Фортепіанна педагогіка Ф.Шопена.

Ужгородське державне музичне училище імені Д.Є. Задора

Лекція № 19

Тема заняття: : Ф. Шопен - піаніст. Риси стилю і жанри фортепіанної творчості Ф. Шопена.

План заняття:

1. Ф. Шопен як піаніст – виконавець Відмінність піаністичних принципів від «блискучого стилю» віртуозів. Мистецтво rubato.

2. Фортепіанна педагогіка Ф.Шопена.

3. Стильові особливості творів Ф. Шопена. Фактура його творів.

4. Труднощі виконання у нотному тексті Ф.Шопена.

5. Редакції творів Ф. Шопена: К. Мікулі, К. Кліндворт, І. Падаревський, Я. Екер, Г. Нейгауз, Л. Оборін.

Тема 4.5. Ф. Шопен - піаніст. Риси стилю і жанри фортепіанної творчості

Ф. Шопена.

Естетичні принципи, злиття рис класицизму та романтизму.Принципова відмінність його виконання від «блискучого стилю» віртуозів. Поетичність, внутрішній драматизм та зовнішня стриманість, тонкі звукові та динамічні градації у грі Ф. Шопена, шопенівське мистецтво гри rubato

1. Ф. Шопен як піаніст – виконавець

Фридерик Шопен (1810-1849)-геніальний польський композитор – всю свою творчість присвятив роялю (фортепіано).. Мазурки, полонези, вальси, прелюди Шопена пройняті глибокою любов’ю до природи, музики, народу поневоленої Польщі. Вони відзначаються силою чуття, різноманітністю, високою музичною культурою. Змушений покинути батьківщину після повстання 1831 року, Шопен до кінця життя прожив у Парижі, але думкою і серцем завжди був з рідним народом. Він заповів, щоб його серце було поховане у Варшаві. Мати композитора перевезла серце свого великого сина у Варшаву і поховала в костьолі Святого Хреста. В дні фашистської окупації патріоти Польщі берегли його як національну святиню. 1945 року серце Шопена знову замуроване в одній із колон костьолу Святого Хреста.

В музиці Шопена б’ється гаряче серце музичного генія польського народу. В цьому безсмертя великого композитора:

· Вони нам залишилися навік,

· Ті чорні візерунки нотних знаків…

· Коли торкався клавіш Фридерик,

· То сам Міцкевич

· Мазурки й полонези – таж вони

· Народу голос, що живе і творить…

· Із цегли, із церковної стіни

· Шопена серце з нашими говорить.

· («Серце Шопена»).

Систематична концертно-виконавська діяльність Шопена почалася від 1828 року, коли він одну за одною здійснив у Варшаві прем’єри своїх двох фортепіанних концертів. Європейську славу принесли сенсаційні виступи-академії у Відні в 1829 році.

Публічні виступи Шопена завжди мали форму академій. До програм композитор вводив найрізноманітніші свої твори, в тому числі далекі від класичного звичаю: ноктюрни, прелюдії і етюди, або ж балади. Численні рецензії на ці концерти які характеризували Шопена, як незрівнянного віртуоза і неперевершеного інтерпретатора власних творів. Він був феноменальним імпровізатором. Публічні концерти дуже втомлювали геніального піаніста, а спілкування з великою авдиторією, анонімним натовпом незнайомих людей було для нього надто прикрим. Через це він завжди віддавав переваго виступам у вузькому колі підготованих слухачів.

Піаністичне мистецтво Шопена - один з найвищих проявів фортепіанного виконавства чистого романтичного стилю. Його гра захоплювала слухачів свіжими образами, щирою поезією почуттів. Виконавський стиль Шопена – це витончений ліризм , особливо ніжний та делікатний, зі специфічною схильністю до приглушених, неяскравих барв. Але треба підкреслити що його гра визначала особливою психологічністю, якої не мав ніхто з сучасників. Саме тому вона так хвилювала слухачів. Найвиразніше ця риса стилю проявилася у Шопенівському фортепіанному звучанні.

