Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Управління в галузі природокористування

Механізм управління процесом природокористування

План

1. Структура державного управління природокористуванням

2. Управління в галузі природокористування

3. Правовий, економічний механізм регулювання процесу природокористування

4. Міжнародне співробітництво в сфері охорони природи

 

Не звинувачуйте природу, вона зробила свою справу, робіть тепер свою.

Д. Мільтон

Структура державного управління природокористуванням

Охорона природи – комплексна система міжнародних, державних та громадських заходів, спрямованих на раціональне використання, відновлення і охорону природних ресурсів.

Державне управління в сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів. Спеціально уповноваженими державними органами в сфері природокористування та охорони навколишнього середовища є Міністерство екології та природних ресурсів (Мінекоресурсів)

Нині Мінекоресурсів здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти, готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, затверджує ТЕРКСОПи (територіальні комплексні схеми раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища), здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розробки нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.



Мінекоресурсів має право заборонити будівництво, розширення об’єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.

Мінекоресурсів України працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами: Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Державним комітетом земельного господарства та ін.

Рішення Мінекоресурсів, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, підприємствами та організаціями.

При цьому міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію. До складу якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Ця структура має право: обстежувати підприємства, їхні об’єднання, військові та оборонні об’єкти з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів з охорони природного середовища і раціонального використання природних ресурсів, обмежувати і зупиняти будівництво об’єктів промисловості, транспорту, оборони, зв’язку, якщо їх діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного законодавства, подавати позови про відшкодування збитків та ін.

 

Управління в галузі природокористування

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій :

· спостереження;

· екологічної експертизи;

· контролю, прогнозування, програмування;

· інформування населення та іншої виконавчо-розпорядної діяльності.

Контроль за якістю компонентів біосфери здійснюється з допомогою екологічного моніторингу.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища - це система спостережень, збору, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього середовища. Система контролю включає основні види діяльності:

  • систематичні спостереження за станом навколишнього середовища;
  • визначення ступеня антропогенного впливу на нього;
  • з’ясування факторів і джерел такого впливу.

Залежно від призначення здійснюється загальний, оперативний та фоновий моніторинг.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки й прогнозування стану навколишнього середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього середовища – це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами – джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, а також у районах аварії зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий ) моніторинг навколишнього природного середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища , а також за характером, складом, міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Фоновий моніторинг здійснюється в природних та біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

локальному - на території окремих об’єктів, міст, на ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах з населенням до 100 тис. осіб доцільно мати три контрольні станції; від 100 тис. до 300 тис. – не менше п’яти, від 300 тис до 500 тис. – сім, у містах з населенням понад 1 млн. чоловік – 11-24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

регіональному – на територіях економічних і природних регіонів. Такий рівень моніторингу забезпечує отримання даних про забруднення атмосфери, водойм від міських і промислових контрольних станцій;

національному – на території країни в цілому моніторинг означає обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників Землі та від космічних станцій.

Глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері.

Таким чином, моніторинг повинен вирішувати такі завдання:

· спостереження за станом біосфери, визначення змін, обумовлених діяльністю людини, узагальнення результатів спостережень за різноманітними параметрами стану середовища, спостереження за реакцією біоти;

· прогноз і визначення тенденцій у зміні біосфери;

· оцінка змін біосфери шляхом порівняння з деякими критеріями (ГДК), які вказують на межу екологічного навантаження на середовище.

Для збереження фонового рівня якості середовища, порівняно з якими визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища України в межах своїх повноважень здійснюють кілька організацій: Міністерство екології та природних ресурсів, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство сільського господарства і продовольства, Державний комітет з геології та використання надр, Міністерство лісового господарства, Національний комітет авіації України.

В Україні існує декілька незалежних мереж спостереження, які працюють за різними методами, що ускладнює формування об’єктивних уявлень про стан середовища. Мережа моніторингу не охоплює всіх населених пунктів, недостатньо контролюються ґрунти і сільськогосподарська продукція.

Для контролю за забрудненням окремих компонентів біосфери використовуються екологічні стандарти. Екологічні нормативи і стандарти юридично закріплюються в спеціальних нормативно-технічних документах, затверджуються державними органами і мають обов’язковий характер. Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

Стандарти з охорони природи об’єднано під загальним номером 17:17.1 – Охорона природи. Гідросфера; 17.2 – Охорона природи. Атмосфера та ін. Найпоширенішим серед них є гранично допустима концентрація– це та найбільша концентрація речовини в середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш тривалому впливі на організм не шкодить здоров’ю і не викликає віддалених ефектів.

