Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Форми і методи реалізації фінансової політики

Важливим етапом здійснення фінансової політики в держа­ві є вибір форм і методів її реалізації. Реалізація фінансової по­літики політичними силами, що перебувають при владі, є до­сить складним процесом, який потребує відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні еко­номічними й соціальними процесами в державі.

За наявної практики для оцінки успішності проведення фінансової політики в державі використовують, як правило, два показники — рівень дефіциту бюджету та стабільність на­ціональної грошової одиниці. Однак це інтегральні показни­ки, на кожного з яких впливає велика кількість факторів, що можуть складати самостійні напрямки фінансової політики.

Так, рівень дефіциту бюджету перебуває в прямій залеж­ності від проведення бюджетної і податкової політики. Реалі­зація бюджетної політики, яка б сприяла скороченню дефіци­ту бюджету і тим самим недопущенню інфляції потребує насамперед приведення витрат бюджету у відповідність із на­явними доходами.

Доходи бюджету можуть скорочуватися як в результаті об'єктивних, так і суб'єктивних причин, проте держава не зав­жди своїми діями приводить у відповідність видаткову частину бюджету з наявними доходами. В результаті виникає дефіцит, який може покриватися внутрішніми, або зовнішніми запози­ченнями, а в разі їх відсутності — додатковою емісією грошей.

Зовнішні та внутрішні запозичення тимчасово зменшують фінансові негаразди в державі, проте вони потенційно сприя­ють збільшенню дефіциту бюджету в подальшому, коли настає строк повернення запозичень і виплати процентів за ними. Але у тому разі, якщо внутрішні та зовнішні запозичення використані на фінансування капітальних вкладень або високо­ефективних економічних програм, то їхній інфляційний вплив буде дещо нейтралізований, оскільки одержаний ефект част­ково перекриє майбутні витрати, спрямовані на повернення боргів і виплату процентів за ними. Якщо ж запозичення використані на фінансування поточних витрат, то це лише від­строчена інфляція.



Покриття дефіциту бюджету за рахунок емісії грошей є без­посереднім сприянням інфляції, що з економічного погляду є додатковим податком з юридичних і фізичних осіб. Бюджетна політика тісно пов'язана з податковою. Це два боки одного й того ж явища — фінансової політики. Якщо ж розглядати ли­ше видаткову частину бюджету щодо вжиття певних заходів для її здійснення, то можна стверджувати, що це сфера бюджетної політики, але видатки не можна розглядати окремо від доходів. Питання доходів — це питання податкової політики, і Їх також слід розглядати у зв'язку із видатками.

З огляду на це конкретні форми та методи реалізації бюд­жетної й податкової політики передбачають:

— знаходження й використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідно до рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного та соціального розвитку;

— удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створен­ня науково обґрунтованої системи прогнозування показни­ків бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;

— скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;

— постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобі­гання безгосподарності та марнотратству, ефективне викорис­тання бюджетних коштів і державного майна;

— вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному справлянні податків;

— досягнення стабільності податкової системи та її спро­щення, зниження податкового навантаження, справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначається на формуванні вартісних показни­ків в економіці держави;

— при оподаткуванні юридичних осіб необхідно поступово зменшувати нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін, їхню структуру, конкурентоспроможність україн­ських товарів. Щодо оподаткування фізичних осіб, то необхід­но зменшувати податкове навантаження на громадян Із порів­няно низькими доходами.

Важливе значення для здійснення фінансової політики та оздоровлення фінансового становища в державі має розвиток фінансової інфраструктури, насамперед впровадження медич­ного й соціального страхування, розширення страхування жит­ла, транспортних засобів, майнової відповідальності. Це та за­ходи щодо емісії цінних паперів, їх розміщення серед населення дадуть змогу мобілізувати вільні кошти для фінансування інвес­тиційних проектів з коротким терміном окупності.

Вилучення з обігу вільних готівкових коштів сприятиме та­кож стабільності грошової одиниці, що, як зазначалося вище, є одним із важливих показників фінансової політики. Цьому повинна сприяти також капіталізація банків шляхом залучен­ня ними додаткового акціонерного капіталу, капіталізації сво­го прибутку, реорганізації банків через злиття або приєднан­ня, запровадження жорсткого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків; розроблення стратегії забезпе­чення стабільної роботи великих банків на основі реалізації програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів; удосконалення механізму залучення коштів іноземних інвес­торів до банківської системи країни.

