Біхевіоризм та постбіхевіоризм у розвитку політичної науки

Суть Б. підходу - вивчати поведінку людей, їх груп та орг. як суб'єктів пол життя. Цей підхід прийшов з психології і сформувався під впливом пол психології. Б. парадигма (модель) пол науки сформувалася вже після ІІ св.війни, коли постало питання аналізу природи виникнення тоталітарних режимів у Нім, СРСР, необхідність дослідження антиколоніал. рухів у країнах третього світу, створення там нових незалежних держав. ВпершеБентлі («Процес управління», 1908). Завдання:з'ясувати, чому люди і зацікавлені групи поводяться в пол. так, а не інакше і чому в результаті саме таким чином функціонують і розвиваються в сусп ті чи інші пол процеси і системи (зведення пол-ї до сусп-емпіричної науки та звільнення її від абстрактного підходу до фактів). Б. протягом 60 років домінував у пол-ї Пн Америки.Спирається на збирання та опис фактів такими, якими вони сприймаються безпосередньо свідомістю спостерігача. Вплив Б. на розвиток пол наук:введена вимога чіткості та точності; став застосовувати технічні знаряддя і засоби (анкетування, опитування, збір даних), змусив пол науку вийти з бібліотек, щоб освоїти конкретну дослідницьку роботу. Поч. 60-х - підданий критиці за: надмірне захопленні кількісними даними, надмір увагу до фрагментарного аналізу фактів. 1969- в Нью-Йорку з'їзд Ам. асоціації пол наук, де з доповіддю «Нова революція в пол науці» виступив президент асоціації Істон. Йшлося про постбіхевіоризм, про вимоги переглянути деякі положення біхеовіоріального підходу в пол. дослідженнях. Суть постбіхевіоріальної революції полягає в неприйнятті такого пол дослідження і вивчення, яке прагне перетворити вивчення пол, пол науку в таку наукову дисципліну, яка базується на методології природничих та точних наук. ПостБ. має розвивати пол науку за новими напрямами і не повинен прагнути законсервувати або зруйнувати певні методологічні підходи. Осн. положення (Істон): 1. Зміст дослідження соц проблем є важливішим, аніж найбездоганніпіе володіння технікою дослідження. 2. Надмірне захоплення дослідженням лише поведінки призводить до втрати зв'язків з реальністю. 3. Вивчення та розробка цінностей є невід'ємною частиною вивчення пол. 4. Політологи мають бути відповідальними перед сусп. і захищати людські цінності. 5. Знати означає діяти, втручатися в реальне життя.

10. Політична антропологія— вивчає людину як "пол тварину", що діє у всіх пол організмах, узятих у всій їх культ., історичній і географічній різноманітності; з'ясовує зв'язок пол поведінки з ширшою груповою культ. і досліджує те, якими шляхами відбувається розвиток пол інститутів і практики. Об'єкт ПА — людина, в тій або іншій формі що займається пол діяльністю. Вона досліджує передумови, умови входження людей в цю сферу соц життя, її цікавить особовий вимір пол стосунків, вона прагне встановити «сліди присутності» людини в пол. Як конкретна наука з потужним емпіричним базисом, ПА виникла на рубежі 30-40-х ХХ ст. Виникнення ПА як спец наукової дисципліни зв'язують з виходом в 1940 3-х класичних праць по африканістиці: двох робіт Е.Еванса-Прічарда, присвячених дослідженню політичного життя нілотських народів («Нуері» і «Пол. сист. ануаков»), а також колективної праці "Пол. сист. Африки (під редакцією Е.Еванса-Прічарда і М.Фортеса). У цих творах досліджувалися конкретні випадки архаїчних суспільств Тропічної Африки, повністю позбавлених звичних для європейця атрибутів пол держави: держави з його апаратом примусу, адм-бюрократичої ієрархії. Поряд з Африкою, методи політантропологічних досліджень застосовувалися і у вивченні інших, неафриканських архаїчних суспільств. Лоуї і Маклеуда. Спочатку виходячи за рамки африканістики, ПА предметом свого аналізу вважала не лише пол управління в архаїчних сусп., повністю або частково ізольованих від світових соц-ек зв'язків, але і пол культуру тих традиційних сусп., які були вже порівняно давно втягнуті в інтернаціональну сист. стосунків і схильні до процесу модернізації. У цьому сенсі предметомє динаміка інститутів соц упр. у всіх традиційних сусп-ах, що переживають процес модернізації. Методи ПА істотно збагатили сучасну пол науку, звернувши її увагу на ті аспекти пол-го, які виявляються в будь-яких, у тому числі і в сучасних зах сусп, але роль яких традиційно недооцінювалася політологами: це всякого роду неінституціонлізовані ситуативні форми пол, її символічні, ігрові форми прояви, які особливо важливі на мікропол рівні (усередині окремих груп і колективів). У радян суспільствознавстві термін «ПА» був табуїзований через свою невідповідність офіційному трактуванню пол як виключно класово-державного. Тому для позначення науки, яка вивчає недержавні пол стосунки в архаїчних і інших традиційних сусп, застосовувався термін «потестарно-пол. етнографія».

