Тренінг внутрішньої психотехніки актора Якщо людина зраджує собі, вона не сприйме школу акторської майстерності, яка опирається на живу творчу природу учня.
Безумовно, сутність школи переживання – перевтілення, але через вірність собі. „Я” в запропонованих обставинах – вихідна умова перевтілення. На це здатна лише вільно створююча природа актора. Воля здобувається через тяжкий, виснажливий тренінг, напругу в моральному і етичному відношеннях. „Пекло” вибране свідомо, допомагає оволодіти школою, стати творчо самостійним.
Мета навчання цієї пори – звільнити, розкріпостити природу, привчити до справжньої роботи органи почуттів у штучних умовах публічності, домагатися емоційного усвідомлення основного елементу сценічної поведінки – „дії”. Природа (сценічно) вивільняється при нормальній роботі органів почуттів в далеко не нормальних умовах сцени.
Виховання органів – основне методичне завдання в тренінгу внутрішньої психотехніки. Нормальна робота органів почуттів в обставинах вигадки викликає до діяльності всю внутрішню „секрецію” актора, створює правильну базу для народження почуттів, що безсумнівно, шукане в мистецтві.
Вся методика тренінгу спрямована до того, щоб навчити не передратовувати почуття, а допомагати, сприяти процесу їх народження, виховувати апаратуру почуттів.
В кінцевому результаті, комплексні, багатопланові вправи повинні привести до утворення, тривалих зв’язків в корі великих півкуль (за Павловим), тобто утворенню цілого ряду різноманітних (професійних) умовних рефлексів.
Чим різноманітніший і добросовісніший тренінг, тим краще буде вирішуватися основне завдання – розвиток сенсорної системи – джерела істинного процесу сценічного існування. Привчаючись до систематичного і різноманітного тренінгу, ми набуваємо професію. Крім того, тренінг – шлях до народження потреби самовиховання.
Коли виникає потреба в роботі над собою, тоді можна говорити про пробудження професійної самосвідомості. Необхідно навчити майбутнього актора жити в події, і лише тоді можна навчити його головному – правдиво діяти за законами життя.
Засвоєння всього в акторській школі зв’язане з цілим рядом складних моментів виховання. Конспективно це виглядає так. Необхідно розуміти і правильно виявляти подію (почуття події – також елемент психотехніки). Безперервно і активно оцінювати обставини і середовище. Різноманітно і продуктивно іти до мети. Кожного разу (навіть в сотий раз) все проходити заново, не пригадуючи вчорашні засоби. Вміти вести і вибудовувати безперервний внутрішній текст. Досвід авторського матеріалу зближати з досвідом людським самого актора. Любити партнера і жити ним. Навчитися вибудовувати внутрішню послідовність і логіку вчинків. Створювати правильне сценічне самопочуття. Збагачувати емоційну пам’ять враженнями життя. Зрозуміти слово як інструмент боротьби, як танок почуттів, як спосіб передачі і втілення бачень. Зрозуміти і відчути проблеми, зв’язані зі словесною дією. Робота над словом – найскладніший і найважливіший момент у процесі виховання.
Виховання зовнішньої техніки актора
Звичайно, цей аспект формування учня вирішується і на уроках акторської майстерності – в тренінгу на розвиток органів почуттів, почуття ритму, в роботі з музичного розвитку, в роботі над словом, в тренінгу звільнення від напруги. Піклування про внутрішню і зовнішню культуру поведінки, виховання почуття простору і композиції – все це і внутрішня психотехніка, але і, безсумнівно, зовнішня техніка, виразні засоби актора, засоби трансляції внутрішнього процесу життя ролі.
Усі методичні прийоми і способи, які вирішують проблеми виховання людської натури і професійних якостей, повинні допомогти в головному: логічно і свідомо підвести майбутнього актора до вміння самостійно працювати над роллю. Допомогти розбудити творчі сили кожного. Розбудити потребу до постійної творчості. Навчити не нехтувати дрібницями життя, головне робити наскрізним, бути не лише розвідником у ньому. Всі методичні прийоми спрямовані до того, щоб в актора створилася міцна ланцюгова реакція: від натури до свідомості, від свідомості до мети, а через дію до почуття. Навчання не завершує освіту, а лише привчає самостійно працювати і думати, думати... головна мета школи – домогтися від кожного можливого удосконалення.