Напрямком реалізації фінансової політики, спрямованої на досягнення фінансової стабільності, є подальше розширен­ня безготівкових форм розрахунків комерційних банків із фі­зичними особами у торговельній, побутовій та інших сферах обслуговування населення завдяки створенню системи елект­ронних пластикових карток, переведення доходів громадян на вклади та розрахункові рахунки в установах банків, проведен­ня розрахунків чеками, перерахування коштів із банківських рахунків населення за придбані ним товари, одержані послу­ги, комунальні платежі тощо.

Важливою складовою фінансової політики в державі є здійснення заходів щодо успішного функціонування фондово­го ринку, який сприяє обігу та раціональному розміщенню фі­нансових ресурсів, створює умови для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів, для добросовісної конкуренції та об­меження монополізму. Для подальшого розвитку й ефектив­ного функціонування фондового ринку важливого значення набуває пріоритетний розвиток корпоративних цінних папе­рів, розбудова інфраструктури фондового ринку, в тому числі створення надійної централізованої системи — національного депозитарію.

З огляду на це важливо створити єдину систему управлін­ня державним боргом для забезпечення зменшення вартості обслуговування урядових запозичень. Складовими фінансової політики є сприяння раціональному витрачанню ресурсів, максимальному використанню можливостей для ефективного промислового та аграрного розвитку, визначенню структурних пріоритетів, формуванню економічних умов для динамічного розвитку вітчизняного виробництва й національного капіталу.

 

Фінансова безпека держави

Фінансова безпека держави — поняття досить багатопла­нове в економічному контексті та надзвичайно актуальне в по­літичному, бо є результатом практичних заходів з боку зако­нодавчої та виконавчої влад держави в сфері фінансів. Насамкінець вона визначається конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний про­міжок часу. До числа цих показників належать: величина внутрішнього й зовнішнього боргів; рівень інфляції; стійкість національної валюти; сальдо платіжного балансу.

Внутрішні й зовнішні борги давно стали невід'ємною складовою фінансової системи більшості країн світу. Вони зу­мовлені наявністю дефіциту бюджету, тобто держава не завж­ди має змогу провести скорочення витрат відповідно до наяв­них доходів. Тоді виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, які можна одержати або завдяки емісії грошей, або запозиченням як всередині держави, так і ззовні. Покриття де­фіциту бюджету через запозичення має низку переваг, до яких належать: керованість інфляційними процесами в державі;

підвищення рівня касового виконання бюджету; зміцнення фінансового становища в державі тощо.

Однак непродумане й надмірне використання запози­чень для покриття витрат бюджету має низку негативних оз­нак. Так, використання запозичень на покриття поточних витрат призводить у подальшому до зростання дефіциту бюджету. Значне використання запозичень протягом двох-трьох років створює фінансову піраміду, яка зумовлює фі­нансовий крах системи в цілому, оскільки повернення бор­гів і виплата відсотків за ними призводить до постійного зростання боргів, а це скорочує витрати бюджету за іншими статтями. Як правило, при надмірному зростанні боргів дер­жава вдається до їх реструктуризації, що в свою чергу ви­кликає недовіру до неї з боку інших держав і міжнародних фінансових інститутів.

Відповідно до міжнародних стандартів і загальноприйня­тих наукою показників оптимальний розмір боргів держави не повинен перевищувати 70 відсотків від річного обсягу валового внутрішнього продукту. При перевищенні цього рівня держава може втратити фінансову незалежність і стати державою-банкрутом.

Звісно, використання запозичень має низку принципів, по­рушення яких може суттєво впливати на фінансову безпеку держави. Розміщення короткотермінових боргових зобов'язань створює нестабільність і постійне напруження в фінансуванні витрат бюджету, тому перевага повинна надаватися довгостроковим запозиченням. В свою чергу довгострокові запозичення можливі при наявності довіри до уряду і держави в цілому. Важливе значення має також наявність системи страхуван­ня ризиків.

При здійсненні запозичень повинна провадитися політика обмеження допуску нерезидентів на ринок державних цінних паперів, оскільки нерезиденти можуть суттєво вплинути на фі­нансову стабільність у державі шляхом спекулятивних дій як на первинному, так і на вторинному фондовому ринках. Крім того, нерезиденти здійснюють вивіз із держави капіталу, одержаного в формі відсотків.

