Коломийки , гуцулки , верховинки.

Реферат

На тему:

«Історія виникнення українського

Народного танцю»

Підготувала:

студентка А-43 групи

Смицька Анна

Зміст

Вступ

1.Хороводні танці……………………………………………………………

1.1. Хореографія хороводних танців……………………………………...

1.2. Тексти хороводних танців…………………………………………….

1.3. Музика хороводних танців……………………………………………

2.Побутові танці…………………………………………………………….

2.1. Метелиці , гопаки , козачки…………………………………………..

2.2.Коломийки, гуцулки , верховинки…………………………………..

2.3. Полька , кадриль………………………………………………………

3. Сюжетні танці……………………………………………………………

Висновок

Вступ

Народний танець - це душа народу, його краса і велич. Зворушливі, ліричні хороводи, запальні побутові танці, образно-тематичні, сюжетні танці розкривають побут, обряди, традиції, буття волелюбного українського народу.

Завдяки самобутньому таланту українських хореографів В.Верховинця, В.Авраменка, П.Вірського народний танець розвинувся як народно-сценічне мистецтво, увібравши в себе академізм народної хореографії.

У справжній своїй красі, український танець вперше з’явився на сцені в п’єсі І.Котляревського «Наталка Полтавка» (1819 р., Полтава). Творці національного класичного театру М.Кропивницький, М.Старицький, М.Садовський продовжували розвивати драматургічні основи, закладені І.Котляревським. Багатобарвний, емоційно-насичений іскрометний і лірико-поетичний танець ставав окрасою українських спектаклів. Пісні, масові сцени створювали особливий колорит, а танці виконували вже цілі танцювальні групи, що ще виразніше розкривали душу українського народу.

У 1906 р. створюється театр М.Садовського, в його виставах танець виступав вже не як копія життя, а як органічне художнє узагальнення. Партія кожного виконавця була наповнена емоційністю та індивідуальністю. Так на сцені класичного театру почалося зародження балетмейстерського мистецтва - перша велич якого - Василь Верховинець.

Верховинець не тільки вводив народний танець в постановки М.Садовського. а й створював вистави-дивертисменти, яким дав назву хореографічні вечори. Балетмейстер-фольклорист мав на меті не просто показати красу танцю, а і створити міцну теоретичну основу для розвитку хореографії. Так була написана «Теорія українського народного танцю» - перша систематизована робота.

Гідним продовжувачем справи В.Верховинця став його учень В.Авраменко, що продовжував роботу зі збору та розповсюдження українського народного танцю за кордоном. І завдяки виступам цих майстрів, країни Західної Європи, Америки та Канади мали можливість познайомитися з високими взірцями української музично-хорової культури та народної хореографії. В.Авраменко в 1929 р. в Нью-Йорку засновує школу українського народного танцю, а в 1946 р. видає підручник «Українські національні танці, музика і стрій». В своїй школі В.Авраменко здійснював постановки українських танців, в яких і фігури танцю, і хореографічна лексика, і положення рук, і поведінка виконавців у танці, і навіть український костюм - усе цілком і повністю відповідало принципам школи В.Верховинця.

Прагнення і перші паростки, закладені попередниками, дали Україні і світові найвідоміший колектив - Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені П.Вірського, основною метою якого стало збирання, вивчення та збереження національних традицій, звичаїв та обрядів українського народу, створення на цій основі народних танців та нових хореографічних мініатюр і великих полотен із минулого та сучасного життя українців.

Організатором і беззмінним керівником ансамблю з 1955 по 1975 рр. був народний артист СРСР, лауреат Державної премії СРСР, лауреат Державної премії України імені Т.Шевченка - Павло Вірський.

Навіть важко перелічити всі численні і різноманітні композиції, створені П.Вірським. Ніжна і прозора лірика, натхнена романтика, піднесена героїка, хвилююча патетика, щедрий і теплий гумор - у кожній з цих емоційних сфер українського танцю балетмейстер почуває себе на диво й вільно, майстерно і часом несподівано оригінально відтворюючи ці розмаїті настрої в пластичних композиціях та візерунках, постійно збагачуючи і розвиваючи багатобарвну мову сценічної хореографії.

