Особистість: диференційно-психологічний аспект

На початку свого становлення сучасна психологія особистості, що формувалася у лоні диференціальної психології, заявила про своє критичне ставлення до диференційно-психологічних методів вивчення особистості. Проте одне з найрозповсюдженіших визначень особистості, сформульоване родоначальником персонології Г.Олпортом продемонструвало, що відділитися від диференційної психології буде не так просто: «Особистість – така динамічна організація психофізіологічних систем індивіда, яка визначає його унікальний спосіб адаптації до середовища».

Критика Г.Олпортом диференціальної психології базувалася на протиставленні „елементарного” і „цілісного” та „окремої частини” і „патерну”, з чого витікали задачі персонології, спрямовані на пошук об’єднавчих основ явищ, які вивчалися.

Найбільш перспективним виявилося визначення особистості, яке повинно враховувати як акцентовані особистісні відмінності, так і організацію окремих частин в єдине інтегроване ціле.

Експериментально встановлено, що коріння людської особистості простягається у раннє дитинство. Лонгітюдно виявлено, що деякі немовлята володіють тенденцією, яку можна назвати „вразливістю”, що проявляється при зустрічі з незнайомими предметами, людьми або ситуаціями. Ця тенденція зберігається в поведінці суб’єкта і надалі. Під час свого першого дня в школі „вразливі”, стоячи осторонь, зосереджено спостерігають за іграми свої більш розкутих однолітків. Ці психологічні особливості поступово трансформуються в стійку рису у дорослих людей, які лишаються сором’язливими впродовж всього життя.

Відмінності особистості від характеру і темпераменту. Особистість є соціально обумовленою істотою і може до певної міри бути незалежною від властивостей нервової системи. Темперамент є первинним матеріалом, з якого вибудовується особистість. Він є важливим при обговоренні спадкових аспектів емоційної природи індивіда. Будучи одним з аспектів обдарованості людини, темперамент обмежує розвиток індивідуальності. Поняття «характеру» часто вбирає в себе певний моральнісний характер, воно є етичною категорією. За формулюванням Г. Олпорта, характер – це оцінена особистість, а особистість – не оцінений характер.

2. Концепція особистісних рис. Теорії особистісних факторів

Визначення структури особистості в рамках підходу з позиції рис є альтернативним типологічному.

Різні особистісні теорії оперують різними конструктами, що мають неоднаковий рівень як теоретичних узагальнень, так і степені абстракції. Найбільш поширеним є поняття рис. Багатоманіття ознак , що характеризують форму взаємодії суб’єкта зі світом, впорядковується за рахунок введення двох початкових координат, що відносяться до адаптивного та експресивного типів поведінки.

Риса – це якість, яка стійко притаманна даній людині й виявляється у різних ситуаціях. Тобто про риси можна говорити як про позаситуативні стійкості. Риси є нетиповими для групи, а найвідмітнішими особливостями для конкретної людини.

У сучасних теоріях виділяють кілька базових ознак риси як психологічного конструкту:

– риса не є стан і тому означає певну загальну тенденцію поведінки та очікувань;

– риса є кількісним виміром, що дозволяє порівнювати виявлення конкретної характеристики у різних людей;

– риса може мати ієрархічну організацію, тобто включає в себе кілька специфічних рис;

– риса як конструкт складає основу для формальних теорій і неформального опису людської особистості у повсякденному житті.

Стійкість багатьох особистісних рис підтверджена експериментально. Психологічна риса, окрім описового аспекту, включає в себе також каузальний. Тому теорії рис ставлять задачею аналіз індивідуальної психодинаміки з точки зору пошуку причинних механізмів.

Екстраверсія / інтроверсія. Це поняття для опису фундаментальних відмінностей у людській поведінці ввів К.Юнг, потім використовувалася Г.Айзенком.

Інтроверсія:

– орієнтація на внутрішні стимули;

– загальмованість поведінки;

– низький рівень занурення у різні форми активності.

Екстраверсія:

– прагнення до стимуляції ззовні;

– розгальмована поведінка;

– інтенсивне занурення у різні форми активності.

Активність / соціабельність / емоційність. Ці особистісні властивості пов’язані з відповідними темпераментальними параметрами. Відбувається ототожнення рівнів темпераменту та особистості. Ці риси проявляються уже у немовлят і зберігаються у дорослих особистостях.

Тривожність(нейротицизм, емоційна нестабільність). Це риса, яка пов’язана зі специфікою індивідуальних реакцій на стрес. Тривожність пов’язана зі збудженням нервової системи, а також з оціночними процесами (чи сприймає людина ситуацію як загрозливу). В залежності від теорії особистості тривожність визначають по-різному. Наприклад, у Фройда тривожність є результатом придушення з боку Я несвідомих імпульсів. Як стабільна риса вперше почала досліджуватися Тейлором.

Гнів. Це – емоційна характеристика, що описує відчуття, інтенсивність яких варіюється від середньо вираженого роздратування до ярості, що супроводжується активацією нервової системи. Гнів розглядається як тенденція сприймати широкий спектр ситуацій як провокуючі. Причому розрізняють гнів як характеристику темпераменту і як реакцію.

Сором’язливість. На думку Зімбардо, сором’язливість – це не особистісний розлад, а скоріше визначений патерн, пов’язаний з прагненням уникати спілкування або ухилятися від соціальних контактів. Це свого роду соціальна фобія.

ГансАйзенк був одним з перших, хто примінив факторний аналіз у дослідженні особистості. Свої базові фактори – інтроверсію, екстраверсію, нейротизм і, пізніше, психотизм – Айзенк назвав „типами”, підкреслюючи тим самим відмінність диспозицій, що перебувають наверху ієрархічної структури і що мають більш широкий діапазон проявів, від специфічних рис, що утворюють нижчий рівень особистісної ієрархії.

Наприклад, за загальним фактором „психотизм” слідують утворюючі його компоненти другого рівня – агресивність, емоційну холодність, егоцентризм, безособистісність, імпульсивність. Третій рівень психотизму як особистісної диспозиції утворений такими параметрами, як антисоціальність, неемпатійність, креативність, божевілля. Це біологічні диспозиції особистості.

Центральна роль Е (екстраверсія – інтроверсія), N (нейротизм – емоційна стабільність) та Р (психопатія – емоційна незалежність) факторів в організації особистості підтверджувалася результатами обстеження десятків тисяч людей у різних країнах. Айзенк обґрунтував зв’язок Е з біологічною системою збудження, N – з системою активації, а Р – з генетично детермінованою тенденцією „імпульсивність / контроль”.

Інший підхід розвинув РаймондКеттелл. На його думку, базовий вимір особистості неможливо раніше передбачити, але його можна відкрити в результаті обробки даних, отриманих шляхом виміру різних рис у великої кількості людей. Він сформулював два важливих положення для теорії особистісних рис, виділяючи серед останніх поверхові (вторинні) і причинні (первинні), які в свою чергу поділяються на констуціональні, що мають генетичну обумовленість, і характерологічні, що розвиваються під впливом досвіду і навчання. У своїй концепції Кеттелл розрізняв також:

– темпераментальні (конституціональні причинні) риси, що детермінують стиль індивідуального реагування, що включає емоційну реактивність, швидкість і енергію реакцій особистості на середовищну стимуляцію;

– риси-здібності, що визначають ефективність реагування;

– динамічні риси, що відносяться до рушійних сил реакції, і утворюють два класи ознак – вроджені риси і ті, які формуються під впливом соціокультурних норм.

В якості базової Р. Кеттелл прийняв 16-факторну модель, що описує найбільш важливі з його точки зору зміни особистості.