|
|
Шевченко – епоха в історії українського народу.ІРИНА САВЧЕНКО ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (40-60-і роки ХІХ ст.)
Посібник для студентів-філологів
УДК
С 13 Савченко І. Історія української літератури: Навчальний посібник. – К.: НПУ, 2007. – с.
Для студентів-філологів денної і заочної форми навчання філологічних та історико-філологічних факультетів вищих навчальних закладів.
Рецензенти: В.Кузьменко, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української філології Київського славістичного університету; М.Корпанюк, доктор філологічних наук, професор Переяслав-Хмельницького педагогічного університету імені Г.Сковороди.
Рекомендовано Вченою радою Інституту української філології НПУ імені М.П.Драгоманова (протокол № 7 від 23 червня 2007 р.)
© Ірина Савченко, 2007
Передмова
Курсу “Історія української літератури (40-60-і рр. ХІХ ст.)” належить одне з найважливіших місць серед предметів, що вивчаються майбутніми вчителями-філологами. Засвоєння історичного руху української літератури, еволюції її стилів та жанрів істотно збагачує загальнокультурний, інтелектуальний та естетичний рівень студентів, формує у них концептуальний погляд на вітчизняне письменство. Пропонований посібник містить тематику лекційних та практичних занять, списки необхідної навчальної та критичної літератури. Теми та плани лекційних занять відповідають програмі курсу “Історія української літератури (40-60-і рр. ХІХ ст.)” і включають питання, розгляд яких дозволить студентам скласти якнайповніше уявлення про національний літературний процес середини ХІХ ст. у зв’язку із розвитком європейської естетичної свідомості, сформувати у студентів уміння орієнтуватися у розмаїтті стильових тенденцій, розвивати естетичний смак, уміння поціновувати художній текст за високими естетичними критеріями. До кожної теми пропонується бібліографія, що повною мірою представляє рівень наукового освоєння того чи іншого питання, найновіші здобутки літературознавчої науки і залишає студентові можливість вибору у опрацюванні наукових праць. Також подається список рекомендованих художніх творів, які є обов’язковими для текстуального вивчення. При цьому враховано вимоги діючої шкільної програми з української літератури. Плани практичних занять передбачають вироблення у студентів-філологів навичок і прийомів самостійної роботи зі словниками, довідниками, літературознавчими працями, іншими джерелами, уміння здійснювати аналіз літературного твору (цілісний, проблемний, пообразний). Пропонована тематика практичних занять не є незмінною: залежно від конкретної мети і особливостей творчої роботи зі студентами кожний викладач може змінювати хід занять, а також вибирати твори для аналізу. Також для полегшення засвоєння курсу до посібника вміщено короткий “Словник понять і термінів”, у якому подаються словникові статті, що дають стислу інформацію про жанри та стильові ознаки нової української літератури середини ХІХ століття. Для з’ясування рівня засвоєння матеріалу студентами у посібнику подаються контрольні та тестові завдання.
ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ
ТЕМА 1. Літературний рух 40-60-х рр. ХІХ ст. План 1. Суспільно-історичні умови функціонування української літератури 40-60-х рр. 2. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (1846-1847). 3. Культурно-освітній рух в Україні. Діяльність Громад. 4. „Москвофіли” і „народовці” – два суспільно-політичні напрями серед української інтелігенції Галичини, Закарпаття і Буковини. 5. Журналістика і видавнича справа на східно- та західноукраїнських землях. 6. Формування національної літературної критики та літературознавства. 7. Шляхи розвитку української літератури: a) тематичне і жанрове розширення творчих меж розвиненого реалізму в 40-60-х роках; b) співіснування романтизму і реалізму у літературі 40-60-х років.