Образно-танцювальне мистецтво П.Вірського завжди несподіване і яскраве. В його постановках звичні й широко відомі рухи набувають нового емоційного змісту. Канонічні побудови квітнуть свіжими візерунками, традиційні - забарвлюються оригінальними відтінками, неповторним колоритом.

І сьогодні викликають захоплення створені Вірським яскраві хореографічні композиції «Ми з України», «Ляльки», «Моряки», «Гопак», «Сестри».

Хороводні танці.

Хороводи — один з найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Виконання їх колись пов'язувалося з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року. Найпоширенішими були веснянки, гаївки, танки. Тепер хороводи втратили своє обрядове значення.

За темами хороводи можна поділити на три групи:

· до першої належать хороводи, в яких відображаються трудові процеси («А ми просо сіяли, сіяли», «Мак», «Шевчик», «Бондар», «Коваль» та ін.);

· до другої — хороводи, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу («Перепілка», «Ой гілля-гілочки», «Пташка» тощо);

· до третьої — хороводи, в яких знайшли свій вияв патріотичні почуття народу, оспівується рідна природа («А вже весна», «Марена» та ін.).

Хороводи являють собою синтетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика та хореографія. Ідейний зміст того чи іншого хороводу розкривається в пісні. Отже, текст в обрядових танцях має першорядне значення, бо він визначає зміст танцю та його хореографічний малюнок.

Хороводи є однією з найстаріших художніх форм народного мистецтва взагалі і танцювального зокрема.

Образність музичної і хореографічної мови хороводів привертала і привертає увагу професіональних композиторів і хореографів.

Хороводи зустрічаються в балетах і операх як елементи народних обрядів (опера «Майська ніч» М. Римського-Корсакова, «Утоплена» М. Лисенка та ін.). Широко використовуються хороводи і на сцені драматичних театрів, де вони вводяться в театральну дію як етнографічні елементи спектаклю і часто становлять органічну частину розвитку драматичної дії (хоровод «Король» у п'єсі «Невольник» М. Кропивницького).

Мелодичний матеріал хороводних пісень зустрічається в дитячій опері М. Лисенка «Зима й Весна», а також у балетах «Пан Каньовський» М. Вери-ківського та ін. Чудесні народні мелодії хороводів звучать у симфонії № 2 Л. Ревуцького, у «Веснянках» М. Вериківського, «Пам'яті Лесі Українки» А. Штогаренка, в сюїті «Колгоспне свято» В. Нахабіна та ін.

Хореографія хороводів

Хореографічний малюнок хороводів зумовлюється текстом. Наприклад, у тексті хороводу «Кривий танець» говориться про те, що:

А кривого танця

Та не вивести кінця,

Треба йому та виводити,

Кінця йому та находити.

Отже, зміст танцю пояснює його хореографічний малюнок: лінія, яку створюють виконавці, має вигляд кривої.

За таким принципом визначаються назви й інших хороводів.

Часто малюнок хороводу обумовлюється формою викладу тексту: якщо зміст тексту розкривається у діалозі, виконавці розподіляються на дві групи або назначають соліста-танцюриста, який виходить у центр кола. Якщо ж зміст тексту розкривається у формі звичайної розповіді, то учасники водять хоровод без будь-якого розподілу на групи.

Текст відповідно впливає і на хореографічні засоби. Так, у хороводах, в яких відображаються трудові процеси, основну роль відіграє пантоміма-ілюстрація. За допомогою рухів і жестів розкривається зміст. Зрозуміло, що художня виразність пантоміми-ілюстрації залежить не тільки від таланту виконавця, а й від досконалого знання ним самої технології трудового процесу і характеру людей, які його виконують.

За характером виконання хороводів, що відображають побут народу, їх можна розподілити на дві групи: пантомімно-ілюстративні («Заїнько», «Перепілка», «Ой Василю (Василино)» тощо) та орнаментальні, хореографічний малюнок яких нагадує орнамент («Шум», «Кривий танець», «Плету, плету лісочку» та ін.).

