Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

ЛЕКЦІЯ 7. ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИКИ

Основні поняття і терміни:естетичні категорії, прекрасне , потворне, іднесене, низинне, трагічне, комічне, естетичні почуття, естетичний ідеал, естетичний смак

Актуальність теми: Серед багатьох понять, за допомогою яких естетика описує свій предмет, особливе місце займають естетичні категорії.Гармонія і міра,прекрасне і потворне,піднесене і низьке,трагічне і комічнетощо — це духовні моделі естетичної практики суспільства, яка створює не тільки світ і багатство естетичних цінностей та потреб, а й систему понять і категорій, в яких закріплено досвід естетичного освоєння світу людиною. В цих логічних формах представлено весь історичний набуток людської естетичної діяльності, тобто різновиди діяльності закріплені в певних формах думки. Саме тому осягнення змісту основних естетичних категорій, проникнення в закономірність існування естетичних явищ є важливим завданням естетичної науки.

 

Розгорнутий план викладання лекційного матеріалу:

1. Категорії естетики як своєрідний прояв естетичного освоєння світу

2. Прикрасне в потворне

3.Категорії піднесеного і низького, трагічного і комічного.

 

Питання 1.Категорії естетики як своєрідний прояв естетичного освоєння світу

Категорії (від грецького – виловлювання, прикмета) – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають, загальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання.

Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, піднесене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо.

У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона – це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.



Естетичні категорії виступають своєрідними мірилами, згідно яких можна робити оцінку прекрасного. Ще з давніх-давен великі мислителі бралися розробляти основні естетичні категорії. Шукали формулювання, які б давали змогу більш чітко визначити, що таке прекрасне, які є якісні і кількісні форми його прояву, що виступає антиподом прекрасному, високому.

Щоб визначити, прекрасно щось чи ні, ми співвідносимо представлення не з об'єктом за допомогою розуму заради пізнавання, а із суб'єктом і його почуттям чи задоволення невдоволення за допомогою уяви. Судження смаку тому не є пізнавальне судження: стало бути, воно не логічне, а естетичне судження, під яким мається на увазі те судження, що визначає прикмету, яка може бути тільки суб'єктивною.

Кожний повинний погодитися з тим, що те судження про красу, до якого домішується найменший інтерес, дуже пристрасне і не є чисте судження смаку.

Складність розробки основних категорій естетики полягає саме в тому, що суб’єктивність нерідко суперечить об’єктивності.

Судження про предмет задоволення може бути зовсім незацікавленим і в той же час дуже цікавим, тобто, воно не ґрунтується на інтересі, але збуджує інтерес: такі всі чисті моральні судження, але судження смаку самі по собі зовсім не обґрунтовують якого-небудь інтересу. Незважаючи, однак, на все це розходження між приємним і гарним /перше те, що подобається зовнішнім почуттям у відчутті, друге те, що подобається за допомогою розуму через одне лише поняття/ вони сходяться в тім, що завжди зв'язані з зацікавленістю у своєму предметі

 

Питання 2.Прикрасне і потворне

Секрет краси — це загадка життя. Розтлумачити його озна­чає зрозуміти джерела людського буття. Над цією таємницею людство розмірковує багато сторіч. Усі дані уявлення можна узагальнити у таких моделях.

Перша модель полягає у тому, що прекрасне розуміють як печатку, або втілення Бога (абсолютної ідеї) у конкретних речах чи явищах.

Друга модель містить у собі розуміння людини як початку, джерела прекрасного, яка наділяє естетично нейтральну дійсність багатством свого духовного світу. В уявленні прихильників зга­даної точки зору людина немов проектує, «позичає» явищам дійсності їх естетичний вимір.

На протилежність цьому послідовники третьої моделі у розумінні прекрасного бачать у ньому природний прояв якостей явищ дійсності, близький до їх природних особливостей — ваги, розміру тощо.

Четверту модель прекрасного складають уявлення тих мислителів, які визначають його у співвідношенні особливостей життя з людиною як мірою краси.