Література 1. Бернштейн М. Журнал “Основа” і український літературний процес 50-60-х рр. ХІХ ст. – К., 1959. 2. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи. – К., 1986. 3. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1981. 4. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995. – С.385-429. 5. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст.: ХХІV. Київські романтики та Кирило-Мефодіївське братство. ХХV. „Книги буття українського народу” // Зеров М. Твори: В 2-х т. - Т. 2. - К., 1990. – С. 135-144 6. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст.: ХХХVІІІ. Літературне життя 60-х рр. „Основа” // Там само. – С. 213-218. 7. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст.: ХLІІІ. Прозаїки „Основи”. ХLІV. Прозаїки „Основи”. ХLV. Поети „Основи” // Там само. – С. 236-245. 8. Історія української дожовтневої журналістики. – Львів, 1983. – С. 125 – 183. 9. Історія української літературної критики. – К., 1988. – С.32-149. 10. Історія української літератури: В 2 т. – Т.1. – К., 1987. – С.257-266. 11. Калениченко Н. Еволюція літературного народництва на Україні // Революційне оновлення літератури. – Т.2. - К., 1960. –- С.82 - 128. 12. Калениченко Н. Українська література ХІХ ст.: Напрями, течії. – К., 1977. – С.191-231. 13. Кралюк П. З надією на «білого царя»: Москвофільство на західноукраїнських землях // Дві Русі / За заг. ред. Л.Івшиної. – К., 2003. – С.198-205. 14. Наливайко Д. Типологія українського реалізму на європейському тлі // Українська література в системі літератур Європи і Америки (ХІХ-ХХ ст.). – К., 1997. – С.95-135. 15. Міщук Р. Українська оповідна проза 50-60-х рр. ХІХ ст. – К., 1978. – С. 3-22, 28-33. 16. Огієнко І. Українська культура. – К., 1991. – С. 205-264. 17. Попович М. Нарис історії української культури. – К., 1998. – С. 380-447. 18. Сірка Й. Історичний аспект двомовності в українській літературі ХІХ ст. На прикладі творчості П.Куліша. — Ужгород, 2008. 19. Федченко П. Літературна критика на Україні першої половини ХІХ ст. – К., 1982. – С.118-279. 20. Франко І. Із історії „москвофільського” письменства в Галичині // Франко І. Зібр. праць: У 50 т. – Т.31. – С.458-480. 21. Чижевський Д. Реалізм в українській літературі. – К., 1999. – С.17-31. Поміркуйте над висловлюваннями: Її історію (української літератури. – І.С.), починаючи з 40-х років, можна порівняти з мартирологом, рівного якому не знайдемо, мабуть, навіть в історії інших багатостраждальних слов”янських літератур. О.Білецький Катастрофа 1847 року одбилась дуже тяжко на українському письменстві. Кращі, молоді, великонадійні й енергійні сили вирвано з середовища активних діячів, їхню працю припинено; інші ж самі замовкли… Почався перший в історії українського письменства ХІХ ст. антракт, та порожня діра, що під назвою 50-х років протяглась аж до початку нового царювання. С.Єфремов Діяльність Шевченка ввела українське письменство до гурту світових літератур і поставила його на новий шлях, давши свіжі мотиви й нові форми поезії. Генії не можуть з”явитися без попередньої роботи цілих поколінь, що прочищають дорогу одному вибранцеві; з другого боку, не можуть рядові робітники обійтись і без того синтезу їхньої роботи, який творить геніальна людина. З цього погляду Шевченко з”явився якраз у пору, коли треба було зміцнити роботу попередників і здобути позиції так, щоб назад не було вже вороття, та разом покласти підвалини й на потомні часи… Ставши в центрі нашого літературного розвитку, Шевченко й досі лишається центральною постаттю в українському письменстві, і хоч як піде наша історія надалі, а для ХІХ ст. такою центральною постаттю Шевченко в ній і залишиться. С.Єфремов Литература, сочетающая в себе такие творения (Г.Квітки-Основ”яненка, І.Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки. – І.