І будівництва населених місць МІСЬКЕ КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО
РАЙОННЕ ПЛАНУВАННЯ
Сутність та значення районного планування
Районне планування має за мету планування великих територій, які являють собою економічний комплекс. Під час районного планування вирішуються питання раціонального розподілу земельних ділянок між групами підприємств і житловою забудовою, комплексної організації всієї площі району, максимального використання для оздоровлення місцевих природних умов.
В основу районного планування закладаються перспективні плани розвитку економіки держави і розміщення виробничих потужностей економічних районів.
Для розробки районних планів використовуються матеріали різних господарських і проектних організацій, які характеризують сучасний стан і перспективний розвиток району та міста.
На початковій стадії розробки районних планів виконується обстеження району по великій програмі, яка в собі включає й характеристику санітарно-екологічного стану: гігієнічну оцінку кліматичних ті інших природних умов, промислових підприємств, водних ресурсів, лісів. При цьому використовуються дані місцевих екологічних та санітарних організацій, виконуються відповідні спеціальні дослідження.
В проектах районних планів дотримуються норми і правила будівельного проектування, архітектурно-планувальні та санітарно-гігієнічні, охорони навколишнього середовища та інші.
Проекти передбачають два етапи розвитку району: перший – на поточний термін до 10 років, і другий – на розрахунковий термін 25-30 років.
Санітарно-екологічне значення районного планування дуже велике. Воно полягає в тому, що можна:
- раціонально використати природні умови – водойми, зелені масиви та інше – в
масштабі великої території для оздоровлення умов життя населення;
- провести санітарну меліорацію по всій території районного планування;
- розмістити житлову забудову на здорових прощах, які вільні від шкідливого впливу
промислових викидів;
- доцільно в господарському та санітарно-екологічному відношенні розташувати
промислові підприємства;
- створити сільськогосподарську зону, яка б забезпечувала міське населення овочами,
фруктами, молочними продуктами;
- полегшити і здешевити будівництво і експлуатацію великих районних водопроводів,
вибрати кращі джерела водопостачання і місця забору води, вільні від загрози
забруднення;
- побудувати каналізаційні системи, які б об’єднували очистку, випуск та утилізацію
стічних вод в умовах, які гарантують охорону водних джерел;
- раціонально розмістити установи охорони здоров’я і масового відпочинку населення,
великі спеціалізовані лікарні, санаторії, дома відпочинку, дитячі табори, парки
культури та відпочинку, лісопарки.
Природні умови та їх санітарно-екологічне значення для планування
і будівництва населених місць
Природні умови можуть суттєво впливати на життя населення, тому раціональне їх використання - одна з основних задач під час планування населених місць.
До них відносяться клімат, рельєф місцевості, грунт, відкриті водойми, підземні води, зелені масиви.
В містобудівництві природні умови враховують різні спеціалісти: архітектори, інженери та інші, але основна роль в цьому належить санітарно-екологічним фахівцям. Перед ними стоїть завдання:
- вивчити місцеві природні умови і дати їм санітарно-екологічну оцінку;
- максимально використати їх в інтересах здоров’я населення і рекомендувати заходи
для пом’якшення негативного впливу деяких з них.
Клімат і мікроклімат. Клімат – багаторічний режим погоди, властивий тієї чи іншій місцевості, впливає на організм людини, його здоров’я, фізичний стан, нерідко й захворюваність.
Важливе гігієнічне значення мають основні параметри:
- сонячна радіація;
- температура і вологість повітря;
- атмосферний тиск;
- напрямок і швидкість вітрів;
- кількість опадів.
В містобудівній практиці кліматичні зони відрізняються, в основному, середніми температурами найбільш холодного (січень) і найбільш жаркого (липень) місяців, середніми швидкостями вітру за зимовий період року, відносною вологістю та декількома іншими компонентами клімату.
Кліматичні особливості необхідно враховувати під час планування і забудови, вибору території, системи забудови, орієнтації будівель, обводнення і озеленення, глибини залягання фундаментів, товщини стін, наскрізного провітрювання, балконів, веранд, розрахунку опалення та ін.
Мікроклімат – це кліматичні особливості, притаманні досить обмеженим територіям. Мікроклімат може змінюватись на відстані сотень і навіть десятків метрів в залежності від виду поверхні (ліс, луг, водна поверхня), або рельєфу (височина, долина, північний або південний схил).
