Шкільний підручник як джерело навчання історії.

Ми не проводили спеціального дослідження, але чомусь переконані в тому, що при опитуванні вітчизняних учителів та школярів отримали б підтвердження тези про те, що шкільний підручник і сьогодні залишається основним джерелом історичних знань. Насправді ж це не так, оскільки авторська інтерпретація не може бути основним джерелом історичних знань. Всі сучасні шкільні підручники історії є не чим іншим, як авторською інтерпретацією історичних фактів, подій, процесів, тому їх варто віднести швидше всього до різновидів історичної інформації. Однак підручник історії може виступати і в ролі історичного джерела. Цю функцію він виконуватиме дещо за інших умов. За яких умов підручник історії варто розглядати як історичне джерело?

У багатьох шкільних бібліотеках зберігається чимало підручників історії попередніх років видання. Як правило застарілі підручники з часом списують і здають в макулатуру. В окремих випадках учителі частину таких підручників беруть з бібліотеки в шкільні кабінети історії. Такі підручники можуть стати гарним історичним джерелом. Де та як можна використати старі підручники на уроках історії? В яких темах та в який спосіб стануть корисними шкільні підручники з історії? Відповіді на ці та ряд інших запитань спробуємо подати на конкретних прикладах, проаналізувавши окремі навчальні ситуації.

Ситуація 1.У багатьох темах навчальних програм шкільних курсів історії “Культурне і духовне життя …” передбачено вивчення питань освіти, шкільництва, науки тощо. Як правило в розпорядженні учителя можуть бути лише підручники історії останніх років, або радянських часів. Радянські підручники з історії можна використовувати як демонстраційні, наочні, ілюстративні матеріали. Наприклад, в темі “Етносоціальні процеси та рівень життя населення в Україні (середина 60 – початок 80-х років)” передбачено вивчення питання “Рівень життя трудящих мас”, а в темі “Культура і духовне життя” (цього ж періоду) – “Народна освіта” (11 клас). В обох темах шкільні підручники радянських часів можуть використовуватися і як наочність, і як джерело дослідження. Учням можна запропонувати звернути увагу на ціну таких підручників. Як правило ціни на підручники в радянські часи були не великими. Відповідно це спонукає до інших запитань: Чим можна пояснити низькі ціни на підручники в СРСР? Чи могли батьки купити повний комплект підручників на початку нового навчального року, якщо в сім’ї потрібно відправити до школи 2 – 3 учнів? Предметом учнівського дослідження можуть стати: зовнішнє оформлення підручників, зміст навчального матеріалу, окремі рубрики, заголовки, ілюстрації тощо. Наприклад. Як ви вважаєте, чому підручники з історії для основної та старшої школи в 50 – 60-х роки ХХ ст. були чорно-білими? Чому в підручнику з історії СРСР 1964 року видання матеріалу про М. Хрущова значно більше, ніж в подібних підручниках, які видавалися з 1965 року? Про що це свідчить?

Ситуація 2. Матеріали старих підручників з історії можуть використовуватися як додаткові інформаційні та ілюстративні джерела. Наприклад, вивчаючи суспільно-політичний рух початку ХІХ ст. в Росії, учням доречно запропонувати для аналізу документи, яких немає в сучасних підручниках. Так в підручнику “Історія СРСР” І. А. Федосова (1966 р.) є документи – «Маніфест до російського народу (Програма декабристів, вироблена напередодні повстання)», «Розповідь декабриста М. О. Бестужева про повстання 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі» [26, с. 35 - 37]. Ці документи можуть стати предметом учнівського дослідження, ілюстрацією до розповіді учителя, завданням для самостійної роботи тощо. В підручнику “Новітня історія. 11 клас” за редакцією В. К. Фураєва (1989 р.) подано таблицю «Політична карта світу в 1919 р. і на середину 1987 р.» [20, с. 269 - 270]. Цифрові матеріали цієї таблиці можуть використовуватися для аналізу, порівняння з іншою таблицею, виконання творчого завдання тощо. Подібних прикладів можна навести безліч.