Політична гносеологія.

Філософія політики як теорія пол пізнання в широкому сенсі слова в свою чергу може поділятися на пол гносеологію та на пол епістемологію. Предметомпершої є процес пол пізнання і взаємодія гносеологічних суб'єкта і об'єкта у цьому процесі. Предметом же пол епістемології — результат цього процесу, тобто пол знання, його співвідношення з пол реальністю.

12. Політична онтологія– вчення про пол буття; вивчає буття влади, пол час, пол простір. Описує пол в простих формах буденної свідомості. Пол влада – ядро, що складає пол систему. Держава – точка відліку. Влада наповнює всі елементи системи. Природа влади визначає природу відносин. Моргентау: В.- система контролюючих дій над свідомістю ін. людей. Контроль через закони, традиції або тоталітарні інституції. Випливає з самоконтролю. В патріахаті всі дії табуюйовані. Парсонс: В.- система ресурсів для досягнення спільних цілей на користь сусп. Накопичена сист. принципів дій: влада як сила і дія. Підходи до визначення: силове: В.- панування і примушення до підкорення; вольове:В.- здатність проводити свою волю навіть наперекір опору (Вебер); влада як вплив. Зміст впливу полягає в здатності впливати на поведінку інших. Така взаємодія описується формулою: влада А над Б є здатність добиватися того, щоби Б "ніколи не зробив би без впливу А" (Даль); телеологічне: В.- це досягнення певної мети; інструменталістське: В.- здатність до мобілізації ресурсів для досягнення певних цілей; конфліктне: В.- позиції панування, пов'язаної із здатністю окремих груп і індивідів контролювати механізм розподілення дефіцитних сусп. цінностей; структуралістське: В.- особливі відносини між керівником і керованим. Субєкти В.: ресуси і засоби і ті, хто їх реалізує. Обєкти: все на що націлена влада. Важливою властивістю пол буття є пол час— сутнісна характеристика змісту пол життя на певному конкретно-історичному етапі його розвитку. Це час пол подій, що визначає все пол життя. Суб'єкт пол живе в певний пол час. Пол простір – це масштаби та глибина меж, опанованих пол діяльністю. Межі пол простору визначені існуванням об’єднаних спільним інтересом великих груп людей, які ведуть боротьбу за цілі та результати пол характеру. Основу пол простору становлять пол партії – стрижневий елемент гром сусп.