Нарешті, п’ята модель розуміння прекрасного постає з уявлення про те, що воно дійсно відтворюється у процесі зустрічі об’єктивних якостей з суб’єктивним сприйняттям людини. Але не будь-які об’єктивно існуючі якості дійсності ведуть до оцін­ки їх людиною як прекрасних, а лише ті, які збігаються з уявленнями про досконалу річ, явище, відношення тощо.

Отже, прекрасне — це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що сприяє вдосконаленню життя. Прекрасне як категорія естетики має декілька особливостей:

- дійсність містить у собі об’єктивну основу, підвалини прекрасного, що відбилися у так званих законах краси: законах симетрії, міри, гармонії, ритму тощо. Але слушно відзначити, що ідеальна симетрія часом сприймається людиною не як вияв досконалого життя, а як прояв смерті, а інколи порушення си­метрії, ритму, гармонії — як вияв життя, що розвивається та вдосконалюється. Згадаймо з цього приводу образ панночки з геніального гоголівського твору «Вій»;

- прекрасне має конкретно-історичний характер. Наприклад, уявлення про жіночу красу за античних часів, середньовіччя, Нового часу та у XX ст. суттєво відрізняються;

уявлення про прекрасне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, соціальної групи тощо, тобто від їх способу життя. Наприклад, витонченість та вишуканість дворянок у селянському середовищі XIX ст. сприймалися як ознака хвороби, слабкості тощо;

- ідеал прекрасного визначається також особливостями національної культури. З огляду на це красива, приваблива дівчина на Сході порівнюється з місяцем, а у слов’ян — з берізкою;

- розуміння прекрасного зумовлюється рівнем індивідуальної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку, звичаїв та засобів естетичного виховання у сім’ї, у близькому оточенні тощо;

- прекрасне має специфічний вияв у різних сферах дійсності. Маючи на увазі природу, відмічається насамперед форма її явищ. У людині як прекрасне можна оцінити її зовнішній вигляд, поведінку, внутрішній світ, результати її діяльності. У суспільстві предметом естетичної оцінки стає ступінь досконалості суспіль­них відносин. Людство виробило особливий орган духовного життя, особливу його форму — мистецтво, — яка являє собою спеціально відібрану та оформлену дійсність, де завжди прекрасною (тобто досконалою) повинна бути форма, але прекрасне може стати (і стає) предметом художнього усвідомлення, що пов’язано зі змістом художнього твору. Стародавні греки знайшли спеціальний термін — калокагатія, — який означає збіг у явищі дійсності прекрасної форми та прекрасного змісту.

Потворне — антипод, протилежність прекрасного. Ця категорія пов’язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії, диспропорційності, неупорядкованості, та відображає неможливість або відсутність досконалості. Однак потворне має з прекрасним діалектичний зв’язок, який виявляється у деяких аспектах:

- потворне у негативній формі містить уявлення про позитивний естетичний ідеал і відбиває приховану вимогу або бажання відродження цього ідеалу;

- прекрасне та потворне можна розглядати як періоди розвитку одного і того ж явища, процесу. Особливо відверто цей зв’язок спостерігається у природі. Згадаймо слова шекспірівського Гамлета про те, що навіть таке божество, як Сонце, народжує гробаків, пестуючи промінням те, що вмерло. В. Шекспір вважав таке перетворення властивістю природи та суспільства;

- врешті, прекрасне та потворне співвідносні. Ще Геракліт мудро відмітив, що найпрекрасніша з мавп є огидною у порівнянні з людиною, а наймудріша людина у порівнянні з Богом здається мавпою — й за мудрістю, й за красою, й за усім останнім.

 

Питання 3. Категорії піднесеного і низького, трагічного і комічного

Піднесене — категорія естетики, яка відбиває сукупність природних, соціальних та художніх явищ, які є винятковими за своїми кількісно-якісними характеристиками, завдяки чому вони виступають як джерело глибокого естетичного переживання.

Піднесене має специфічний прояв: у природі сприймаються як величне простір неба, пасмо гір, могутність водоспадів, природні стихії та явища: буря, північне сяйво тощо. В індивідуальному та суспільному житті як піднесене оцінюються вчинки, дії, відносини, які вражають нас величчю душі, силою почуттів, шляхетністю поведінки. Тому піднесене у суспільному бутті тісно сплітається з позитивними етичними цінностями.