В підручниках попередніх років видання з історії для 5 – 7 класів можна використати в навчальних цілях ілюстративні матеріалами, схеми, таблиці, що полегшують сприйняття окремих історичних явищ, подій, процесів тощо. Так у підручнику “Історія стародавнього світу” Ф. П. Коровкіна (1988 р.) є схема-малюнок, що допомагає зрозуміти, як в стародавній Греції ставали рабами і де використовувалася праця рабів [14, с. 129]. В іншому підручнику - “Історія середнього світу” К. В. Агібалової та Г. М. Донського (1971 р.) серед завдань і запитань до розділів ХІІІ і ХVІ є порівняльна таблиця «Мануфактура і майстерня робітника», яку повинні заповнити учні [1, c. 211]. Вищезгадану таблицю учитель може використати на уроці узагальнення та систематизації знань, як одне із домашніх завдань або для тематичної атестації, самостійної роботи тощо.

Ситуація 3. В багатьох старих підручниках зустрічаються систематизовані хронологічні таблиці, словники, тлумачення історичної термінології. Вони також можуть використовуватися в навчальному процесі. На них варто робити посилання і рекомендувати їх в роботі учням. Наприклад, в підручнику “Новітня історія. 11 клас” за редакцією В. К. Фураєва (1989 р.) є словник суспільно-політичних та економічних понять, тлумачення більшості змісту яких не втратило своєї актуальності і сьогодні [20, с. 275 - 279]. В підручнику “Історія середнього світу” К. В. Агібалової та Г. М. Донського (1971 р.) запропонований перелік посилань на історичні терміни з вказівкою на параграф, де вони зустрічаються вперше [1, c. 258 - 259]. Такий перелік прискорить пошук необхідної термінології і для сучасного семикласника, оскільки понятійний апарат програми з історії середніх віків за останні 30 років змінився не суттєво.

Ситуація 4. Загальновідомо, що сучасні програми з історії і створені за ними підручники, окремі теми висвітлюють досить стисло, фрагментарно. Учні суспільно-гуманітарних класів, де на вивчення історії виділяється значно більше годин, потребують додаткової інформації з тих чи інших тем. Частково вирішити цю проблему зможуть старі підручники. Так фактологічний матеріал досить детально викладений в підручниках з історії СРСР. Щоправда ці описи часто супроводжуються старими ідеологічними тлумаченнями. Однак описаний хід подій дозволить учням скласти значно ширшу картину і збагатить їх додатковою історичною інформацією. В останньому підручнику “Історія СРСР” для 11 класу (1991 р.) детально описані події з 1941 р. – до кінця 80-х років ХХ ст. [11]. Трактування та оцінка фактичного матеріалу в підручнику подано в світлі тих змін, які відбулися в радянській історичній науці в другій половині 80-х років ХХ століття. Окремі теми вищезгаданого підручника можна рекомендувати учням для опрацювання як додаткові інформаційні джерела. Більше того, в таблиці сучасного оцінювання навчальних досягнень учнів з історії є критерій: «Учень … характеризує історичні явища і процеси, використовуючи різні джерела інформації» [22, с. 7]. Отже, радянський підручник в подібній ситуації може виступати в ролі додаткового інформаційного джерела.

Ситуація 5. Останнім часом учителі історії акцентують увагу учнів на тому, що об’єктивним в історичному змісті залишається факт. Оцінка факту, а відповідно – події, явища, процесу завжди буде суб’єктивною. Одна й та ж подія може в різний спосіб оцінюватися, коментуватися. В демократичному суспільстві кожен має право обґрунтовувати власну точку зору на ті, чи інші історичні події, явища, процеси. Вчити цьому потрібно і на уроках історії. І тут знову можуть допомогти старі підручники з історії.

В сучасному шкільному підручнику Р. Ляха та Н. Темірової “Історія України” учні зустрінуть положення про те, що походження Русі та її назви – одне з дискусійних питань історичної науки. І це дійсно так. Для підтвердження цієї тези можна запропонувати школярам фрагменти (цитати) із шкільних підручників різних років, щоб продемонструвати як вчені намагалися тлумачити походження Русі та її назви. Наприклад.

Фрагмент 5-А.“Слов’янські племена в VІ ст. н. е. об’єднувалися в союзи. На чолі їх стояли князі найсильніших племен. Біля князів створювалась і зміцнювалась місцева знать. Центром одного з племінних союзів стало плем’я Рось, яке проживало за давніх-давен на річці Рось (притока Дніпра, нижче Києва). Пізніше назва цього племені поширилась на всіх східних слов’ян, яких почали називати русами, а територію, на якій вони жили, - Руською землею, або Руссю” [9, с. 25 - 26].