Розміщення державних запозичень всередині держави по­винно бути зорієнтовано також на участь населення, тобто фі­зичних осіб. Це, крім усього, сприятиме зростанню добробуту населення за рахунок одержаних відсотків на вкладені кошти.

Борги держави економічно виправдані лише в тому разі, якщо здійснювані за їх рахунок видатки сприяють збільшенню майбутніх доходів або приводять до скорочення майбутніх бюджетних видатків, тобто мають позитивний рівень прибут­ковості, що дає змогу державі в подальшому погасити основ­ну суму боргу й сплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції, і тому приріст державної заборгованості згідно з економічною теорією не повинен перевищувати суми державних інвестицій. У багатьох країнах таке обмеження за­кріплене в конституціях. Останніми роками щорічний приріст державних боргів в Україні на порядок перевищував обсяги бюджетних інвестицій.

Високі темпи зростання боргових зобов'язань, як наслі­док збереження високого рівня бюджетного дефіциту, не­минуче зменшують довіру до уряду з боку вітчизняних та іноземних інвесторів, а отже, призводять до зростання про­центних ставок (як плати за ризик) і подальшого загострен­ня бюджетних проблем — зростання видатків держави на обслуговування своїх зобов'язань, до необхідності скорочення видатків, не пов'язаних із виплатою відсотків, або ж необхід­ності нових запозичень.

Не менш важливим показником фінансової безпеки дер­жави є рівень інфляції. Загалом інфляція — це системне яви­ще, яке пов'язане не лише. з грошовим обігом, а з усією економічною системою, із загальним становищем в економіці, її місцем у світовому розподілі праці. Слід зауважити, що інф­ляція не завжди проявляє себе в зростанні цін. Ціни можуть бути досить стабільними, а інфляція може бути прихованою, бути насамперед у формі бюджетної заборгованості громадя­нам із заробітної плати й інших соціальних виплат, неплате­жів тощо.

Інфляція - це завжди сигнал про фінансову небезпеку, яка потребує певних заходів із боку владних структур держави. Вона є проявом порушення рівноваги всієї економічної систе­ми і насамперед у сфері грошового обігу. Основною причиною інфляції є спад виробництва, коли товарне забезпечення гро­шей зменшується, що призводить до зростання цін. Обмежен­ня грошової маси в обігу гальмує зростання цін, але негатив­но впливає на виробництво, породжує систему неплатежів і зростання боргових зобов'язань.

Спад виробництва може бути зумовлений, з одного боку, зменшенням споживчого попиту, а з другого — технологічною відсталістю виробництва, зростанням його матеріало- та енергомісткості, низьким рівнем використання виробничих потужностей тощо. З огляду на це й антиінфляційні заходи повинні бути різними.

При зменшенні споживчого попиту на товари інфляція в розмірі до 4 відсотків може сприяти зростанню виробництва і стати стимулом до економічного зростання. Коли темпи ін­фляції переходять межу А—5 відсотків, темпи економічного зростання починають зменшуватися, а коли інфляція сягає 25—45 відсотків, економічне зростання припиняється, на змі­ну йому приходить стагнація й спад виробництва, який посту­пово поглиблюється. При стагнації понад 5 років фінансову незалежність держава втрачає.

Інфляція, зумовлена технологічними й технічними при­чинами, не може бути усунена лише монетарними заходами. Для цього потрібні інвестиції в економіку з метою її технічного переоснащення, вирівнювання умов господарювання для всіх виробників, підвищення конкурентоспроможності продукції, стимулювання щодо збільшення населенням за­ощаджень у фінансових активах, які повинні згодом стати інвестиціями, спроможними пожвавити виробництво. Антиінфляційна політика в умовах перехідної економіки має вжити низку заходів у сферах зовнішньоекономічної, вироб­ничої, інституційної, фінансової, кредитної, соціальної діяльностей. Заходи у всіх цих напрямках повинні проводи­тися паралельно, оскільки затримки з їх впровадженням в якій-небудь із них може зумовити зростання інфляції й поглиблення фінансової кризи.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності замість надмірної лібералізації доцільно було б використовувати гнучку систему митних тарифів, диференційованих за різними видами товарів. Це дасть змогу вирівняти умови діяльності на національному ринку як вітчизняних, так і іноземних виробників.