ВИВІЛЬНЕННЯ М’ЯЗІВ
Природа творчої майстерності актора вимагає, щоб його фізичний апарат був підготовлений для дії. Необхідно тренувати не лише внутрішній апарат, який створює процес переживання, а й зовнішній, тілесний апарат, який відображає наше внутрішнє життя.
Перетворення всього фізичного апарату у виразну зброю – це мистецтво із мистецтв, а це можливо лище при умові повсякденної роботи над мовою, голосом, розвитком виразності тіла.
Щоб відпрацювати вміння рухатися виразно і правдиво, потрібно займатися пластикою, ритмікою, танцем і т.ін. Ми ж звернемося лише до одного із цих розділів – вивільнення м’язів від зайвої напруги.
Предметом вивчення повинні бути м’язи довільних рухів, які підкоряються волі людини.
Педагог пропонує студійцям слідкувати за рухами його рук і запам’ятати:
перше – повільно і обережно випростати долоні вверх, ніби на них знаходиться ваза, яку потрібно передати людині, що стоїть високо;
друге – розводити руки, ніби при плаванні брасом;
третє – кидати долоні вверх і вперед, ніби ловити волейбольний м’яч.
Потім пропонує пригадати перший рух, другий і т.д. Педагог змінює порядок номерів вправ, пропонує не лише фіксувати рухи, а й діяти (пливти, грати у волейбол).
2. Напружити все тіло і повільно (від пальців ніг до голови) розслабити.
3. Напружити ліву ногу, прослідкувати процес напруження і розслаблення, а також прослідкувати, які м’язи напружуються, крім м’язів ноги і т.д.
Вправи викладач пропонує найрізноманітніші, пропонуючи учням аналізувати процес напруження м’язів та їх вивільнення. Всі запропоновані вправи викладач контролює, аналізує, вказує на допущені помилки.
Потрібно, щоб викладач наголосив студійцям на те, що перш ніж починати творити, потрібно привести в порядок свої м’язи, навчитися розуміти їх, керувати і володіти ними.
Лідія Павлівна Новицька, учениця К.С.Станіславського, педагог з великим практичним стажем, рекомендує вивчення цього елементу сценічної дії розбити на чотири етапи:
1. Вироблення м’язового контролера.
2. Визначення центру ваги і точки опори.
3. Виховання навичок і вмінь визначати роботу м’язів. Знати, які м’язи несуть навантаження при цій чи іншій фізичній дії, і вміти користуватися цими м’язами рівно настільки, наскільки вимагає здійснення цієї дії.
4. Виправдання пози, жесту, руху. Кожен рух, положення, поза і жест повинні бути виправдані, продуктивні і доцільні.
Перший етап
Вироблення м’язового контролера або спостерігача.
Метою даного етапу повинно бути:
- навчити учнів визначити зайве навантаження і звільнити їх від нього;
- навчитися підкоряти м’язи своїм наміром.
Викладач пропонує учням сісти зручно і розслабитися, перевірити зайве напруження.
Звертати увагу учнів на те, що навіть у спокійному положенні можна спостерігати часткове напруження в м’язах рук, ніг, шиї і т.ін. Щоб учні навчилися точніше визначати затиски м’язів, нехай злегка напружують кисті рук, плечі, ноги і т.ін., а потім викладач пояснює різницю в стані і відчуттях.
Запропонуйте студійцям вправи:
- походити по кімнаті, визначити зайве напруження і зняти його;
- сісти на стілець, визначити затиски м’язів;
- лягти на підлогу, визначити напруження, зняти його.
Придумайте різноманітні вправи, варіюйте їх до тих пір, доки учні
не відчують хоч би часткової м’язової свободи. Тільки тренінгом можна домогтися вміння спостерігати і контролювати напруження і свободу м’язів.
Викладач повинен слідкувати за кожним учнем, допомагати, контролювати і т.ін. Щоб виявити індивідуальні затиски, можна запропонувати декілька вправ:
- виміряти довжину класу звичайним, спокійним кроком;
- відкрити і закрити двері;
- приготувати кімнату до прийому гостей і т.ін.
