Держава і право в Україні в литовсько-польську добу (к. XIV – пол. XVII стст)

1. Загальна характеристика періоду

2. Державний устрій українських земель

3. Джерела права окремі норми права та суд

* *

*

В другій половині XІV ст. українські землі були поділені між Польщею і Литвою. Галичина відійшла до Польщі. Чернігівщина, Київщина, Поділля і Волинь відійшли до Литви. Якщо Галичина одразу стала частиною Польської держави і в ній одразу, почали використовуватись польські норми права і судова практика, то землі які відійшли до Литви певний час зберігали автономію, свій політичний і правовий устрій. І лише згодом, вони стали складовою частиною Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського.

Становище змінилось після 1569 р., коли була підписана Люблінська унія і об’єднана Литовсько-Польська держава стала реальністю. Маючи переваги, в умовах Речі Посполитої, поляки почали активно переносити свої політичні і правові інститути на українські землі. Почались процеси полонізації, а з 1596 р. і окатоличення.

В економічному відношенні, цей період характеризується обмеженням економічних прав селян, і поступовим закріпаченням. А в середині XVІІ ст., на «старих» українських землях вільних селян не залишилось взагалі. Польські і українські магнати отримали велику кількість земель – латифундій. Ці землі заселялись вільними селянами-втікачами, які мінімально були пов'язані з магнатами і шляхтою. Поступово відроджувалась зовнішня торгівля. З другої половини XVI ст. українське збіжжя, через Польщу, почало вивозитись до Європи.

Соціальний лад на українських землях:

Суспільний стан феодалів ділився на дві великі категорії, в залежності від кількості земель якими вони володіли. Самою могутньою групою феодалів були магнати – великі землевласники. В основному, це вихідці і потомки українських князівських і боярських родів. Так наприклад, князь Острозький володів 80 містами і містечками, мав 2760 сіл, майже 2 млн. гектарів землі. Магнати мали права і привілеї. Найбільш переваги вони мали в політичній сфері. Вони, підлягали суду Великого князя або короля; створювали державні органи влади (Пани – рада, Сенат); призначались на найвищі посади, саме тому їх і назвали «королев’ята».

Шляхта – середні і дрібні землевласники. На відміну від магнатів, шляхта постійно боролась за свої політичні права. Остаточно шляхетський стан оформлюється після аграрної реформи 1557 р. В 70-х рр. шляхта була зрівнена в правах з магнатами. Духовенство відігравало важливу роль в житті суспільства. Православне духовенство що звичайно переважно на українських землях поступово занепадало через відсутність підтримки з боку власної держави. Українські магнати і шляхта поступово, ополячувались і окатоличувались. Процеси занепаду православ'я прискорились після Брестської унії. Унія не вирішала багатьох питань, але розколола українство. Католицьке духовенство відчуваючи за собою силу держави, магнатів і шляхти ревностно просувало свої ідеї за допомогою єзуїтської освіти. Уніатська церква знаходила все більше прихильників серед українців просуваючись до Дніпра.

Після переходу українських земель під владу Литви і Польщі починається поступове відродження українських міст. Збільшується кількість міського населення. Населення міст ділилось на кілька категорій: а) чисельно невеликі але найбільш заможні купці, ремісники, міські урядовці, правники – це був т. зв. міський патриціат (верхівка), але українців серед них було небагато; b) повноправне міщанство – середні торговці, ремісники, лікарі, вчителі; c) плебс – дрібні торговці і ремісники, підмайстри, слуги, учні.

На розвиток міського життя великий вплив мали польські, германські, єврейські, армянські чеські колоністи, які приносили з собою традицію міського життя Західної Європи. Особливо їх впливи відчувала Західна Україна.

Основною масою населення було селянство. В XІV – XV ст. серед селянства ще існували різні категорії, але поступово відбувалось – обмеження права переходу і повне закріпачення селян. В 1543 р. відбулось остаточне закріпачення селянства.

