Аналіз складу, розміру і структури земельних угідь та їх якісних параметрів.

Всі землі України становлять її єдиний земельний фонд. За характером використання земельного фонду у виробничому процесі розрізняють дві групи земель – сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. До сільськогосподарськихналежать земельні угіддя, які систематично використовують для одержання сільськогосподарської продукції: рілля (посів + пари), сінокоси, пасовища та багаторічні насадження (сади + виноградники + ягідники).

Ріллею називається земельна площа, на якій регулярно висіва­ються сільськогосподарські культури.

Сінокоси- земельні ділянки, покриті природною, травою і які використовуються для сінокосіння. Пасовища- це земля, що використовуються для випасання худоби.

До багаторічних насадженьвід­носяться сади, виноградники, ягідники.

Друга група –несільськогосподарські –це землі всіх інших категорій. Де земля є просторовим базисом для розміщення всіх галузей народного господарства (ліси і чагарники, болота, землі під водою, під дорогами і прогонами, під будівлями, ву­лицями і дворами, піски і перелоги та ін.).

Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості ґрунтів, а співвідношення угідь визначає спеціалізацію підприємства і його виробничий напрямок.

При аналізі структури земельних ресурсів необхідно вивчити зміни у співвідношення угідь сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін. Дня поглибленого аналізу структури земельних угідь використо­вують такі показники:

1) коефіцієнт освоєння землі – відношення площі сільськогосподарських угідь до загального земельного фонду;

2) коефіцієнт розораності сільськогосподарських угідь – питома вага ріллі в площі сільськогосподарських угідь;

3) співвідношення площ природних кормових угідь і ріллі;

4) частка посівних площ від площі ріллі в обробітку;

5) частка площі багаторічних насаджень у площі сільськогосподарсь­ких угідь, зміна якої порівняно з минулими роками відображує транс­формацію ріллі та інших сільськогосподарських угідь під сади, ягід­ники, виноградники та інші багаторічні насадження;

6) частка зрошуваних. і осушених земель від загальної площі земель і сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні - всієї їх площі.

Натуральні показники економічної ефективності використання землі можна застосовувати для порівняння тільки тих господарств, котрі перебувають в однакових ґрунтових і кліматичних умовах. Але таких господарств мало. Крім того, слід враховувати різний ступінь їх спеціалізації. Одні господарства виробляють більше молока і ме­нше яловичини на 100 га сільськогосподарських угідь, інші - навпа­ки. А тому порівняння результатів господарської діяльності по нату­ральних показниках виробництва обмежено.

В зв'язку з цим економічну ефективність використання землі в рі­зних господарствах або в одному господарстві за ряд років правиль­ніше визначати розрахунками вартісних показників.

Важливе місце також відводиться аналізу обґрунтування проектів організацій території, розміщення будівель, споруд тощо.

Кожен вид угідь виділяється специфічними якісними параметрами. Так, наприклад, сільськогосподарські угіддя характеризуються родючістю, яка залежить від вмісту гумусу (%), наявності доступного фосфору та калію та таке інше.

Розрізняють такі види родючості землі:

а) природна - характеризує здатність ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного в наслідок ґрунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами;

б) штучна - створюється в результаті людської діяльності, направленою на поліпшення фізико-хімічних і біологічних властивостей ґрунту;

в) економічна (ефективна) - наслідок органічної єдності природної і штучної родючості;

г) абсолютна - визначається врожайністю культур з гектара посіву;

д) відносна - кількісне співвідношення врожаю з виробничими витратами на нього. Останні два види родючості є кількісним виразом економічної родючості землі.

Оцінюють якість ґрунтів за їх фізичними властивостями на основі побудови порівняльних шкал ґрунтів за родючістю. При побудові таких шкал показники одного із різновидів ґрунтів приймають за базу (100 балів), а інших беруть у процентах до відповідних базових рівнів.