С.), не может быть ничтожною: при малом количестве своих произведений она счастлива, если может похвалиться такими, в которых видно не какое-нибудь подражание чужому, не иностранные чуждые идеи, одетые в искаженную форму, не жалкую всеобщность, мысли вам известные, выраженные образами всем известными, но истинное изображение своего народного, родного, со всеми отпечатками национального характера. М.Костомаров Безперечно, впливи були, і впливи значні, було й навчання у розвиненішої російської літератури, що була літературою державної нації і розвивалася без утисків і переслідувань як національна література. Та при всьому тому не менш безперечним є і те, що українська реалістична література склалася в структуру, якісно відмінну від російської реалістичної літератури, структуру з іншими головними складниками й іншим їхнім соціальним функціонуванням, іншим проблемно-тематичним комплексом і з іншою поетикою. Д.Наливайко Тема 2. Життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка[1] (1814-1861) План 1. Становлення Т.Шевченка як поета. Світоглядно-естетичні позиції митця. 2. Періодизація творчості Т.Шевченка. Загальна характеристика поезій кожного періоду. 3. Мотиви й образи лірики раннього періоду творчості (1837-1843). Специфіка Шевченкового романтизму. 4. Традиції та новаторство у жанрі балади. 5. Жанр ліро-епічної поеми у творчості Т.Шевченка. 6. Історична тематика у ранній творчості поета. Романтизація національної героїчної епіки (“Іван Підкова”, “Гамалія”, “Тарасова ніч”). 7. Романтична інтерпретація української минувшини у поемі Т.Шевченка “Гайдамаки”: a) джерела поеми, b) жанрові особливості, c) композиція, d) прийоми типізації й індивідуалізації образів, e) ритмічна розмаїтість, f) мовностильове багатство твору. 8. Драматургія Т.Шевченка. Традиції і новаторство поета у жанрі соціально-побутової драми (“Назар Стодоля”). 9. Особливості світосприйняття Т.Шевченка періоду “трьох літ”. 10. Громадянські мотиви, образ сім’ї “вольної, нової” у поезіях періоду „трьох літ”. 11. Викривально-сатиричний пафос поезії зб. “Три літа”. Жанр політичної сатири. Тематичне багатство сатиричних творів: a) оскарження деспотичного ладу (“Сон”), b) засудження колоніальної політики Росії (“Кавказ”), c) викриття малоросійства (“І мертвим, і живим, і ненарожденним…”). 12. Еволюція історіософської концепції Т.Шевченка (“Великий льох”, “Розрита могила”, “Холодний Яр”). 13. Образ матері у соціально-побутових поемах (“Сова”, “Наймичка”, “Відьма”, “Слепая”). 15. Громадянський пафос циклу “Давидові псалми”. 16. Композиційна структура циклу поезій “В казематі”. Мотиви й образи. 17. “Невольнича” лірика: a) загальнолюдський пафос поезії; b) різноманітність ліризму; c) жанрове розмаїття ліричних творів; d) мотиви поетичної творчості: національні мотиви; християнські мотиви; сатирична дискредитація ідеологічних підвалин самодержавства; мотиви інтимної лірики. 18. Суспільно-естетичне новаторство прози Т.Шевченка. Автобіографізм повістей, особливості художньої форми, мови і стилю творів. 20. “Журнал” Т.Шевченка як історико-естетична пам’ятка доби. 21. Оскарження миколаївської доби у поемах останнього періоду творчості (“Неофіти”, “Юродивий”). 22. Триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” як мистецький маніфест поета. 23. Біблійні мотиви і образи у творчості Т.Шевченка. Жанр пророцтв у ліриці останніх років життя. 24. Поема “Марія” – апофеоз образу жінки-матері. 25. Роль Т.Шевченка в історико-суспільному та культурному поступі нації.
