Фактор спадковості як обмежуюча умова розвитку організму Спадковість складається із сукупності всіх генів, які передаються індивіду обома батьками під час запліднення. Кожен індивід отримує унікальну комбінацію генів, за винятком однояйцевих близнюків. Організм і його гени впродовж життя взаємодіють з середовищем.
Спадковість визначає межі, всередині яких організм може розвиватися. Наприклад, якщо є хімічна розбалансованість або неповнота генів, організм, що розвивається, може мати фізичні аномалії або психічні патології. Проте навіть у звичайному випадку спадковість допускає дуже широкий спектр варіацій поведінки, що є результатом підсумовування норм реакцій різного рівня – біохімічних, фізіологічних, психологічних.
Поняття оточуючого середовища: пренатальне середовище; соціальне середовище
Оточуюче середовище включає в себе все: від внутрішньоклітинного до міжклітинного середовища всередині самого організму до масштабних зовнішніх впливів, з якими він зіштовхується від свого зачаття до смерті. Індивідуальне оточуюче середовище включає в себе всі стимули, на які організм реагує. Тому оточуюче середовище у двох індивідів буде різних, навіть якщо їх помістити в однакові умови.
Пренатальне середовище може суттєво вплинути на розвиток індивіда. Зміна у харчуванні, секреції залоз та інших параметрів фізичного стану матері може спричинити суттєвий вплив на розвиток ембріона. Доведено, що багато функцій розвиваються у нього ще до народження. При цьому необхідно брати до уваги можливість впливу на розвиток плоду температурних та інших змін в оточуючому його середовищі.
Однак у людини, на відміну від тварини, є також високо розвинуте соціальне середовище, яке забезпечує розвиток його особистісних якостей, своєрідності. Саме соціальне середовище вважається визначальним, формуючим, виховуючим.
Взаємовплив спадковості і середовища
У кожному прояві активності людини можна знайти щось від спадковості, а щось від середовища, головне визначити міру та зміст цих впливів.
Ділення поведінки на інстинкти та навички, що відповідає «вродженій поведінці» та «набутій поведінці», передбачає виняткову дію або спадковості, або оточуючого середовища в рамках даної діяльності. Однак спадкові та набуті фактори не можна так розводити і поведінка не може розділятися на ту, яка успадковується, і на ту яка набувається.
В інших теоретичних концепціях припускається, що кожна якість індивіда та кожна реакція залежить від спадковості та оточуючого середовища (накопичувальна теорія).
Спадковість та оточуюче середовище також можуть взаємодіяти: їхні дії не є накопичувальними чи доповнюючими; природа та ступінь впливу кожного фактору залежить від внеску іншого. Будь-який фактор оточуючого середовища матиме різний вплив, в залежності від специфіки спадкового матеріалу. Так само і спадковий фактор діятиме по-різному в умовах різного оточуючого середовища.
Середовище та спадковість мають складні специфічні взаємовпливи.
Найбільш поширені помилкові стереотипи щодо впливу спадковості і середовища
Спадковість проти вродженого.
Не все, що є при народжені, відноситься до спадковості, оскільки пренатальне оточуюче середовище може впливати на основні структурні та поведінкові характеристики організму. При цьому спадковість впливає на те, що може проявитися через великий проміжок часу після народження. Наприклад, можна говорити про спадкову схильність до певних хвороб.
Подібність з батьками.
Схожість та відмінність з батьками може залежати як від спадковості, так і від оточуючого середовища. Проте досягнення батьків не можуть передаватися у спадок дітям. Майбутня мати під час вагітності може впливати на плід тільки за посередництва біохімічних та фізичних факторів, що впливають на нього. Гени постійні від покоління до покоління. Тому гени передаються не тільки від батьків, а й від їхніх попередників. При цьому схожість із батьками може бути продиктована соціальним фактором, адже діти постійно взаємодіють із батьками, ідентифікуючи і протиставляючи себе їм, що позначається на схожості чи відмінності у їхній поведінці.
Успадкування набутих ознак.
Теорія Ламарка про успадкування набутих ознак, хоча й існувала до 20-х років ХХ століття, проте не отримала свого експериментального підтвердження у генетиці, ембріології. Доведено, що не успадковуються батьківські інтереси, страхи, етичні та естетичні стандарти, професійна майстерність. Дітям передається тільки те, що є у генах.
Спадковість, навколишнє середовище і мінливість.
З одного боку, існує переконання, що, якщо щось виявилося як спадкове, то його вже нічим або майже нічим не замінити. Однак спадкові захворювання не є ані неминучими, ані невиліковними. Їх можна запобігти і виліковувати. Існує мало спадкових ознак, які не можуть бути зміненими відомими чинниками навколишнього середовища. Такими незмінними ознаками є група крові, колір очей.