13. Політична праксеологіяабо практична політологія, яка здійснює прикладні та порівняльні дослідження в контексті конкретних пол технологій, специфіку пол маркетингу та менеджменту в різних суспільно-історичних умовах, проблеми ухвалення оптимальних управлінських рішень (законодавчих, урядових, судових), підвищення ефективності їх реалізації. Термін праксеологія (від грецьк. — діяльність) був запроваджений в рамках практичної соціології поляком Тадеушем Котарбінським, який вивчав проблеми ефективності діяльності праці колективів, аналізував форми організації праці, взаємодію індивідів, індивіда і колективу в процесі виробництва. Пол праксеологія - розділ політології, який досліджує проблеми ефективності функціонування політичної сфери суспільства в контексті політичного управління, яке здійснюється через пол діяльність суб’єктів пол. (державних інститутів, пол партій, окремих політиків). Розглядаючи, скажімо, функціонування політичної системи суспільства, ми можемо вивчати проблеми її стабільності, забезпечення політичних прав і свобод громадян. Досліджуючи виборче законодавство, очевидно, маємо звертати увагу на адекватність політичного волевиявлення реальній розстановці сил в парламенті і конкретній кількості депутатських мандатів, отриманих політичними партіями та блоками, що брали участь у виборчих перегонах. Якщо ж говоримо про ефективність політичного маркетингу чи політичного менеджменту, критерії теж зрозумілі. Ви виграли вибори, провели своє рішення через парламент чи уряд, зібрали більше податків, підвищили пенсії та стипендії студентам.

14. Політична психологія - сукупність відчуттів, емоцій, переживань, настроїв, пов'язаних з пол явищами; у структурному вимірі, як ми зазначали, входить до сфери пол. свідомості. Це сукупність духовних утворень, яка сприяє виробленню у людини безпосередніх мотивів і установок пол поведінки. Якщо ідеологіяє продуктом спеціалізованої свідомості, теоретичною діяльністю групи, то псих-я формується у процесі безпосередньої активності громадян на основі їх практичної взаємодії між собою і з інститутами влади. Виражається: в стійкіших формах (здоровий глузд, психолог. склад нації, вдачі), в рухливіших, динамічніших (переживання, настрої). Елементи: відчуття і емоції людей, що створюють певні мотиви їх політичної діяльності; індивідуально-псих властивості (воля, пам'ять); фізіологічні механізми, обумовлені природженими якостями людини (спадковістю). Таким чином, ПП складають і раціональні, і іррац духовні елементи (логіка соц взаємодії + логіка інстинктів). При такому поєднанні людина може орієнтуватися в пол житті, використовуючи не лише придбані соц-псих властивості, але і іррац механізми, первинні плотські реакції (Пугачов, Солов'їв). 1930 - перша спеціалізована праця в цій області – Ласвелл «Психопатологія і пол». Як самостійна наука сформувалася тільки в 60-70-х pp. XX ст. Об'єкт:рефлекторні й рефлексивні механізми формування пол уявлень у масових, групових та індивід. суб'єктів влади, те, що зв'язують їх мислення і практичну активність у стабільних і нестабільних пол процесах, міжнародних і внутрішньопол відносинах. Завдання:вивчення псих чинників функціонування пол сфери сусп. Якщо предмет політології може розглядатися у контексті відносин категорій "влада" і "вплив", пол соціології — "влада" і "пол поведінка різних спільнот", то сутність ПП - "влада" і "психологія". Характерні особливості: формується в процесі пол діял на основі взаємодії суб’єктів пол.; віддзераклення пол подій і процесів має фрагментарний характер (буденний, поверховий); орієнтація переважно на повсякденні, а не перспективні стратегічні інтереси людей; формується під впливом дії різних ідеологій; здатна швидко змінюватися відповідно до зміни пол умов. Функції: Пізнавальна (полягає в можливості не лише доповнення пол почуттями інформації, а й заміни її під час вибору людиною своєї пол позиції). Адаптаційна (забезпечення пристосування суб'єкта пол. (насамперед людини) до навколишнього середовищ). Мотиваційна (перенесення пол цілей і намірів зі сфери свідомості до сфери пол дій, пол поведінки).

