Вимірювання монопольної влади

Основними причинами концентрації ринків, на яких діють монополісти та олігополісти, є:

- економія на масштабі виробництва, що веде до появи природних монополій;

- існування вхідних бар'єрів для нових фірм у галузі;

- незворотні витрати.

Для встановлення необхідності державного втручання на монополістичних та олігополістичних ринках слід суворіше визначати концентровані ринки, на яких виникає загроза конкуренції.

Останнє пов'язане із ситуаціями, коли для розгортання виробництва необхідно витратити ресурси, які після використання мають нульову (або незначну) альтернативну вартість, наприклад, спеціальне обладнання з низькою вартістю перепродажу, дорога реклама, яку перепродати взагалі неможливо, та інше.

Для цього використовуються різноманітні кількісні показники.

Найпоширеніший і найпростіший з них — цекоефіцієнт концентрації— відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм галузі. Поширене вимірювання коефіцієнта концентрації для чотирьох та для восьми найбільших фірм. Для його обчислення визначається ринкова частка кожної фірми — відсоток галузевого обсягу випуску, який фірма постачає на ринок за певний проміжок часу (рік), а потім підсумовуються частки чотирьох (восьми) фірм з найвищим індивідуальним коефіцієнтом.

Індекс концентрації - величина недосконала, тому що він може бути однаковим і для олігополії з кількома близькими за обсягом випуску фірмами, і для галузі з домінуючою фірмою, яка наближається до монополії. Чутливішим до виявлення таких відмінних ситуацій єіндекс Герфіндаля-Гіргимана (Н), який для галузі із N фірмами визначається за формулою

Н = S₁² + S₂² + S₃² +…+ S_N², (10.1)

де Si — ринкова частка фірми “i” (i=1, 2, З, ..., N) у відсотках, причому

S₁ + S₂ + S₃ +…+ S_N = 100.

Зокрема, для чистої монополії (N=1) Н=10 000, а для повної конкуренції Н може бути меншим за 1 (для N=20 000 однакових за часткою фірм H=0.5). Зазначимо, що об'єднання фірм веде до збільшення галузевого індексу Н, отже, до поширення монопольної влади.

В разі монопольної влади ринкові ціни перевищують граничну та середню вартість. Отже, ступінь монопольної влади можна визначити, якщо підрахувати, наскільки ціни Р перевищують рівень граничної вартості МС. Для цього варто скористатисяіндексом Лернера L (запропонований у 1934 р.):

L = (P-MC)/P. (10.2)

Зазначимо, що в умовах повної конкуренції L=0. Якщо врахувати, що граничну вартість не завжди можливо визначити, у формулі (10.2) МС можна приблизно замінити на середню вартість АС. Тоді індекс Лернера визначається як:

(10.3)

Тому частка прибутку у виручці вважається показником ринкової влади фірми. Отже, для прибутковіших фірм індекс Лернера буде вищим, що означає більшу монопольну владу.

Використовуються й інші показники для вимірювання концентрації ринку та ринкової влади учасників ринку. Такі показники дозволяють встановити галузі та окремі фірми, до яких можна застосовувати заходи антимонопольної політики.

Державне втручання як засіб антимонопольної політики на монополістичних і олігополістичних ринках може бути у формі регулювання та антимонопольних законів.

Регулювання монополій

Регулювання містить закони і правила поведінки (нормативні акти), які встановлює державна влада щодо контролю за цінами, продажем продукції чи виробничими рішеннями фірм.

Методи регулювання можна поділити на економічні й соціальні. Економічне регулювання — це контроль за цінами, стандарти для продукції, умови входу і виходу з галузі, стандарти обслуговування. Соціальне реґулювання стосується охорони здоров'я і безпеки робітників та споживачів.