Усі ці художньо усвідомлені явища складають сферу піднесеного у мистецтві. Історія мистецтва знає специфічні жанри для створення схожого ефекту: епопея, гімн, ода тощо, а також художні системи, ідеал яких побудований на уявленні про піднесене, наприклад класицизм.

Низьке — категорія естетики, яка відтворює гранично негативні явища дійсності і особливості суспільного та індивідуального життя, які викликають у людини співвідносну естетичну реакцію (презирство й зневагу).

Як низькі сприймаються явища, які приховують в собі, містять загрозу для життя людини, її гідності, самоповаги, які заважають процесу самореалізації особистості. Через це низьке пов’язано з проявами бездуховності, аморальної поведінки.

За своїми якостями низьке є протилежним піднесеному, має спільні риси, з одного боку, з потворним, а, з іншого — з трагічним та комічним

житті зустрічаємося не тільки з явищами, які викликають радість, але й з тим, від чого багато страждаємо, не тільки відчуваємо гнів, зневагу, але й сумуємо. Найбільш загальнолюдський привід до суму — це перспектива власної смерті або смерті близьких. Людина, вірогідно, ніколи не спроможна буде змиритися з неминучістю залишення земного життя:.

Головний пафос трагічного — подолання меж людської несвободи та ствердження вищих ідеалів. Тому трагічне — це ствердження прекрасного.

У мистецтві ще за античних часів Арістотелем була сформульована мета трагічного — катарсис: почуття, що зображені у трагедії, очищають почуття глядача, читача, слухача тощо. Як алмаз можна відшліфувати тільки алмазом, бо це найтвердіша речовина на Землі, так і почуття можна шліфувати лише почут­тям, бо це найтонша, найтендітніша річ у всесвіті. У цьому виявляється зв’язок між піднесеним та трагічним: піднесене відроджує у відповідь високі почуття.

Таким чином, трагічне розкриває загибель або тяжкі страждання особистості, незамінність її втрати; безсмертні суспільні цінні започаткування, що закладені у неповторній індивідуальності, та її продовження у житті людства; вищі проблеми буття; суспільний сенс життя людини, активність трагічного характеру стосовно умов; філософськи усвідомлений стан світу; історично нерозв’язані протиріччя: трагічне, втілене у мистецтві, плідно діє на людей у плані очищення та піднесення їх почуттів.

Комічне пов’язане з тим, що історія здійснюється не тільки через трагедію, але й через комедію. Гегель говорив про іронію історії, а К. Марксу належить відоме висловлювання про те, що усе в історії повторюється двічі: як трагедія та як фарс.

Сутність комічного, як і трагічного, полягає у суперечності. Але якість останньої, що оцінюється як комічне, — іншого роду: комізм — результат контрасту, розладу, протистояння потворного прекрасному, низького — піднесеному, внутрішньої пустоти — зовнішньому вигляду, що претендує на значущість. У комічному протиріччі присутні два протилежних започаткування, перше з яких вважається позитивним і привертає до себе увагу, але насправді обертається негативною властивістю.

Комічне, як і будь-яке естетичне явище, є соціальним. Воно перебуває не в об’єкті сміху, а у суб’єкті, тобто у тому, хто сприймає протиріччя як комічне.

Комічне незвичайною мірою пов’язане з загальною культурою суспільства та людини. Низька культура завжди агресивна. Така людина неспроможна терпіти розбіжні погляди, думки, переваги інших. Навпаки, людина, що володіє високою культурою, здатна аналізувати поведінку, відносини не тільки інших людей, але й самої себе, що є свідченням присутності у неї почуття гумору, розвиненого, живого розуму, яскравої уяви, фантазії.

Суспільство, яке спроможне ставитися з гумором до своїх недоліків, почуває у собі силу до їх подолання та вдосконалення, тобто розширює межі власної свободи.