Концентрацію наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок у певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:

 

Сф/ГДК ≤ 1

де, Сф – фонова концентрація,

ГДК – гранично допустима концентрація.

В біосфері мігрує понад 40 тис. шкідливих для людини речовин. Нормативи ГДК, що затверджуються Міністерством охорони здоров’я встановлені для 600 речовин у повітряному середовищі, 200 – у водному та 100 – у ґрунті.

Розрізняють такі гранично допустимі концентрації:

ГДК р.з. – гранично допустима концентрація речовини в повітрі робочої зони, мг/м3;

ГДК м.р. – гранично допустима максимальна разова концентрація речовини в повітрі населених місць, мг/м3;

ГДК с.д. – гранично допустима середньодобова концентрація токсичної речовини в повітрі населених місць, мг/м3. Всі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони порівнюються з максимальними разовими (протягом 30 хв.), а в повітрі населеного пункту – із середньодобовими за 24 год.

Різні токсичні речовини можуть чинити несприятливий вплив на організм. У таких випадках відбувається ефект сумації або синергізму. Його мають фенол і ацетон, озон, оксиди нітрогену, формальдегід та ін. При наявності в середовищі кількох токсичних речовин враховують їх спільну дію, використовуючи формулу:

 

Сф1/ГДК1ф2/ГДК2+...+Сфn/ГДКn ≤ 1.

 

де, Сф1,2…n – фонова концентрація n кількості речовин,

ГДК1,2…n – гранично допустима концентрація n кількості речовин.

 

Для більш повної оцінки якості середовища використовують інший критерій – ГДЕН – гранично допустиме екологічне навантаження: для води – це ГДС г/с (гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водойми); для повітря – ГДВ – гранично допустимий викид, г/с. Ці величини характеризують навантаження, яке створює те чи інше підприємство на навколишнє середовище за одиницю часу.

Встановлюють також гранично допустимі рівні (ГДР) шумового та електромагнітного забруднення.

Найбільш істотним із розроблених стандартів є екологічний паспорт промислового підприємства. Екологічний паспорт – це нормативно-технічний документ, який містить дані про використання підприємством ресурсів і визначення впливу його виробництва на навколишнє середовище.

В екологічному паспорті міститься така інформація:

· про підприємство і регіон його розміщення;

· про технології, що використовуються на підприємстві;

· кількісні та якісні характеристики ресурсів, що використовуються;

· кількісні характеристики продукції, що випускається;

· кількісні і якісні характеристики викидів забруднюючих речовин (нормативи ГДС і ГДВ), а також відходів виробництва.

На основі інформації, що міститься в екологічному паспорті, вирішуються такі екологічні завдання:

  • оцінюється вплив викидів забруднюючих речовин і відходів на природне середовище та здоров’я населення;
  • встановлюються нормативи викидів забруднюючих речовин і складування відходів;
  • плануються і оцінюються природоохоронні заходи на підприємстві;
  • аналізується дотримання підприємством законодавства, стандартів і нормативно-технічної документації з охорони навколишнього середовища;
  • розробляються заходи з підвищення ефективності використання природних і мінеральних ресурсів, енергії і вторинної сировини.

Основними джерелами інформації для складання екологічного паспорта є показники виробництва, розрахункові і фактичні викиди, дозволи на природокористування, паспорти на очисне обладнання, інвентаризація джерел забруднення, дані про діяльність підприємств і фонові показники стану природного середовища в регіоні. Щорічно паспорт коригується і уточнюється.

Останнім часом активно розвиваються екологічний аудит та екологічний менеджмент.

Екологічний аудит – це екологічне обстеження підприємства, постановка „діагнозу” його „здоров’я”, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції. Це інструмент, за допомогою якого оцінюють екологічну ефективність керування підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища.

Чисте виробництво – найсучасніший із трьох використовуваних людиною способів зменшення забруднення природи (перший – розбавляння й розсіювання забруднень, другий – очищення відходів перед викиданням у повітря чи воду). Він передбачає:

  • економію сировини, води та енергії;
  • позбавлення від токсикантів у процесі виробництва;
  • зменшення кількості й токсичності всіх відходів безпосередньо в ході виробничих процесів.

Метод чистого виробництва ґрунтується на філософії „передбачення й профілактики”.

Екологічний менеджмент – це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління (дотримання екологічних норм, стандартів, правил, затверджених для галузі) та економічного стимулювання.

Необхідно зазначити, що найефективнішим з еколого-економічної точки зору природокористування може бути тоді, коли воно підпорядковане чіткій сучасній системі охорони довкілля і керування природокористуванням. У такій системі мають функціонувати різні методи екологічного управління (менеджменту) природокористуванням – інформаційні, адміністративні, ринково-економічні на основі чинних екологічних законів, норм і правил, ефективного екологічного законодавства.