15. Предмет та принципи етнополітики. Етнополітологія– це наука, що вивчає роль і місце етнічного фактору в пол процесах, шляхи і способи участі в пол житті сусп. різних етнічних груп. Важливим об’єктом вивчення є етнополітика - досліджує пол. держави, різних пол.-гром. організацій, що діють в галузі етнічних та міжетнічних норм. Це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм певного пол об'єкта (насамперед держ, пол партій, гром-пол рухів) Етнопол. як феномен сусп життя спрямована в бік пошуку моделі найбільш гармонійних нац відносин в багатонаціональній державі. Така модель мусить враховувати як соціальну приналежність людей і їхні відповідні інтереси, так і ті їх інтереси, що випливають з етнічної ідентичності. Суб'єктом етнополітики є держава (+ етносоц. спільності). Однією з головних категорій етнонац пол. є етнічний інтерес - об'єктивно зумовлені мотиви діяльності етнічної спільноти, які складаються з усвідомлення ними власних потреб та з'ясування и пошуку засобів та умов їх задоволення. Виникає навколо різноманітних проблем сусп-полі життя: матеріальних (економічна діяльність, проблеми демографічного розвитку), пол. (участь у здійсненні владних рішень, правові гарантії від утисків), духовних (збереження ідентичності, розвиток мови та культури). Тісно пов'язана із соц, демогр., ек, екологічною пол. Зміст етнополітики (мета) — застосування системи держ. засобів для ств оптимальної, з точки зору нац. інтересів, системи етнонаціональних відносин. Вся сфера взаємин народів є основний предмет етнопол.. Принципи: безумовне визнання права кожного етносу, етнічної групи на самовизначення на основі демокр. вибору й плюралізму; пріоритет загальнолюдських вартостей над нац. і класовими, а інтересів особистості - над етнічними; визнання за кожним громадянином незалежно від нац. права вільно користуватися всіма свободами, проголошеними Заг. Деклар. прав людини. Ефективність: наскільки адекватно її принципи відображають соц-ек та пол процеси, відповідають інтересам і потребам суверенізації етносів, гармонізації відносин між ними. Завдання: 1. запобігання дестабілізації міжетнічних відносин; 2. захист етнічних груп (нац. меншин).

16. Порівняльна політологія: теоретико-методологічні засади.Головна особливість пол. науки полягає у тому, що, розвиваючись, вона не може опиратися на дані експериментальних досліджень та експериментально перевіряти отримані висновки, як це роблять у природничих науках. Тому головним засобом, механізмом отримання наукових знань про пол життя та процеси стали порівняльні дослідження. Меєр:порівняльний метод започаткував і самостійну галузь пол науки - порівняльну пол-ю (компаративістику): "...порівняльна пол. не є дисципліною, яка може бути чітко визначена в термінах окремого, незалежного поля дослідження. Предмет: іноземні щодо дослідника держави (парадокс визначення предмета порівнял пол-ї: дослідника з країни "А", який вивчає державу "В", розглядають як компаративіста, а дослідника з держави "В", який так само вивчає державу "В", - ним вже не вважають). Етапи розвитку за Аптером: інституціоналізм, девелопменталізм і неоінституціоналізм. Макрідіс 2 етапи: традиційний поч. 50-х р - "новий етап". Сморгунов: І - становлення ПП як самостійної галузі знання (д.пXIX ст.); ІІ - накопичення потенціалу, "традиційна ПП" (п п XX ст.); ІІІ - оновлення та експансії, "нова ПП" (з поч 50-х до кінця 70-х); IV- криза та відділення субдисциплін, "плюралістична ПП" (з сер 70-х до сьогодні).Першою працею Фрімена "Порівняльна пол.”(1873). Огляд історії розвитку ПП свідчить, що при великому значенні одержаних нею результатів, метод дослідження залишається головним системоутворюючим елементом цієї дисципліни. Як зазначають Алмонд та Пауелл, "...логіка та мета порівняльного методу використовується пол. науками подібно до того, як експеримент використовується точними науками. Політолог не може спроектувати експеримент щодо пол. устрою і спостерігати за наслідками. Порівняльний метод створює можливості описати та класифікувати, організувати та пояснити різноманітні комбінації подій, які відбулися у пол. різних країн." Функції: отримання нових знань; верифікації емпіричних даних, теоретичних концепцій та узагальнень; відпрацюваннянових методик та технік дослідження пол простору; знаходження інструментів, шляхів, алгоритмів, розв’язання актуальних пол проблем на підставі досвіду країн; контроль процесів в середині країни (Сарторі). У найзагальнішому сенсі ПП - метод пол-ї, що виражається в компаративістському (порівн.) підході до пол. явищ.

