Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Лекція 2. Історія етики: основні тлумачення та концепції етичного

Основні поняття і терміни:табу, моральні норми, натуралістичні пояснення моралі, фатум, раціоналістичне розуміння моралі, християнська мораль, релігійні концепція етики

Актуальність теми: Вироблення та функціонування моральних норм як таких, що регулюють людські взаємини на засадах, принципово відмінних від вроджених чи набутих інстинктів життя, сягають глибин історії. Проте більш-менш усвідомлене їх сприйняття фіксується в міфологіях та епосах різних народів. З появою філософії починається таке осмислення морально-етичних явищ, яке прагне до їх осмислення на основі розуміння та пояснення. Тому історія етичних вчень та поглядів виробила протягом тривалої історії свого існування досить численні та різноманітні підходи та тлумачення етичного. Хоча вони в переважній кількості належать минулому, їх засвоєння та розуміння необхідне тому, що ті аспекти людських взаємин, які в них зафіксовані, не зникли, а продовжують тою чи іншою мірою біти присутніми в наш час.

Розгорнутий план викладання лекційного матеріалу

1. Генезіс етичної думки: від античності до Нового часу.

2. Західна етична думка XX століття.

3.Історія етичної думки в Україні

Питання 1: Генезіс етичної думки: від античності до Нового часу.

Історія розвитку етичної думки — це дуже довготривалий процес, який формувався, можна сказати, разом з становленням людини як особистості, а також з розвитком людських відносин. Люди в процесі свого розвитку, спілкуючись один з одним, вирішуючи певні проблеми. потрапляючи в різні ситуації, отримували життєвий досвід, який наштовхував їх на уявлення про мораль, додавав новий зміст в їхнє життя. Саме це і поклало основу для формування нових теоретичних висновків. Коли суспільство досягло відносно розвинутої стадії класових відносин з’явилися перші системи етики, саме вони досліджували моральні процеси, котрі так цікавили суспільство того часу.



В різних країнах перші прояви етичного знання складалися неоднаково. Це було пов’язано з умовами прогресу суспільства, його філософського мислення. В деяких регіонах Стародавнього світу утворилися дещо особливі релігійно-філософські системи. Можна назвати найцікавіші з етичної точки зору: Давній Китай — даосизм, конфуціанство; Давня Індія — джайнізм, буддизм; Давня Іудея — іудаїзм, а також філософські погляди на мораль Давньої Греції та Давнього Риму.

В Давньому Китаї теж важливу роль відігравав розвиток етичної думки. Одним із таких напрямів був даосизм, який відрізнявся від конфуціанства тим, що не став провідною релігією Китаю. Та цей напрям повинен завдячити часточці «Дао». Після введення цього поняття вчення зайняло важливе місце в історії розвитку етичної думки Китаю. Засновником даосизму вважається величний мудрець Даоцзи (Лао — Дань), який народився 604 року до н. Саме він являється автором книги «Дао де цзін», що перекладається як «Шлях доброчинності». В книзі центральне поняття займає — Дао (шлях), висовується як щось вище звичайного життя на землі людства або окремої людини ,її мислення, поведінки в окремих ситуаціях та інше. Головним висновком до цієї книги можна сказати, що людина за лежить від землі, а земля залежить від людини.

Також дуже багато цікавого можна говорити і про інші течії того часу, які засновувалися в Давньому Китаї, Індії

Якщо взяти декалог, тобто дванадцять заповідей Мойсея, як зразок гідного життя суспільства, то ми розуміємо наступне, що не сила, не хитрість та, навіть, не розум або ще якісь інші достоїнства роблять з людини те, для чого вона дійсно народилася, а здатність жити за Божими законами, за законами совісті. Тому система життя, яку накреслює для нас Закон Божий є основою життя не тільки для християнства та ісламу, а взагалі трактується як правило для морального життя взагалі.

