементарного виробництва матеріальних благ, недостатні знаряддя праці, примітивні технології. Вона залежала цілковито не тільки від природи, а й від ще не пізнаних нею сил суспільного життя, яке увесь час ускладнювалось. Це породжувало почуття безсилля, зумовлювало пошуки його причин. У такому складному суспільстві контексті поставали як реальні так і фантастичні уявлення про світ, зокрема релігійні уявлення про надприродне. У релігієзнавстві це назвали соціальні корені (чинники) релігії.

Релігійна свідомість притаманна лише людині розумній, в якої почали формуватися абстрактні уявлення, в тому числі і такі, що не відповідали реальності. Однак це не послабило пізнання, оскільки помилки також допомагають вивірити істинне знання. Саме помилки пізнання породили перекручені фантастичні уявлення. Так склалися умови для виникнення релігії, що мали гносеологічний характер, або чинники релігії.

Інтереси первісної людини не виходили за межі її потреб у їхні, теплі продовжені роду, вона відчувала й пізнавала світ у його гармонії та суперечностях, намагалася якось пояснити своє існування. У первісному суспільстві філософів не було, а суспільна свідомість не мала філософського аспекту, всі пізнавальні потреби задовольняв міф, у якому людина знаходила відповіді на всі питання пов‘язані з її буттям. Саме міфологічна свідомість живила онтологічні чинники релігії.

Безсилля людей перед силами природи і суспільства породжувало постійно психологічне напруження. Головною емоцією був страх. У наслідок постійних життєвих труднощів та небезпек життя первісної людини майже цілком складалося з афектів, під час яких втрачався контроль над діями і думками. Тому фантастичне починало пануванні над реальним. Так сформувалися психологічні чинники релігії.

Усі чинники релігії взаємодіями та взаємопосилювали один одного, набували особливої ваги при різних обставинах.

Основні функції релігії:

1). світоглядна; 2). нормативна; 3). регулятивна; 4). інтегрована; 5). дезінтегрована; 6). соціальна; 7). компенсаційна; 8). контрольна; 9). комунікативна; 10). життєвого смислопокладання; 11). виховна; 12). терапевтична.

Світоглядна функція – формувала в людині певний, досить своєрідних погляд на світ, один відкритий, а інший таємний, священний.

Нормативна функція – унормовує людське життя, приписує людині належну поведінку, вимагає від неї виконання певних дій та ритуалів з огляду на виправданий хід її життя та певні винагороди в майбутньому, потойбічному житті.

Регулятивна функція - наділяє людину внутрішніми чинниками впорядкування своїх дій, прагнень, оцінок, надає людському життю доцільності смислового наповнення вводило людське життя в певні моральні межі та спрямування, навіть певний сезонний життєвий ритм, що призводить до стабільності та впорядкованості.

Інтегративна функція - філософія збирання, поєднання людей в спільноту, що може виходити за межі окремих держав, регіонів і навіть континентів (світові релігії).

Дезінтегративна функція – роз‘єднує людей, з‘єднуючи однодумців, вона роз‘єднує і протиставляє людей різної віри, які взаємно – вважають одне одного невірними, безбожними.

Соціальна філософія - сприяє введенню людини в соціальні відносини, як настанова людині на необхідність дотримання певних суспільних норм життя, як прилучення до суспільної моральності та інших.

Компенсаційна функція - здатна збалансувати психічний, емоційний та інтелектуальний стан людини: підтримати пригнічену, заспокоїти тайни.

Контрольна функція - виконує у свідомості людини роль внутрішнього цензора.

Комунікативна функція - сприяє спілкуванню людей, незважаючи на їх державну, етнічну національну приналежність.

Життєвого смислопокладання - вироблення життєвих ідеалів, піднесено людини над потоком повсякденного життя.

Виховну функція - виховує терпимість і толерантність до віровчень інших конфесій.

Терапевтична функція - заспокоює людину, вносить порядок та злагодженість в її душевні стани, знімає психологічну напругу, відчуття тривоги і невизначеності, збереження рівноваги, душевного спокою, емоцій, соціального оптимізму.