Ці та інші вправи проводити повторно. При повторі слідкувати, чи учень діє так як і в перший раз, чи при повторі є зайве напруження м’язів.
Кожна вправа контролюється і аналізується викладачем.
У плані занять з учнями необхідно передбачити вправи, які б виробляли в них уміння відчувати роботу м’язів і підкоряти їх своїй усвідомленій волі.
Проробіть декілька простих вправ і контролюйте роботу м’язів.
1. Учні сідають на стілець прямо і відводять плечі назад. Запропонуйте перевірити, які м’язи спини працюють. Ці рухи повторіть декілька разів.
У цій же позі нехай учні відведуть спочатку ліве плече, потім праве, не допомагаючи руками.
2. Запропонуйте студійцям зробити рухи кожним пальцем руки окремо. Зігнути пальці рук почергово. Потрясти кистями рук, ніби струшуючи з них краплі води. Помахати кистями рук на обличчя, ніби то вам жарко.
Таких вправ можна придумати безліч, але не забудьте найголовніше –
студійцям необхідно навчитися підкоряти м’язи своїм намірам.
Другий етап
Центр тяги і точка опори
Мета даного етапу: навчати визначати центр тяги і точки опори для більшої стійкості в рухові сектора – перенесення центру тяги; моментальна орієнтація – знаходження центру тяги і точок опори при постійній зміні положення тіла.
1. Викладач пропонує стати коліньми на стілець, тримаючись однією рукою за спинку стільця, другою рукою, не доторкаючись до підлоги, попробувати підняти зім’ятий лист паперу.
2. Стоячи на колінах на стільці, не торкаючись ногами підлоги, дотягтися до предмета, який висить.
3. Не встаючи з стільця, передати книгу товаришеві, який стоїть далеко.
Викладач радить подібні вправи і пропонує учням визначити де
точку опори. При цьому дуже важливо, щоб вони позбавлялися зайвої напруги і не приймали сторонні затиски за необхідні для збереження рівноваги. Педагог повинен рекомендувати учням проводити ці та побідні вправи дома.
Обов’язково потрібно проводити вправи на зміну центру тяги.
Можна порекомендувати такі вправи:
1. Стоячи на обох ногах, перенести центр тяги на ліву ногу, потім на праву.
2. Викладач пропонує учням бігти по аудиторії. По сигналу учні зупиняються, ніби по команді „замри”, хто в якій позі.
3. Учні стоять біля стіни. Кожен із них почергово бере кого-небудь за руку і рвучко витягує на середину класу, і той завмирає в позі „приземлення”.
Ці і подібні вправи проводяться на швидку орієнтацію – знаходження центру тяги і точок
опори при швидкій зміні положення тіла. Педагогу потрібно слідкувати за тим, щоб положення (пози) не придумувалися раніше, а приймалися несподівано.
Третій етап
Цей етап передбачає: отримання правильного відчуття даної дії; домагання правильного відчуття м’язів і напруги при боротьбі, не порушуючи свободи партнера.
Викладач пропонує учневі сісти до столу, покласти руки на стіл, взяти олівець. Потрібно домагатися, щоб ці рухи були природними, як в повсякденному житті. Пропонуйте учням найпростіші вправи: кинути в корзину м’яч, дістати ручку з шафи, піймати сорочку з річки, закинути вудку і т. Ін.
Всі ці дії повинні виконуватися без зайвого напруження, з витратами фізичної енергії рівно настільки, наскільки необхідно саме для цієї дії. Викладач повинен весь час нагадувати про затиски і вивільнення тих чи інших м’язів.
Потім вправи повинні ускладнюватися. Пропонуйте учням проробити дії з предметами (передавати цеглу, носити воду, піднімати мішки, ящики і т.ін.). Потім пропонуйте зробити ці ж вправи, але без предметів. Обов’язково вимагайте і контролюйте, щоб у другому випадку (безпредметні дії), м’язи були напружені так, як ніби-то учні переносять не уявні предмети, а справжні.
Доцільно пропонувати учням вправи на знайому їм роботу: піднімати гирю, забивати гвіздок, нести мішок з картоплею, викручувати білизну та ін.
Можна і потрібно пропонувати парні вправи: гребти, грати у волейбол, садити дерева, пиляти дерева і т.ін. Ці вправи розвивають колективність, взаємозв’язок, взаємодію.