В Давній Греції розвиток етичної думки проходив теж дуже цікаво. Першим філософським вченням Давньої Греції, саме в ньому започаткувалися всі проблеми моральності, була натурфілософія. Своє коріння вона бере з грецької міфології, але ставила інші питання щодо походження всього існуючого на землі, звідки все з’явилось, але при цьому не звертали увагу на моральну сторону життя людини. До них мали відношення і такі великі філософи, як Емпедокл, Анаксагор і Демократ.

Людина, за теорією натурфілософів, — це невід’ємна частина природи. Вона не може почувати себе комфортно без зв’язку з природою, не може навіть уявити свого існування поза межами природи. Стає зрозумілим, що такий зв’язок породжує спільні якості, однакові зміни відносно певної ситуації.

Демокріт (близько 4 60 — 370 роки до н.) на його думку світ це атоми, часточки, які складають все, що ми бачимо перед собою. Він вважав. Що, навіть, душа матеріальна, а значить смертна, бо як він вважав складається з атомів. За його міркуваннями для душі людини найвищим благом є блаженство. Під блаженством він розумів спокій та умиротворення, що переплітаються з веселощами. Такий стан для своєї душі можна досягти, якщо жити помірно та весь час боротися та контролювати свої пристрасті. Така життєва позиція Демократа поставила його на шлях до атеїзму.
В Древній Греції було немало і інших філософів, кожен з яких мали чітко окреслену особисту думку. Такі як: Сократ, Платон, Аристотель, Епікyр.

Одночасно з вченням останнього філософа з’явилася така течія нового вчення як стоїцизм. Існувало дві форми – грецька та римська. Засновник – філософ Зенон. Він бачив ціль існування суспільства в повному підпорядкуванні природі та прийнятті всього видимого світу. Саме в цьому світі, за думкою стоїків, панує жорстка потреба, яка являється проявленням вселенського розуму. Вважали, що не покорятися цьому розуму – абсурдне рішення, а у всьому прислухатися – це дорога до більш розвиненої свідомості людини. Але спочатку потрібно удосконалити свій розум до певної міри, щоб свідомо підкорюватися вищому розуму, розуміючи для чого та заради чого все відбувається. А для цього потрібно відокремити своє життя, свій розум від всього чуттєвого, не піддаватися страху, печалі, розпачу, радості, насолоді, скорботі. Ідеалом для стоїків була людина безпристрасна, непідвладна жодним переживанням – спокійне, мирне життя. Тільки тоді людина істинно мудра, покірно приймає все, що вимагає від неї доля.

Етична думка Середньовіччя та Відродження.

Етика цього періоду тісно пов’язана з християнством. Мораль всього християнства проповідує єдиного Бога як джерело вічної любові. В основі всіх морально-етичних принципів лежить переклад та тлумачення Біблії – головної книги християн.

Якщо говорити про основний морально-етичний принцип християнства, то він базується на вищій заповіді, а саме любові до Бога. Це заклик до зразкового життя в любові до ближніх.

Передове місце в християнському етичному вченні займають Августин Аврелій (Блаженний) і Фома Аквінський (Аквінат).

За Аквінським, найвище людське благо — поєднання людини з Богом, а найвище блаженство — у безпосередньому інтелектуальному спогляданні Бога. Кінцева мета людини — у пізнанні, спогляданні й любові до Бога. Шлях до цієї мети сповнений випробувань, розум веде людину до морального ладу, який виражає Божий закон; розум вказує, як слід себе поводити, щоб прийти до вічного блаженства і щастя.

Етика Аквінського чітко розмежовує мораль і релігію, зробивши акцент на тому, що людські доброчинності без віри і Божої благодаті майже ніщо, більш того, вони не дають людині можливості безпосередньо наблизитись до Бога, жити благочинним життям. Тому лише безпосереднє споглядання Божої суті у потойбічному світі й з волі самого Бога є істинним блаженством. Такий постулат стверджує несумісність людської моралі та релігії.