Отже, релігія виконує цілу низку життєво важливих функцій як в суспільному так і в індивідуальному житті людини. Враховуючи чисельності та складності означених функцій дозволяє нам приймати релігію неодномірно, неупереджено, з осягненням тієї ролі, яку вона виконує і яку здебільшого не можуть компенсувати інші сфери духовного життя суспільства.

Класифікація релігій:

За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:

а) ранні вірування – вірування первіснообщинної доби (анімізм, магія, тотемізм, культ предків);

б) політеїстичні релігії – національні релігії (за винятком іудаїзму та сикхізму);

в) монотеїстичні релігії – християнства іслам, буддизм;

г) синкретичні релігії - утворилися внаслідок зрощування або злиття різних етнічних і світових релігій: афрохристиянські релігії (церква херувимів і серафимів), ісламо-християнські секти (абавіти, ісмаїліти відгалужені), суддо-китайські секти (дзен-буддизм, хао-хао), іудео–християнські релігії (мормони).

д) нові релігійні течії, рухи (нетрадиційні форми релігії: Церква Муна (мунізм), Церква Антихриста, Церква Сатани, Церква Свідомості Крішни, йогізм, синтоїзм з культом дзюдо і карате.

Поширеною є схема, що охоплює всі існуючі релігії, виділяючи:

І. Ранні форми релігії (родоплемінні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, анімалізм, аніматизм, шаманство, культ природи, культ предків, політеїзм.

ІІ. Національні релігії:

1. Ранні національні релігії: релігія Д. Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігія Д.Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Д.Риму, релігія доколумбівської Америки

2. Пізні національні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, зороастризм.

ІІІ. Світові релігії: буддизм християнство, іслам.

ІУ. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:

1. Неохристиянство (охоплює релігійне утворення, що намагаються пристосувати традиційне християнство до особливостей часу): Богородична церква, церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони). Новоапостольська церква, церква Христа.

2. Релігії орієнталістського напряму (зорієнтовані на культуру духовність релігії народів Сходу): Товариство свідомості Крішни, послідовники Саї Баби, центри Шрі Чінмоя, ОШО центри, Всесвітня чиста релігія.

3. Синтетичні релігії (поєднують у собі кілька релігійних систем): Велике Біле Братство; церква єднання; Всесвітня церква (віра) Бахаї.

4. Езотеричні об‘єднання (ґрунтуються на вірі існування надприродного світу: теософія братство Грааля.

5. Неоязичництво: Рідна віра, РУН віра, Собор Рідної віри.

6. Сайєнтологічні рухи (зорієнтовані на поєднання науки і практики психоаналізу: діанетика, наука розуму, християнська наука.

7. Сатанізм.

С В І Т О В І Р Е Л І Г І Ї

Історично виникнення світових релігій збіглося в часі із формуванням „світових імперії”: християнство – на теренах Римської імперії, буддизм – Індостанського півострова, іслам – Аравійського півострова.

Світові релігії - монотеїстичні релігії, які в процесі свого історичного розвитку подолали етнонаціональні межі й стали відкритими для всіх.

Світові релігії вирізняються своєю міжетнічністю, космополітизмом, оскільки виступають об‘єднавчими силами багатонаціональних імперій.

Одна з найхарактерніших прикмет – проголошення рівності перед Богом, гарантування спасіння всім, незалежно від етнічної належності, соціального етапу. Їх засновники постають як спасителі усього людства.

Критерієм визнання релігій світовими є не чисельність осіб, що сповіщають їх, не масштаб території поширення, а їх відкритість щодо людей усього світу.

НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ

Вони об‘єднують релігійні комплекси, історично не успадковані від попередніх епох певним етносом, не притаманні його релігійній духовності, а поширені внаслідок місіонерської діяльності. Дані релігії виникли на хвилі пошуків нових ціннісних орієнтирів і здебільшого поєднують у собі елементи різних віровчень; характеризуються динамічністю розвитку; поширення, строкатістю, привабливістю для високоосвічених людей.


ЛЕКЦІЯ

З релігієзнавства

Тема: СВІТОВІ РЕЛІГІЇ

П л а н:

1. Первісні вірування.

