Як проблема типології уроків історії вирішувалася в радянській школі ?

Вперше класифікацією уроків з історії радянські дидактики зайнялися в кінці 30-х років ХХ століття. Відомий ленінградський методист В. Бернадський в роботі «Методи викладання історії в старших класах» (1939 р.) зробив спробу класифікувати уроки історії на основі домінуючого методу навчання. Однак до запропонованого переліку уроків за методом навчання він паралельно ввів і уроки за дидактичною метою. Від цього класифікація втратила цілісність, оскільки в одному ряду опинилися уроки за видовими та типологічними ознаками. Самостійними типами уроку він назвав: шкільну лекцію, урок-розповідь, урок аналізу історичного документа, урок з використанням художньої літератури, урок на основі доповідей учнів, урок читання і аналізу творів основоположників марксизму, кіноукрок, урок, проведений за матеріалами екскурсії, повторювально-узагальнюючі уроки [2]. На використання різних типів уроків історії у цей час звертала увагу й відома методист І. Гіттіс [5]. У роботі «Початкове навчання історії: Нариси з методики викладання історії» (1940 р.) вона виділяла тематично-повторювальні та повторювальні уроки за декількома темами [5, c. 213 - 220].

І все ж проблема типології уроків історії у довоєнні роки не стало предметом окремого дослідження радянських методистів. Лише після війни М. Зінов’єв у роботі “Основные вопросы методики преподавания истории” (1948 р.) та В. Карцов в “Очерках методики обучения истории СССР в VІІІ-Х классах” (1952 р.) вказали на типологію уроків, в основі якої була дидактична мета. М. Зінов’єв виділяв два типи уроку: 1) вивчення нового матеріалу, 2) повторення [7]. В. Карцов розрізняв чотири типи уроку: 1) повідомлення нових знань; 2) повторення та узагальнення вивченого, 3) перевірки знань, 4) змішаний - урок, що включає всі елементи навчання історії [10]. М. Зінов’єв вважав, що уроки вивчення нового матеріалу переважають у загальній палітрі уроків. Зовсім протилежної точки зору дотримувався В. Карцов. Він стверджував, що домінуючим типом уроку є змішаний.

У 50 - 60-ті роки ХХ століття проблемі класифікації уроків історії присвятили свої роботи О. Вагін, П. Лейбенгруб, О. Стражев [3; 12; 24]. В основу класифікації уроків за П. Лейбенгрубом покладені елементи процесу навчання, використання яких на уроці залежало від дидактичної мети [12, с.160]. Він, як і В. Карцов, виділив чотири типи уроків: 1) комбінований (об’єднаний) - урок, що включає всі або кілька елементів процесу навчання, 2) урок вивчення нового навчального матеріалу, 3) повторювально-узагальнюючий урок, 4) урок перевірки й обліку знань [12, с. 160-161]. На думку П. Лйбенгруба «кожний з вказаних типів уроків включає в себе різноманітні уроки». Ці уроки він згрупував за двома критеріями: 1) згідно дидактичної мети – вступний урок, урок формування складного історичного поняття, урок розвитку певних умінь і навичок; 2) згідно провідного методу – урок-розповідь, урок-лекція, урок-бесіда, урок самостійної роботи учнів з підручником, урок самостійної роботи учнів з історичним документом, кіноурок. Невідомо з яких причин і за якою ознакою до цього переліку П. Лейбенгруб включив урок семінарського типу [12, с. 161, 174-176].

Дещо іншою була класифікація уроків, розроблена О. Вагіним, в основу якої покладено декілька критеріїв: вікові пізнавальні можливості учнів, основні закономірності процесу навчання, конкретний зміст навчального матеріалу теми, домінуючий метод проведення уроку [ 3, с. 399-404]. Запропонована класифікація цікава тим, що у ній вперше реалізована ідея диференційованої типології уроків за роками навчання. Автор окремо виділяє типи уроків для 4-5-х класів: 1) урок, що містить всі ланки процесу навчання, 2) урок викладання матеріалу у формі розповіді, 3) урок повторення; для 6-7-х класів: 1) урок, що містить всі ланки процесу навчання, 2) урок повідомлення нового матеріалу (розповідь, кіно. екскурсія), 3) вступний урок, 4) заключний урок, 5) урок розбору, 6) урок вироблення умінь і навичок, 7) повторювально-узагальнюючий урок; для 8-10-х класів: 1) вступний урок до теми, 2) урок повідомлення нового матеріалу, 3) урок розбору, 4) заключний урок за темою, 5) повторювальний урок, 6) узагальнюючий урок, 7) урок опитування, 8) урок вироблення умінь і навичок, 9) урок застосування знань, 10) урок, що містить всі ланки процесу навчання [3, с. 403].