Особливою верствою населення, яке активне формується і розвивається в цей час було козацтво. Формування козацтва обумовлювалось кількома факторами. По-перше, економічним, національним, релігійним тиском на українське селянство й бажанням селянства звільнитись від цього тиску. Наявність великої кількості вільних незаселених територій і можливість їх колонізації сприяло втечам на ці вільні землі. Необхідність збройного захисту колонізованих територій від кримських і турецьких нападів підштовхував до формування особливих форм життя в порубіжних землях. Україні що мешкали на порубіжжі переймали історичні традиції кочових народів, які заселили Дикий Степ з ІХ ст до Р. Х. Згодом козацтво поділилось на три категорії:

a) козаки січовики – мешкали в особливих військових таборах які називались Січами, з своїм устроєм;

b) козаки-хуторяни, «сидні», «гніздюки», які господарювали на землях війська Запорозького, мали чисельну родину, найманих працівників;

c) козаки-реєстровці, які служили польському королю в прикордонних містах і мали певні пільги.

Українські землі під владою Литви. На початку литовського правління вищість в державі займав Великий князь Литовський. Він який володів всією повнотою влади. Згодом, необмежена влада князя, зменшується і обмежується. Спочатку консультативним, а згодом державним органом Пани-Рада. Вже в XVІ ст. Пани-Рада стає вищим органом влади. До неї входять католицькі єпископи, вищі посадовці і магнати.

В умовах, зростаючого впливу середньої і дрібної шляхти, збільшується вплив і повноваження Великого вального сейма. Вперше Вальний сейм Литовсько-руської держави зібрався в 1507 р. І Литовський статут (1529 р.) визнав сейм як державну установу. На сейм збирались Великий князь, Пани-Рада, православні і католицькі єпископи і по два делегати від кожного повіту обрані шляхтою. Згодом Вальний сейм добивається права встановлювати податки, починати війну і об’являти привілеї.

До центрального «уряду адміністрації» входили також маршалок земський (головував на зборах Пани-Ради, за відсутності великого князя), маршалок-двірський (заступник), канцлер (державний секретар), земський підскарбій (фінанси), гетьман земський (військо).

Місцева влада з’явилась після ліквідації удільних князів в руських землях. Основною територіальною одиницею визнавалось воєводство, яке поділялось на повіти, а згодом на волості. На чолі воєводства стояв воєвода, на чолі повіту стояв староста.

Після утворення Речі Посполитою на Україну поширюється політичний лад Польщі. В цілому він був аналогічним литовському політичному ладу. Можемо зауважити про деякі особливості політичного ладу.

В 1572 р. Річ Посполита оголошується дворянською республікою на чолі з королем. Король обирався шляхтою на спеціальному сеймі. Порушення королем прав і привілеїв шляхти, тягло за собою право відмовитись від покори королю.

Законодавча влада в Речі Посполитій передавалась Вальному сеймі, який скликався кожні два роки і до якого входили король, сенат, посольська ізба.

До сенату входили – вищі посадові особи, католицькі єпископи Литви і Польщі, великі магнати.

До посольської ізби – 170 делегатів, послів від місцевої шляхти. Посольська ізба скликалась за кілька тижнів до викриття сейму. Обрання послів-делегатів здійснювалась на шляхетських повітових сеймиках. До компетенції Вального сейму відносилось: прийняття законів; встановлення податків; оголошення війни і збір війська; визначення зовнішньої політики, прийом іноземних послів. Постанови сейму називались конституціями.

Люблінська унія 1569 р. внесла певні зміни у структуру місцевого управління. Річ Посполита поділилась на Велику Польщу, Малу Польщу (Україну), Литву. До складу Малої Польщі увійшли 6 воєводств: 1) Руське (Галичина), 2) Белзьке, 3) Волинське, 4) Подільське, 5) Брацлавське, 6) Київське. З 1630 р. – Чернігівське воєводство.