Розглянемо деякі інструменти економічного регулювання. Поширеним заходом (особливо для перехідних економік) є обмеження цін на монополізованих ринках, тобто встановленняверхньої межі ціни, P_MAX яка не дозволяє виробникам продавати продукцію за цінами, вищими встановлених нормативним актом. Таке обмеження буде ефективним лише тоді, коли межа нижча від монопольної ціни P_M (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Реакція монополіста на встановлення верхньої межі ціни

Нерегульована монополія визначає стан рівноваги Е_M(P_M,Q_м) із врахуванням граничної виручки монополіста МR_M (за правилом МR_M=МС). Встановлення межі ціни, P_MAX<P_M, веде дo тогo, щo для монополіста замінюється крива граничної виручки МR_M на криву МR_MAX, яка визначається умовою: МR_MAX= P_MAX (бо кожна додаткова одиниця продукції продається за встановленою ціною). В цих умовах монополістові залишається визначити лише новий обсяг випуску, який максимізує його прибуток: згідно з умовою, що МС= МR_MAX (досягається в точці В), знаходимо цей оптимальний обсяг Q_B.

Таким чином, випуск зростає (Q_B>Q_M). Сукупний надлишок (чисті вигоди для суспільства) внаслідок цього зростає на величину, що дорівнює площі фігури АЕ_MКВ; надлишок споживачів зростає як за рахунок перерозподілу частини монопольного прибутку на їхню користь (площа Р_MAXР_MЕ_MF), так і за рахунок збільшення обсягу випуску (площа FЕ_MKВ); надлишок монополіста (прибуток) зменшується на величину частини монопольногоприбутку (площа Р_MAXР_MЕ_MF) і зростає за рахунок збільшення обсягу (площа АFВ), але в цілому скорочується. Подібне регулювання має позитивні наслідки, та водночас веде до появи дефіциту на ринку в обсязі (Q_C-Q_B), бо за ціною P_MAX обсяг попиту становитиме Q_C. Цікаво, що аналогічний регулюючий захід на конкурентному ринку також призводить до виникнення дефіциту, але обсяг випуску і чисті вигоди для суспільства після встановлення максимальної ціни в тому випадку скорочуються, а не зростають.

Встановлення податків не є специфічним реґулятором на монопольних ринках, але призводить до інших наслідків порівняно з конкурентними ринками.

Рис. 10.2. Реакція монополіста на введення акцизного податку за ставкою t

Розглянемо наслідки встановленняакцизного податку за ставкою і. на монопольному ринку (рис. 10.2). До введення податку ринок перебував у стані монопольної рівноваги Е_M(P_M,Q_м). Податок змінює сукупну вартість ТС на

ТС_t = ТС +t×Q. (10.4)

Через це змінюються середня і гранична вартість:

MС_t = MС +t, AС_t = AС +t, (10.5)

тобто відповідні криві зсуваються вгору на величину ставки податку t. Максимізація прибутку з урахуванням нового податку призводить до скорочення обсягу випуску з Q_M до Q_t, згідно з умовою, що MС_t=MR (виконується в точці В). Відповідно зміщується стан рівноваги з точки E_M у точку E_t, і зростає ціна до P_t. Закономірним є те, що у випадку лінійної функції попиту ціна зростає на величину DР, меншу, ніж ставка податку:

DР = P_t - P_M < t.

Це означає, що податковий тягар розподіляється між виробником і споживачами. Чисті вигоди для суспільства, які складатимуться із надлишків виробника, споживачів і податкового збору, зменшаться порівняно з неоподаткованим ринком, скорочення торкнеться і монополіста, і споживачів. Ціна та обсяг випуску ще більше віддаляться від ефективного стану конкурентної рівноваги. Порівняно з аналогічним конкурентним ринком (тобто з такими ж кривими D і MC), монополіст бере на себе відносно більшу частку податкового тягаря, ніж конкурентні фірми.

Інша ситуація виникає при встановленніодноразового податку (наприклад, ліцензії) за ставкою Т, яка безпосередньо не залежить від обсягу випуску, а є фіксованою величиною, на яку збільшується сукупна вартість:

ТС_t = ТС + Т. (10.6)

У цьому випадку середня вартість зростає (нерівномірно), а гранична залишається без змін (рис. 10.3):

AС_t = AС + Т/Q,

MС_t = MС. (10.7)

Відповідно, крива МС не зсувається, тому стан монопольної рівноваги Е_M(P_M,Q_м), що визначається умовою МС=МR, також не змінюється. Залишаються незмінними чисті вигоди для суспільства і надлишок споживачів.

Р, С

Рис. 10.3. Реакція монополіста на введення одноразового податку T

Скорочується лише монопольний прибуток на величину Т (чисельно дорівнює площі прямокутника С_TВАС), який перерозподіляється у вигляді податкового збору на користь державної влади.