З іншого боку, є думка, що ознаки або відмінності між індивідами, що відносяться до впливу навколишнього середовища, можна легко змінити, що вони швидкоплинні, штучні і навіть нереальні. Неправильно вважати, що стійкими є тільки спадкові властивості; набуті властивості теж можуть бути стійкими.
Поведінка, що не є результатом научіння
Поведінка, що не є результатом научіння, детермінована структурними (анатомо-фізіолого-біохімічного) властивостями організму. Вони успадковуються, передаються несвідомо, їм не навчаються в процесі онтогенезу, соціалізації. Часто така поведінка є такою, що призводить до загибелі істоти, однак вона слугує іншим видовим цілям.
Виділяють такі види: тропізми, рефлекси, інстинкти.
Тропізми – це поведінка, що є орієнтовною реакцією організму в цілому (поворот, підхід, відхід), на стимул, на його фізичні і хімічні властивості. Прикладом може бути поворот рослини до сонця або до іншого джерела світла.
Рефлекс – специфічна відповідь частини організму на певну форму стимуляції ззовні.
Інстинкт існує при наявності більш складної поведінки, що є проявом фізіологічної потреби (до їжі, води). Інстинкти не усвідомлюються, проте спрямовують поведінку на те, щоби вижити, продовжити рід тощо.
Тілобудова і поведінка
Взаємозв’язок між тілобудовою і психологічними властивостями відноситься до причинного аналізу поведінку, до теорій, що трактують якості людини, а також до практичних проблем їх оцінки. Псевдонаукові теорії, такі як френології і фізіономіка, так само як і більшість побутових стереотипів, ґрунтуються на проголошенні залежності між зовнішністю, з одного боку, і розумовим розвитком або рисами особистості – з іншої. Які б вони не були помилкові, люди продовжують вірити в них, спираючись на окремі випадки й ігноруючи приклади, що спростовують їх; намагаючись перенести закономірності, притаманні людям з патологічними відхиленнями, на людей нормальних; піддаються впливам соціальних стереотипів, коректуючи під впливом думки інших сприйняття самого себе. Зокрема, френологія намагалася з позицій вульгарного матеріалізму встановити зв’язок між анатомічними особливостями будови черепу та характерологічними особливостями людини.
Кореляція між фізичними і психологічними якостями можуть показати, що фізичні параметри (неврологічні розлади, порушення діяльності залоз або психосоматичні розлади) впливають на поведінку, або що поведінка (вправи по розвитку м’язів) впливає на фізичний стан (психосоматичні розлади).
Патологічні стани можуть впливати на поведінку по-різному. Важкі розумові або емоційні розлади (кретинізм, параліч, біла гарячка) виникають як прямий наслідок пониження активності залоз або порушення мозку. У випадку шизофренії дані свідчать про наявність відповідних фізичних корелятів, але причинні механізми невідомі. Принаймні в деяких випадках емоційні та інтелектуальні розлади можуть бути чисто функціональними, не пов’язаними з певною органічною патологією.
Відмінною вважається зовнішність маніяка, хоча досвід показує, що маніяків ловлять довго саме тому, що їхня зовнішність ні в кого не викликає підозри.
Дослідження школярів показали наявність слабко вираженої тенденції до того, що різноманітні фізіологічні розлади зазвичай частіше поширені серед учнів з низькими розумовими здібностями. Існують дані, що дозволяють припустити, що така залежність повністю чи частково є наслідком соціоекономічних відмінностей. З іншого боку, тривалі або важкі захворювання призводять до соматопсихологічних наслідків.
Фізіологічні фактори. Ці фактори ще недостатньо досліджені.
Сенсорні дефекти (глухота, сліпота) утруднюють інтелектуальний розвиток, обмежують контакти з оточуючим середовищем. Сучасні техніки спеціальної освіти дозволяють подолати ці обмеження. Глухота для дитини є більш серйозним дефектом, ніж сліпота, оскільки слух відіграє важливу роль у розвитку мови.
Анатомічні зміни. Величина голови і тіла показує значимі позитивні, але низькі кореляції з розумовими здібностями. Черепний індекс (що вказує на форму голови) нейтральний щодо здібностей. Ніщо не говорить на користь існування взаємозв’язок між рисами особистостями і параметрами обличчя або рук.
Теорія Ломброзо. Френологія.
Проведені дослідження зовнішнього вигляду і поведінки показують відсутність достовірних і практично значимих відношень між фізичними особливостями й особистісними властивостями. Хоча у нас люди сприймають одне одного за зовнішністю (а проводжають по розуму).
|