Кожне воєводство мало свої сеймики, на чолі воєводств стояв воєвода. Повіт – очолював староста. Староста і сільський схід стоялі на чолі села.

Особливе управління було в містах. Управління залежало від статусу міста. Міста поділялись на королівські, великокнязівські – королівські (державні), приватні, церковні. Королівськими містами правили воєводи, старости, войти. В містах на Магдебурзькому праві існувало самоврядування. На чолі міста стояв магістрат або ратуші. Магістрат складався з двох колегій: міської ради і лави. Міська рада – виконавчий орган, лава – судовий орган в кримінальних справах. Такі міста самостійно вирішували питання оборони міста, господарства, податків, торгівлі. Протягом XV – перш. пол. XVІ ст. самоврядування отримали Санок (Сянок), Ковель, Кременець, Київ, Луцьк, Рівне.

Джерела права і суд.Правова система Великого князівства литовського сформувалась на основі синтезу місцевого звичаєвого права і нормативних актів у вигляді судебників, статутів, сеймових постанов і привілеїв. В правовій системі закріплювались окремі положення русько-українського (київського), саксонського (германського), польського права. На селі продовжило діяти звичаєве право. Традиційним джерелом залишались міжнародні договори. Новим джерелом права стали привілейні грамоти (Привілеї). Привілей – особливий документ, що видавався князем або королем окремим особам, соціальним групам (ремісникам, торговцем), етнічним групам (армянам, євреям), містам. Ці привілеї виступали як приватний закон.

Ці привілеї регулювали окремі частини соціально-економічного, культурного, релігійного життя. Наприклад звільняли від податків, суду, адміністративного управляння т. ін.

Новим джерелом права стали Земські устави – законодавчі акти, що стосувались врегулювання земельних справ, врегулювання відносин між місцевою і вищою владою.

Особливим джерелом стали судебники і статути як підсумки процесу кодифікації права. Такими документами були Судебник князя Казимира (1468 р.) і Литовський статут. Останній мав три редакції: 1529 р., 1554 р. (почав діяти з 1566 р.), 1585 р. (діяв в Україні до 1840 р.). Самими поширеним став Литовський статут.

Кожна з трьох редакцій мала свої особливості. Перша захищала інтереси магнатів. Друга редакція збільшувала права дрібної шляхти і обмежує права селян. Третя – захищає права магнатів і шляхти, права яких зрівняно. Натомість повністю обмежує в правах селян.

Найдосконалішою була остання редакція Литовського статуту. Вона містила 14 розділів і 488 артикулів. Головна увага в Статуті приділялась захисту приватної власності (особливо земельної). Статут закріплював станові привілеї, визначав і розрізняв різноманітні види злочинів і покарань, регламентував судочинство.

Продовжували діяти збірники церковного права «Номоканони».

В XV – XVІІ ст. з’являються гетьманські артикули – накази і розрядження вищого воєначальники. Вони стали першими джерелами військово-кримінального і судового права.

Суспільний і державний устрій Великого князівства Литовського, Польщі, а згодом і Речі Посполитої визначав систему суду. В 1434 р. в Галичині, створюються перші виборні земські суди, а у містах – гродські суди. В 1564 р. проведено судову реформу (Більській сейм). За Статутом 1566 р. головною рисою системи судоустрою стала соціальна нерівність і становість суду.

Магнати і шляхта розв’язували судові суперечки в сеймовому або королівському суді. Крім того шляхта обирала для себе земський суд. Цей суд розглядав кримінальні і цивільні справи, виконував функції нотаріату. Земський суд складався з судді, підсудка, писаря. Засідав суд тричі на рік по два тижні. Наступною ланкою судової системи був гродський суд. У гродському суді справу розглядав одноособово намісник, староста або воєвода. Гродські суди розглядали кримінальні справи шляхти, міщан і селян. Перш за все справи з найбільш тяжких злочинів, коли злочинець був затриманий на місці злочину.

