Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Баланс фінансових ресурсів і витрат регіонів

1. Зміст і принципи фінансового планування

Фінансове планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансо­вих ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабіль­ного економічного й соціального розвитку. За своїм змістом це особлива сфера економічної діяльності держави, господарсь­ких суб'єктів і окремих громадян з обґрунтування ефективнос­ті управлінських рішень із питань господарської діяльності в напрямі їх фінансового забезпечення, оптимізації передбачу­ваних витрат і одержання високих фінансових результатів,

Фінансове планування — суб'єктивна діяльність людей, а тому воно лише тоді дає позитивні результати, коли базуєть­ся на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тен­денцій руху фінансових ресурсів, вивченні наявного економіч­ного становища, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Основними функціями фінансового планування є:

— відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;

— встановлення кількісних і якісних параметрів суспільно­го виробництва на плановий період;

— вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвит­ку на основі ефективного використання наявних у суспіль­стві ресурсів;

— здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення темпів і пропозицій розвитку еконо­міки й підвищення суспільного добробуту;

— встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.



Фінансове планування — специфічна сфера управління. На всіх етапах історичного розвитку воно потребувало особливих підходів щодо свого здійснення. Специфічність фінансового планування полягає у тому, що:

— об'єктом фінансового планування завжди є фінансова діяльність держави, господарських структур і окремих грома­дян; предметною галуззю фінансового планування є фінансо­ві ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці;

— сферою застосування фінансового планування є ство­рення, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів на всіх етапах від виробництва до споживання валового внутрішнього продукту;

— фінансове планування відображає вартісний бік еконо­міки, тобто в його основі зосереджена грошова оцінка явищ і процесів економічного життя суспільства, що дає змогу ви­значити найефективніші варіанти фінансового забезпечення планових показників, завдань і передбачуваних заходів.

Організація фінансового планування може бути ефектив­ною тільки тоді, коли в неї будуть закладені науково обґрунтовані принципи. У науковій літературі немає єдиного підходу щодо визначення принципів фінансового планування.

Проте принципи фінансового планування — це основа успішного його застосування. До їх числа належать:

— принцип комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями;

— принцип оптимального використання фінансових ре­сурсів із метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямків розвитку економіки й соціальної сфери;

— принцип раціонального визначення джерел одержання фінансових ресурсів і їхнього розподілу через ланки фінансо­вої системи, тобто через сферу державних фінансів, підприємницьких структур, страхових і резервних фондів та фінансово­го ринку;

— принцип єдності у використанні фінансових показни­ків, здійсненні фінансових розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямків розвитку. Йдеться про єдину методологію прогнозування обсягів і на­прямків використання різних видів ресурсів у просторі й часі;

— принцип наукового обґрунтування планів, що передба­чає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів. Реальність прогнозів досягається на ос­нові пізнання й використання закономірностей розвитку сус­пільства, об'єктивної оцінки потреб і наявності фінансових ресурсів, глибокого обґрунтування всіх розрахунків, їхніх взаємозв'язків із натуральними показниками. Застосування прогресивних норм є однією з найважливіших умов знижен­ня суспільних витрат праці, зростання її продуктивності, формування оптимальних матеріальних і вартісних пропор­цій в економіці.

Важливе значення має наукова методологія фінансового планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему фінансових планів, що викорис­товується для відображення фінансового аспекту суспільного виробництва на основі врахування вимог конкретних умов розвитку економіки.

Виконувати покладені на нього завдання фінансове пла­нування зможе тільки тоді, коли воно базуватиметься на на­укових методах. Це одна з основних проблем фінансового планування. Наукові методи є тими інструментами, за допо­могою яких пізнаються об'єктивні закономірності розвитку суспільства.

У теорії й практиці фінансового планування такі поняття, як "методологія планування", "метод планування", "методика планування" є рівнозначними. Тим часом вони визначають різні елементи процесу планування.

Визначення методології фінансового планування наведено вище. У свою чергу, метод планування — органічна частка ме­тодології, один із способів розробки фінансових планів. Мето­дика планування — це сукупність правил, якими необхідно ке­руватися при вирішенні окремих питань фінансового планування. На цих правилах досить часто ґрунтуються й відповідні розрахунки. Методологія фінансового планування створює складний комплекс наукових уявлень про його пред­мет і метод, логічну структуру і взаємозв'язок проблем, що розв'язуються. Вона збагачується та вдосконалюється разом із розвитком суспільства.