У таких вправах необхідно відтворювати лише ті дії, які знайомі учням. Домагатися доводити їх до правильної, точної напруги.
Пропонуйте учням вправи на вироблення правильного відчуття і почуття взаємозв’язку партнерів. Наприклад: відірвати партнера від столу; взяти партнера за руку і тягти за собою; схопившись руками, примусити партнера стати на коліна, перетягувати канат. Кожну вправу необхідно проводити з фізичною взаємодією на партнера, тобто вести справжню боротьбу, щоб перевірити м’язове відчуття і уточнити, які м’язи працюють і наскільки. Потім повторити ці вправи без фізичної взаємодії, так як на сцені при роботі прямої фізичної взаємодії на партнера не допускається.
Четвертий етап
Кожен рух, положення, поза повинні бути виправдані, доцільні, продуктивні. К.С.Станіславський говорив, що на сцені, коли виконавець приймає яку-небудь позу, або положення тіла, існують три моменти:
1. Зайва напруга, яка неминуча при кожній новій позі і при хвилюванні від публічного виступу.
2. Механічне вивільнення м’язів від зайвого напруження з допомогою контролера.
3. Обгрунтування або виправдання пози.
Наприклад: викладач пропонує сісти учням на стільці. За першим
сигналом їм потрібно прийняти яку-небудь позу; за другим – не змінюючи пози, знайти точку опори, вивільнити зайві затиски; за третім – всім виправдати свої пози вигадкою. Після цього обов’язково поставити перед ними цілий ряд запитань, з’ясовуючи смислові значення тієї чи іншої пози, положення, дії.
Питання можуть бути різноманітні: чим ви виправдаєте ваше положення? Яка ваша дія? Чим ви налякані? І т.ін.
Вияснивши всі обставини, запропонуйте студійцю діяти в цих обставинах.
При виконанні кожної вправи викладач повинен слідкувати за тим, щоб дія була продуктивною, правдивою і доцільною.
„ДІЯ”, „ЯКБИ”, ЗАПРОПОНОВАНІ ОБСТАВИНИ
Вивчення елементу „дія” повинно проходити в такій послідовності:
перший етап – доцільність, обгрунтованість дії;
другий етап – „якби”, запропоновані обставини.
І-й етап передбачає і ставить мету навчити учня діяти доцільно, обгрунтовано, продуктивно.
Пропонуємо викладачу провести ряд вправ, не ставлячи мети дії.
1. Оглянути клас. Виміряти його кроками.
2. Підслухати що-небудь.
3. Заховати який-небудь предмет і т.ін.
Учні, не маючи мети, дуже швидко виконують дії. Педагогу
потрібно протримати виконавця на сцені якомога довше. Учневі, який завершив дію, стає ніяково від бездіяльності. Тоді пропонуємо викладачеві проаналізувати те, що відбулося. В аналізі викладач звертає увагу на безцільність, механічність дій, тому що не була поставлена мета, робить висновок, що на сцені не можна діяти безцільно, а обов’язково потрібно поставити мету.
Потім викладач пропонує наступні вправи, але обговорює разом з учнем, для чого потрібно здійснювати запропоновані дії, тобто ставить перед учнем мету. Запропонуйте учневі прибрати квартиру в трьох випадках:
- ви отримали квартиру;
- ви чекаєте дорогого гостя;
- ви виїжджаєте з цієї квартири в нове помешкання.
Звичайно, учень в кожній ситуації буде діяти по-різному, в залежності від мети і причини. Викладач повинен давати учням якомога більше завдань і вправ, щоб виробити звичку до життєвої, людської дії.
Хотіння – завдання – дія
Щоб почати дію, потрібно визначити мету, чого я „хочу”? Це „хочу” на сцені, як і в житті, повинно бути безперервним. Одне „хочу” змінюється другим „хочу”. Людина кожного моменту чого-небудь хоче. Вона завжди повна бажань.
Отже, у вас появилося бажання, його потрібно якось виявити, на допомогу приходить завдання. Для реалізації свого хотіння повинен бути об’єкт і прагнення діяти – тільки за цих умов можна виконати своє „хочу”. Звідси виходить, що задача – це хотіння не абстрактне, а в дії. Отже: хотіння – задача – дія.