Джерело: Історія СРСР: Підруч. для 8 кл. серед. шк. – К. : Рад. шк., 1968. – 270 с.

Фрагмент 5-Б. “Найдавніші відомості про Русь. У ІХ ст. н. е. в східних слов’ян утворюється феодальна держава Русь – спільна історична колиска трьох братніх народів: росіян, українців і білорусів. За назвою столиці цю державу східних слов’ян називають Київською Руссю. Від Київської Русі йде безперервна тисячолітня лінія історичного розвитку до Московської Русі ХV – ХVІІ ст., до Російської імперії ХVІІІ - початку ХХ ст. і через Велику Жовтневу соціалістичну революцію – до нашого Союзу Радянських Соціалістичних Республік, у якому найбільша його частина – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, а також Білорусія зберегли найдавніше ймення Русі.” [10, c. 35 - 36].

Джерело: Історія СРСР: Підруч. для 8 кл. серед. шк.. /Б. О. Рибаков, А. М. Сахаров, О. О. Преображенський, Б. І. Краснобаєв; За ред.. Б. О. Рибакова. – К. : Рад. шк., 1990. – 304 с.

Фрагмент 5-В. “Русь і Руська Земля. Заснування Києва. (…) Так, на середньому Подніпров’ї сформувалося державне об’єднання слов’янських племен полян-русів, сіверян і уличів під загальною назвою «Русь», або «Руська земля». Ця етнічна назва поширилась і на інші державні союзи східнослов’янських племен. Про місцеве походження слова «Русь» свідчать, зокрема, назви річок на Подніпров’ї: Рось, Росава, Роставиця, Русава. Руська земля займає головне місце в найдавнішому історичному творі – літопису «Повість временних літ». Вона оспівана в поемі «Слово о полку Ігоровім» як могутня держава середньовічної Європи. (…)

Головний державний, політичний і культурний осередок Київської Русі сформувався на території сучасної України, а слов’янські племена, що населяли їх обшири, утворювали політичні союзи й формували українську народність, виступили у той час державотворчою силою. Природний осередок української народності – Київ – став об’єднавчим центром і для інших племен Руської землі. Це дало підставу багатьом ученим вважати Київську Русь, де провідне становище займала українська народність, Українською державою” [24, c.43 - 47].

Джерело: Сергієнко Г. Я., Смолій В. А. Історія України /з найдавніших часів до кінця ХVIII ст./: Навч. посіб. для 7 – 8 кл. серед. шк. – К. : Освіта, 1993. – 254 с.

Фрагмент 5-Г. “Розселення східнослов’янських племен – предків українців.У ІХ ст. у результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов’янських племен склалась одна з найбільших держав середньовічної Європи – Київська Русь. Вона охоплювала територію від Чорного до Білого моря, від Карпатських гір до Волги. Київська держава є колискою української народності, яка стала прямим нащадком її культури. На міжнародній арені Київська Русь посіла одне з провідних місць.(…)

В умовах боротьби з кочовиками в Середньому Подніпров’ї склалося велике об’єднання союзів племен під назвою «Русь». Походження Русі та її назви – одне з дискусійних питань історичної науки. Досить поширеною є точка зору, за якою Русь VI – VII ст. ототожнюється з об’єднанням кількох союзів племен – полян, сіверян та уличів. Це об’єднання займало територію між Десною на півночі, Сеймом і Сулою на сході, Россю й Тясмином на півдні, Горинню на заході. Тут є багато річок з одно корінними назвами – Рось, Росава, Роставиця, - що, можливо, покладено в основу назви «Русь» .” [16, c. 97 – 98].

Джерело: Лях Р. Д., Темірова Н. Р. Історія України. З найдавніших часів до ХV ст.: Підруч. для 7-го кл. серед. шк. – К. : Ґенеза, 2000. – 320 с.

