Необхідність пріоритетного становища соціології як генералізуючої науки сучасності

Однак, крім соціології, існують інші науки про суспільство й людину в ньому. Чим же соціологія відрізняється від них, чому саме вона нині має пріоритетне становище серед соціогуманітарних дисциплін, як вонавписується у загальну систему наукових знань?

Відомий американський учений П.Сорокінвважає, що основною рисою соціології, яка відрізняє її від інших суспільних наук, є та, що вона становить собою генералізуючу науку. Історія, на відміну від соціології, —індивідуалізуюча наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних і неповторних явищ: християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як певного президента, США як певної держави і нації тощо[2;31].

Соціологія ж досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав,

всіх націй, всіх війн та революцій, виникнення інституту президентства тощо. Однак існують інші генералізуючі соціальні науки, такі як економіка, політологія, право; чим же соціологія відрізняється від них? Кожна з цих наук має справу лише з однією сферою соціокультурного простору: економіка — з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру; політологія — з політичними відносинами, аналізуючи державу та інші політичні інститути; правові науки — з правовими відносинами, з’ясовуючи систему встановлених державою загальнообов’язкових правил і норм поведінки. Відповідно до цього центральною діючою особою в економічних науках є людина як передусім економічна істота, в політичних науках — людина як політична істота, в юридичних науках — людина як істота, котра діє у правовому чи протиправному просторі тощо. Соціологія ж досліджує всі соціальні процеси, незалежно від того, якими вони є: економічними, політичними, правовими, творчими, релігійними, філософськими, етичними і т.ін. Вона докорінно відрізняється від інших генералізуючих суспільних наук, бо аналізує суспільство в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір. Навіть більше, соціологія вивчає і взаємозв’язок між явищами, які стосуються предмета дослідження різних суспільних наук.

Так, це може бути з’ясування зв’язку між виробничими циклами(предмет економіки) і циклами розвитку злочинності (предмет правових наук), чого кожна з них окремо не робить. Соціологів же може цікавити, чи впливають економічні кризи на зростання правопорушень, а економічне процвітання — на їхнє зменшення.

Далі, соціологія розглядає людину не з одного якогось боку чи властивості; економічні науки, наприклад, досліджують людину економічну, тобто людину, зайняту в процесі виробництва; політичні науки цікавляться насамперед людиною політичною, яка бере участь у політичних процесах і акціях; релігієзнавство вивчає людину релігійну в її стосунках із Богом. Соціологія ж розглядає людину соціальну як істоту нероздільну, котра є одночасно істотою і економічною, і політичною, і релігійною, і етичною, і художньою, і раціональною, і почасти ірраціональною, взаємодіючу в усіх цих аспектах, іпостасях та різноманітностях.

Для прикладу можна взяти одну з найболючіших проблем людства —проблему самогубства (суїциду). Французький соціолог Е.Дюркгайм, аналізуючи цю проблему, каже, що її вивчають різні соціальні науки. Історія подає відомості про конкретних історичних осіб, які добровільно пішли з життя (Сократ випив чашу з отрутою, Сенека перерізав собі вени у ванні з теплою водою). Біологія, медицина і психіатрія шукають причини самогубств у поганому здоров’ї чи розладах психічних станів, географія — у кліматичних умовах, економіка — в економічних факторах, таких, як злиденність, депресії чи банкрутства. Тобто всі ці науки намагаються пояснити явище самогубства за допомогою окремих, не пов’язаних між собою чинників. Усі вони не приділяють уваги певному суспільству і культурі в цілому, ігнорують соціальну організацію і культурні феномени[2;32].

На думку ж Е.Дюркгайма, вирішення проблеми самогубства лежить на шляху цілісного розгляду суспільства та його культури. У суспільстві, де всі соціальні відносини тісно взаємопов’язані, де існує високий ступінь «соціального зчеплення» людей, де ці люди відчувають себе життєво важливими частинами суспільства, потрібними, не забутими, не самотніми; де цінності культури поділяються всіма громадянами, будучи сталими і незаперечними, — у такому суспільстві зазвичай досить невисокий відсоток самогубств. І навпаки, суспільство з низьким ступенем «зчепленості», члени якого слабко пов’язані один з одним і зі спільнотами, відчувають себе незахищеними, непотрібними і забутими; суспільство, де культурні цінності й норми є відносними, часто змінюваними, не визнаються всіма його членами, — таке суспільство є могутнім генератором і спонукальним чинником скоєння самогубств, незалежно від кліматичних чи економічних умов і стану психічного та фізичного здоров’я людей. Такий «хворобливий» стан суспільства

Отже, на відміну від інших суспільних чи соціогуманітарних наук, соціологія є генералізуючою наукою, яка досліджує суспільство вцілому і людину як істоту соціальну. Соціологія активно співпрацює з іншими сферами наукових знань про соціум та людину, спираючись на досягнення статистики, демографії, психології, економічних, політичних, правових наук і дисциплін. Нині соціологія дедалі успішніше кооперує свою діяльність також з природничими і технічними науками, утворюючи спеціальні відгалуження знань на стику наук. Відбувається своєрідна «соціологізація» наук, з’являються такі незнані досі напрями, як біосоціологія, соціологія населення, соціологія епідемій, соціологія інфаркту, соціологія злочинності, соціологія менеджменту, соціологія підприємницької діяльності тощо.

ВИСНОВКИ

Необхідність вивчення соціології визначається передусім зростанням ролі й значущості цієї науки в сучасних умовах. Це зумовлено низкоюобставин, серед яких соціологи називають як найважливіші такі:по-перше, наша країна переживає період глибоких і всеосяжних змін і трансформацій усіх сторін життя суспільства. Важливі й швидкі зміни відбуваються нині в багатьох інших країнах та у світовому масштабі. У цих умовах особливо актуальним є ретельне вивчення і використання тенденцій і закономірностей розвитку й функціонування суспільства як цілісного організму, механізму їхніх дії та взаємодії, що пов’язано насамперед з соціологією. Сьогодні не підлягає сумніву, що коли б реформи, які в нас здійснюються, були науково (в тому числі соціологічно) обґрунтовані, а їхні наслідки й поступ серйозно сплановані та спрогнозовані, то результати б могли бути зовсім іншими, менш болючими і більш плідним; по-друге, сучасний етап розвитку нашого та інших суспільств неспростовно засвідчує зростання ролі й значення соціальних чинників і соціальної сфери життя суспільства. Не випадково за останні роки так часто йшлося про «сильну соціальну політику», «соціально орієнтовану економіку», «соціальний захист населення», «соціальні наслідки реформ» тощо. Життя переконливо довело, що ігнорування чи недооцінка ролі й значення соціальних чинників і соціальних наслідків проведення реформ ставить під загрозу їх успішне здійснення і в суспільстві в цілому,і в його окремих сферах; по-третє, одним із головних і складних завдань прогресивного розвитку нашої і багатьох інших країн на сучасному етапі є формування громадянського суспільства. Без цього неможливі ані ефективний розвиток економіки і вихід із глибокої кризи, ані утвердження правової держави. Все це висуває на перший план дослідження соціального статусу особи і соціальних груп, проблем співвідношення і взаємодії людини, соціальних спільнот і суспільства в цілому, що безпосередньо входить до предмета соціології. Як вважав французький соціолог Е.Дюркгайм, соціологія була б не вартою й години праці, якби вона недопомагала поліпшити й удосконалити суспільство.