2. Релігії Стародавніх цивілізацій (ран. національних релігій)

3. Загальна характеристика світових релігій та їх течій.

1.

Первісні вірування зародилися до 40 тис. років тому – останній період неандертальської доби, за іншими твердженнями – у кроманьйонську добу. Виникнення первісних вірувань зумовлене, з одного боку, способом життя ранньої людини (формування родового суспільства, слабка обізнаність із навколишнім світом, обмежені можливості пізнання його та впливу на нього завдяки виробничій діяльності), а з другого боку розвитком пізнавальних, мисленнєвих її можливостей, яким уже були властиві, крім спостережливості, примітивні абстрагування, фантазії, здатність витворювати образи.

Первісна людина ще не відділяла себе від природи, вірила, що в ній існують таємничі сили, від яких залежать її життя, повсякденні справи, і що на ці сили можна впливати, вдаючись до магічних дій. Саме на цьому ґрунтувалися ранні вірування – своєрідні проторелігії: магія, фетишизм, тотемізм, анімалізм, зоолатрія, анімізм, аніматизм, землеробський культ, шаманства політеїзм.

Первині вірування поширювалися у межах року чи племені тому їх ще названо родоплемінними віруваннями.

Магія - (грецьке mageia – чаклунство, - сукупність уявлень та обрядів, в основі яких віра в можливість вплину на довколишній світ через надприродне - фетишів, духів тощо завдяки чаклунським дійствам.

Фетишизм - (порт. fetico - зачарована річ) – віра в існування у матеріальних об‘єктів надприродних властивостей.

Тотемізм – (англ.. totemism) – віра в надприродну спорідненість гркп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин, явищами природи.

Анімалізм (лат. animal - душа), зоолатрія / гр. - zou - тварина, latreia - служіння) – сукупність вірувань і магічних обрядів, основу яких становила уявлення про тварин, рослин як покровителів роду.

Анімізм (лат. anima - душа дух) – віра в існування в тілі людини і двійника – душі, від якої залежано життя, фізіологічний, психологічний стан.

Аніматизм - (лат. animatus - уособлений, оживлений) – перенесення психічних властивостей людини на природу, віра в існування абстрактної, без лихої сили, яка визначально впливає на життя людей.

Землеробський культ – поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай.

Шаманство - (евенн. шаман – знахар) – первісна форма релігії, що ґрунтується на вірі в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами.

Політеїзм - шанування цілої низки (інколи більше як тисячі) богів; що поставали уособленнями певних природних сил або соціальних норм чи стосунків, розвинений політеїзм; як правило мав тенденцію наближення до монотеїзму, оскільки серед Богів так чи інакше на першому плані був так званий „верховний Бог”, якому підкорялися всі інші Боги.

2.

Релігії Стародавніх цивілізацій - це ранні національні релігії.

Розвиток цивілізацій, що виявлявся в удосконаленні знарядь праці, формуванні економічних, політичних, соціальних відносин, пов‘язаних із соціально – становою диференціацією суспільства, зародження громадянських об‘єднань людей причинили виникнення національних (етнічних) релігій.

Національні релігії – релігійні вірування та культові дії, притаманні конкретному народові.

Розпочався цей процес у ІУ ст. до н.е. з переходом до рабовласницького ладу і кожна національна республіка є витвором одного лише народу, ввібрала в себе особливості його географічного середовища, історичного досвіду, ментальності.

Головним об‘єктом в національних релігіях були боги, яких віруючі уявляли як більш досконалих духів, від яких залежали і надприродні об‘єкти і людські суспільства.

Національні релігії поділяються на ранні та пізні національні (етнодерж.) релігії.

До ранніх національних релігій зараховують релігії, що природно сформувалися в лоні ранніх цивілізацій, етносів у процесі розвитку їх уявлень про природний і надприродні світа і сили, що ними управляють. Їх віросповідальні, культові, особливості зумовлювали всі чинники, які визначали процес творення етносу (територія клімат, мова історичний досвід). Одна з характерних особливостей – яскраво виражений етноцентризм.