Спеціальним органом який розглядав земельні справи – межі земель, межові знаки, суперечкі за землю був підкоморський суд. Суддя – підкоморний, призначався Великим князем.

Важливу роль у здійсненні правосуддя відігравав спеціальний судовий чиновник возний. Він мав при свідках вручати виклик до суду, міг застосовувати силу до тих хто не з’являвся до суду, виконував рішення суду, оглядав місце злочину, визначав розмір шкоди.

У королівських і приватновласницьких міст судові функції виконували судді, які призначались власниками міст. По суті це був доменіальний, приватний суд. У містах на самоврядуванні, суд вершили магістрати і ратуші. У магістратських судах цивільні справи розглядались радою на чолі з бургомістром, а кримінальні – лавою на чолі з війтом. Міські суди збирались на свої засіданні двічі на тиждень.

Така система державної влади, права і суду зберігалась без особливих змін до сер. ХVІ ст. (1648 р.).

Норми права регулювали всі важливі відносини життя суспільства, відповідаючи рівню розвитку політичних, економічних, соціальних відносин. Зрозуміло, що найбільше регулювалось право власності. Об'єктами власності різні матеріальні об'єкти: маєток з залежними селянами, орні і неорні землі, ліси, сіножаті, озера, річки, будівлі, міста і села. Головна увага приділялась регулюванню земельної власності. Законодавство виділяло королівські, великокнязівські, магнатські, шляхетські, церковні.

Право володіння землею ґрунтувалось на пожалування, яке підтверджувалось грамотою або давністю часу. Право володіння землею, як загальне правило супроводжувалось обов'язком власника відбувати військову повинність, причому особисто. Ретельну правову регламентацію отримав процес спадкування. Внаслідок цього спадкове право виділилось у самостійний правовий інститут. Загалом, і чоловік, і жінка, і син,і донька мали рівні права щодо спадкування. Але дівчину яка вийшла заміж без згоди батька можна було лишити спадщини. Розрізнялось спадкування батьківського і материнського майна. Поступово розвивалось зобов'язальні відносини, а разом з ними і зобов'язальне право. Польсько-литовське право знало різні види договорів. Для більшості угод не потрібні було письмові договори, натомість потрібні були свідки і поручителі. Найбільш суворо і прискіпливо оформлювались продаж і дарування маєтків і землі, великих грошових позик. Запис про угоду мав бути занесений до судових книг залікового і земського суду.

В XIV – XVII ст. законодавство приділяло велику увагу визначенню і класифікації злочинів і покарань. З середини XVI ст. суб'єктами злочину вважались як вільні так і залежні особи які досягали 14 років, а з 1588 (ІІІ-й Литовський статут) 16 років. До злочинів проти особи відносились убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, ображання. Убивство, як самий тяжкий вид злочину підрозділялось на категорії в залежності від об'єкта, суб'єкта злочину, способу учинення, Такого-ж розгалуженого була система покарання. Але дуже часто право визначало вид покарання, але не його розмір.

Ці терміни потрібно запам’ятати:

1. Великий Литовський князь

2. Пани-рада

3. Король

4. Шляхетська республіка

5. Магнати

6. Шляхта

7. Судебник князя Казимира

8. Литовський статут

9. Сейм / сеймики

10. Посольська ізба

11. Liberum veto

12. Магдебурзьке право

13. Шляхетські вибори

14. Магістрат

15. Міська рада

Цих особистостей треба знати:

1. Князь Вітовт

2. Князь Острозький

3. Вишневецький Дмитро (Байда)

4. Сигізмунд ІІ Август

Література для поглибленого вивчення теми:

1. Історія держави і права України. Частина 1 // За ред. акад. А. Н. Рогожина. – Х. : Основа, 1993. – С. 115–193.

2. Полонська-Василенко, Н. Історія України : У 2 т. Т. 1. До серед. XVIII століття / Н. Полонська-Василенко. – К. :Либідь, 1995. – С. 303–366, 406–413.