Тексти Причинна. Думка (“Тече вода в синє море…”). Тарасова ніч. На вічну пам”ять І.Котляревському. Катерина. Перебендя. Тополя. Думка („Нащо мені чорні брови...”). До Основ”яненка. Іван Підкова. “Думи мої, думи мої…”. Гайдамаки. Утоплена. Гамалія. Н.Маркевичу („Бандуристе, орле сизий...”). Мар”яна-черниця. Слепая. Тризна. Розрита могила. “Чигрине, Чигрине…”. Сова. Сон (1844). “Заворожи мені, волхве…”. Єретик. Великий льох. „Стоїть в селі Суботові...”. Наймичка (поема). Кавказ. „І мертвим, і живим, і ненарожденним…”. Холодний Яр. Цикл „Давидові псалми”. “Минають дні, минають ночі…”. Три літа. Заповіт. “За що ми любимо Богдана…”. Лілея. Русалка. Відьма. Цикл „В казематі”. „Не спалося – а ніч як море...”. Княжна (поема). N.N. (“Сонце заходить…”). N.N. (“Мені тринадцятий минало…”). “Не гріє сонце на чужині…”. Іржавець. „Ще як були ми козаками...”. Чернець. “Один у другого питаєм…”. “А нумо, знову віршувать...”. Варнак (поема). “У бога за дверима…”. Царі („Старенька сестро Аполлона...”). “Ну що б, здавалося, слова…”. Г.З (“Немає гірше, як в неволі…”). Марина. Пророк („Неначе праведних дітей...”). “І виріс я на чужині…”. “У тієї Катерини…”. “Ой чого ти почорніло…”. „Ой люлі, люлі, моя дитино...” “І знов мені не привезла…”. “У Вільні, городі преславнім…”. „Зацвіла в долині...”. “У нашім раї на землі…”. „На Великдень, на соломі...”. “І золотої, й дорогої…”. “Ми вкупочці колись росли…”. “Готово! Парус розпустили…”. „Ми восени таки похожі...”. “Лічу в неволі дні і ночі…”. „Мені здається, я не знаю...”. “Якби ви знали, паничі…”. “Мій Боже милий, знову лихо!..”. Москалева криниця. Неофіти. Юродивий. Доля. Муза. Слава. Сон (“На панщині пшеницю жала…”). “Я не нездужаю, нівроку…”. Подражаніє 11 псалму. Марку Вовчку. Ісаія. Глава 35. “Во Іудеї во дні они…”. Марія. Подражаніє Ієзекиїлю. Осії. Глава ХІV. Молитва. Плач Ярославни. „Над Дніпровою сагою...”.“Світе ясний! Світе тихий!”. “І Архімед, і Галілей…”. Л. (“Поставлю хату і кімнату…”). “Не нарікаю я на Бога…”. Саул. „І тут, і всюди – скрізь погано...”. “О люди! люди-небораки!”. “Якби з ким сісти хліба з”їсти…”. “І день іде, і ніч іде”. „Тече вода з-під явора...”. „Якось-то йдучи уночі...”. Н.Т. („Великомученице кумо!”). “Чи не покинуть нам, небого…”. Никита Гайдай. Назар Стодоля. Музыкант. Художник. Наймычка. Варнак. Капитанша. Княгиня. Близнецы. Прогулка с удовольствием и не без морали. Автобиография. Журнал.
Література 1. Аврахов Г. Поезія перестороги та її інтепретатори: [До коментування Шевченкового вірша „Мені однаково, чи буду...”] // Слово і час. – 1991. - №9. – С.59-61. 2. Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка. – К., 1976. 3. Багрій О. Т.Г.Шевченко. Оточення. Мотиви творчості. Стиль. – К., 1976. 4. Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України. Історіо- й націософська парадигма. – К., 2004. 5. Барка В. Правда Кобзаря. – Рівне, 2002. 6. Білецький О. Російська проза Т.Шевченка // Білецький О. Зібр. праць: У 5 т. – Т. 2. – К., 1965. – С.219-136. 7. Білецький П. Внесок Шевченка-художника до скарбниці світового мистецтва // Всесвіт. – 1997. - №3-4. – С.128-131. 8. Бистрова О. Щоденник поета: Літературно-філософські мотиви // Слово і час. – 1998. - №3. – С.32-41. 9. Бовсунівська Т. Молитва як літературний жанр (Роль Т.Шевченка в романтичному жанротворенні) // Дивослово. – 2003. - №7. – С.3-8. 10. Бойко Ю. Творчість Тараса Шевченка на тлі західноєвропейської літератури // Бойко Ю. Вибрані праці. - К., 1992. 11. Большаков Л. Оренбургская Шевченковская энциклопедия: Тюрьма. Солдатчина. Ссылка: Энциклопедия одинадцати лет 1847-1858. – Оренбург, 1997. 12. Бондар Л. Універсум „Причинної” Т.Шевченка // Слово і час. – 2005. - №3. – С.3-14. 13. Бородін В. Над текстами Т.Г.Шевченка. – К., 1971. 14. Бородін В. Соціально-побутові поеми Т.Г.Шевченка періоду „трьох літ”. – К., 1958. 15. Бородін В.С. та ін. Т.Г.Шевченко. Біографія. – К., 1984. 16. Ващук Ф. Поема Шевченка „Єретик” // Збірник праць 23 наукової Шевченківської конференції. – К., 1979. – С.54-73. 17. Вічний як народ: Сторінки до біографії Т.Г.Шевченка. – К., 1998. 18. Генералюк Л. Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури і мистецтва. — К., 2008. 19. Гетьман С. Традиції англійського роману виховання у прозі Т.Шевченка // Слово і час. – 2003. - №7. – С.14-20. 20. Голубенко О. Перебендя в образній системі збірки „Кобзар” 1840 р. // Слово і час. – 1991. - №2. - С.54-58. 21. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. – К., 1991. 22. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо. – К., 2000. 23. Гром”як Р. Естетика Шевченка. – Тернопіль, 2002. 24. Грунова Н. “Кобзар” Т.Шевченка 1860 р. // Дивослово. – 2003. - №3. – С.66-69. 25. Дзюба І. Бог, релігія, Церква в житті і творчості Шевченка // Сучасність. – 2004. - №7-8. – С.52-68. 26. Дзюба І. Поет супроти імперії (Поема „Сон”) // Слово і час. – 2004. - №3. – С.3-14. 27. Дзюба І. Т.Шевченко. – К., 2005. 28. Дзюба І. Царі. Монархія. Монархізм. Візія Т.Шевченка // Сучасність. – 2004. - №9. – С.78-90. 29. Дзюба І. Шевченкові „Гайдамаки”: з відстані часу // Сучасність. – 2004. - №6. – С.67-92. 30. Дзюба І. Шевченко і світ // Дзюба І. З криниці літ: У 3 т. - Т.ІІ. – К., 2001. – С.9-519. 31. Донцов Д. Заповіт Шевченка. – К., 1999. 32. Драч І. Гора: Документальна драма-колаж. – К., 1997. 33. Думи мої, думи мої...: Поезії, присвячені Великому Кобзареві. – Одеса, 2004. 34. Єнджеєвич Є. Українські ночі, або родовід генія: Роман. – Л., 1997. 35. Єфремов С. Шевченкознавчі студії. — К., 2008. 36. Жур П. Третя зустріч. — К., 1970. 37. Жур П. Труди і дні Кобзаря: Літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка. – К., 2003. 38. Жур П. Шевченківський Київ. — К., 1991. 39. Жур П. Шевченківський Петербург. — К., 1972. 40. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. – К., 1997. 41. Завадка Б. Серце чистеє подай. Проблеми релігії у творчості Т.Шевченка. – Л., 1993. 42. Зайцев П. Життя Т.Шевченка. – К., 1994. 43. Зайцев П. Перше кохання Шевченка. – К., 1994. 44. Зварич І. Міф у контексті творчості Т.Шевченка: Конспект лекції. – Чернівці, 2006. 45. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст.: ХХVІ. Тарас Шевченко Біографічні студії. ХХVІІ. Хронологічна канва Шевченкової біографії. ХХVІІІ. Творчість Шевченка. „Кобзар”. ХХІХ. Шевченкова творчість. “Кобзар”, “Гайдамаки”. ХХХ. Шевченкова творчість. „Три літа”. ХХІ. Шевченкова творчість. “Невольнича муза”. Останні поезії. ХХХІІ. Російські повісті Шевченка. ХХХІІІ Форма Шевченкової поезії // Зеров М. Твори: В 2-х т. - Т. 2. - К., 1990. – С. 145-184. 46. “Зоре моя вечірняя…”: Т.Г.Шевченко й одвічна жіноча таїна. – К., 2002. 47. Івакін Ю. Коментар до “Кобзаря” Т.Шевченка. Поезії 1847-1861 рр. – К., 1968. 48. Івакін Ю. Коментар до “Кобзаря” Т.Шевченка. Поезії до заслання. – К., 1964. 49. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. – К., 1986. 50. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання. – К., 1984. 51. Івакін Ю. Сатира Т.Г.Шевченка. – К., 1959. 52. Івашків В. Українська романтична драма 30-80-х років ХІХ ст. – К., 1990. – С.63-72. 53. Климчук Л. Пророчий заповіт генія // Сучасність. – 2004. - №6. – С.93-96. 54. Клочек Г. Поезія Т.Шевченка: сучасна інтерпретація. – К., 1998. 55. Клочек Г. Поема Тараса Шевченка „Єретик” // Слово і час. – 2004. - №4. – С.18-24. 56. Ковтун Ю. Кохані жінки Шевченка: Тарасові музи. – К., 2004. 57. Кодацька Л. Художня проза Т.Г.Шевченка. - К., 1972. 58. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. – К., 1991. 59. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. – К., 1990. 60. Ласло-Куцюк М. Творчість Шевченка на тлі його доби. – Бухарест, 2002. 61. Лисюк Н. Фольклорне підгрунтя поеми „Сон” // Слово і час. – 2004. - №4. – С.36-42. 62. Лубківський Р. Богорівний – бо правдомовний (Т.Шевченко і сучасність). – Л., 2002. 63. Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. – К., 1998. 64. Мамедова О. Інтерпретація балади Т.Шевченка „Причинна” з погляду позицій естетики романтизму // Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. - №7. – С.2-4. 65. Матеуш В. “Сон” Шевченка: Дійсність і сновидіння. – Хм., 2003. 66. Матеуш В. Матеріалізм. Роздуми про світогляд Т.Шевченка. – Хм., 2001. 67. Михед П. „Молюсь, Господи, внуши їм уст моїх глаголи” (Уваги до вивчення теми „Шевченко-пророк”) // Сучасність. – 2004. - №3. – С.113-125. 