II. Громадський побут і звичаєвість.

Громадський побут суспільства доби феодалізму І капіталізму значною мірою визначив принцип корпоративності - належності індивіда до певного стану, верстай. Представники різних соціальних груп - дворяни, купці, духовенство, чиновники, ремісники, селяни, робітники, які мали характерні особливості життя, свої традиції, звичаї, свята і розвалі. Суттєво відрізнявся громадський побут міста і села.

До початку XX ст. селянство складало основну масу населення України. Традиційні форми громадського побуту українців найтіснішим чином пов'язані з сільською територіальною общиною - громадою. Утворена на стадії первісного родового ладу, сільська громада пройшла багатовіковий шлях розвитку й зберегла певну спадкоємність Із давньоруською громадою. В середні віки вона існувала під назвою купа, яка і була органом самоуправління. У структурі капіталістичного суспільства вона відігравала роль станової організації селянства, яка регулювала усі аспекти його життєдіяльності. Усна народна творчість відобразила погляд народу на громаду, як велику колективну силу: "Де людей купа, не болить тата", "Громада - великий чоловік".

У. процесі розвитку селянської громади склались її специфічні самоуправлінські риси. Першорядну роль тут відігравав загальний схід - збори представників від усіх господарств. Повноправним учасником громадського сходк, як правило, виступав голова сім'ї - батько, Його могли замінити старший .повнолітній син або дружина. Правом голосу на сході користувалися вдови, які самостійно вели господарство. Сільські сходи збиралися на майдані біля церкви або управи."

Загальний, схід обирав старосту села (війта - у західних областях), соцьких, десяцьких та інших. Потім ці кандидатури затверджувались паном або державними урядовцями. Під час сільських сходів з особливою гостротою розкривались гострі суперечки між біднотою І багатіями.

Але треба відзначити, що навіть на стадії розкладу, сільська громада України зуміла зберегти свої позитивні начала. В разі потреби надавалася не лише трудова, а й спільна матеріальна допомога убогим, хворим, потерпілим від стихійного лиха. На великі релігійні свята громадським коштом влаштовувалися. трапези дія жебраків і престарілих. Досить розповсюдженою була форма взаємодопомога толока. Вона відбувалася у святкові й вихідні дні, на добровільних засадах й без оплати за виконану роботу. На Поліссі в такий спосіб копали картоплю, в Закарпатті - лущили кукурудзу. В народі говорите "Без толоки як без руки: ні хати не зробиш, ні сіна не скосиш". Толокою виконували й громадські роботи: будівництво й ремонт церков, шкіл, лікарень, доріг. Вона, як правило, проходила у піднесеному настрої, з піснями, жартами. За традицією господарі, що діставати допомогу, годували тольчан, а іноді й наймали для них музик.

Але разом із тім у громадському побуті українського селянства виявляли себе й такі риси дрібновласницької психолога, як егоїзм та індивідуалізм. Концентрованім виразом цих тенденцій було прислів'я "Моя хата з краю", що, на жаль, відоме й сьогодні.

Важливу роль угромадському житті традиційного українського села відігравала церква. Її відвідання вважалось релігійним і моральним обов'язком кожного християнина Але представники духовенства відзначали, що народ ходив не стільки до церкви, скільки під церкву, щоб поспілкуватися, похвалитися обновою, почути останні новини.

Своєрідним клубом, з відсутності інших культурних закладів, на селі була корчма. Відомий український історик та етнограф Чубинський П. писав, що "сюди сходяться в години дозвілля чоловіки і жінки... більш з метою людей подивитись і себе показати. В корчму приходять музиканти, збираються парубки ї дівчата, для яких у дні свят музика – єдина забава". Корчмарі переслідували свої інтереси і нерідко споювали селян, обплутували їх боргами.