Залежно від відношення до предмета комічного осміяння розрізняють форми комічного:

гумор — особлива форма комічного, яка відрізняється незлобивим відношенням до хиб життєвих явищ, поведінки людей, здатна викликати лише приязну посмішку. Гумор засно­вується на використанні засобів дотепності та гри слів;

сатира — форма комічного, сутність якої полягає у тому, що шляхом використання особливих засобів та прийомів досягається критика недоліків, пороків, суперечностей соціальної дійсності як така, що знищує їх;

іронія — форма комічного, що являє собою прихований глум, вибухова сила якого замаскована серйозною формою. Вона виявляє конфлікт нікчемного змісту з зовнішньо пристойною, респектабельною формою;

сарказм — форма комічного, що викликає дошкульний сміх, який містить у собі руйнівну оцінку різних негативних явищ особистого та суспільного життя. Сарказм близький до іронії, але це в’їдлива, зла іронія. Негативна оцінка тут втілена більш виразно та чітко, ніж в іронії.

 

Висновки.

- Естетика як філософсько-теоретичне осмислення сфери людських почуттєвих реакцій, пов'язаних із красою, прекрасним, піднесеним та іншими явищами, що складають вагомий елемент людського становища в світі, входить у численні стосунки із різними конкретними науками та науковими напрямами, що так чи інакше причетні до вивчення означених явищ. Серед таких наук в наш час дуже важливе значення для естетики мають мистецтвознавство, філософія мистецтва, психологія, інформатика, семантика, семіотика, математичні науки, етнографія, історія, різні напрями когнітивних досліджень.

- Естетичні явища і процеси, будучи важливою стороною людського відношення до дійсності, мають величезний діапазон своїх можливих проявів, проте їх якісна особливість як явищ саме естетичного плану фіксується категоріями естетики, тобто її найбільш важливими та загальними поняттями. Внаслідок цього естетична обізнаність передбачає знання того змісту, що ними фіксується.

- Серед категорій естетики на першому плані перебувають поняття краси, прекрасного, піднесеного, естетичного, потворного, низького, ницього, трагічного, комічного та ін. Важливість звернення до змісту означених категорій зумовлена тим, що саме через їх зміст ми здатні зрозуміти складність та суперечливість проявів естетичного в житті людини, здатні краще побачити особливості співвідношення естетичних явищ як спрямувань людського духу із тими естетичними характеристиками, які ми приписуємо реальності.

- Розкриваючи зміст категорій естетики ми не лише збагачуємо свої уявлення про світ людського життя, а й починаємо краще осмислювати історичні зміни, що відбуваються не лише в спрямуваннях людського творчого генію, а й в процесах людського життя, в тому оточенні – природному та соціально-культурному, в якому людина і проявляє себе власне як людина. Поза увагою до сутності естетичного останнє буде поставати перед нами або неповним, або спотвореним.

 

Контрольні питання

1. Розкрийте класифікацію головних естетичних категорій.

2. Що таке естетичне почуття?

Що може бути об’єктом естетичного почуття?

3. Дайте характеристику естетичної свідомості.

4. Яке місце займає поняття прекрасного в житті людей, в естетичному знанні?

5. Як проблема піднесеного розглядалась в історії естетики?

6. Як співвідносяться між собою категорії “піднесене” та “низьке”?

7. 8. В чому сутність і естетична функція комічного?

 

 

Список літератури

1. Газнюк Л.М.Естетика. Навчальний посібник. - К.: "Кондор", 2011

2. Естетика / За ред. Л. Т. Левчук. — К.: Вища шк., 2006.

3. Етика та естетика: Навчальний посібник / В.Л.Петрушенко та ін. – Львів:, 2008.

4. Естетика: навч. посіб. / Л. В. Анучина та ін.. – Х.: Право, 2010

5. Левчук Л. Т. Західноєвропейська естетика XX століття. — К.: Либідь, 1997.

6. Мовчан В.С. Естетика: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2011


ТЕСТОВІ ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ ІІІ

1. Термін «естетика» увійшов до науки:

а) у середині ХVІІІ ст.;

б) на початку ХІХ ст.;

в) у середині ХІХ ст.;

г) у кінці ХІХ ст.

2. Слово «естетика» вперше застосував німецький філософ:

а) Г. Ріккерт;

б) В. Віндельбанд;

в) А. Баумгартен;

г) А. Шопенгауер.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.