17. Суть та принципи порівняльного методу аналізу.Особливість пол науки - вона не може опиратися на дані експериментальних досліджень та експериментально перевіряти отримані висновки. Тому головним засобом отримання наукових знань про пол життя та процеси стали порівн. досл. Алмонд та Пауелл: «логіка та мета порів. методу використовується пол. науками подібно до того, як експеримент використовується точними науками. Порів. метод передбачає зіставлення однотипних пол явищ: держ. устрою, пол партій, електоральних систем. Його особливість полягає в зіставленні двох (або більш) пол об'єктів. Перша праця Фрімена "Порівняльна політика”(1873). Огляд історії розвитку ПП свідчить, що при великому значенні одержаних нею результатів, метод дослідження залишається головним системоутворюючим елементом цієї дисципліни. Етапи: а) відбір і опис фактів; б) виявлення і опис тотожності і відмінностей; в) формування взаємозв'язків між елементами пол процесу і ін соц явищами у формі експериментальних гіпотез; г) подальша перевірка гіпотез; д) "визнання" деяких основоположних гіпотез. Основні положення. (Макрідіс):порівняння мають відбуватися на абстрактному рівні, кожне явище має розглядатись як своєрідне;потрібно визначити критерії, індикатори;сформулювати гіпотезу;сформулювати не одну гіпотезу, а потім їх доводити або спростовувати. Порівн. пол аналіз дозволяє: 1) розробити сист. знань про пол, що піддається перевірці; 2) дати оцінку пол досвіду, інститутам, поведінці і процесам з точки зору причинно-наслідкових зв'язків; 3)прогнозувати події, тенденції і наслідки. Види: (Доган, Пеллассі): Метод окремого випадку (береться ідеальни варіант і відповідно до нього досліджується інша країна); Бінарний аналіз (порівняння двох країн); Порівняння подібних країн (досліджуються відмінності); контрастних країн (досліджуються спільні риси).Передбачає вивчення навіть і однієї держ, але у певному контексті. Переважно його застосовують щодо двох і більше держав. Одночасно кількість взятих до аналізу держав може стати обмежувальним чинником щодо порівняльного аналізу. Невелика кількість держав дає змогу зробити порівняння за максимально можливою кількістю параметрів, відповідно збільшення кількості держав завжди призводить до зменшення кількості параметрів аналізу.

18. Пол. влада: суть, форми, принципи реалізації. Ресурси пол. влади. Пол влада - це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і пол норм. Здійснюється: держ.; пол партіями і гром. пол орг.; органами місцевого самоврядування. Специфіка держ. влади: здійснюється спец. апаратом; поширюється на всю територію країни; наділена монополією на прийняття законів та застосування примусу. В. пол партій і гром.орг: здійснюється лише в межах цих партій та організацій; ґрунтується як на пр. нормах, установлених держ, так і на пол нормах, які діють лише в межах пол партій і гром.орг. В. органів місцевого самовряд: поширюється лише на певну частину території держ і значною мірою здійснюється на гром засадах. Основні особливості ПВ:верховенство (обов'язковість її рішень для інших видів влади),публічність (сусп., безособовий і відкритий характер),моноцентричність (єдиний центр прийняття рішень, які стосуються всього сусп.),легальність,різноманіття ресурсів (використовує не тільки примус, а й ек, соц, духовно-інформаційні засоби). Функції: керівництво та упр. сусп. у цілому та його складовими; інтеграція сусп.; оптимізація пол сист. відповідно до цілей і завдань правлячих сил; забезпечення пол стабільності в країні. Ресурси- це потенційні можливості, засоби влади, які вона використовує в процесі здійснення своїх повноважень, функцій. Вони мінливі, рухливі. На ранніх етапах сусп розвитку - сила. На стадії капіталістичного розвитку - багатство і гроші. У постіндустріальних країнах - знання і інформація. Сукупність усіх можливих і фактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади. Класифікуються: За характером: утилітарні (матеріальні й соц. блага, пов'язані із задоволенням повсякденних інтересів і потреб людини), примусові (заходи адміністративного і кримінального впливу; включають у себе силові, але не зводяться до них), нормативні (різноманітні соц норми, що регулюють багатоманітні сусп відносини). Відповідно до основних сфер життєдіяльності сусп. виокремлюються ек., соц. й духовно-інформаційні. Специфічним є демографічний — сама людина.