Перехід від геоцентричного до антропоцентричного розуміння світу відбувається в епоху Відродження, коли на перший план у культурі виходять гуманістичні мотиви. Гуманізм (від лат. «humanus» — «людський») узагалі означає визнання цінності людини як особистості, її права на необмежений розвиток і безперервний вияв своїх здібностей. Гуманізм починається тоді, коли людина розмірковує про саму себе, про свою роль у світі, про свою сутність і призначення, про сенс і мету свого буття, коли презирство до земного єства замінюється визнанням творчих здібностей людини, розуму, намаганням досягти людського щастя.

«Батьком гуманізму» вважається Франческо Петрарка (1304—1374 pp.), який намагався поєднати культурні надбання «золотого віку» античності і досягнення сучасних йому філософів. Здебільшого Петрарку цікавили етичні питання (у роботі «Моя таємниця» він робить акцент на розгляданні внутрішніх конфліктів людини і засобів їх розв'язання), він добре розумів радощі та пристрасті людини, і не вбачав у них тільки потяг до гріховного.

Особливе місце серед етичних вчень епохи Відродження займає концепція Нікколо Макіавеллі (1469—1527 pp.), який вперше чітко розподіляє принципи моралі та політики. Макіавеллі не відкидає моральний ідеал християнства, але вказує на його невідповідність реаліям життя. Його мораль втрачає самостійність, виступає як залежна від політики і спрямована на збереження і зміцнення держави. Макіавеллі вважає: володар, який бажає втриматися при владі та успішно вирішити політичні проблеми, може використовувати всі засоби. Омана, хитрість, підступність, насилля з повним правом можна залучати до справи, якщо переслідується блага політична мета. Мета виправдовує засоби. Будь-яке зло, як стверджував автор «Володаря», виправдано метою — творінням загальнодержавного інтересу, який розуміється як інтерес народу. Реальна політика не залишає місця для моралізування. Той, хто в цьому бажає дотримуватися добра, вважав Макіавеллі, обов'язково загине серед багатьох людей, для яких добро — чуже. Щоб запобігти цьому, треба навчитися не дивитись на своє життя фаталістичне, а вміти досягти успіху за допомогою «фортуни» (долі), яка, хоча й має Божеську визначеність, але може слугувати вмілим у справі досягнення успіху. Вчення Макіавеллі стало основою для ідейних настанов «макіавеллізму», взяло на озброєння тезу про чіткість розподілу моралі й політики та підлеглість моралі політичним завданням.

З настанням доби Нового часу з’явилися течії нових релігійних напрямів: протестантизму, який викликав хвилю активного служіння Богові, такий поворот викликав ще ряд вільнодумств, які оформилися як а теїзм, деїзм, скептицизм, пантеїзм тощо.

Мислителями того часу, Томасом Гоббсом (1588—1682 pp.), Джоном Локком (1632—1704 pp.), Бенедиктом Спінозою (1632—1677 pp.) та іншими, створювалася одна з найзначніших побудов суспільної думки Нового часу — теорія природного права, відповідно до якої право зумовлюється силою, що визначає суверенітет як особистості, так і держави. Стан держави у світовому співтоваристві подібний до стану громадянина у самій державі: і там, і тут діє не висока мораль, не воля Бога, а тверезий і холодний егоїстичний розрахунок. Як окремі індивіди, так і народи у своїх взаємовідносинах повинні покладатися лише на здорове, природне почуття самозбереження.

Концепція створення моральності, що виходила виключно із земних інтересів людей, одержала назву теорії «розумного егоїзму». Суть її полягає в наступному: якщо людина у своїх вчинках може віддавати перевагу тільки власним інтересам, то варто вчити її не відмови від егоїзму, а тому, щоб вона розуміла свої інтереси «розумно», відповідаючи вимогам своєї справжньої «природи»; якщо суспільство організоване так само «розумно», то інтереси окремих особистостей не призведуть до конфлікту з інтересами оточуючих і суспільства в цілому, а, навпаки, будуть слугувати їм.