Більше 10 типів уроку було запропоновано ще одним методистом - О. Стражевим: 1) комбінований урок звичайного типу, 2) урок повідомлення у формі розповіді або шкільної лекції, 3) урок-бесіда, 4) повторювально-узагальнюючий урок, 5) повторювально-обліковий урок у формі опитування, 6) обліковий урок шляхом контрольної письмової роботи, 7) урок роботи з джерелом – документально-дослідницький урок, 8) кіно-урок або урок з діапозитивами, 9) урок-екскурсія, 10) урок самостійної роботи учнів, 11) урок з рефератами (повідомленнями) учнів [ 24, c. 188 - 189]. О. Стражев не вказує критеріїв, за допомогою яких укладена запропонована типологія уроків. Він лише зазначає, що «вибір того або іншого типу уроку визначається в залежності від методичних завдань, вікових особливостей учнів і характеру навчального матеріалу» [24, c. 189]. Не важко здогадатися, що у запропонованій класифікації, домінують два критерії – дидактична мета і домінуючий метод навчання.

Відомий український методист П. Козік, що досліджував викладання епізодичного курсу історії СРСР у 60-і роки ХХ століття і підготував посібник “Методика вивчення історії в молодших класах” [11], виділив та охарактеризував такі типи уроків: 1) вступний, 2) повідомлення нових знань, 3) повторювально-узагальнюючий [11, с. 134]. Серед українських вчених, які вивчали історичну пропедевтику, П. Козік одним із перших започаткував розробку типології уроків з пропедевтичного курсу історії.

У 70 - 80- і роки ХХ ст. проблема типології уроків була не менш актуальною, ніж в попередні роки. Її у різний спосіб намагалися розв’язати провідні методисти радянської школи: П. Гора, Н. Дайрі, Ю. Зотов, С. Іванов, І. Казанцев, М. Махнутов, Л. Мельник, В. Онищук, І. Чередов та інші [6; 8; 14; 15; 16; 25]. Саме в ці роки було запропоновано чимало підходів щодо класифікації уроків взагалі та уроків історії зокрема. Відомий український методист Л. Мельник пропонував дотримуватися класифікації уроків, яку у свій час обґрунтував П. Лейбенгруб [16, c. 182-194]. У навчальних посібниках для учителів історії та студентів історичних факультетів, що з’явилися в кінці 70-х та 80-х років ХХ ст. [17; 18] вказувалося, що тип уроку визначається за допомогою дидактичної мети. Такий підхід дозволяв провідним радянським методистам зупинитися лише на чотирьох основних типах уроків історії: 1) комбінованому, 2) вивчення нового матеріалу, 3) повторювально-узагальнюючому, 4) перевірки і обліку знань [18, c. 221]. Серед класифікацій уроків, якими користувалися вчителі історії 80-х років ХХ ст., досить великої популярності набула класифікація В. Онищука [21]. Він так само пропонував за основу класифікації уроків обрати дидактичну мету, і вважав, що така класифікація є найбільш зручною для аналізу та планування уроків [21, c. 55-56]. Замість традиційних чотирьох типів уроків, В. Онищук виділив шість: 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок засвоєння навиків і умінь; 3) урок комплексного застосування знань, навиків і умінь; 4) урок узагальнення і систематизації знань; 5) урок перевірки, оцінювання і корекції знань, навиків і умінь; 6) комбінований урок [21, c. 56].

Із такими здобутками радянські методисти підійшли до класифікації типів уроків в кінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття. При укладанні плану-конспекту учитель, як правило, обирав тип уроку і на основі його структури планував свою діяльність та всього класу. В середині 80-х років ХХ ст. на сторінках педагогічної періодики з’являється ще один термін, який почали використовувати, аналізуючи уроки, - «нестандартний урок». Очевидним було те, що мова йшла не про тип уроку, а про його форму (вид). Проблема класифікації форм уроку не набрала такої актуальності, як проблема класифікації типу уроку. В загальній дидактиці її досліджував М. Махмутов [15], а в історичній – О. Вагін [3]. Кожен із них намагався запропонував більш-менш обґрунтовану класифікацію уроків за їх формою, однак жодна із них так і не прижилася у повсякденній педагогічній практиці.