Ранні національні релігії ще не фіксували своїх родоначальників, здебільшого вони не мають письмових джерел, храмів і втілені в міфі. Міфологічність – їх основна риса. Найчастіше міфологічні сюжети стосувалися створення світу (космогонічні), походження богів (неологічні), Сонця, Місяця, зірок (астрогонічні), людини (антрополітичні) та інші. У них часто фігурують популярні субстанції Земля – небо, світло – темрява, життя – смерть, праве – ліве.

Міфологія досвідчила неабиякий масштаб людської уяви, яка охоплювала явища і сили природи (гноми, русалки, водяники), богів (Сонця, Місяця, вогню, вітру та ін.)., людську діяльність (бог ковальства, бог ремесла та ін.). Боги як головні об‘єкти поклоніння поставали в ранніх національних релігіях зооморфічними (в образі тварин), а згодом антропоморфічними (людиноподібними).

Ранні національні (народні) релігії – релігійні вірування, витворені в лоні ранніх етносів, які засвідчили перехід від родоплемінного до громадянського суспільства, об‘єктом поклоніння яких були боги.

Головні риси ранніх національних релігій:

1. Усунення від офіційного культу низів суспільства.

2. Суворий аполітизм.

3. Зародження вчення про посмертну віддяку (наявність причинного зв‘язку між поведінкою людини в земному житті та її долею у загробному).

4. Обов‘язковість жертвопринесень.

До даних релігій відносять: давньоєгипетську, давньоіндійську, давньоєврейську, давньогрецьку, давньоперську, давньоримську, давньоіранську, давньослов‘янську.

3.

Буддизм – найдавніша світова релігія, а також філософська система. Він виник в Індії в УІ – У ст. до нашої ери. Буддизм зароджується у середовищі тих людей, які шукали найперших істин життя, тобто відповідей на наболілі питання про зміст та сенс життя. Як правило це були аспекти самітники, що ставали у пошуках мудрості, ставали учнями відомих наставників – гуру. Буддизм був спрямований на принципове при рівняння можливостей всіх людей, рівність всіх людей і це дозволило згодом набути статусу світової релігії. Буддизм виступив із проповіддю морального самовдосконалення людини за нормальних звичайних умов її життєдіяльності. Тому і стала нова релігія привабливою для широких верств населення.

Засновником буддизму є Сіддхартха Гуатама, який згодом набув ім‘я Будда – просвітлений (боголюдина, яка досягла найвищої святості). Звідси й походить назва релігії.

Основи свого вчення Будда виголосив у своїй першій проповіді, виклавши їх у вигляді „Чотирьох діамантових істин”:

- існує страждання: життя, старість, хвороба, смерть;

- страждання має причину – жадобу буття;

- оскільки страждання має причину, воно має початок і кінець;

- кожна людина має можливість для спасіння – восьмискладовий шлях спасіння:

- праведне бачення, бажання слово, поведінка, спосіб життя, стремління, мислення, самозаглиблення.

Основні положення буддизму зведені у низку настанов та правил:

- „три коштовності” буддизму – не робити зла; творити добро; очищати розум;

-„три сховища” – шлях у пошуках сховища до Будди; шлях у пошуках сховища до дхарми (до істини, вчення); шлях у пошуках сховища до сангхі (релігійної буддистської громади).

Важливим поняттям в буддизмі є карма. Карма – загальний закон, який за сукупністю добрих та поганих вчинків визначає майбутню долю людини. З цим законом пов‘язується теорія переселення душ, згідно з якою відбувається посмертне переселення душі від однієї істоти до іншої людини, тварини іноді рослини.

Будда вважав, що шляхом відмови від бажань, життєвих потягів та хвилювань, душа може досягти стану нірвани.

Нірвана – перехід душі до стану вічного та незворушного спокою, тобто до такого стану, в якому припиняються всі часткові порухи та прагнення свідомості.

Нірвана – заспокоєння, згасання стан, за якого віруючий звільнений від відчуттів, уявлень, свідомості, пристрастей, страждань.

Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною.

Якщо людина виконує необхідні моральні настанови, то їх душа може перевтілитись кращий стан – а ж до втілення в Будду. Коли людина несумлінно виконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря (раба чи тварини згідно з вченням буддизму людина посідає особливе місце в ієрархії всіх істот, тому вона одна має можливість від ланцюгів одвічної сансари (колеса життя) і досягнути нірвани (стати Буддою або Бодисаттвою). Бодисаттва – людина, яка досягнула просвітлення.