За умов перехідної економіки необхідність вдосконалення методології фінансового планування зумовлена особливостями її розвитку: у сучасних умовах суттєво ускладнилася структура цілей соціально-економічного розвитку та ЇЇ співвідношення з фінансовими структурами; тривають зміни у фінансовому потенціалі держави за джерелами, структурою й динамікою. Це потребує нових підходів та методологічних рішень при здійсненні фінансового планування й прогнозування.

Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування — загальнодержавний, територіальний, окремих господарсь­ких структур. Ці аспекти ґрунтуються на загальних принципах і методології фінансового планування, хоча методика й органі­зація процесу планування для кожного з них має свої специ­фічні риси, які зумовлюють їх виділення в самостійні розділи науки й практики планування.

За умов ринкової моделі економіки нові вимоги постають перед кожним аспектом фінансового планування. Найскладні­шим є те, що в нинішніх умовах мало що можна запозичити з арсеналу фінансового планування, що здійснювалося в умовах соціалістичної економіки. Насамперед потрібен перехід від жорстко детермінованих показників, що мали директивний ха­рактер при соціалізмі, до визначення багатоваріантних планів і прогнозів фінансового забезпечення та фінансових результатів розвитку економіки, що ґрунтуються на ринкових засадах, тоб­то виробництво і споживання визначаються на основі попиту й пропозиції, а сам попит визначається рівнем матеріального добробуту населення, розвитком міждержавних економічних зв'язків, конкурентоспроможністю й технологічною доскона­лістю продукції, що випускається, а також роботами, що вико­нуються, й послугами, що надаються.

Слід враховувати, що в ринковій економіці, де вартісні й натуральні пропорції визначає ринок, не завжди врахову­ються економічні інтереси держави, виробничих структур і населення. З огляду на це держава здійснює пошук форм і ме­тодів впливу на економічні процеси й локалізацію соціально-економічних наслідків стихійних сил ринку шляхом їх регу­лювання, в тому числі й використовуючи фінансове прогнозування.

Важливість загальнодержавного фінансового планування й прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості зага­лом і можливості використання фінансів для прийняття рі­шень у сфері розвитку економіки й соціальної структури всій держави, певних регіонів і видів виробництва. Для досягнен­ня поставленої мети повинна бути розроблена загальнодер­жавна програма економічного й соціального розвитку, а та­кож певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інші загальнодер­жавні програми.

При цьому за допомогою фінансового планування треба досягти фінансового забезпечення вказаних програм, тобто визначити джерела фінансування, обсяг і структуру витрат, а також кінцевий результат. На сьогодні є підстави стверджу­вати, що в Україні не опановані достатньою мірою методоло­гія і техніка загальнодержавного фінансового планування.

У зарубіжних країнах фінансове планування має фунда­ментальне наукове підґрунтя й високий рівень організації. Відповідні органи фінансового планування використовують сучасну методологію, прогресивні методи планування, роз­робляють загальнодержавні фінансові плани й баланси, що забезпечують фінансовими ресурсами виконання розробле­них програм.

Отже, фінансове прогнозування й планування стає важли­вим. елементом державного регулювання економічних і соці­альних процесів. За допомогою фінансового планування і прогнозування активізуються фінансові важелі та стимули, за­безпечується мобілізація фінансових ресурсів і їхнє раціональ­не спрямування на загальнодержавні потреби.

За умов переходу до ринку зростає роль фінансового пла­нування на рівні окремих господарських суб'єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов'язана з певним еконо­мічним ризиком, тому обсяги доходів, витрат або втрат повин­ні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності.

Головним призначенням фінансового планування на рівні певних господарських суб'єктів є розрахунки потреб у фінан­сових ресурсах, обсягу й напрямків їх використання, визна­чення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб'єкта.

Щодо територіального фінансового планування, то слід за­уважити, що воно має зведено-аналітичні ознаки. Тому його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінан­сового забезпечення комплексного розвитку регіону при ефек­тивному використанні місцевих природних, трудових і фінан­сових ресурсів, раціональному розміщенні виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань, Об'єктом територіального планування є господарство, розмі­щене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць. Удосконалення територіального планування дасть змогу уникнути багато негативних наслідків і небажаних структурних зрушень в економіці.

Методологічним підґрунтям для вирішення питань терито­ріального планування є функціональні зв'язки територіальної структури економіки й особливості взаємодії регіональних со­ціально-економічних систем різного рангу з іншими структур­ними елементами народного господарства.