Наприкінці XVIII ст. найвизначнішою фігурою у розвитку європейської етичної думки став Імануїл Кант (1724— 1804 pp.), який стверджував, що етика нічого не запозичує з інших наук про людину, а моральні принципи існували набагато раніше емпіричного знання про навколишній світ. У свою чергу, емпіричні знання закладені в людському розумі апріорі (від лат. «аргіогі» — «з попереднього»), тобто як переддосвідне знання. Етика Канта системно розроблена у таких творах, як «Критика практичного розуму», «Метафізика вдач», а також, у складених за записами лекціях з етики.

На думку Канта, у моральних законах задається абсолютна межа людини, та першооснова, остання риса, яку не можна переступити, не втративши людської гідності. Оскільки людина є істотою слабкою, недосконалою, для неї моральний закон може мати силу тільки як повеління, імператив. Імператив — це формула відношення об'єктивного (морального) закону до недосконалої волі людини.

 

Питання 2. Західна етична думка XX століття.

Аналіз етичних вчень Нового та Новітнього часу свідчить, що вони розвивалися залежно від етапів еволюції суспільства. XX ст. — час бурхливих соціальних та культурних подій, час стрімкого розвитку науки і техніки, якісних змін у виробництві, глобальних проблем. Загальна криза культури і прагнення гармонізувати й удосконалити світ та душу індивідів віддзеркалилися й в етичних шуканнях.

Розмову про етику XX ст. ми розпочнемо з етики, яку можна назвати марксистсько-ленінською. Марксистська філософія, зберігаючи послідовні зв'язки з досвідом попередньої етичної думки, завжди претендувала на принципово но­вий підхід у вивченні сутності моралі. Вихідним пунктом своїх міркувань марксизм обрав критику попередників і вже сформованої з класових позицій системи моралі. Дослідження сутності моралі було зведено до завдань класової боротьби пролетаріату, до революційної стратегії й тактики. У рамках соціалістичною суспільства етична наука майже не розвивалася до середини 50-х років. Радянська етична наука зосередила свою увагу на таких проблемах як дослідження історії етичної думки; обґрунтування нормативної етики радянського суспільства; розробка теорії морального виховання — тобто проблемах педагогічної етики; акцентуванні питань професійної етики.

З початку XX ст., у зв'язку із посиленням кризових явищ капіталістичного суспільства, відбуваються зміни в буржуазній моралі, які виявилися у відмові від принципу гуманізму, масовому насильстві, розпусті, демагогії та популізмі. Все це у найбільш концентрованій формі виявилося у фашистській ідеології. Так, Гітлер, проголошуючи своє кредо, відкрито заявляв: «У політиці я не знаю ніяких моральних авторитетів і законів»; «Не може бути рівного права для yсіx»; «Ми повинні відібрати людей, які не дозволять, щоб ними керували міркування моралі».

Характеризуючи етичну думку XX ст., треба сказати, що у межах різних філософських шкіл виникають самостійні концепції моральності, які базуються на принципах релятивізму, волюнтаризму, суб'єктивізму та відвертого цинізму. Трагічні суперечності XX ст. знайшли відповідний відбиток у пошуках мислителів екзистенціальної орієнтації. Екзистенціалізм (К. Ясперс, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю) визначає моральність не як істинне буття, а лише як засіб суспільного маніпулювання особистістю, тобто, в цілому, як дещо вороже людині.

Відповідно вченню А. Камю (1913—1960 pp.), навколишній світ — світ абсурду, з яким людина постійно конфліктує. Людина, особистість прагне реалізувати свою свободу, тому постійно виступає проти уряду, держави, світового порядку, тобто проти усього, що здається їй втіленням абсурду та несправедливості.Ж.-П. Сартр (1905—1980 pp.) вважає, що людина вільна абсолютно, а мораль може стати засобом реалізації цієї свободи. Маючи право на щастя, людина вільна розпоряджатися своєю долею, у тому числі, й правом на смерть. Абсолютна свобода людини накладає на неї й абсолютну відповідальність, яка, у свою чергу, не пов'язана з конкретною відповідальністю за реальні вчинки. Етика екзистенціалізму абстрактна і дуже віддалена від реальних суспільних інтересів.