Оцінка земель за якістю характеризує потенційні можливості їх ефективного використання. Для забезпечення науково обґрунтованого рівня використання земельних ресурсів та регулювання земельних відносин використовується державний земельний кадастр.

Земельний кадастр - це сукупність необхідних і обґрунтова­них відомостей і документів про природні властивості земель, їх міс­це розташування та правовий режим, їх розподіл поміж власниками землі і землекористувачами за категоріями земель, про їх оцінку, кла­сифікацію, кількісну та якісну характеристику і народногосподарську цінність. Він включає: кадастрове зонування, кадастрові зйомки, дер­жавну реєстрацію земельних ділянок, облік кількості та якості земель, їх бонітування, економічну та грошову оцінку земельних ділянок.

Кількісний облік земельних ресурсів передбачає постійне сис­темне ведення і оновлення інформаційних даних, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. Облік якості землі відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що вплива­ють на їх родючість.

Бонітування або якісна оцінка землі здійснюється за даними об­ліку якості землі. її мета полягає в тому, щоб на основі найбільш важли­вих природних властивостей (ознак) ґрунтів, які корелюють з урожайніс­тю, виділити ґрунтові відміни, ґрунтові класи й агровиробничі групи ґрунтів. Систематизувати їх за природною якістю і господарською цінні­стю для вирощування певних сільськогосподарських культур. Така сис­тематизація - це відносна оцінка ґрунтів як природного тіла за сумою відповідних властивостей (вмістом гумусу, поживними елементами, тем­пературними і водним режимами, конфігурацією й особливостями рель­єфу тощо) і оцінюється в балах (показник бонітету) за 100 - бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями з найбільшою природною продуктивністю.

Отже, бонітування землі дає змогу систематизувати ґрунти за ступенем їх родючості і господарської цінності, встановити межі роз­повсюдження і визначити їх площі на території кожного господарства. Виявлені ґрунтові відміни є предметом економічної оцінки землі.

Крім оцінки якості ґрунтів за їх фізичними властивостями (природна родючість), на підприємстві здійснюють економічну оцінку землі, тобто визначають порівняльну відносну цінність землі, як засобу виробництва.

Суть полягає у встановленні відносної доходності земель залежно від якості і місце розташування . показники цієї оцінки виражаються в балах. Нині визнано за доцільне визначати економічну оцінку землі в грошовій формі, що характеризуватиме відповідний рівень доходності різних земельних ділянок. За критерій економічної оцінки землі приймають такі показники: вар­тість валової продукції рослинництва з розрахунку на 1 га земельної площі (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей або пасовищ); окуп­ність виробничих витрат, чистий доход на 1 га земельної площі.

Узагальнено потенціал земельних ресурсів, зокрема, орних земель можна визначити з величини урожайності конкретного поля і необхідних витрат для досягнення цієї урожайності. Такі дані виробничої продуктивності землі відображає еколого-економічна орних земель по продуктивності для вирощування сільськогосподарських культур. Суть її полягає в тому, що при вирощуванні певних сільськогосподарських культур на землях різної якості повинна забезпечуватись окупність витрат на рівні, необхідному для ведення розширеного виробництва, а саме 1,35, що свідчить про перевищення вартості валового продукту над витратами на 35 %.

Таким чином, зусилля землекористувачів повинні спрямовуватися на поліпшення сільськогосподарських угідь, без чого неможливо підвищити їх продуктивність. Це стосується не тільки малоцінних екстенсивних угідь, але й орних земель. Досягти цього можна шляхом внесення оптимальних норм добрив, особливо органічних, вапнування, гіпсування, застосуванню прогресивних способів обробітку ґрунту та інше. Тому, в процесі аналізу визначають питому вагу поліпшених земель в загальній площі і стан контролю за здійсненням заходів щодо поліпшення угідь за строками, обсягом, вартістю, якістю, а також економічною та екологічною ефективністю.