Основні доктрини буддизму:

1. Після смерті душа людини переселяється до іншої людини, тварини, іноді рослини, таке переселення триває нескінченно.

2. Душа, вільна відбудь – яких життєвих потягів та хвилювань, досягає стану нірвани - вічного та незрушного спокою.

3. Потойбічний або істинний світ можна досягти тільки після останнього перевтілення душі людини на цьому світі.

4. Порятунок людини – це справа самої людини. Вона єдина відповідає за свою норму, ніхто не може її змінити, навіть боги. Кожна людина повинна шукати особисті підходи до реалізації настанов Будди.

Буддизм в наш час досить поширений в Китаї, на Тибеті, Японії, Індії. Буддизм закликає кожну людину до певного духовного сходження людини шляхом – систематичних міркувань, поглиблених само зосереджень.

Буддизм найдавніша з трьох світових релігій. Більшість її послідовників живе у країнах, Пн. Пн. – Сх.. і Сх.. Азії, напр. ХІХ на поч. ХХ ст. прихильники буддизму з‘явилися у країнах Європи і США. Нині в світі є близько 700 млн. мирян і 1 млн. монахів. У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви. В Україні рел. громади буддистів є в Донецькій, Луганській, Львівській, Херсонській, Одеській областях та м. Києві.

Буддійський культ: монастирі; ченці; вшанування Будди, і святих, поклоніння тим місцям, де Будда жив, знаходився.

Буддійське вчення є надзвичайно пластичним, бо ширяючись асимілювало з різними місцевими культами.

Християнство є однією з найпоширеніших релігій світу, яка має до 2 млрд. послідовників у Європі, Америці, Африці, Бл. Сході та ін. Це друга за часом виникнення світова релігія, яка охоплює три головні напрями – православ‘я, католицизм, протестантизм.

Зародилося християнство в середині 1 ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії серед єврейського населення, провінція Палестина. Виникнувши християнство виступило з проповіддю: не насильства, добра, любові; рівності всіх людей перед Богом – незалежно від їх віку, статі, походження, етнічного та суспільного стану. Основою християнства стала сприйнята від іудаїзму ідея єдиного Бога і віра в пришестя Месії (з євр. помазаних „посланець”, гр. Христос”) – божественного Спасителя. Назва релігії зумовлена вірою в Ісуса Христа – боголюдину, яка зв‘язала єдиним – „Новим завітом” – людину і Бога – Творця світу. За переказами „Євангелій” („Блага звістка”) Ісус Христос був реальною історичною постаттю, хоча різні письмові джерела суперечливо висвітлюють різні факти і події з його життя.

Християнство було повернуто до людини, її жагучих проблем, вона давала відповідь на всі хвилюючі питання суспільного життя, що стало запорукою швидкого зростання її прихильників.

Християнство базується на священному канонічному джерелі – Біблії (святе Письмо), в якому викладені його найперші непорушні положення (догмати) Ісус Христос, Месія, Син Божий, втілення божественного розуму, або Логосу („Слова”), через Духа святого виступає посередником між Богом – отцем і людьми. В Біблії (з давньогр. – книга) для християн, найперше значення має її друга частина - „ Новий завіт” (договір), в якому йдеться про життя Ісуса Христа, про заснування хр. церкви та її найперші настанови віруючим.

Дуже важливою рисою х-ва постає те, що Бог: 1) осмислюється в якості живої особистості: це персона, іпостась, живе лице; 2) постає як трійця; догмат про тройність Бога є одним з головних в х-ві, і це тому, що Христос тут розуміється не як „друга”, але як „перша особа”. Згідно з хр. вченням засновником є Ісус Христос – Син Божий, який з волі Бога – Отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового завіту, прийняв страждальницьку смерть, воскрес і вознісся на небо.

Біблія перекладена всіма мовами світу, на укр. землю Біблія прийшла з Візантії і перекладена на старослов‘янську мову в ІХ ст. солунськими братами Кирилом та Мефодієм.