Етична концепція прагматизму (Дж. Л'юї, Ч. С. Пірс, У. Джеймс та ін.) заперечує теоретичний аспект моралі та зводить її до розглядання утилітарних життєвих проблем, до «практичної науки». Основу моралі складає досягнення користі будь-якою ціною й будь-якими засобами, що означає виправдання будь-якої мети й характеру діяльності.

У межах неопозитивізму існує суб'єктивно-ідеалістична теорія моралі (Б. Рассел, Р. Карнап, А. Айєр та ін.), яка заперечує об'єктивні засади моралі: особистість сама визичає зміст моральних цінностей, що і виправдовує будь-які їі дії.

Серед релігійних напрямів у етиці слід виділити неотомізм та неопротестантизм. Неотомізм (Ж. Марітен, Е. А. Жильсон та ін.) — офіційне вчення католицької церкви. Етика неотомізму виходить з того, що витоком моралі є Божий розум, який визначає моральні вимоги до людини. Головною причиною морального зла є відступ від норм релігійної моралі. Моральність людини пов'язана із безумовним виконанням «Божого закону», який є єдиним дороговказом до «вічного блаженства на тому світі», морального самовдосконалення.

Теологічне обгрунтування моралі представлене також у неопротестантизмі (К. Барт, Р. Нібур, П. Тілліх та ін.), який стверджує, що моральність —- це звернення та любов до Бога всепробачення та справедливість, тоді як світська мораль —' лише утилітарні розрахунки і матеріальні егоїстичні інтереси.

Однією з найвпливовіших філософських течій XX ст. є психоаналіз, видатним представником якого є німецько-американський філософ Е. Фромм (1900—-1980 pp.). У своїх працях він відстоював традиції гуманістичної етики, започатковані ще Аристотелем. Гуманістична етика Е. Фромма вважає, що цінності, судження, в тому числі, й етичні, можуть бути створені лише на основі розуму, для чого людина повинна пізнати саму себе, свою природу, властивості та типи людського характеру. Позитивним типом особистості є такий, для якого характерні продуктивна орієнтація та творча діяльність. Любов, творчість, відповідальність — ось дійсно моральна позиція людини в цьому світі, якщо вона прагне зберегти світ для себе й для майбутніх поколінь.

Треба зауважити, що кінець ХХ ст. у європейській етиці характеризується переходом до прикладної етики. Прикладна етика займається моральними колізіями у конкретних сферах суспільної практики та існує як сукупність дисциплін — біоетика, етика бізнесу, етика науки, політична етика тощо.

Питання 3. Історія етичної думки в Україні

На етапах розвитку нашої держави формувалися системи моральних цінностей. З давніх давен наші пращури намагалися знайти відповіді на запитання як жити, що таке добро та зло, несправедливість і справедливість, стосунки між людьми.

Тривалий час наші предки взагалі не торкалися питання моралі. Проте певні ситуації і конфлікти зацікавили осмислення їх моральної свідомості. Коли людина ще не виокремлювала себе від природи, а була разом з природою, велику роль відігравала міфологія. Завдяки їй люди усвідомлювали себе в світі. Усі українські міфі, різноманітні вірування були пов’язані лише з природою. Людина, яка жила в ті часи намагалася бути з природою в гармонії. Міфиуособлювали в собі найперші загальні риси про такі явища як добро та зло. Міф поступово відходить, а на зміну йому виникає нове філософське мислення, яке вже створює понятійну картину світу.

Коли відбулося об’єднання у кордонах Київської Русі східних слов’ян, то відбулося формування єдиного українського народу. Велике значення для культури мало запровадження християнства. Під його впливом почали змінюватися традиційні маральні цінності. Етична думка того часу зафіксована в пам’ятках писемності, які містять тлумачення моралі. Це, насамперед, «Повість минулих літ»,«Ізборники Святослава»,«Повчання Володимира Мономаха». Особливістю давньоруського періоду є те, що в пам’ятках писемності зовсім по-різному характеризуються «добро та зло», моральні чесноти. Ці відмінності залежали від статусу людини, виду життєдіяльності. Питання етики і проблеми людини вирішуються на основі Біблії, а також на думках отців церкви, патристики. Цей період можна виділити як першим етапом розвитку етичної української думки.