Група пантомімно-ілюстративних хороводів щодо їх виконання нічим не відрізняється від хороводів на трудову тематику. Основною темою цих хороводів є сімейні відносини. Часто вони мають гумористичне забарвлення.

Важливою рисою пантомімно-ілюстративних хороводів на трудові і побутові теми є й те, що, крім соліста-танцюриста, активну участь в них беруть всі учасники хороводу. Вони рухами, жестами і мімікою підкреслюють окремі нюанси тексту, важливі для розкриття змісту хороводу.

У групі орнаментальних хороводів виконавці відповідно до тексту створюють візерунчастий хореографічний малюнок: стають у гурт («Ой Василю (Василино)», лінію (ряд) («Плету, плету лісочку»), півколо («Дружба»), одне або два кола («Ой вийтеся, огірочки») і т. д.

В одному випадку лінія виконавців «плете і розплітає лісочку», утворюючи своєрідний малюнок, в якому зображується процес плетіння ліси («Плету, плету лісочку»); в другому, взявшись за руки, вони виводять складну криву лінію орнаментального малюнка («Кривий танець»); в третьому учасники розподіляються на окремі групки і, переходячи з місця на місце у відповідному порядку, знову створюють вже інший за змістом орнаментальний малюнок («Дружба») і т. д.

У деяких орнаментальних хороводах використовується відповідний до їх змісту реквізит.

Тексти хороводів

У текстах хороводів, що відтворюють трудові процеси в усій їх послідовності, славиться праця, передаються почуття, настрої і думки трудящої людини. Так, у тексті хороводу «Шевчик» в кожній строфі змальовується той чи інший момент трудового процесу шевця. Чітка послідовність цих моментів і утворює логічний розвиток сюжетної лінії твору, характеризуючи водночас ремісника:

— А чи бачив ти, як шевчик шкіру в воді мочить?

— Ой так, брате, ой так, так шкіру в воді мочить.

— А чи бачив ти, як шевчик шкіру натягає?

— Ой так, брате, ой так, так шкіру натягає.

— А чи бачив ти, як шевчик черевички шиє?

— Ой так, брате, ой так, так черевички шиє.

Вдача «шевчика» виявляється у рухах виконавця. «Шевчик», як про це свідчить остання строфа тексту, не тільки добре «черевички шиє», а й майстерно танцює. Таким чином, перед глядачем вимальовується образ веселої, дотепної людини, яку в народі називають майстром на всі руки.

Переглянувши текст, легко переконатися в тому, що розвиток сюжетної лінії в хороводі здійснюється на основі діалога. Крім того, в тексті на протязі всього розвитку сюжетної лінії повторюються такі слова:

— А чи бачив ти, як шевчик...

— Ой так, брате, ой так, так...

Змінюються тільки ті слова, які пояснюють суть того чи іншого моменту трудового процесу шевця: «шкіру в воді мочить», «шкіру натягає», «черевички шиє» і т. д.

В хороводах на побутову тематику в основному відображаються відносини української патріархальної сім'ї, де за старих часів всілякого утиску й поневірянь зазнавали жінки. Дуже часто шлюб здійснювався не за взаємною симпатією молодих, а виходячи з матеріальних розрахунків. У зв'язку з цим дівчину нерідко віддавали за старого. В таких хороводах змальовуються душевний біль, мрії і сподівання жінки-трудівниці, породжені власницьким суспільством.

Досить переконливо це розкрито в тексті хороводу «Перепілка»

У текстах хороводів на побутові теми відбито гумор українського народу, дотепно висміюються ледарі, які ухиляються від важкої праці, вдаючи хворих.

Зустрічаються й такі тексти хороводів, де гостро й дотепно висміюються старі парубки. Під час виконання такі хороводи перетворюються в діалог-жарт завдяки перефразуванню окремих слів чи речень у строфі.

Значне місце посідає в текстах хороводів тема кохання (хороводи «Перепілко, вже козаченьки йдуть», «Король» та ін.).

У деяких текстах хороводів основною темою є повадки птахів і тварин (хороводи «Пташка», «Козлик»), в образах яких показано ті чи інші риси людей.