68. Мейзерська Т. Проблеми індивідуальної міфології: міфотворчість Шевченка. – Одеса, 1997. 69. Мовчанюк В. Медитативна лірика Т.Г.Шевченка. – К., 1993. 70. Назаренко М. Поховання на могилі (Шевченко, якого знали). – К., 2006. 71. Нахлік Є. Доля – Los – Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. – Л., 2003. 72. Нахлік Є. Із спостережень над поемою „Гайдамаки” // Слово і час. – 1998. - №6. – С.36-40. 73. Новиченко Л. Лірика Тараса Шевченка // Слово і час. – 2003. - №3. – С.3-17. 74. Огієнко І. Т.Шевченко. – К., 2003. 75. Одарченко П. Світова слава Шевченка: Т.Г.Шевченко в світлі світової критики. – Чикаго, 1964. 76. Пасічник О. Вічні образи в малярській спадщині Т.Шевченка // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1996. - №9. – С.44-46. 77. Пахаренко В. Незбагненний апостол: Світобачення Шевченка. – Черкаси, 1999. 78. Половина О. Конфлікт у баладі [Т.Шевченка] // Слово і час. – 1999. - №6. – С.63-66. 79. Приходько П. Поема Т.Г.Шевченка „Сон” („У всякого своя доля”). – К., 1957. 80. Приходько П. Шевченко і український романтизм. – К., 1963. 81. Пріцак О. Шевченко – пророк. – К., 1993. 82. Радуцький В. “Псалми Давидові” Тараса Шевченка очима перекладача // Сучасність. - 1994. - №3. - С.148-157. 83. Раєвський С. Життя і творчість Т.Шевченка-художника. – Харків, 1939. 84. Сверстюк Є. Бог у Шевченковому житті і слові // Сучасність. – 1994. - № 5.– С. 99-106. 85. Сверстюк Є. Шевченко і час. – К., 1996. 86. Семків Р. Шевченків „Сон” („У всякого своя доля”): діалогічність, карнавальність // Слово і час. – 1999. - №7. – С.56-59. 87. Сидоренко О. Повість „Близнецы” в контексті духовних пошуків поета // Слово і час. – 1991. - №12. – С.68-73. 88. Слоньовська О. Царі й колоніальна політика Росії в поезії Т.Шевченка // Дивослово. – 1998. - №3. – С. 40-43. 89. Смаль-Стоцький С. Т.Шевченко: інтерпретації. – Черкаси, 2003. 90. Смілянська В. “Святим огненним словом…”: Тарас Шевченко: Поетика. – К., 1990. 91. Смілянська В. Поема “Марія” // Сучасність. – 1997. - № 3. – С.109-115. 92. Смілянська В. Стиль поезії Шевченка. – К., 1981. 93. Смілянська В., Чамата Н. Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка. – К., 2000. 94. Степовик Д. Тарас Шевченко. Альбом. – К., 1984. 95. Сохацька Є. Тарас Шевченко в оцінках Віссаріона Бєлінського // Сохацька Є. На варті українства: Статті. – Кам”ян.-Под., 2004. – С.100-105. 96. Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1988. 97. Сумцов Н. Сны Т.Г.Шевченка (К психологии художественного творчества) // Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія: У 3-х кн. – Кн.2. – К., 1998. – С.255-261. 98. Тихолоз Б. Апологія еросу в пізній ліриці Т.Шевченка та І.Франка // Сучасність. – 2005. - №3. – С.117-124. 99. Творчий метод і поетика Шевченка. – К., 1980. 100. Федченко П. Шевченко – Куліш і Костомаров у Кирило-Мефодіївському товаристві // Рад. літературознавство. – 1989. - №7. – С.29-36. 101. Франко І. „Наймичка” Т.Шевченка // Франко І. Зібр. тв.: У 50-ти т. – Т.29. – С. 447-469. 102. Франко І. “Тополя” Т.Шевченка // Там само. – Т. 28. – С.73-88. 103. Франко І. Переднє слово до “Перебенді”// Там само.- Т. 27. – С.285-307. 104. Франко І. Про євангельські основи поеми Т.Шевченка „Марія” // Там само. – Т.39. – С.310-312. 105. Франко І. Темне царство // Там само. – Т. 26. – С.131-152. 106. Франко І. Шевченкова “Марія” // Там само. – Т.39. – С.300-309. 107. Хоткевич Г. Про Шевченка: З архівних джерел. – К., 1999. 108. Чамата Н. Ритміка Т.Г.Шевченка. – К., 1974. 109. Шевченківський словник: У 2-х т. – Т.1,2. – К., 1976-1977. 110. Шевченко і світ: Літературно-критичні статті. – К., 1989. 111. Шевченко Т. Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. 112. Шевчук В. “Personae verbum” (Слово іпостасне): Розмисел. – К., 2001. 113. Шевчук В. Притча про блудного сина // Шевчук В. Дорога в тисячу років. – К., 1990. 114. Яременко В. „Людей... і не прокляв!” // Сучасність. – 2005. - №3. – С.108-116.
