Процес виробництва. Ресурси і випуск

В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально — як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.

Випуск — це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва — блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції; основні види факторів — капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницький хист. Власниками факторів є домогосподарства, які продають їх фірмам на ринках відповідних факторів.

Технологія — знання про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага; кількісно характеризується сукупністю норм затрат ресурсів на випуск одиниці готової продукції.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період — період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції; його тривалість залежить від технологій виробництва.

Довгостроковий період — період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (на відміну від короткострокового періоду).

Для спрощення у подальшому аналізі буде розглядатись використання лише двох узагальнених видів ресурсів — капіталу, що може варіюватись лише в довгостроковому періоді, і праці, обсяги використання якої можуть змінюватись і в короткостроковому періоді. Будемо також вважати, що кожна фірма випускає лише один вид продукції в обсязі Q.

Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується показниками сукупного, середнього та граничного продуктів.

Якщо зафіксувати обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного (наприклад, праці, обсяг використання якої будемо позначати літерою L), тодісукупний продукт змінного фактора виробництва (праці — TP_L) визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі L використання цього фактора і незмінних обсягах використання всіх інших факторів. Аналогічний показник для капіталу позначається як TP_K.

Середній продукт змінного фактора виробництва (праці — AP_L, капіталу — AP_K) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до обсягу фактора, що забезпечив випуск цього продукту:

AP_L = TP_L/L; AP_K = TP_K/K (6.1)

Ці показники мають також назву продуктивність праці, продуктивність капіталу.

Рис. 6.1. (а) Сукупний продукт праці (ТР_L) та стадії виробництва.

(б) Середній (АР_L) та граничний (МР_L) продукти праці.

Граничний продукт змінного фактора виробництва (праці — MP_L, капіталу — MP_K) — додатковий випуск продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу:

МР_L = DTР/DL; MP_K = DTР/DК. (6.2)

Тут DL = L₂ – L₁, DK = K₂ – K₁ - додаткові обсяги ресурсів, DTP = TP₂ – TP₁, додатковий випуск, що забезпечується за рахунок DL (при фіксованому К) або DK (при фіксованому L).

Показники MP_K і MP_L мають також назву гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу.

Взаємозв'язок між показниками TP, AP і МР ілюструє рис. 6.1, де зображено, як будуть змінюватись криві ТР_L, АР_L, МР_L при збільшенні обсягу використання праці (у певних одиницях виміру, наприклад, L— годин за місяць, Q — одиниць продукції за місяць). Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням L до певної межі Q₃, у точці C досягає найбільшого значення Q₃ при L = L₃ а потім зростання припиняється; це є проявомзакону спадної віддачі факторів виробництва, згідно з яким при збільшенні обсягу використання певного фактора і незмінних обсягах інших факторів, починаючи з певного моменту (на мал.6.1.б при L = L₁), гранична продуктивність МР цього фактора спадає. Середній продукт зростає, доки L<L₂ сягає найбільшого значення у точці E при L = L₂, потім спадає. Граничний продукт зростає, доки L<L₁, найбільше його значення досягається в точці B_M при L = L₃, потім МР спадає: МР_L = 0 при L = L₃, МР_L < 0 при L > L₃.

У залежності від значень МР, АР і ТР, при змінах обсягів праці можна визначити чотири стадії виробництва: стадія І — зростають МР, АР, ТР; стадія II — зростають АР, ТР, спадає МР; стадія III — зростає ТР, спадають МР, АР (спадає продуктивність праці, хоча випуск ще збільшується); стадія IV — спадають всі показники.

Закономірним є те, що криві АР та МР на рис. 6.1.б перетинаються в точці Е, де продуктивність праці є максимальною (при L = L₂), тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Робимо висновок: якщо гранична продуктивність вища за середню, то продуктивність праці зростає при збільшенні L; якщо гранична продуктивність менша за середню, то продуктивність праці спадає при збільшенні L. Зазначена властивість випливає із загальної властивості співвідношення між середніми та граничними величинами і застосовується для аналізу ефективності використання ресурсів.

Виробнича функція

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (факторів виробництва — працею L та капіталом К) і максимально можливим випуском продукції (Q) записується за допомогоювиробничої функції:

Q =F(L, K). (6.3)

Виробнича функція (ВФ) показує, який максимальний обсяг випуску Q, може бути одержаний при кожному конкретному наборі (L,K) витрачених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології веде до зміни самої функціональної залежності.

В залежності від кількості факторів, ВФ визначається як однофакторна, двофакторна, багатофакторна.

Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній та аналітичній формах. Так, крива TP_L на мал. 6.1.а є прикладом однофакторної виробничої функції Q=f (L) у графічній формі.

Для неперервної і диференційованої двофакторної виробничої функції (6.3) формула (6.4), що визначає граничний продукт фактора, може бути записана з використанням часткових похідних функції двох змінних:

(6.4)

Звичайно виробнича функція відповідає закону спадної віддачі факторів виробництва.

Двофакторна виробнича функція у табличній формі подається у вигляді так званоївиробничої сітки, її приклад у таблиці 6.1. Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів.

Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 6.1 всі різні комбінації ресурсів, що забезпечують один і той же обсяг випуску, і нанести точки з відповідними координатами (L,К) на координатну площину (рис. 6.2). Так, випуску Q₀ = 1 відповідають точки А₀(2,4), В₀(3,3), D₀(5,2) на рис. 6.2. Якщо з'єднати ці точки плавною кривою, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту.

Таблиця 6.1.

Виробнича сітка

Ізокванта — крива, що показує всі можливі комбінації ресурсів (L,K) які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва (Q₀).

Аналогічно можна розглянути •02=15 різні варіанти досягнення обсягів випуску Q₁ = 5, Q₂ = 15 та побудувати відповідні їм ізокванти. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називаєтьсякартою ізоквант.

Ізокванти мають певні властивості: дві ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатись; чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший випуск Q відповідає цій лінії; ізокванти опуклі в бік початку координат.

Для побудови ВФ в аналітичній формі слід з використанням відповідних економетричних процедур обрати конкретний вид функціональної залежності (наприклад, степеневу функцію) та оцінити параметри обраної функції.

Типовим прикладом ВФ в аналітичній формі запису може бутивиробнича функція Коба—Дугласа:

Q = а×L^b×K ^c; а, b, с > 0; b, с < 1. (6.4)

Її ізокванти мають вигляд кривих, що зображені на рис.6.2; вони опуклі в бік початку координат і не перетинають їх, а лише необмежене наближаються до координатних осей. Це означає, що фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна заміна неможлива, тобто F(O,K)=F(L,O)=0.

К, капітал

0 1 2 3 4 5 L, праця

Рис. 6.2. Карта ізоквант

Функція з ізоквантами, що зображені на рис.6.3.а, має вигляд:

Q = min(a×L, b×K), a, b > 0 (6.5)