Структура економіки території суттєво різниться зі структурою економіки держави в цілому. Території — це зав­жди багатоцільові, багатофункціональні підсистеми економі­ки держави, що беруть участь у виробництві матеріальних і духовних благ. При цьому необхідно зазначити, що успішне управління економікою неможливе із залученням тільки одного з аспектів фінансового планування. Необхідним є органічне поєднання та взаємодія всіх аспектів фінансово­го планування, спрямованих на досягнення високих кінце­вих результатів.

За економічним призначенням і роллю в процесі розшире­ного відтворення фінансове планування можна поділити на дві самостійні й одночасно органічно взаємопов'язані сфери.

Перша — це сфера зведеного фінансового планування. Во­на включає зведене планування в масштабах держави, зведене планування в межах певних господарських об'єднань (промис­лово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо), зведене те­риторіальне планування.

Друга сфера — це індивідуальне фінансове планування на рівні господарської структури, бюджетної установи.

Кожній із вказаних сфер властиве особливе використання методів планування. Питання про методи планування у фінан­совій літературі трактується по-різному. До методів, що вико­ристовуються, належать методи економічного аналізу, балансовий, нормативний, аналітичний тощо. Водночас немає чіт­кого визначення самого методу фінансового планування.

Розрахунок фінансового показника потребує попереднього дослідження економічних явищ і процесів, їхніх якісних особ­ливостей і кількісних характеристик, що провадиться з вико­ристанням тих чи інших аналітичних способів і прийомів. Од­нак аналіз вихідного рівня сам собою не дає змоги одержати готових рішень для прогнозованого періоду. Тому немає під­став говорити про метод економічного аналізу.

Щодо нормативного методу, то при цьому використову­ються різні за ознаками й методами розрахунку економічні норми й нормативи. Водночас норми — це лише елемент ви­хідних даних, які безпосередньо не визначають прогнозних показників, а в багатьох випадках самі є їхнім результатом.

На нашу думку, метод розробки фінансових показників можна охарактеризувати як систему розрахунків, способи яких змінюються залежно від об'єкта планування, наявної інформа­ції й використовуваних прийомів. З огляду на це щодо фінан­сового планування можна виділити такі методи — фінансово­го й балансового розрахунків, а також прогнозування фінансових показників.

Метод фінансового планування повинен включати еле­менти:

— аналізу досягнутого рівня й пошук можливостей його покращення в прогнозованому проміжку часу;

— вибору способів для розрахунку показників;

— способів і прийомів проведення розрахунків. За своїм змістом метод фінансового планування — це су­купність способів і прийомів розрахунку фінансових ресурсів і напрямків їх використання на прогнозований період.

 

2. Система фінансових планів

 

Результатом фінансового планування є розраховані фінансові показники, які відповідають певним ознакам і знаходять своє ві­дображення в документі, який має назву "фінансовий план ". Фі­нансовий план — особлива форма документа, показники яко­го завжди виступають у грошовій формі й відображають результати господарської діяльності та рух фінансових ресур­сів протягом відповідного періоду.

Різні види діяльності держави, господарських структур, фінансових інститутів, окремих громадян впливають на мето­ди розрахунків фінансових показників і форму фінансового плану. Проте є загальне правило для всіх видів фінансових планів — вони обов'язково повинні мати підрозділи доходів і видатків. У деяких фінансових планах ці підрозділи можуть мати детальнішу розшифровку,

За чинною практикою всі фінансові плани прийнято поді­ляти на дві великі групи — зведені та індивідуальні. В свою чергу зведені фінансові плани поділяються на загальнодержав­ні, плани окремих господарських об'єднань і територіальні.

Центральне місце посідають зведені загальнодержавні фінансові плани. Вони відображають рух фінансових ресур­сів на макрорівні, тобто масштаби перерозподілу фінансових ресурсів, що здійснюються за допомогою фінансової системи держави. До їх числа належать баланс фінансових ресурсів і витрат держави, зведений бюджет держави, державний бюджет, бюджет пенсійного фонду тощо.

Зведені фінансові плани загальнодержавного характеру відрізняються передусім своєю структурою, змістом, об'єктом та сферою руху ресурсів, методами планування і призначен­ням. Їхнє основне призначення полягає у тому, щоб:

— визначити обсяг фінансових ресурсів, які створювати­муться в державі в усіх секторах економіки, та їхнє викорис­тання, ґрунтуючись на наявних можливостях;

— відобразити основні напрямки фінансової політики дер­жави упродовж певного періоду, з огляду на фінансові можли­вості щодо задоволення загальнодержавних потреб.