Переклад Біблії на українську мову вперше було здійснене у др. половині ХІХ ст., що є заслугою Кирило-Мефодіївського братства. У липні 1940 р. Іван Огієнко (митрополит Іларіон) перевів остаточно Біблію на українську мову. Повністю Біблію українською мовою було видрукувано у 1962 р. Хрест – священний знак християн. Наші далекі предки поклонялися хресту як символу вогню, сонцю, спасіння і вічне життя, хрест значно давніший ніж хрест релігії.

Християнство почало визнавати знак хреста як один із символів своєї релігії у ІІІ ст. вшановують його не як знаряддя страти, на якому загинув Христос, а як знак, що символізує образ Христа – небесного спасителя. Далі образ хреста, який страждає на хресті, став головним символом хреста релігії. Віруючі носять хрест на шиї, як священний знак - амулет, що оберігає від зла.

Християнський культ включає таїнства: хрещення, причастя, миропомазання, сповідування, шлюб, священство, маслосвяття, богослужіння. Християнські свята: Різдво христове, хрещення господнє (Водохреща, Водосвяття, Богоявлення); Стрітення, Вхід Господній в Єрусалим, Вознесіння Господнє, Трійця, Спас, Пасха (Великдень) храмові свята.

В силу історичних подій християнство вже в У – ІУ ст. почало вирізнятися у своїх східній (візантійська) та західній (римська) версіях. Східне християнство було більш духовно та інтелектуально заглибленим, а західне – більш тісно пов‘язаним із процесами етнічного та політичного життя. Врешті це привело до церковного розколу (16 липня 1054 р.), коли утворилося дві християнські церкви - Західна (Римська) церква, яка пізніше стала називатися католицькою (гр.katholikos - загальний, вселенський), і Східна (константинопольська), що стала іменуватися згодом православною (лат. ортодоксальний).

У ХУІ ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній Європі в процесі реформації від католицизму відокремилися протестантські церкви (виникнення протестантизму). Так у християнстві виникли три основні течії: православ‘я, католицизм і протестантизм. Напрямки протестантизму: лютеранство в Німеччині, кальвінізм у Швеції, англіканство а Англії.

Протягом всієї історії християнства певні групи людей відхилялися від узаконених церковною більшістю ортодоксальних (правильна думка) норм та принципів. Такі групи отримали назву СЕКТ. Але лише після утвердження протестантизму, а особливо у ХУІІІ – ХУ ст. почали стрімко виникати та розростатися численні хр. секти, що запроваджували свої обряди та свої тлумачення певних церковних канонів. Це баптисти, євангелісти, „свідки Ієгови”, мормони та інші.

Православ‘я є одним з основних відгалужень у християнстві, що має мільйони послідовників, переважно в країнах Східної Європи, Ближнього Сходу православ‘я на відміну від католицизму немає єдиного центру; домінують національні особливості: кожна церков виробляє свою традицію, має свої свята.

В основі православного віровчення – святе Письмо (Біблія), Святий переказ, Символ віри. Відвідування храмів, молитва, дотримання постів, таїнств для православних віруючих мають особливе значення. Особлива роль належить культу святих церковних святам, вшановування ікон. Православ‘я визнає хрещення причастя, миропомазання, сповідь, шлюб, священство, єлеосвячення і богослужіння. Заперечує католицькі догмати про філіокве, чистилище, про непогрішимість Папи Римського та ін.

У сучасному світі п‘ятнадцять автокефальних і кілька автономних православних церков. Православ‘я сповідує святу Трійцю, існує чорне і біле духовенство, не стрижуться і не бриються, хрест покладають з права наліво, богослужіння старослов‘янською мовою, хоровий спів, читання псалмів.

Існують Константинопольська православна церква, Олександрійська православна церква, Антіохійська православна церква, Єрусалимська православна церква, Грузинська православна церква, Сербська православна церква, Румунська православна церква, Болгарська православна церква, Кіпрська православна церква, Елладська (грецька) православна церква, Албанська православна церква, Польська православна церква, православна церква Чехії та Словаччини, Автокефальна православна церква в Америці, Руська православна церква.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.