У перехідній економічній системі як антиінфляційні мають бути використані заходи в сфері антимонопольної політики, спрямовані на стримування підвищення цін виробників-моно­полістів. Це підвищить ступінь конкурентності ринку й знизить ціни. Додатковими заходами антиінфляційної політики є, зокрема, процес розвитку ринку цінних паперів і завдяки цьо­му мобілізація вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Ринок цінних паперів є також необхідним елементом у перетворенні наявних, але не працюючих нині заощаджень, в інвестиції, що дасть змогу пожвавити інвестиційну сферу та ліквідувати накопичені у виробництві диспропорції.

Важливим елементом антиінфляційної політики може ста­ти відома на заході теорія "бюджетного мультиплікатора", Суть її в тому, що за рахунок бюджетних витрат створюються нові підприємства й робочі місця. Це дає можливість отрима­ти додаткові реальні доходи, які можуть знов спрямовуватися на нові інвестиції. Усе це безпосередньо сприяє розширенню попиту, який стимулює подальше виробництво.

Що стосується ролі бюджетних коштів у нинішніх умовах, то на цьому слід зупинитися окремо. Така увага саме до них зумовлена тим, що всі інші джерела інвестиційних ресурсів, необхідних для поновлення економічного зростання, нині ду­же обмежені. Власні кошти підприємств поки що надто нез­начні, їх не вистачає не лише на інвестиції, а й на поточні витрати. Підприємства не можуть ні оплатити сировини, ні виплатити заробітної плати, ні розрахуватися з бюджетом. Про інвестиції, навіть за сприятливого податкового режиму, ніхто не дбає.

Слід враховувати й те, що в наявних умовах бюджетні ре­сурси обмежені, тому тут доцільно виділити державні інвес­тиції в окремий бюджет — бюджет розвитку. .Джерелами формування його доходів можуть бути запозичення як на міжнародних фінансових ринках, так і на внутрішньому, в. тому числі цільові запозичення — під конкретні проекти. Ними можуть бути доходи від приватизації та грошова емісія. Використання бюджетних коштів на інвестиційні цілі ство­рює кращі умови для. економічного зростання в порівнянні з витратами на соціальні цілі.

Створення бюджету розвитку — це лише перший крок, наступним має стати створення загального інвестиційного клімату для вітчизняних і зарубіжних інвесторів, у тому чис­лі й за рахунок широкого застосування практики прискоре­ної амортизації та пільгового режиму оподаткування тих підприємств, які активно проводять інвестування у сферу розширення виробництва на території України за пріоритет­ними напрямками.

До найзручніших заходів держави, що спрямовані на створення сприятливого інвестиційного клімату, належать також заходи щодо стимулювання платоспроможного попиту кредитними важелями: кредитна експансія (збільшення пропозиції позиченого капіталу шляхом зниження обов'язко­вих резервів та облікової ставки); кредитування за рахунок бюджетних ресурсів тих сфер економіки, у розвитку яких зацікавлена держава; гарантування платоспроможності пози­чальників, у діяльності яких зацікавлена держава.

Для активізації у державі економічного життя і задоволен­ня потреб у фінансових ресурсах при здійсненні структурної перебудови економіки може бути також використана кредитна емісія. Вона допомагає розв'язати проблему нестачі грошей в економіці та звузити сферу взаємозаліків, інших грошо­вих сурогатів.

Важливим показником фінансової безпеки держави є ста­більність і конвертованість національної валюти. Цього мож­на досягти за наявності досконалого валютного законодавства достатніх резервів національного банку, ефективної валютної політики в державі. Звичайно, як зазначалося вище, основу стабільності національної валюти насамперед забезпечує стабільний розвиток економіки і відповідно рівень дефіци­ту бюджету. Про це йшлося вище.

Водночас стабільність національної валюти, її забезпечен­ня мають свої особливі форми і методи виявлення та функці­онування. Так, важливого значення набувають джерела над­ходження іноземної валюти в державу і напрямки її використання, можливість вільного доступу до купівлі валюти на ринку, проведення політики курсоутворення шляхом вста­новлення режиму "плаваючого" курсу тощо.

 






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.