Перелік зведених фінансових планів, їхній зміст і форма в кожній державі визначаються побудовою її фінансової сис­теми, а також специфікою перерозподільчих процесів, що від­буваються певного часу за допомогою фінансів. Зведені фінан­сові плани відіграють важливу роль у державному регулюванні економічними й соціальними процесами.

Саме вони дають змогу приймати обґрунтовані рішення з використання непрямих методів регулювання економікою, оскільки дають можливість передбачати їхні наслідки та кінцеві результати. Треба зазначити, що центральне місце в системі зведених фінансових планів, незалежно від моделі економіки, що існує в державі, посідає державний бюджет. Саме він є найдієвішим інструментом щодо здійснення фінан­сової політики.

Індивідуальні фінансові плани, тобто плани окремих під­приємницьких структур, різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Проте різним є насамперед перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. За своєю економічною суттю вони відображають передбачувані результа­ти фінансової й фінансове забезпечення господарської діяльно­стей конкретного суб'єкта господарювання.

За умов ринкової економіки відбувається перехід до між­народних стандартів у галузі фінансового планування. Мається на увазі розробка бізнес-планів, в яких значне міс­це відведено розрахункам фінансових показників. Бізнес-плани включають низку таблиць і балансових розрахунків, за якими прогнозуються обсяги доходів, витрат, взаємовід­носини з державними фінансовими інститутами. Водночас треба зазначити, що на сьогодні немає науково обґрунтованої методології розробки фінансового плану підприємниць­ких структур. Нині це питання є дуже актуальним і потребує свого вирішення.

Усю сукупність фінансових планів, залежно від періоду їхньої дії, можна поділити на оперативні, поточні й перспек­тивні фінансові плани. Оперативні складаються терміном до одного року, тобто на місяць, квартал. Поточні діють протя­гом одного року. Перспективні складаються більш як на один рік.

Усі фінансові плани мають форму балансу, тобто прибут­кові й видаткові розділи. Деякі з них називаються фінансовим балансом. На нашу думку, фінансовий баланс і фінансовий план — поняття тотожні. Кожний фінансовий план тільки то­ді має практичне значення, коли існує збалансованість при­буткової й видаткової частин.

3. Зведене фінансове планування

Система фінансового планування має свою внутрішню структуру, що ґрунтується на взаємозв'язку її складових еле­ментів. Як зазначалося раніше, система фінансового плану­вання включає дві сфери. Перша — сфера зведеного плануван­ня, до якої належить зведене планування в масштабах держави, зведене територіальне планування, зведене плану­вання на рівні господарських об'єднань. Друга — сфера пла­нування на рівні господарського суб'єкта.

Обидві сфери фінансового планування виражають внутріш­ню єдність економіки, що проявляється у стійкому характері погоджених багатосторонніх зв'язків в економіці, у збалансова­ності стадій розширеного відтворення, у встановленні таких темпів і пропозицій, які повністю відповідали б інтересам суспільного споживання. У виконанні поставлених цілей провідна роль належить зведеному фінансовому плануванню, яке відображає складну систему економічних відносин з огляду на здійснення основних принципів фінансового планування.

Зведене фінансове планування — об'єктивна форма орга­нізації й регулювання відтворювального процесу при викорис­танні фінансів, спрямованого на досягнення певної мети. Во­но включає координацію погодженого обміну форм діяльності в сфері фінансів з її результатами.

Масштабність і різноманітність зведеного фінансового планування передбачають виділення пропорцій у його струк­турі. Фінансове планування слід поділити на окремі рівні, де виявляється та чи інша специфіка.

Проміжною ланкою в системі зведеного фінансового пла­нування є фінансове забезпечення комплексних цільових програм. За їхньою допомогою розв'язуються пріоритетні проблеми розвитку економіки держави й окремих територій. Вони передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямках розвитку, підвищення ролі інтенсивних факторів виробництва, його ефективності.

Удосконалення зведеного фінансового планування перед­бачає насамперед тісний зв'язок і взаємну погодженість усіх його ланок. Досягнення такої погодженості — це, з одного бо­ку, складне завдання, що потребує методологічних рішень, постійного вдосконалення і розвитку у світлі нових завдань і вимог, а з другого — виявлення оптимальності планування.