Найкращі з художньому відношенні хороводи, в яких змальовуються патріотичні почуття народу (хоровод «А вже весна»), рідна природа (хоровод «Марена») та ін., що ввійшли в золотий фонд народних танців.

У цій групі хороводів широко використовується реквізит: уквітчане стрічками і вінками гільце, опудало тощо.

Наведені приклади свідчать про тематичне багатство текстів хороводів,, в яких, як у дзеркалі, відбиті найрізноманітніші сторони життя народу, його мрії і сподівання. Отже, тексти хороводів мають для нас не тільки художнє, а й історико-пізнавальне значення.

Мелодії хороводів

Мелодії хороводів допомагають розкрити ідейно-емоційний зміст твору і його художні образи.

Як приклад можна навести хоровод «Перепілко, вже козаченьки йдуть»:

Перепілко, вже козаченьки йдуть.

Тут була, тут була перепілонька,

Тут була, тут була ясна зіронька.

Цей життєствердний, оптимістичний зміст тексту зумовив радісну, сповнену світла мелодію.

В іншому хороводі під тією ж назвою «Перепілка» розповідається:

Ой у перепілки та голівка болить. (2)

Тут була, тут, перепілочка.

Тут була, тут, сизокрилая.

Ой у перепілки та плечиці болять. (2)

Тут була, тут...

Мелодія передає біль і тугу перепілки-жінки, з якої знущається чоловік — «старий мужичок» .

Ці приклади яскраво свідчать про органічний зв'язок в хороводах тексту, мелодії і хореографії, які доповнюють і збагачують одне одного.

Слід відзначити, що мажорні мелодії вимагають швидкого темпу хороводу, отже, життєрадісного настрою виконавців, стрімких рухів: мінорні — повільнішого темпу. Разом із зміною емоціонального змісту мелодії змінюються і вираз обличчя, рухи та жести виконавців.

Мелодії хороводів, як правило, глибоко змістовні і емоціонально виразні. Разом з тим вони дуже прості, а тому й зручні для виконання.

Основу музики хороводів становлять пісенні мелодії. Деякі з них виконуються речитативом, який може бути мелодійним, коли окремі музичні фрази, що співають по черзі то хоровод, то солісти-співаки, мають ясну мелодичну лінію розвитку («Пташка», «Вінок», «Де ти, кицько, ходила?» та ін.), і говірковим, коли виконавці в чіткому танцювальному ритмі повторюють з тими чи іншими варіантами, які в цілому залежать від ритмічної будови тексту пісні, ту ж саму музичну фразу («Плету, плету лісочку», «Зайко», «Загороджу річку» тощо).

Ладово-інтонаційна природа, ритмічна будова і форма мелодій хороводів значною мірою залежать від змісту і форми тексту та його викладу. Так, у хороводах на трудову тематику мелодії мають яскраво виявлений лад мажору або мінору. Серед них є й такі, ладово-інтонаційна природа яких має багато спільного з мелодіями інших за жанрами танців. Мелодія хороводу «Шевчик», наприклад, дуже близька до мелодії танцю «Полька».

Щодо метро-ритму і форми мелодії хороводів на трудові теми цілком відповідають всім нормам танцювальних мелодій взагалі, бо завдяки танцювальній специфіці мають розмір 2/4 і квадратну структуру (6 або 12, 8 чи 16 тактів), які утворюють закінчену форму вокального періоду. Період в свою чергу легко ділити на речення, фрази і мотиви.

Мелодії хороводів відрізняються від мелодій інших груп і своєю формою, яка до певної міри має характер імпровізації. На форму мелодії впливає також мелодичний і говірковий речитатив, який часто використовується в хороводах . Отже, мелодіям хороводів на побутову тематику властиве ладове і ритмічне багатство.

Побутові танці

Побутові танці беруть свій початок в хороводах. Цей жанр найстаріший і є основою української народної хореографії. В побутових танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо.

Ці танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за характером і ідейно-емоціональним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п'єси.

Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу. Їх виконують на масових вечорах, гулянках і т. д.