Згідно запропонованих фрагментів можна провести учнівське дослідження, або виконати практично-лабораторну роботу. Завдання для дослідження: 1. Яке із запропонованих джерел не дає тлумачення походження назви «Русь»? 2. Чим тлумачення назви «Русь» в джерелі 5-А відрізняється від тлумачення в джерелах 5-В і 5-Г? 3. Порівняйте фрагменти 5-Б та 5-В. Чим вони відрізняються? На що звертають увагу автори цих фрагментів? 4. Чому автори сучасних підручників з історії не згадують про плем’я Рось, на яке звертають увагу в джерелі 5-А? 5. Використовуючи джерела доведіть або спростуйте таке твердження: «З часом тлумачення походження тієї або іншої назви може змінитися. Останні наукові дослідження спроможні заперечити ті результати, які ще були істинними 20 – 30 років тому».

Ситуація 6.Окрім різного тлумачення історичних термінів, понять, подій учні досить часто зустрічаються і з різною оцінкою подій, процесів, явищ, діяльності осіб тощо. Продемонструвати плюралізм оцінок можна також за допомогою фрагментів старих та діючих підручників. Наприклад, загальновідомо, що український гетьман І. Мазепа в історичній літературі отримав різні оцінки як своєї діяльності, так і факту його переходу на бік шведського короля Карла ХІІ. В радянських підручниках не інакше як зрадником І. Мазепу не називали. На справжні причин цієї «зради», як правило, не вказували. Радянські автори здебільшого обґрунтовували зраду І. Мазепи його нелюбов’ю до українського і російського народів, прихильністю до шляхетської Польщі. В жодному із радянських підручників не зустрінемо ні умов українсько-шведської угоди, ні наслідків Північної війни в Україні, ні проявів реакції Петра І на «зраду» І. Мазепи. Натомість сучасні українські підручники акцентують увагу школярів на історичних фактах, які сприяють формуванню іншої оцінки.

Фрагмент 6-А. “Восени 1708 року головні шведські сили рушили на Україну. Сюди запрошував шведів тодішній гетьман-зрадник Мазепа. Він ненавидів російський і український народи, був прихильником шляхетської Польщі.

Ще з перших років свого гетьманства він повів таємні переговори з польськими магнатами, обіцяючи їм відновити їх владу на Лівобережній Україні і Запоріжжі. (…)

У жовтні 1708 р., як тільки шведи з’явилися на Україні, Мазепа відкрито перейшов на їх бік. За ним пішла невелика група козаків – усього півтори-дві тисячі, переважно з його найманої охорони. А все інше козацьке військо – понад 50 тисяч – не зрадило батьківщини і хоробро билося проти шведів.

Під впливом мазепенців на боці шведів виступила також невелика частина запорізьких козаків, невдоволених утисками царського уряду. Щоб не дати можливості ворогові використати укріплення Січі, Петро І у квітні 1709 р. наказав зруйнувати їх, а запорожців висилити” [7, с. 72 - 73].

Джерело: Дядиченко В., Лось Ф. Історія Української РСР: Підруч. для 7 – 8 кл. – К. : Рад. шк., 1972. – 151 с.

Фрагмент 6-Б. “В цей час стало відомо, що український гетьман Іван Мазепа, який давно вів таємні переговори з ворогом, відкрито перейшов на бік Карла ХІІ. Він зрадив свій народ і Росію. Шведам Мазепа обіцяв 50-тисячне козацьке військо, великі запаси продовольства, тепле житло на зиму. Карл ХІІ повернувся на Україну, але там на нього чекало розчарування. До шведів приєдналася лише жменька прибічників Мазепи. Український народ з презирством відмовився від зрадників і залишився вірним Росії” [10, c. 198].

Джерело: Історія СРСР: Підруч. для 8 кл. серед. шк. /Б. О. Рибаков, А. М. Сахаров, О. О. Преображенський, Б. І. Краснобаєв; За ред. Б. О. Рибакова. – К. : Рад. шк., 1990. – 304 с.

Фрагмент 6-В. “У 1706 р. між Швецією та Росією було укладено таємний договір, згідно з яким після війни Україна ставала вільною державою, а король – гарантом її державності. Шведський король не мав права користуватися ні титулом, ні гербом української держави. Відсутність спільних кордонів зі Швецією давала надію гетьманові, що протекторат Швеції буде суто умовним (…).

