Гармонійний, цілісний розвиток особистості, створення сприятливих умов для реалізації кожною дитиною свого природного потенціалу

Основні завдання Програми

Розвинути у дошкільника:

· базові якості (самостійність, працелюбність, людяність, самолюбність, спостережливість, відповідальність, розсудливість, справедливість, самовладання, креативність);

· різні форми активності (фізичну, емоційно-ціннісну, соціально-моральну, пізнавальну, мовленнєву, художню, креативну);

· оптимальні для віку моделі основних видів діяльності (сюжетно-рольової гри, предметно-практичної діяльності, спілкування);

· душевне життя (власне та інших людей).

Програма зорієнтована не на кон’юнктуру сьогодення, не на суб’єктивні інтереси дорослих, а на об’єктивні закономірності психічного розвитку дитини на кожному етапі дошкільного дитинства, на потреби та пріоритети зростаючої особистості.

Отже, головною засадою організації навчально-виховного процесу є врахування того особливого, що притаманне саме сучасному дошкільникові, і типового, характерного для дитини цього віку не залежно від історичного контексту.

Програма актуалізує проблему формування у дитини елементарної форми світосприйняття — реалістичного й оптимістичного, яке визначає можливості організації набутих знань і управління своєю діяльністю.

Провідні наукові ідеї Програми

Нова Базова програма базується на принципово нових концептуальних положеннях та ідеях, враховує результати сучасних психолого-педагогічних наукових досліджень у дошкільній галузі, загальні тенденції щодо розвитку та компетентності дитини дошкільного віку.

Ідея самоцінності дошкільного дитинства, його особливого

Значення у становленні особистості.

У Базовій програмі підкреслено самоцінність та специфічність дошкільного дитинства, його особливу роль у житті людини. Дошкільне дитинство – особливий період людського життя, названий науковцями «періодом первинного фактичного становлення особистості». Саме в перших шість (сім) років виникає дитячий обрис світогляду, складається перша цілісна картина світу, закладається базис особистісної культури, з’являються внутрішні етичні інстанції (зачатки почуття совісті), формується довільна поведінка. Дитина усвідомлює свою статеву належність та пов‘язані з нею стандарти рольової поведінки; з’являється уявлення про себе в часі; вона диференціює права та обов‘язки, починає оперувати більш-менш реалістичною самооцінкою.

Кожен педагог має глибоко усвідомлювати: дитина, в якої лишилися не реалізованими можливості, створені дошкільним дитинством, може згодом досягти високого рівня розвитку в тій чи іншій освітній галузі, проте різнобічним її розвиток уже не буде.

Ідея ампліфікації

Ідея ампліфікації, яку висунув В.О.Запорожець,передбачає оптимальне використання дорослими можливостей кожного вікового етапу для повноцінного особистісного розвитку дошкільника на противагу відомій теоріїакселерації, штучного прискорення процесу дорослішання дитини, небезпечного для її здоров’я. Вона зміщує акценти з проблеми підготовки дитини до майбутнього шкільного життя на проблему забезпечення змістовного сьогодення.

Ідея збалансування фондів «хочу» та «можу».

Слід зазначити, що засвоєння дитиною будь-яких знань (навіть і етичних), освоєння нею різних видів діяльності тощо – не є, власне, розвитком особистості. Головна суть особистісного розвитку – оволодіння дитиною найпростішими формами життєвого самовизначення, актуалізація його потенціальних можливостей, розвиток елементарного світогляду, особистої свідомості, соціальних почуттів, довільної поведінки, тобто сутність особистості становлять не стільки можливості дитини, її знання та навички, скільки потребово-мотиваційна сфера.

У реальній практиці педагог більше дбає про розвиток можливостей вихованця (фонд «можу») і незрівнянно менше, уваги приділяє розвиткові у дитини фонду «хочу». А без належної уваги до потребово-мотиваційної сфери важко виховати особистість. О. Кононко, підкреслює, що розбалансованість цих фондів, ігнорування дорослим потреб дитини гальмує особистісне становлення дитини, її розвиток стає однобічним. Дитину можна багато чого навчити, якщо мобілізувати її особистісний досвід, власну активність. Проте не можна примусити її використати свої знання на практиці, якщо це позбавлено для неї сенсу.

Ідея формування основ дитячого світогляду, уявлень про світ як цілісність

Програма налаштовує педагога на відкриття дитині великого світу в єдності та розмаїтті його чотирьох окремих світів— ПРИРОДИ, КУЛЬТУРИ, ЛЮДЕЙ, ВЛАСНОГО "Я". Вона спрямована на формування у дошкільника цілісної картини світу — наукове уявлення про середовище навколишнє та внутрішнє. Дитина дошкільного віку за своєю природною здатністю сприймає оточуючу дійсність цілісно і лише дорослі руйнують цю цілісність, вводячи дитину у штучно створений дорослими світ галузей, за якими за традицією укладались програми виховання дітей дошкільного віку. Саме тому Базова програма не передбачає розподілу програмового змісту на традиційні «освітні галузі».

5. Ідея дитиноцентризму

Точкою відліку в освітній роботі, центральною фігурою є дитина, а діяльність є контекстом, умовою її розвитку. Тому в Програмі визначена організація життєдіяльності самої дитини, через яку вона має можливості

самореалізуватися (реалізувати той потенціал і можливості, що їй дала природа) та саморозвиватися.

Зміщення акцентів з дорослого на дитину має внести відповідні корективи у традиційну практику організації життя дошкільників. За такою позицією педагог , за висловом О. Кононко, з «транслятора інформації, тотального контролера та експерта, з людини, яка «штампує» особистості, має перетворитися на архітектора способу життя дошкільнят, здатного в процесі співробітництва допомогти йому знайти своє домірне місце в сучасному суперечливому світі, навчити почуватися щасливим, бути в злагоді з довкіллям та у злагоді із самим собою»

6. Ідея збереження дитячої субкультури та відповідних їй видів діяльності

Головні принципи

Принцип індивідуального підходу до розвитку, виховання й навчання дошкільника

Програма орієнтує освітян на обов'язкове врахування в педагогічному процесі індивідуальної історії життя кожної конкретної дитини (біографії, умов життя родини, кількості в ній дітей, освітнього рівня батьків, їхньої етнічної належності) та індивідуальних особливостей

Принцип активності

Принцип, за яким дошкільник визнається активним суб'єктом життєдіяльності зі своїм індивідуальним досвідом та особливим сприйняттям світу. Такий підхід передбачає ставлення педагога до дитини як до особи, яка має право на власний вибір, прийняття самостійного рішення, на свої переваги та особистий час, на задоволення основних потреб, можливість усамітнитися, на відстоювання власної гідності. Впровадження у практику принципу активності додає дошкільникові свободи, актуалізує необхідність співвіднесення педагогом змісту й форми подання нової інформації із життєвим досвідом, суб'єктивною позицією дитини; привертає увагу дорослого до створення сприятливих умов для розвитку креативних здібностей, творчого ставлення дитини до життя.