До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. На основі спільних стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на три групи:

1) метелиці, гопаки, козачки;

2) коломийки, гуцулки, верховини;

3) польки та кадрилі.

В побутових танцях народ зовсім відмовився від тексту, залишивши лише окремі вигуки в кульмінаційні моменти танцю.

Метелиці, гопаки , козачки.

Метелиця. Зміст танцю передається активною динамікою рухів, швидкою зміною фігур і різноманітними кружіннями, що ніби відтворюють хуртовину-метелицю.

У хореографічному відношенні цей танець ще не втратив зв'язків з хороводами. Раніше метелиця супроводжувалася піснею, яку виконували самі танцюристи. Серед багатьох метелиць найбільш відома з таким текстом:

Ой, надворі метелиця, Чому старий не жениться.

Ой, ніколи женитися, Бо нікому журитися.

Жаль мені превеликий, Що поганий та сердитий, Ой, жаль животу, Що любив сироту.

Ой, жаль же мені, Що не взяв я її, Що любив, та не взяв, Тільки світ зав'язав.

Пізніше пісню почали виконувати в інструментальному супроводі, нерідко — у супроводі «троїстої музики». Коли кінчали співати пісню, продовжували грати на інструменті чи групі інструментів.

Тепер вокальну мелодію метелиці виконують переважно на інструментах. В зв'язку з цим мелодії метелиці зазнали ряд ладово-інтонаційних, ритмічних змін, які значно поглиблюють ідейно-емоціональний зміст танцю.

Гопак. Назва цього танцю походить від вигуку «гоп!»

Танець в основному імпровізаційний. Гопак нагадує до певної міри польську мазурку.

В танці використовують стрибки, присядки і різноманітні примхливі кружіння. Ці та інші танцювальні рухи танцюристи намагаються виконати якнайкраще, і між ними ніби виникає своєрідне змагання, аналогічне до російського «переплясу».

В сценічній обробці гопак має композиційну структуру, яка складається з окремих танцювальних фігур. В чергуванні цих фігур все підпорядковане тому, щоб зобразити в танці героїку, силу, мужність тощо.

Мелодії гопаків під час виконання часто змінюють свій характер: вони звучать то мужньо і героїчно, то радісно й запально.

Козачок. Походження назви цього танцю пов'язане з життям воїнів-козаків..

На відміну від гопаків, козачки танцюють в дуже швидкому темпі

Трапляються козачки, яким передує повільний, ліричного характеру вступ. Цей вступ тільки підкреслює вогненний темперамент танцю. «Припадання» («доріжки»)» «тинки», «вихилясники»т «вірьовочки», «присядки», «голубої», «зірочки», «ланцюжки» і інші танцювальні рухи, використані в загальній композиції козачка, вихором проносяться перед глядачем. Живе сплетіння їх в окремих фігурах утворює візерунчастий хореографічний малюнок танцю.

В козачку, як і в гопаку, дуже поширене змагання між окремими виконавцями і їх групами. Загальна композиція козачка має свої давні традиції щодо послідовного чергування окремих фігур, їх повторень тощо. В цьому відношенні козачок відрізняється від гопака, який передбачає імпровізаційність виконання.

Оптимізмом, радістю, граціозністю, нестримною веселістю, характерними для вдачі українського юнацтва, означені численні мелодії козачків. Типовою ознакою мелодії козачків с їх дрібний (бісерний) ритмічний малюнок.

Мелодії козачків настільки емоційно виразні і яскраві в художньому відношенні, що з давніх-давен привертали увагу митців України, Росії. Польщі та інших країн.

Коломийки , гуцулки , верховинки.

Коломийка. На відміну від інших народних танців, коломийка збереглась до останнього часу як пісня, інструментальна п'єса і танець. Дуже часто в народі всі ці різновидності коломийок об'єднують в одне ціле: під спів хору в супроводі оркестру танцюють коломийку.

Коломийка-танець відзначається багатством танцювальних рухів, барвистістю хореографічного малюнка, жвавим темпом виконання, вражає глядача яскравим колоритом.