24 жовтня 1708 р. І. Мазепа з генеральною старшиною, полковниками й чотирма тисячами козаків виїхав з Батурина до ставки Карла ХІІ, що розташувалися поблизу містечка Макошин на Чернігівщині. Таким чином гетьман відкрито перейшов на бік шведів. Народні маси не чекали такого повороту подій. Не здогадуючись про політичні наміри І. Мазепи, люди не могли уявити себе союзниками шведів після вчорашніх закликів до боротьби «з неприятелем». Тим більше, що козаки, міщани й селяни активно допомагали російській армії в боротьбі проти шведів по всій території України. Тому жоден із маніфестів І. Мазепи до народу не мав успіху.

На звістку про зраду І. Мазепи Петро І, котрий на ой час перебував у Новгороді-Сіверському, зреагував миттєво. Він наказав надрукувати в друкарні Києво-Печерської лаври 600 примірників «Маніфесту до малоросійського народу», негайно розіслати його в українські міста й села і прочитати в усіх церквах. У маніфесті цар назвав гетьмана Мазепу «зрадником українського народу», котрий ніби хотів віддати Україну Польщі, а православні церкви – греко-католикам. У цьому документі цар проголошував себе захисником українського народу й скасував деякі податки.

Петро І наказав О. Меншикову знищити гетьманську столицю Батурин, де перебувала 23-тисячна військова залога під командуванням полковника Д. Чечеля (…).

Наприкінці травня 1709 р. за наказом царя російські війська полковника П. Яковлєва та козацькі війська полковника Г. Галагана, котрий залишив І. Мазепу, пішли штурмом на Січ. Дорогою вони спалили містечко Келеберду, взяли козацьку митницю Переволочну, а потім підійшли до Січі. (…) Чортомлицька Січ була повністю зруйнована” [28, c. 249 - 254].

Джерело: Швидько Г. К. Історія України. ХVI – XVIII ст.: Підруч. для 8 кл. серд. шк. – К. : Ґенеза, 1997. – 384 с.

Фрагмент 6-Г. “Досвідчений політик, Іван Мазепа добре знав наміри царя перетворити Україну на частину Російської держави, тому наполегливо шукав шляхів розриву спілки з царем. Для здійснення своїх намірів гетьман вирішив використати події Північної війни – головної події тогочасної Європи.(…)

29 – 30 жовтня 1708 р. між українцями та Карлом ХІІ було укладено договір. (…) Договір передбачав таке: Україна має бути незалежною та вільною; всі загарбані Московією землі, що колись належали «руському» народові, мають бути повернені Українському князівству; шведський король зобов’язаний захищати країну від всіх ворогів і допомагати, коли про це попросить гетьман і «стани»; Мазепа має бути довічним князем України; шведський король не має права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил князівства (…).

У відповідь на дії Мазепи Петро І звернувся до українців. У численних відозвах він звинуватив Мазепу у «зраді», у намірі віддати Україну Польщі, а православні церкви й монастирі – уніатам. Цар також наказував старшині й полковникам терміново зібратись у Глухові для обрання нового гетьмана. Водночас Петро І наказав Меншикову зруйнувати гетьманську резиденцію - Батурин” [4, c. 192 - 195].

Джерело: Власов В. Історія України: Підруч. для 8-го кл. загальноосвіт. навч. закл. / За ред. Ю. А. Мицика. – К. : Ґенеза, 2002. – 256 с.

Запитання і завдання. 1. На скільки повно і аргументовано автори фрагментів 6-А та 6-Б розкривають причини зради І. Мазепи? 2. Як ви вважаєте, чи достатньо фактів у фрагментах 6-А та 6-Б, щоб назвати І. Мазепу зрадником українського народу? 3. Чим зміст фрагментів 6-В та 6-Г відрізняється від змісту фрагментів 6-А та 6-Б? 4. Яку нову інформацію ви отримали з фрагментів 6-В та 6-Г? 5. Чому від школярів 70-х і кінця 80-х років ХХ ст. в СРСР приховували інформацію, яка з’явилася в підручниках з історії після проголошення незалежності України?