До інформаційних методів управління належать: екологічний моніторинг, екологічне картографування, державні природні кадастри, географічні інформаційні системи, математичне моделювання і прогнозування особливостей природних процесів під впливом людської діяльності з використанням природних ресурсів.

Адміністративні методи управління охоплюють ліцензування природокористування, оцінку впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічний аудит і екологічну сертифікацію.

Ринково-економічні методи передбачають різні економічні механізми управління охороною природи і використанням природних ресурсів, екологічне страхування та ін.

Екологічна експертиза

Екологічна експертиза –вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян.

Мета і завдання екологічної експертизи –запобігання негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки проектів, планів, заходів господарського розвитку вимогам екологічної безпеки суспільства; оцінка ефективності заходів з охорони навколишнього середовища; підготовка висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: гарантування безпечного для життя і здоров’я людей навколишнього середовища; збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів, об’єктивність і законність.

Умови і порядок проведення екологічної експертизи визначаються законом України „Про екологічну експертизу” (1995 р.).

Екологічна експертиза має проводитись на всіх об’єктах, які можуть спричиняти негативний вплив на природне середовище. Експертизі підлягають:

1) правова, нормативна і інструктивна документація;

2) проекти технічних систем, механізмів і приладів;

3) документація на впроваджувані відкриття і винаходи;

4) діючі та ті, що будуються технічні системи, унікальні антропогенні і природні системи;

5) стан здоров’я населення;

6) відомі та нові речовини;

7) природоохоронні заходи, фонди, системи стимулювання, ресурсозбереження.

 

В Україні можуть здійснюватися державна, громадська та інші форми екологічної експертизи. Висновки державної експертизи є обов’язковими для виконання. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час проведення державної екологічної експертизи, а також у рішеннях щодо подальшої реалізації об’єкта екологічної експертизи.

 

3. Правовий, економічний механізм регулювання процесу природокористування

 

Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної і міжнародної ваги. В них наводяться обов’язкові для всіх громадян вимоги, спрямовані на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафувань, адміністративних та кримінальних покарань порушників.

Екологічне право - галузь юриспруденції, покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.

Юридичну базу природоохоронного законодавства становить Конституція України статті 16, 50, 66.

Основним законодавчим актом у галузі охорони природи в нашій державі є Закон України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права і обов’язки громадян, функції рад народних депутатів, повноваження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, екологічної експертизи, економічних механізмів забезпечення охорони природи.

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992 р.), Закон України “Про тваринний світ” (1993 р.), Водний кодекс України (1995 р.), закони України „Про екологічну експертизу” (1995 р.), „Про природно-заповідний фонд України” (1992 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), кодекси України „Про надра” (1994 р.), „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995 р.). З 1990 до 1999 р. Верховною Радою України ухвалено близько 20 природоохоронних законів, зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується створення екологічної прикордонної служби. У вересні 2000 р. був затверджений Закон України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки”.

В Україні сформовано одну з найрозвиненіших у Європі систему екологічного законодавства, визначено основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів, розроблено кілька проектів природоохоронних програм для найнеблагополучніших районів.

Контроль за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні здійснюють різні державні та громадські організації, серед яких Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації. Важлива роль належить правоохоронним органам. Органи прокуратури здійснюють вищий нагляд за виконанням законодавства про охорону навколишнього середовища всіма міністерствами й відомствами, підприємствами, установами і громадянами. Судом розглядаються кримінальні, громадянські та адміністративні справи, пов’язані з порушенням вимог природоохоронного законодавства.

У сфері навколишнього середовища застосовуються такі види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна.

Кримінальна відповідальність застосовується тільки судами за найбільш серйозні порушення природоохоронних правил. Кримінально-правові санкції: позбавлення волі, виправні роботи, конфіскація знарядь, засобів і предметів злочину.

Адміністративна відповідальність передбачає застосування заходів адміністративного стягнення до громадян і посадових осіб. Це – попередження, грошовий штраф, конфіскація рушниць та інших засобів полювання. Стосовно підприємств, установ, організацій подібний тип відповідальності передбачає: припинення роботи підприємств, заборону використання окремих машин і механізмів, які є джерелами забруднення, шуму, вібрацій.

Цивільно-правова відповідальність передбачає арбітражні справи про охорону природи – справи з розв’язання господарських спорів між підприємствами, установами та організаціями. Найчастіше арбітражні суди розглядають справи про відшкодування збитків: рибному та лісовому господарству, землекористувачам.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладанні стягнення дирекцією підприємства, установи чи організації через видання відповідного наказу. За допущені порушення можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, пониження в посаді, звільнення з роботи.

 






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2017 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.