Аксіоми теорії ймовірностей та їх наслідки
Загалом функції дійсних змінних бувають визначеними не на всій множині дійсних чисел, а лише на певній її підмножині, яку називають областю визначення функції.
Імовірність також не завжди можна визначити для будь-яких підмножин множини Ω (простору елементарних подій). Тому доводиться обмежуватися певним класом підмножин, до якого висуваються вимоги замкненості відносно операцій додавання, множення та віднімання.
Нехай задано довільний простір елементарних подій — множину Ω і Q — деяка система випадкових подій.
Система подій називається алгеброю подій, якщо:
1. Ώ Î Q.
2. Із того, що А Î Q, В Î Q, випливає: що А В Î Q , А В Î Q, А \ В Î Q.
Із тверджень 1 і 2 дістаємо, що Ø = Ώ \ Ώ, а отже, Ø Ì Q. Найменшою системою, яка буде алгеброю подій, є Q = (Ø, Ώ). Якщо Ώ — обмежена множина, то система Q також буде обмеженою. Якщо множина містить n елементів, то кількість усіх підмножин буде 2n.
Якщо Ω є неперервною множиною, то система Q утворюється квадровними підмножинами множини Ω, які також утворюють алгебру подій.
Числова функція Р, що визначена на системі подій Q, називається ймовірностю, якщо:
1. Q є алгеброю подій.
2. Для будь-якого А Ì Q існує .
3. Р (Ω) = 1.
4. Якщо А і В є несумісними (А В = Ø), то
. (6)
Для розв’язування задач з нескінченними послідовностями подій, наведені аксіоми необхідно доповнити аксіомою неперервності.
5. Для будь-якої спадної послідовності подій із Q, такої, що Ø, випливає рівність
.
Трійка (Q, Ω, Р), де Q є алгеброю подій і Р задовольняє аксіоми 1—5, називається простором імовірностей.
Наслідки аксіом
1. Якщо випадкові події А1, А2, А3, … Аn є несумісними попарно, то
. (7)
2. Якщо випадкові події А1, А2, А3, … Аn утворюють повну групу, то
. (8)
Із рівності А = Ω і аксіом 3, 4 випливає, що
. (9)
Якщо Ø, то
. (10)
3. Формула додавання для n сумісних випадкових подій має такий вигляд:
(12)
Наприклад, для трьох сумісних випадкових подій формулу (12) можна записати так:
. (13)
4. Якщо випадкова подія А сприяє появі , то
. (14)
6. Геометрична ймовірність
Класичне означення ймовірності придатне лише для експериментів з обмеженим числом рівномірних елементарних подій, тобто коли множина Ώ (простір елементарних подій) обмежена.
Якщо множина Ώ є неперервною і квадровною, то для обчислення ймовірності А (А Ì Ώ) використовується геометрична ймовірність
. (15)
Якщо множина Ώ вимірюється в лінійних одиницях, то Р (А) дорівнюватиме відношенню довжини, якщо Ώ вимірюється у квадратних одиницях, то Р (А) дорівнюватиме відношенню площ, і т. ін.
Статистична ймовірність
На практиці обчислити ймовірності випадкових подій можна лише для обмеженого класу задач як для дискретних, так і для неперервних просторів елементарних подій (множини Ώ). Для більшості задач, особливо економічних, обчислити ймовірності практично неможливо. У цьому разі використовується статистична ймовірність.
Насамперед уводиться поняття відносної частоти випадкової події W (A).
Відносною частотою випадкової події А W(A) називається відношення кількості експериментів m, при яких подія А спостерігалася, до загальної кількості n проведених експериментів:
. (16)
Як і для ймовірності випадкової події, для відносної частоти виконується нерівність
.
Теорія ймовірностей вивчає лише такі випадкові події, в яких спостерігається стабільність відносних частот, а саме: у разі проведення k серій експериментів існує така константа Р(А), навколо якої групуватимуться відносні частоти досліджуваної випадкової події А, тобто Wі (А). І це групування буде тим ближчим до цієї константи, чим більшим буде число n експериментів.
На рис. 6 показано, як Wі (А) змінюється зі збільшенням n експериментів.
Рис. 6
Імовірність випадкової події визначається так: упевнившись, що існує стабільність відносних частот випадкової події Wі (А), задаємось малим додатним числом e і проводимо серії експериментів, збільшуючи їх число n. Якщо на якомусь кроці серії експериментів виконуватиметься нерівність , то за ймовірність випадкової події береться одне з чисел Wі або Wі – 1. Ця ймовірність називається статистичною.
|