Ситуація 7.Досить часто в практиці навчання історії учителі користуються прийомом порівняння. Цей прийом дозволяє продемонструвати не лише кількісні та якісні зміни в історичному явищі, події, процесі, але більш краще зрозуміти школярам окремі історичні факти. Сучасні десятикласники вивчають тему «Українська революція», в якій вони знайомляться з діяльністю Української Центральної Ради. В вищезгаданій темі учням можна запропонувати розглянути фрагменти 7-А та 7-Б і звернути увагу на те, як це питання висвітлювалося в радянських підручниках 20 і 40 років тому. Якщо дозволяє час, варто провести обговорення цих фрагментів, порівнявши їх з фрагментами підручників 1991 та 2006 років (Фрагмент 7-В, 7-Г). Тут можна розглянути питання повноти забезпечення історичною інформацією школярів 60 – 80-х років, оцінки діяльності лідерів національного руху радянськими істориками тощо. Ці фрагменти можуть використовуватися і в 11 класі в темах «Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні (середина 60 – початок 80-х років)», або «Культура і духовне життя в Україні (середина 60 – початок 80-х років)». Фрагменти 7-А та 7-Б стануть яскравим зразком ідеологічного нав’язування орієнтирів, оцінок комуністичною партією та її інституціями. Цитатою радянського підручника 1968 року можна почати урок з теми «Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні (середина 60 – початок 80-х років)». Запропонуйте учням ознайомитися з цитатою. Зверніть увагу на рік видання підручника. Поставте перед школярами проблему: Чому саме таке висвітлення революційних подій 1917 року в Україні мало місце в 60-х роках? Хто визначав обсяги фактичного матеріалу в шкільних підручниках, диктував оцінки історичних подій, формував основи світогляду українських громадян? Сформульовані запитання сприятимуть обговорення проблеми, її аналізу, залучення додаткової інформації тощо. Вищезгадані фрагменти можуть використовуватися і при вивченні іншої теми – «Культурні процеси в незалежній Україні». Порівнявши фрагменти 7-А та 7-Б з фрагментами 7-В та 7-Г покажіть ті зміни, які відбулися в змісті шкільної історичної освіти і розкрийте суть процесу реформування освітньої сфери.

Фрагмент 7-А. “Разом з тим українська буржуазія і поміщики добивались неподільного права на експлуатацію трудящих України. Досягти цього можна було, тільки взявши владу в свої руки. З цією метою вони вирішили скористатися особливістю політичної обстановки – розгортанням національно-визвольного руху. Трудящі маси вимагали не тільки припинення імперіалістичної війни, встановлення восьмигодинного робочого дня, передачі заводів і фабрик робітникам, землі – селянам, а й ліквідації національного гніту. Щоб прибрати владу до своїх рук, українська буржуазія в березні 1917 р. створила в Києві контрреволюційну Центральну раду.

Очолили її буржуазні націоналісти, вороги українських трудящих мас – Грушевський, Вінниченко, Петлюра.

Видаючи себе за народний орган, Центральна рада почала створювати губернські і повітові ради, національні полки. Спекулюючи на любові народу до козаків і гайдамаків минулих часів, вона взялася за організацію озброєних загонів переважно з синків поміщиків, сільської і міської буржуазії, називаючи їх «гайдамаками», «вільними козаками». Це було розраховано на обман народу і залучення його до цих загонів” [15, с. 56].

Джерело: Лось Ф., Спицький В. Історія Української РСР: Посіб. для 9 – 10 кл. – К. : Рад. шк., 1968. – 192 с.

Фрагмент 7-Б. “Тимчасовий уряд підтримувала не тільки російська, а й українська буржуазія, прагнучи водночас використати національний рух для завоювання політичної влади і закріплення за собою неподільного права на експлуатацію трудящих України. Саме з цією метою в березні 1917 р. в Києві був створений буржуазно-націоналістичний орган влади – Центральна рада”[23, с. 40].

Джерело:Сарбей В. Г., Спицький В. Є. Історія Української РСР: Пробний підруч. для 9 – 10 кл. – К. : Рад. шк., 1987. – 175 с.