19. Легітимність пол. влади. Основні ознаки легітимності."Легітимний"="законний". Поняття легітимності й легітимізму виникли на початку XIX ст. у Франції, де вони виражали прагнення відновити владу короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатора Наполеона. Легальність є формально-юридичною, а легітимність - соціокультурною характеристикою влади. Ознаки:1)ліберально-демо позиція: легітимна влада - сформована в результаті дем. процедур; влада, встановлена насильницьким шляхом, не визнається легітимною. 2) пол реалізму: легітимна = здатна оволодіти складною ситуацією в країні, підтримувати в сусп. стабільність. А це означає, що встановлена незаконним шляхом, наприклад у результаті революції чи воєнного перевороту, влада внаслідок її ефективності з часом може бути визнана громадянами та світовим співтовариством правомірною, тобто стати легітимною. Ознаки падіння:Зростання міри примусу; Обмеження прав і свобод; Заборона пол. партій і незалежної преси; Зростання корумпованості всіх інститутів влади, зрощення з кримінальними структурами; Низька ек ефективність влади. Типи Вебером: 1. Традиційний (влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв).2. Харизматичний (грунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя (харизматичного лідера); притаманний сусп. з невисоким рівнем розвитку демократії і пол культури його членів. 3. Раціонально-легальний (базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади). Легітимність -визнання народом і пол силами правомірності, законності пол влади, її інструментів, механізмів діяльності, а також способів її обрання. Істон: ідеологічний тип- утвердженні й виправданні влади за допомогою ідеології, що вноситься в масову свідомість. Ідеологічна легітимність влади може бути класовою або етнічною. Структурна пов'язана з раціонально-легальною. Вона притаманна стабільним сусп., де заведений порядок формування владних структур став звичним. Персоналізована грунтується на довірі до конкретної керівної особи. Близька до харизматичної.Про міру легітимності можна судити по рівню примусу (насильства), необхідного для проведення тієї або іншої пол. в сусп., по кількісному і якісному аналізу спроб скидання правителів; по соц. напруженості; за результатами виборів; по масових демонстраціях, раптовим проявам підтримки або, навпаки, опозиції існуючому режиму.

20. Зміст основних концепцій пол. влади. Пол влада - це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і пол норм. Підходи до тлумачення природи пол влади: 1. Телеологічний:В, як здатність досягти поставлених цілей, пов'язаних з міфами про В., і намічених результатів (Б. Рассел). 2. Соціолог:Аналізі В. в контексті соц. умов її виникнення й функціонування з урахуванням панівних у сусп цінностей, традицій, пол культури. Вебер: як здатність одного індивіда реалізовувати свою волю навіть у разі спротиву іншого. Відносини панування та підкорення. Дюверже розглядав В. в комплексі: на основі насильства (фізичного, ек, морально-псих) і авторитету (добровільного підкорення). Вона (дволика) є інструментом панування одних груп над іншими, а водночас — засобом інтеграції та забезпечення соц. солідарності всіх членів сусп. 3. Поведінковий (біхевіорист.): влада - особливий тип поведінки, коли одні командують, а інші — підкоряються. Мерріема, Г.Лассуел: відносини влади з природи людини, відмовляючись від моральних оцінок пол. Основним мотивом пол. активності особистості - бажання підкорити своїй волі інших. 4. Псих:ґрунтується на розумінні витоків влади у свідомості та підсвідомості людей. Фрейд: потяг до влади трансформацією сексуальної енергії, Юнг— психічної енергії взагалі. 5. Системний підхід: влада- як похідна від пол системи, а не від індивідуальних відносин (біхевіор. та псих.). 6. Реляціоністський (донесення): як стосунки між особами, що дають змогу одному суб'єкту змінювати поведінку іншого. Наголос на рольових відносинах, асиметрії владних відносин між суб'єктом і об'єктом влади. Дві традиції аналізу пол влади: 1."групова концепція влади" ("традиція реалізму"), йде від Гоббса (перша спец спроба визначити В. як поняття. Влада людини "є його наявні засоби досягти в майбутньому якогось блага"). і Вебера, представлена в роботах Лассуелла і Кеплена, Даля, Гідденса. В.- асиметричне відношення, що включає актуальний або потенційний конфлікт між індивідами. Виникає в тих соц взаємодіях, де один з суб'єктів володіє здатністю впливати на іншого, долаючи його опір. 2. "несекційна концепція влади" - влада може здійснюватися на основі загальної вигоди. В. як колективний ресурс, як здатність досягти якогось сусп блага; Сучасними представниками цієї традиції, коріння якої сходить до Платона і Арістотеля, є Парсонс, Х.Арендт і, в якійсь мірі, Фуко.