Мелодії коломийок за характером виконання слід поділити на три групи: вокальну, вокально-інструментальну та інструментальну. В цих мелодіях зберігається їх вокальна природа, проте вони відзначаються більш широким діапазоном, роздрібненою ритмікою, широким застосуванням синкопованих ритмів та різноманітних прикрас (мелізмів).

Гуцулка і верховина — в музичному відношенні є варіантами коломийок. Проте верховина, на відміну від коломийки і гуцулки, починається з широкого, ліричного за характером вступу у розмірі 6/з або ж 3/4. Далі йде звичайна мелодія коломийки.

Полька , кадриль.

Полька, яка широко побутує серед народу, в хореографічному відношенні дуже проста (складається з двох танцювальних фігур). Полька-танець сценічного типу створюється на основі народних польок з безлічі фігур (до 12-ти). В ній використовується принцип змагання («перепляс») між групами виконавців або парами, ускладнюється хореографічний малюнок.

Мелодії польок емоційно виразні і дуже різноманітні за змістом. Багато з них мають конкретну назву: «Тетяна», «Попадя», «Псальма», «Військова», «Соловейко» і т. д. В назві лаконічно розкривається основний зміст мелодії. В одному випадку зображуються трелі соловейка (полька «Соловейко»), в другому — використовуються ритми похідних маршів (полька «Військова»), в третьому — емоційно невиразні, монотонні поспівки із псалмів і кантів для відображення елементів сатири в музиці (полька «Псальма») і т. д.

Яскраві, життєрадісні мелодії польок використовуються композиторами для музичної характеристики дійових осіб в оперних творах. Так, Сєров у фрагментах до задуманої опери за однойменною повістю Гоголя «Ніч перед Різдвом» характеризує веселу вдачу Оксани мелодіями польок. Польки концертного типу писали Глінка, Лисенко, Чайковський, Рахманінов, Балакирєв і інші.

Кадриль, як і полька, широко побутує на Україні. Вона складається з багатьох фігур (до 12-ти) і відзначається різними хореографічними варіантами танцю. Музичний матеріал кадрилі в більшості випадків становлять пісенні мелодії («Ой, не ходи Грицю», «Баламуте» і ін.) в інструментальному викладі, а також мелодії польки тощо.

Сюжетні танці

Цей жанр танцювального мистецтва українського народу виник пізніше, ніж хороводи.

В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. Наприклад, танець «Лісоруби» дістав таку назву тому, що сюжетом його є трудовий процес рубання лісу.

В загальній композиції танців цього типу, тобто у послідовності танцювальних фігур, ясно видно логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії.

Щодо тематики сюжетні танці можна розподіляти на групи, де основною темою є:

а) праця («Шевчик», «Коваль», «Косар», «Лісоруби», «Льон» та ін.);

б) народна героїка («Опришки» «Аркан» тощо);

в) народний побут («Катерина», «Коханочка», «Волинянка», «Горлиця»);

г) окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина в дії («Гонивітер», «Зіронька», «Віз» та ін.);

д) звички птахів і тварин («Гусак», «Бичок» та ін.).

Сюжетні танці художньо найдосконаліші і найрізноманітніші щодо тематики.

ВИСНОВКИ

Сучасне прагнення до духовного відродження та гуманізації культури нерозривно пов’язане із зверненням до культурної спадщини і усвідомленням духовних традицій українського народу.

Український танець завжди посідав провідне місце в репертуарі творчих колективів і був мірилом популярності і визнання їх у народі. Це визнання - не відкривання України, це ствердження нашого народу з його самобутньою глибинною культурою, яка у своїх витоках має багато спільного із культурами інших народів - бо вона, воістину, народна і зрозуміла всім.

Ті величезні духовні багатства, що містить наш фольклор, звичаї, обряди і нині є традиційним підґрунтям нової національної культури. Звертатися до етнічних витоків не означає повертатися. Йдеться про надбудову, збагачення минулого, витвір нового. У нашого народу є власне культурне надбання, яке ми повинні зберігати і збагачувати.

Обов’язком нашого часу є і надалі сплітати вінок нашої української культури, вплітаючи туди квітки чарівних народних танків, щоб міцно з’єднували ланцюг нашого родоводу.