Шопен прагнув особливої співучої гри кантабіле, що не допускала будь-якого різкого, «стукаючого» звуку, а щонайбільше сприяла красі музичної мови. Її пластичності та випуклості. У відгуках сучасників ми зустрічаємо суперечливі характеристики Шопенівського туше. Карл Мікулі, відданий учень композитора, пише: «…його гру характеризувала благодатна свобода і легкість.» Для Шопена головною була власне спільність фортепіанного виконання. Шопен створив своєрідне bel canto фортепіанної гри – позбавлений напруження стиль , що відзначався легкістю і м’якістю звучання, великою мелодійною плавністю та грацією.

Туше справжнього митця має не тільки акустичний, але й духовний вимір. В такому сенсі не можна випустити з уваги той особистий характер, що був визначальним для Шопенівського звучання. Про нього пише Мармонтель: « В чудовому мистецтві добувати і видозмінювати тон, тінювати його виразистим і витонченим способом Шопен був повністю і виключно самим собою. Він мав наскрізь індивідуальний спосіб торкатися клавіш, еластичне, енергійне туше, що наповнювало звучання особливим ароматом, таємницю якого знав він один».

А от цитата з листа Йозефа Фільча: « Його pianissimo настільки ніжне, що для досягнення якнаймогутніших ефектів crescendo йому не треба мускульної сили віртуозів сучасної школи; він домагається чудес нюансування з допомогою педалі, обох педалей одночасно та свого неповторного legato» . Тут виділено три чи не найістотніші прикмети шопенівського звучання: багатство нюансів, педальність і legato. Вязана гра legato стало його ідеалом.

Звичайно, при такій увазі до якості звучання, дуже важливим був вибір інструмента. Шопен казав: « Коли я не в формі, то найохочіше граю на фортепіано Ерара – вони мають вже готовий звук. Але коли в мене добре самопочуття і багато сил, щоб добувати власний звук, тоді мені потрібен Плеєль».

Однією з найхарактерніших рис піаністичного обличчя Шопена був його неповторний виконавський темпоритм, пов'язаний з частим вживанням прийому tempo rubato. Важливим джерелом цього прийому, типовим для більшості творів музиканта, в особливості ноктюрнів, була орнаментальність.

Сам Шопен дав класичне визначення , за яким ліва рука «є капельмейстером» і суворо тримає такт, а права «блукає ad libitum». Корені її самобутності крилися в традиціях польської музики, у мінливості метричних акцентів – звичаї наголошували слабку, а не сильну частину такту в багатьох польських танцях.

Виконання Шопена було не тільки дуже поетичним, але відзначалося досконалістю в технічному відношенні.Ця досконалість стала наслідкомяк постійної високої вимогливості майстра до, себетак і його виняткового фізичного та духовного піаністичного обдарування.Неймовірна гнучкість, дозволялапіаністові без жодного напруження з легкістю справлятися із широко розміщеними акордами і арпеджіо, яких чимало у його власних творах.

Фортепіанна педагогіка Ф.Шопена.

Опять Шопен не ищет выгод,
Но, окрыляясь на лету,
Один прокладывает выход
Из вероятья в правоту.

(Б. Пастернак)

Методичні записи Шопена відносяться в основному до 1839 років, тобто до часу зближення Шопнна з Лістом та ін. піаністами, що живуть в Парижі. Ці записи передавалися з рук в руки учнями Шопена і тільки в 1936 році французький піаніст Альфред Корто випадково виявив і придбав у Лондоні автограф Шопена. Він чомусь вирішив. що викладені в цих записах думки не становлять великої практичної цінності, що "принципи виховання технічної майстерності у Шопена позбавлені особливої оригінальності", що в технічних рекомендаціях Шопена "немає нічого оригінального".

Бути може збереглися листки із записами Шопена і недостатні для того, щоб розкрити нам повністю "секрет гри Шопена". Але записи Шопена, безсумнівно. самобутні, оригінальні, продумані і понині представляють величезний пізнавальний і практичний інтерес. Новаторство і нерозривно пов'язана з ним пізнавальна цінність технічних принципів Шопена не підлягає сумніву. Сам Ф. Ліст - один з найбільших новаторів і реформаторів в області фортепіанної техніки - засвідчив це на сторінках своєї книги про Шопена.

"Останнім часом - пише Ліст -. Його займав план написання школи для фортепіано, в якій він збирався підвести підсумки своїм думкам про теорію і техніці свого мистецтва, своїм тривалим працям, своїм щасливим нововведенням, своєму глибокому досвіду Завдання було серйозне і вимагало подвійної напруги сили , навіть для такого старанного трудівника, як Шопен ".