Період ХVI – XVIII ст. був важким для українського народу. Він і є другим періодом у розвитку етики. Це час козаччини, час, коли розвивається книгодрукування, діє Острозька школа. Взагалі у школах етика як предмет не вивчалася, але вони дали поштовх до становлення філософської науки, а також вони розповсюджували твори Івана Златоуста, у яких була розміщена етична проблематика.

Діяльність Києво-Могилянської академії свідчить про формування етики як окремої науки. Професори цієї академії розглядали питання, зокрема етичних проблем людини. Ректором академії був Феофан Прокопович, а також викладачем етики. Він вважав, що головне завдання етики «досліджувати та навчати, у чому полягає найвище добро або найвище щастя й блаженство…». Серед яскравих вихованців академії був Георгій Кониський. У своїй праці «Моральна філософія або етика» він досліджує природу людини. Зауважує, що моральний вчинок і вибір людини залежать від її волі. Ще одним яскравим представником цього часу був видатний мислитель, вихованець Києво — Могилянської академії Григорій Савич Сковорода. Він навпаки звертається не до природи, а до людини. Він розкриває етико-гуманістичні проблеми. У його етиці переплітаються між собою християнські та античні традиції. . Він твердив: якщо щастя та істина можливі, то не десь і колись, а тут і зараз. Щастя треба знайти, ось чому головне завдання — пізнати самого себе. Пізнання людиною самої себе є кінцевою умовою щастя кожної особистості й усього суспільства. Однак для самопізнання одних знань мало, потрібно добре серце — висока моральність.

Ще одним яскравим представником з проблем етики був Іван Якович Франко. Він вважав, що усі науки можна поділити на фізичні і антропологічні. Властивості людини поділяв на тілесні та духовні. До наук антропологічних він відносив логіку, історію, педагогіку, суспільну економіку, етнологію. Основою моральності вважав справедливість, правду, добро, приязнь. Взагалі говорив, що етика навчає людину жити по-людськи, вона допомагає їй і керує її кроками. Франко І., вважав людину від природи доброю. Дуже багато сил вклав у розвиток і пробудження національної самосвідомості українського люду.

Помітний внесок у розвиток етичної думки зробила українська організація «Громада». Особливу роль у ній відіграв Михайло Драгоманов. Вищою цінністю він вважав людину, а ідею справедливості – вищим критерієм. Для того, щоб людина почувала себе вільною особистістю потрібна освіта. За його словами, громада потрібна для того, щоб умови життя людей поліпшилися.

Третій період історії розвитку української етичної думки – XIX ст. цей період досліджує нові сфери моралі. На цьому етапі активно становиться самосвідомість українського народу. Головним питання у етичних поглядах є проблема «людина – нація». Представниками філософської думки були викладачі духовних академій та університетів, а самеС. Гогоцький, П. Юркевич, О. Козлов, Г. Челпанов та ін. Усі моральні питання були пов’язані виключно з пошуками виходу суспільства з кризи. Індивідуальне життя втрачала свій сенс, а людське щастя зовсім не розглядалося. Вищезгадані представники вважали такі ідеї антигуманними. Основою морального життя людини є праця П. Юркевича « Філософія серця». У ній знаходяться усі моральні почуття.

У цей час етика була пов’язана з філософією, але окремо виділялася як самостійна наукова дисципліна. Українські учені вважали центральною проблемою в філософії – людину. Одноголосно вони вважали, що без філософії не можна осягнути внутрішній світ людини. Подальший розвиток етико — філософської думки відбувався в межах марксиської методології.

У XX- на початку XXI ст. українська етична думка занепала, внаслідок більшовицької революції. Тогочасна інтелігенція мріяла про відродження культури українського народу. Тоталітарні порядки, певні рамки заборон щодо культурного, політичного і духовного життя українців змусили багатьох мислителів розвивати етичну думку за кордоном. У 90тіроки постали нові можливості з розвитку етики.