Фрагмент 7-В. “Лютнева демократична революція активізувала боротьбу мас трудящих не лише за їх політичне і соціальне, а й за національне визволення. Повалення самодержавства вони сприйняли як повну ліквідацію царської «тюрми народів» - Російської імперії. У масах постала ідея створення широкої автономії України в складі Російської Федеративної республіки. Домагатися від Тимчасового уряду згоди на втілення у життя цієї ідеї взялася Українська Центральна Рада – громадське об’єднання, створене 3 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду українських політичних. Наукових, освітніх. Кооперативних, студентських та інших організацій. Головою ради було обрано відомого історика М. С. Грушевського – лідера Товариства українських поступовців, соціальна програма якого не відрізнялась від тієї, що була на озброєнні у російських кадетів. Стотисячна національна маніфестація на вулицях Києва 19 березня завершилася прийняттям ухвали про доручення Центральній Раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом” ”[12, с. 62].

Джерело: Коваль М. та ін. Історія України: Проб. навч. посіб. для 10 – 11 кл. – К. : Рад. шк., 1991. – 336 с.

Фрагмент 7-Г. “3 березня 1917 р. самостійники оголосили про організацію Української Центральної Ради, що мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. З часом Рада повинна була скликати український парламент ф сформувати перед ним уряд.

Паралельно із самостійниками власний національний центр започаткувало Товариство українських поступовців (ТУП). Політичним ідеалом Товариства українських поступовців була автономна Україна в складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави. На співпрацю з поступовцями погодилися й українські соціалісти.

Так утворилося два керівних осередки українського руху: радикальний ф поміркований. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій 4 березня погодилися на створення об’єднаного органу, що дістав назву Українська Центральна Рада” [25, с. 48].

Джерело: Турченко Ф. Новітня історія України. Частина перша. 1914 – 1939: Підруч. для 10 кл. серед. загальноосвіт. шк. – К. : Генеза, 2006. – 352 с.

Педагогічних ситуацій, де варто використати фрагменти або ж повністю старі підручники з історії, може бути багато. Вище ми навели найбільш яскраві прийоми роботи з підручником як історичним джерелом, які сучасні учителі можуть застосувати в роботі. Навіть якщо у вас зберігся один підручник і немає можливості використати цитати різних років видання, то і в цьому випадку залишається місце застосування старого підручника як історичного джерела, створення проблемної ситуації, аналізу, порівняння тощо. Наприклад, в підручнику “Історія СРСР” (1964 р.) подається така інформація: «В кінці 1962 року перед людством виникла загроза світової термоядерної війни. Американські імперіалісти мали намір вчинити збройну інтервенцію проти Куби. Це неминуче стало б початком катастрофи. Радянський Союз, вірний своєму інтернаціональному обов’язкові, надав кубинському народові надійні засоби для оборони. Рішуча політика Радянського Союзу відвернула імперіалістичну агресію проти Куби, врятувала світ» [2, c. 406]. Ця цитата може стати основою для проведення історичного дослідження школярами на уроці з всесвітньої історії в 11 класі в темі “Виникнення та розгортання «холодної війни» (друга половина 40 – 60-ті роки)”. Зачитайте учням цитату. Поділіть клас на 5 груп. Запропонуйте кожній групі виконати одне із завдань, попередньо забезпечивши її інформаційними джерелами. Завдання 1. Про яку загрозу термоядерної війни в кінці 1962 року йде мова в цитаті? В чому її суть? Хто став основними учасниками вищезгаданої події?Завдання 2. Чи насправді «американські імперіалісти» мали намір вчинити збройний напад на Кубу в кінці 1962 року? Що стало причинами блокади американцями Куби з повітря і моря? Завдання 3. Які засоби були надані СРСР для оборони Куби? Чому саме ці засоби викликали блокаду Куби з боку США?Завдання 4. Як вдалося розв’язати конфлікт в кінці 1962 року в районі Карибського моря? Завдяки чиїм зусиллям відвернули термоядерну війну? Завдання 5 (для групи експертів).Наскільки інформація в підручнику 1964 р. є достовірною? Чого не вистачає в цій інформації та чим варто було б її доповнити?

Шкільний підручник з історії був, є і ще довго залишатиметься засобом навчання школярів. Однак за певних педагогічних умов, або ситуацій, які моделюватиме учитель на уроці, підручник може стати й історичним джерелом. Отже, даючи відповідь на запитання, чи варто здавати в макулатуру старі підручники з шкільних курсів історії, ви одночасно постаєте перед вирішенням проблеми, відповідь на яку маєте дати самостійно.

Запитання і завдання для самоконтролю.