В цьому складному творчому процесі нам допомагають рушійні сили нашого психічного життя – розум (уявлення, судження), почуття, воля.
Схема даного процесу: по-перше, чітко виразити думку (зір з допомогою уяви малює нам бачення, тобто уявлення, а уявлення викликають у нас судження); по-друге, думка (уявлення-судження) викликає і захоплює почуття, не насилуючи його; по-третє, почуття збуджують хотіння; по-четверте, хотіння перетворюється в прагнення, тобто задачу; по-п’яте, прагнення переходить в дію.
Запропонуйте учням наступні вправи:
1. Заблукали в лісі, хочемо вибратися.
2. Варення закрите в шафі, хочу скуштувати.
3. Граючись з собакою, затоптали на клумбі улюблені квіти сестри, хочу виправити зроблене.
Пропонуйте якомога більше вправ. Слідкуйте за їхнім правильним виконанням.
Завдання, як і хотіння, бувають фізичні, елементарно-психологічні і складно-психологічні. К.С.Станіславський говорив, що в кожній фізичній, в кожній психологічній задачі і в її виконанні багато і від того і від другого. Практика показує, що починати потрібно з фізичної лінії. Ідучи по фізичній лінії, ви не будете залякувати свого почуття. Виконання фізичних завдань, дій допоможе створити правильний психологічний стан.
Запропонуйте учням вправи на фізичні, елементарно-психологічні і складно-психологічні завдання.
1. Прибрати кімнату: чергове прибирання (фізичне завдання).
2. Прибрати кімнату так, як любить ваша мама (елементарно-психологічна задача).
3. Прибрати кімнату після втрати дорогої людини (складне психологічне завдання).
При виконанні завдань слідкуйте за логікою дій учнів, домагайтеся органічної поведінки, не
допускайте награвання.
Рекомендую проводити вправи в такій послідовності, щоб учень сам зрозумів, які зміни відбуваються в його поведінці. Не спішіть „підганяти” учня, дайте йому продумати логіку поведінки, „налаштуватися” на виконання поставлених завдань. Обов’язково детально проаналізуйте вправи, звертайте увагу на зміни в настрої, в почуттях, в поведінці, темпо-ритму дії і т.ін.
Не нехтуйте малими фізичними діями, не пропускайте жодної з них, навчіться користуватися ними заради правди і віри в істинність того, що робите на сцені.
Викладач повинен слідкувати, щоб учні в цих вправах виставляли завдання живі, активні, цікаві, які б хвилювали учнів. Дуже важливо, щоб завдання подобалося і захоплювало, щоб учневі хотілося його виконати. З метою перевірки якості намічених завдань запропонуйте учням перед початком виконання етюду перерахувати їх.
Розділ І. „Якби”, запропоновані обставини.
Ми вже не раз говорили, що на сцені потрібно діяти доцільно, продуктивно, обгрунтовано. І приводить до цього слово „якби”, наприклад: якби я чекав до себе гостей, то я б зробив і те, і інше. Зі словом „якби” починається творчість. К.С.Станіславський говорив, що „якби” є для акторів важілем, який переводить їх із дійсності в світ, в якому тільки і може здійснюватися творчість. Запропонуйте декільком учням одну і ту ж тему: Якби ви гуляли в лісі, що б ви там робили?
Дайте час на обдумування завдання. Потім перегляньте етюди. Детально проаналізуйте роботу учнів, вкажіть на правильні дії, зверніть увагу на помилки. Запропонуйте після аналізу проробити етюд, дайте зрозуміти учневі, де він помилявся. Змінюйте завдання, домагайтеся правильності виконання. Особливу увагу учнів звертайте на те, що маленькі слова „якби” викликають масу свідомих і підсвідомих думок, різноманітних логічних дій.
Закінчуючи вправи по розділу „якби”, потрібно пояснити учням, що їм доведеться стикатися з „якби” не лише в діях самої ролі, але і в усіх компонентах вистави, тобто з багатьма „якби”. Автор п’єси дає свої „якби”, режисер, художник, освітлювач та інші творці вистави доповнюють правдоподібний задум автора і режисера своїми „якби”. Актор повинен це враховувати в розробці своєї лінії дії.
|