Перші аналізи проблеми моралі постали в навчальному посібнику «Етика» (І. Лосєв, Є. Шинкаренко, О. Фортова, Т. Аболіна. Важливою подією став вихід у світ підручника В. Малахова «Етика»

Висновки.

 

- Поява морально-етичних регулятивів людського життя була зумовлена виділенням людини із природно-космічного процесу, переходом до якісно іншого способу життєдіяльності, пов"язаного із зміною природи, створенням культури, тобто штучних умов та засобів життя.

- Люди почали усвідомлювати необхідність дотримання норм моралі в давні часи, тому найперші фіксації та усвідомлення етичного плану носять міфологічний характер; в життєдіяльності давньої людини моральні норми поставали у формі заборон, яким надавали священного та містичного характеру.

- В ранніх цивілізаціях разом із появою філософської думки почалися спеціальні розмірковування над морально-етичними явищами, а відповідно були створені ранні концепції моралі та виділені певні моральні позиції, такі як натуралізм, гедонізм, цинізм, етатизм, теологічне тлумачення моралі та ін. Проте в давніх цивілізаціях мораль поставала органічною частиною якихось важливих складових життєдіяльності (державного життя, релігії, громадянського виховання).

- Виділення морально-етичних проблем в самостійну сферу людського буття відбувається в епоху Нового часу (епоху модерну), де мораль починає розглядатися окремо від споріднених сфер життя; в цей час домінували теологічні, метафізичні та природні підходи до моралі, що набули найбільш деталізованого та розгорнутого характеру в творах І.Канта та Г.Гегеля.

- В умовах некласичної культури філософські тлумачення моралі відбуваються в межах провідних філософських парадигм; в цілому спостерігається підсилення критичного ставлення до можливостей моральних норм, їх певна релятивізація, хоча все це відбувається на тлі наголошування на глибинному, об'єктивному характері моралі, що дає можливість проводити відмінність між об'єктивними морально-етичними структурами людського життєдіяльності та їх виявленням у реальному житті та людській свідомості.


Контрольні питання і завдання.

1. Спробуйте пояснити, чому виокремлення вимог моралі в давньому первісному суспільстві носило містичний, сакралізований характер.

2. Поясніть явище "табу" в давніх культурах, наведіть приклади; поясніть відмінність між "табу" та моральними нормами і вимогами.

3. Окресліть провідні особливості функціонування моралі в суспільствах давніх цивілізацій та основні підходи до її осмислення.

4. Назвіть та розкрийте моральні позиції, вироблені етичною думкою античності. Які з них, на вашу думку, зберігають своє значення і в наш час?

5. Які моральні проблеми були центральними для середньовічної етичної думки? Чому?

6. Поясніть провідні особливості функціонування моралі в епоху Нового часу.

7. Розкрийте зміст основних концепцій моралі та підходів до її пояснення в філософії епохи модерну.

8. Охарактеризуйте морально-етичну концепцію І.Канта, розкрийте зміст "категоричного імперативу".

9. Окресліть гегелівську концепцію моралі, поясніть її позитивні сторони.

10. Охарактеризуйте особливості розуміння моралі некласичною філософією, наведіть приклади.

11. Назвіть провідні парадигмальні підходи до розуміння моралі у ХХ ст.

12. Поясніть особливості розуміння моралі в антропологічних напрямах філософії ХХ ст.

13. Подайте характерні риси феноменологічного тлумачення моралі.

Література:

1. Етика: Навч. посіб. / В.О.Лозовой та ін. – К., 2004.

2. Макинтайр А. После добродетели. – СПб., 2002.

3. Малахів В.А. Етика: Курс лекцій. – К., 2002.

4. Мовчан В.С. Історія і теорія етики. Курс лекцій. – Львів, 2005.

5. Мур Дж. Принципы этики. – М., 1984.

6. Этика и эстетика: Учебное пособие для самостоятельного изучения дисциплины. – Харьков, 2004.


Тестові контрольні запитання до теми І






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.