21. Політичні режими: суть та типи. Пол. режим - це спосіб функціонування та взаємозв'язку основних елементів пол сист. сусп. Критерії: характер та міру здійснення влади; механізм формування влади; взаємовідносини сусп. та влади; роль та значення недержавних і пепол орг. та структур; характер існуючих в сусп заборон; роль ідеології у житті сусп.; характер пол лідерства; співвідношення прав та свобод громадян; становище ЗМІ; роль пол партій; типи пол поведінки; співвідношення між законодавчою та виконавчою владами; роль і значення органів примусу. Типи: Демократичний: ознаки: 1)населення бере участь у формуванні і здійсненні держ. влади за допомогою прямої (референдум) і показної демократії (через вибирані їм показні органи); 2)рішення приймаються більшістю з врахуванням інтересів меншості; 3)існування цивільного сусп. з його розвиненою структурою; 4)реальне здійснення правової держ; 5)виборність і змінюваність центральних і місцевих органів держ. влади, їх підзвітність виборцям; 6)легітимність держ. влади; 7)“силові” структури знаходяться під дем контролем суспільства; 8)домінують методи переконання, узгодження, компромісу, звужені методи насильства, примусу; 9)у всіх сферах сусп. життя панує закон; 10)проголошуються і реально забезпечуються права і свободи людини і гром.; 11) діє принцип “дозволено все, що не заборонене законом”; 12)пол плюралізм (багатопартійність, змагання пол партій, існування на законних підставах пол. опозиції; 13)гласність, ЗМІ вільні від цензури; 14)реальне здійснення принципу розділення властей на законодавчу, виконавчу і судову. Авторитарний: 1) у діяльності органів пол влади переважають методи командування, відвертого диктату; 2) з процесу прийняття та реалізації пол рішень повністю або в основному вилучено метод знаходження компромісу, взаємного погодження різних позицій; 3) органи пол влади мають дискреційні повноваження (право діяти на свій розсуд, у т ч з порушенням норм закону); 4) виконавчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями; 5) обмежена або відсутня сфера застосування принципу гласності у діяльності органів пол влади; 6) обмежені гром, пол та особисті права і свободи, а також юр гарантії їх забезпечення. Тоталітарний: 1) жорсткий контроль пол влади над усіма сферами життя сусп в цілому і кожної особи зокрема; 2) відсутність легальної опозиції; 3) наявність обов'язкової для всіх офіційної ідеології; 4) нетерпимість до пол інакомислення; 5) примітивізація пол культури, всієї сфери гуманітарних знань.

22. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапіДля України, як однієї з держав, що недавно стали на шлях демокр. перетворень, першочергове значення має питання спроможності інститутів демократії витримати випробування часом, вистояти в пол. конфліктах і кризах. Значною мірою це залежить від типу пол. режиму, що утворився в країні. Основними ознаками сучасного пол режиму України є: – Конституційні(виборність найважливіших органів пол влади, юридична рівність громадян, гарантії прав меншості, багатопартійність); Процесуальні(транзитивність, розбудова демокр. держ.); Режимністосуються безпосередньо способів здійснення влади (електоральність, обмежена конкурентність пол процесу, авторитарність у вирішенні деяких проблем). Щодо визначення типу пол. режиму Укр. існує велика кількість думок, але єдиним вірним шляхом у вирішенні суперечностей навколо цього питання є спроба зіставити декілька типологій пол режимів. Є однією з модифікацій неопатримоніального -це своєрідне співіснування деяких елементів традиційного сусп. і сучасної держ. Йому притаманна невідповідність між “зовнішнім фасадом” сучасної держ. (наявність конституції, парламентсько-партійних інституцій) і внутрішньою логікою її функціонування, що є цілком патримоніальною (спадокова). Характерна персоналізація влади (для пол самоідентифікації мас головним є не пол програми, а особистість пол лідера). Іншою ознакою неопатримоніалізму патронажні відносини, – це поширення етнічних, регіональних, сімейно-родинних на пол сферу. Пол режим України можна визначити як напівдемократичний.Відповідно до теорії А.Лейпхарта, оптимальним пол режимом для України, якщо вона, звісно, хоче бути демократичною держ, має бути співсуспільна демократія, що характерна більшості європейських країн. Застосовується до сусп, що характеризуються розподілом на сегменти. Сегменти можуть бути релігійного, ідеологічного, мовного, етнічного, нац. характеру. Основною метою є вирівнювання протиріч та створення сист. обмежень і противаг для великої кількості пол еліт, осн. ознакою – співпраця еліт. Оскільки Україна є сегментованою держ, має багатопартійну сист., велику територію, різноспрямовані зовнішньо-пол орієнтації, то концепція співсуспільної демократії їй як найліпше підходить.

23. Пол. система: суть, структура та механізми функціонування. Сист.- це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один із одним, яка утворює певну цілісність, єдність. ПС— цілісна, інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів пол, держ. та недерж. соц інститутів, структур і відносин, покликаних виконувати пол функції щодо захисту, гармонізації інтересів соц угруповань, спільнот, сусп. груп, забезпечувати стабільність і соц порядок у життєдіяльності сусп. Ознаки: взаємозв'язок групи елементів;утворення цими елементами певної цілісності; внутрішня взаємодія всіх елементів;прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму; здатність вступати у взаємовідносини з іншими сист. Визначальним компонентом пол системи є держава. Крім неї, у пол систему входять законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні, місцеві системи упр, пол партії, змістом діяльності яких є пол процеси. Від інших систем пол систему відрізняють: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних пол суб'єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соц конфліктів і суперечностей, гармонізація сусп. відносин; сприяння досягненню консенсусу різних сусп сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів сусп розвитку. Структура- внутрішню організацію окремих складових. Структура ПС — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність (Головний єднальний компонент сист. — пол влада): 1. Пол. відносини 2. Пол. орг. сусп. 3. ЗМІ 4. Пол принципи та норми.5. Пол свідомість і культура. Всі елементи взаємодіють і утворюють пол цілісність. ПС взаємодіє із зовнішнім середовищем (сусп.), прагне забезпечити стабільність і розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого сусп. виявляється через функції пол сист: пол цілепокладання; владно-пол інтеграція сусп; регулювання режиму соц-пол діяльності, мобілізаційна, легітимації. Механізми функціонування, Алмонд функції входу (пол соціалізація; артикуляція інтересів; поєднання інтересів; пол. комунікація) здійснюються недержавними формуваннями(пол. партіями, групами тиску, ЗМІ), а виходу (розробка норм їх застосування та контроль за дотриманням) – держ. органами. Дойч: для функціонування сист. потрібна інфа про (стан сусп.; відстань, що залишилась до запланованої цілі; результати попередніх дій самої сист).