Поміркуйте над висловлюваннями: Шевченко – епоха в історії українського народу. Найвищі ідеї, найрадикальніші думки його доби зливаються в Шевченковій поезії нероздільно з народним змістом. Він є немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчистішим вогнем європейського поступу, факел, що освітлює цілий новітній розвиток української літератури. І.Франко
Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий представив би так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко в своїх поемах “Відьма”, “Неофіти” і “Марія”. Не посвячення своєї людської індивідуальності для мужчини, але найвище напруження тої для діл милосердя, переможення власних терпінь, забуття власних ураз, де йде о службі високій і піднеслій в ідеї – добра загалу, добра людськості – то ідеал жінки, який полишив нам в спадщині Шевченко. Тож не диво, що найвищій дотеперішній здобуток людськости на полі моральнім, велику ідею любові до ближнього, сю основну ідею Християнства, Шевченко в повній мірі вважав ділом женщини, - Марії, матері Ісусової. І.Франко Він (Т.Шевченко. – І.С.)був автором „містерій”, містиком, пророком, ясновидом, післанцем незримих вищих сил, які – вірив – були тісно пов”язані і з нашою душею, і з земським світом, без діяння яких не збагнути Долі ні людини, ні нації; з якими він через ревеляції пророчі шукав контакту, з якими радився; які дають народам силу Духа, без якого нема сили фізичної, без якого гинуть і пропадають культури, цивілізації, держави і нації. Д.Донцов У гніві він - пророк, у покірливості – як апостол, його ласка переходить у молитву, його лагідність – подвиг любові і прощення; кожне почуття він доводить до пафосу і релігійний у кожному своєму слові, іншим і не може бути великий національний поет, жрець і жертва свого народу, облагороджуваний, піднесений, він втілював у красу і святиню все, що створила його батьківщина. К.Чуковський
Шевченко один з небагатьох поетів, які не вміють писати фальшиво. Г.Грабович. Для Шевченка, в його поезії, було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна-мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна „розбещена”. Україна „лицарів” і Україна „рабів, підніжків”. Цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну він бичував і проклинав заради першої – України матірної, України неминущої. Синів – заради матері. І.Дзюба Фактично, весь „Кобзар” не що інакше, як бесіда зі Всевишнім, спершу лише запитання, як-от у „Причинній”, згодом і відповіді – прямі або в запитаннях, підтекстові. Бесіда ця настільки відверта, що декому навіть здається в певних місцях святотатською чи й богоборчою. Проте пам”ятаймо думку знаного теолога І.Ортинського: „Людина може говорити. Якщо вона дійсно говорить з Богом, то немає нічого, чого б вона не сміла йому сказати”. В.Пахаренко Тарас Шевченко – це символ не лише країни, але й всіх, хто бореться за свою гідність будь-де в світі. Тарас Шевченко був рабом, що возлюбив свободу і виборов її. Вірші Шевченка завжди залишаються щирим виявом українського єства, виявом страждань і відваги його народу. Його поезія створювалась на мотивах, що дорогі не лише Україні, а й усьому людству. Коли Шевченко оспівує родючі українські землі, він славить красу всієї планети. Коли говорить про важку працю і бідність українських селян, він думає про трударів усього світу, коли ж милувався тими, хто дорогий його серцю, ми уявляємо людей, яких любимо. |
|