Погодженість щоденного загальнодержавного й територіаль­ного планування сприяє розв'язанню конкретних економічних і соціальних проблем, раціональному використанню фінансо­вих ресурсів, фінансовому забезпеченню розвитку інфраструк­тури, соціальної сфери, охорони довкілля, підвищенню добро­буту населення. Тому без детального врахування територіальних факторів, їхнього узгодження із загальнодержавними інтереса­ми господарських суб'єктів не може бути оптимальних плано­вих рішень.

Як економіко-організаційний процес зведене планування повинно розв'язувати такі завдання:

— встановити можливості фінансового забезпечення стра­тегічних цілей і основних завдань розвитку суспільства на кон­кретний період з урахуванням рівня розвитку суспільства;

— визначити джерела фінансових ресурсів, за допомогою яких за даних умов можна забезпечити розв'язання поставле­них завдань;

— обґрунтувати найраціональніші й найефективніші шля­хи використання фінансових ресурсів для досягнення постав­лених цілей.

У сфері зведеного фінансового планування зведене терито­ріальне фінансове планування має специфічні риси. За своєю суттю воно є сполучною ланкою між зведеним загальнодер­жавним фінансовим плануванням і плануванням на рівні гос­подарських об'єднань, що якісно покращує елементи всього процесу планування. Воно має за мету комплексний розвиток господарства території, тим самим реалізуючи всеохоплюючий принцип комплексності у плануванні, а також виявлення до­даткових можливостей і методів збалансування планів.

Загалом погодженість і взаємоузгодженість різних форм зведеного фінансового планування при постійному вдоскона­ленні зведеного територіального фінансового планування на нинішньому етапі розвитку суспільства означає насамперед за­безпечення погодженості й взаємозв'язку між обсягом фінан­сових ресурсів, створених і використаних в єдиному держав­ному комплексі, і його складових частин. Мова йде про визначення необхідного рівня й масштабів перерозподілу фі­нансових ресурсів через бюджетну систему для досягнення збалансованого розвитку господарюючих суб'єктів і їх об'єд­нань у межах держави в інтересах повнішого і раціональнішо­го використання усіх видів ресурсів.

Це створює умови для впливу фінансових важелів і стиму­лів на досягнення необхідної пропорційності й збалансованос­ті розвитку економіки, встановлення науково обґрунтованих пропорцій між розвитком виробництва й об'єктів соціальної інфраструктури. Вирішальне значення серед цих факторів має досягнення правильного співвідношення між інтересами дер­жави й територій.

Активне використання фінансів як інструмента впливу на комплексний розвиток економіки потребує досконалих форм зведеного фінансового планування і насамперед територіаль­ного. Його вдосконалення повинно здійснюватися в міру того, як підвищується ступінь взаємної узгодженості різних територіальних утворень у межах держави.

Економіко-організаційною основою такого впливу є зведе­ний баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Розробка й використання такого балансу в управлінні економікою пройшли довгий і складний шлях розвитку.

Значення та роль зведеного балансу фінансових ресурсів і витрат держави визначається тим, що при розв'язанні склад­них економічних і соціальних завдань економічного розвитку об'єктивно виникає необхідність у наявності єдиного комп­лексного документа, який відображав би реальний обсяг фі­нансових ресурсів держави за рахунок усіх джерел незалежно від форми власності й підпорядкування. Його відсутність зни­жує значення зведеного територіального фінансового плану­вання, тому що у цьому разі неможливо визначити рух усіх фі­нансових ресурсів у державі, що в свою чергу спотворює вартісні пропорції між зростанням валового внутрішнього продукту й грошовими нагромадженнями, а також показники рівня життя громадян. Це може негативно позначитися на ви­рівнюванні показників рівня розвитку окремих територій і плануванні відповідних показників на майбутнє.

Вичерпну інформацію про фінансові зв'язки та взаємовід­носини, а також про обсяг фінансових ресурсів, що має дер­жава, може надати лише зведений баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Його наявність дасть змогу визначити опти­мальний шлях розвитку фінансових відносин у державі, ви­явити внутрішні резерви зростання нагромаджень, ширше ви­користовувати фінансові стимули для впливу на виробництво, забезпечити тісний взаємозв'язок показників прогнозу еконо­мічного й соціального розвитку з фінансовими показниками.

 






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.