Встановлено, що міста, особливо великі, мають свій мікроклімат, якій суттєво відрізняється від клімату оточуючої території:
- кам’яні і асфальтні шляхові покриття і високі кам’яні будівлі літом нагріваються і інтенсивно випромінюють тепло (середньорічна температура повітря в місті вище на 1-3º, а відносна вологість нижче на 5-10%);
- висхідні потоки над містом викликають в тиху погоду притік прохолодного повітря від периферії до центру;
- багатоповерхова забудова вдвічі і більше знижує швидкість вітру;
- забруднення атмосферного повітря знижує сонячну, зокрема ультрафіолетову, радіацію (втрати останньої можуть досягати 20-50%).
Однак, вільна забудова, обводнення, озеленення, боротьба з забрудненням повітря можуть значно поліпшити мікроклімат міста, знизити літні температури повітря та оточуючих поверхонь, підвищити вологість, зменшити втрати сонячної радіації, зробити більш сприятливим вітровий режим.
Рельєф місцевості. Рельєф значно впливає на мікроклімат. В залежності від рельєфу окремі ділянки території мають різну орієнтацію схилів і різний уклін по відношенню до сонячних променів. Це помітно впливає на напругу сонячної радіації і температуру поверхні грунту: орієнтовані на південні румби схили краще освітлюються і зігріваються сонцем, північні схили – найхолодніші.
Має місце суттєва різниця в температурі повітря між підвищеними і низинними місцями. Вночі, особливо в літню стійку безвітряну погоду, більш холодне повітря стікає з височин до низин і долин, утворюючи «острови холоду». В північних і середніх широтах більш холодне і більш вологе повітря, яке зосереджується в низинах, робить ці місця малопридатними для житлової забудови. Навпаки, в жаркому кліматичному поясі це знижує літні температури, поліпшує мікроклімат міст, розташованих в долинах.
Височини (гори, схили, сопки) зменшують швидкість вітру і захищають розташовані з підвітряного боку населені пункти від неприємних сильних холодних або жарких вітрів.
Цілком рівний плоский рельєф унеможливлює стік атмосферних опадів, що нерідко приводить до затоплення вулиць, заболоченню територій. навпаки, покатий рельєф з помірними схилами сприяє швидкому стоку, робить територію більш сухою, полегшує будівництво водопровідних і каналізаційних мереж.
В містобудівній практиці сприятливими вважаються території з уклоном від 0,5 до 10º.
Необхідно враховувати, що хвильовий характер місцевості робить її більш мальовничою й допомагає архітектурно-художньому оформленню міста.
Грунти.Для мікроклімату значення грунтів полягає в тому, що сонячна променева енергія, падаючи на грунт, частково відбивається ( в залежності від альбедо поверхні), більша ж частина її поглинається, перетворюючись в теплову енергію. Від нагрітого грунту за рахунок випромінювання і конвекції нагрівається й прилеглий шар повітря.
Голий грунт літом тепліше, а зимою холодніше, ніж грунт, покритий рослинністю. Полуденні температури повітря над покритим рослинністю грунтом пом’якшуються і становляться більш помірними. В пористих повітрепроникнених сухих грунтах легко знешкоджуються органічні відходи.
Несприятливі та небезпечні грунти:
- забруднені органічними речовинами з незакінченими в них процесами самоочищення; такі грунти сприяють розповсюдженню кишкових інфекцій, геогельминтозів;
- сирі, водонепроникнені, з високим рівнем ґрунтових вод, на територіях, які затоплюються і заболочуються.
Грунти населених місць і поблизу їх повинні бути придатні до нормального росту зелених насаджень, а також для організації приміської сільськогосподарської зони з городами, садами. Бажано, щоб поблизу міста були ділянки з легкими пористими грунтами, придатними для знешкодження стічних вод, для розташування полів фільтрації, асенізації, заорювання.
Підземні й поверхневі води. Підземні води, особливо глибокі (артезіанські), забезпечують населення якісною водою. Річки та озера використовуються для водозабезпечення, купання і водного спорту. Вони добре впливають на мікроклімат місцевості: пом’якшують температуру повітря, тому що вода не нагрівається так сильно, як грунт, підвищують вологість повітря. Значна кількість води зазвичай сприяє озелененню населеного пункту.
За відсутністю природних відкритих водоймищ в цілях поліпшення мікроклімату місто штучно обводнюють за рахунок влаштування водосховищ, ставків, басейнів.
Природні зелені масиви. Природні зелені масиви покращують мікроклімат, послаблюють вітри, являються великим «резервуаром» чистого повітря. Якщо в територію міста включаються ліси, повинні прийматися заходи по їх збереженню. Навіть в тих випадках, коли вулиці і забудова втручаються в лісові ділянки, вирубка лісів повинна бути мінімальною, у відповідності до проектних матеріалів.
|