Значне пожвавлення у життя селян вносили різноманітні базари та ярмарки, які дуже добре описані в творах НВ.Гоголя і Нечуй-Левицького. На них вибирались не лише заради купівлі-продажу, а й для того щоб відпочити від щоденних турбот; набратися нових вражень. Тут виступали циркачі актори співаки, танцюристи, астрологи, факіри. Характерною прикметою селянського побуту XIX - початку XX ст.ст. було ходіння на богомілля. Ходили пішки переважно весною, або восени, невеликими групками. Відвідували місцеві і дальні монастирі, особливо Києво-Печерську і Почаївську лаври. Реалістичний образ баби Палажки, яка хизувалася перед односельчанами дно "з'їла двадцять пасок у Києві", виведений у повісті І.Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я". Такі мандрівники були носіями різних історій і переказів і їх охоче приймаки на ночівлю. Ними селянство було змушене компенсувати брак реальної Інформації про події в "широкому світі"

Сільська громада контролювала всі сторони життя своїх членів, застосовувала репресивні заходи щодо їх порушників. За порушення норм громадського співжиття у XIX ст. здебільшого накладали грошові штрафі!, але застосовувались й середньовічні форми покарання: били різками, саджали у холодну. Сільська громада по-своєму виховувала ланок, які порушували шлюбну вірність, їх привселюдно ганьбили, прив'язувати до спеціальної залізне: скоби-куни, вмурованої у притворі церкви. Громадському осуду піддавати також і злодіїв З украденою річчю у руках їх водили по селу і соромили перед кожною хатою. Хоча громадський самосуд був .заборонений, нещадно били паліїв і викрадачів коней.

Консервативність побуту селян сприяла збереженню багатьох пережитків до початку XX ст Зокрема, варварський звичай розправ над дівчатами, які втратили невинність до шлюбу. За відомостями 1. Франка, на Бойківщині дівчат-покриток били шнурами від церковних дзвонів, які спеціально мочити у соляній ропі. Застосовували і таку форму покарання, як обмазування хати покритки дьогтьом. Жертвами фанатичного натовпу могли стати жінки, яких звинувачували у відьмівстві, у зв'язках з "нечистою силою" взагалі..

На традиційний побут й духовну культуру трудящих дуже впливала релігія. Побутова релігія народних мас являла собою .суміш християнських ідей , язичницькими віруваннями і уявленнями.

Молодіжний характер мати свята Катерини (24 листопада) і Андрія (ЗО листопада). Увечері на Катерини дівчата, а іноді і хлопці зрізали гілки вишні ставили їх у воду або в землю на покуті у хаті. Якщо вони розквітали до Різдва або Нового року, це передвіщало скорий шлюб. Дохристиянськими обрядами були наповнені молодіжні зібрання на Андрія. Це був день "карнавальної свободи". Парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, підпирали кілком двері хати, пускали в димар горобців тощо Ці та інші ритуальні безчинства практикувалися здебільшого на подвір'ях, де були дівчата "на порі".

На час, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись, ще до християнства, на Україні припадало свято зимового поворот сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік, а тому ми і тепер маємо цілу нівху дохристиянських елементів, що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році, багатство і добробут у дім господаря, весілля для дівчини.

На честь весняного пробудження природи давні слов'яни відзначала свято Масляної. Православна церква включила його до свого календаря ("масляний тиждень" припадав на лютий-березень). Масляна майже, не зазнана християнського впливу й лишалася часом веселого дозвілля, пов'язаного з деякими елементами ритуалістики. На цьому тижні ходили в гості, їли млинці, вареники, частувалися горілкою, катались на конях. Давньослов’янське свято літнього сонцестояння - Івана Купала, відзначали 24 червня в період підготовки до збору врожаю Воно поєднувало у собі елементи аграрної магії, еротичних обрядів, солярного культу. Вірили, що стрибаючи через купальські багаття, можна позбутися хвороб, злих чар, безплідності.

Купальська ніч вважалася чарівною. Багато повір'їв було пов'язано зпапороттю. Цей фольклорний мотив не раз використовувався в художній літературі.

XX ст. з його соціальними катаклізмами, колосальними зрушеннями у всіх сферах життєдіяльності людини могутнім котком пройшлося по живому тілу народних традицій. Якщо у багатьох країнах Західної Європи процес руйнувати селянської культури розтягнувся на ділі століття і проходив відносно плавно, то в Україні він здійснювався швидкими темпами. Фатальну роль при ньому відправ сталінський метод індустріалізації та колективізації, що реалізувався шляхом масових репресій і терору. До розряду "ворожих соціалізму" явиш буча віднесена вся без розбору календарна звичаєвість. Лише на початку 60-х років, з деякими проявами демократизації суспільства зміг розгорнутися обрядотворчий рух. Так, наприклад, почали святкувати проводи Зими, що увібрало в себе чимало рис давньої слов'янської Масляної.

З утворенням незалежної України офіційними святами проголошено Різдво, Великдень, Трійця. Ця акція – вливається у загальний рух за відродження національної самосвідомості, мови, культури.