Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Правові та нормативні документи з питань безпеки техногенного характеру

Мета заняття: Ознайомитися з основними законодавчими документами з питань техногенної безпеки в Україні і у світі.

Завдання:

●вивчити основні закони, правовові та нормативні документи з питань техногенної безпеки в Україні;

● ознайомитися з основними міжнародними документи з питань техногенної безпеки

 

Теоретичні відомості на допомогу студенту

Зростання масштабів народногосподарської діяльності, з одного боку, піднімає економіку держави, зміцнює її незалежність, зростає добробут людини, з іншого боку, використання у виробництві вибухопожежонебезпечних, сильнодіючих отруйних, радіоактивних речовин у великих кількостях збільшує ймовірність виникнення техногенних небезпек.

Розглянемо основні правові та нормативні документи, що регламентують діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, адміністрації підприємства, закладів і організацій незалежно від форм власності з питань техногенно-екологічкої безпеки та запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного походження, цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Конституція України(28.06.1996 рік). Стаття 3 визначає людину, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканість і безпеку в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 16 покладає на державу обов'язок забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України.

Стаття 50 надає право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля. Така інформація ніким не може бути засекречена.



Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".Прийнятий ВРУ від 25.06.1991 року, введений в дію 24.07.1991 року.

Цей закон забезпечує екологічну безпеку для життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, захист життя та здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи.

Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"(1.07.1991 рік).

Закон регулює питання поділу територій на відповідні зони, режим їх використання та охорони умов проживання та діяльності населення на цих територіях.

До території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи в межах України, згідно зі статтею 1 належать території, на яких може бути опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік і які потребують радіаційного захисту.

Територія, що зазнала радіоактивного забруднення, поділяється на 4 зони: відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіологічного контролю.

Закон України "Про статус, соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(1.04.1991 рік).

Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та вирішення проблем медичного та соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

До постраждалих осіб відносять ліквідаторів аварій, населення, яке зазнало опромінення, а також громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Закон України "Про надзвичайний стан"(26.06.1992 рік).

Надзвичайний стан вводиться для забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, або при спробі захоплення державної влади чи зміні конституційного ладу України шляхом насильства.

Надзвичайний стан - передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, підприємств і організацій, який тимчасово допускає обмеження конституційних прав і свобод громадян і юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки.

Метою введення надзвичайного стану є якнайшвидша нормалізація обстановки.

Надзвичайний стан на всій території України може вводитись на строк не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях. Верховна Рада України може продовжити дію надзвичайного стану до 30 діб.

Надзвичайний стан вводиться Указом Президента, затвердженим Верховною Радою України.

При введенні надзвичайного стану, залежно від обставин, впроваджуються такі заходи:

1) особливого режиму в'їзду та виїзду по території, обмеження руху транспортних засобів і їх нагляду, охорони громадського порядку та об'єктів;

2) впровадження комендантської години.

3) перевірка документів;

4) огляд одягу, транспортних засобів, багажу, службових приміщень та житла громадян;

5) вислання порушників громадського порядку, які не є
жителями місцевості, де введено надзвичайний стан, за їх рахунок;

6) тимчасове виселення людей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових житлових приміщень;

7) встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарно-епідеміологічних заходів;

8) запровадження особливого порядку розподілу продуктів харчування і предметів першої необхідності;

9) мобілізація ресурсів державних підприємств, установ,
організацій, зміна режиму їх роботи, переорієнтація на виробництво
необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлюючих робіт;

10) використання ресурсів підприємств для відведення небезпеки та ліквідації наслідків надзвичайних обставин;

11) усунення від роботи на період надзвичайного стану керівників підприємств, від відповідальності яких залежить нормалізація обставин в районі надзвичайного стану, у зв'язку з неналежним виконанням ними своїх обов'язків, призначення інших осіб, тимчасово виконуючих обов'язки зазначених керівників.

При проведенні невідкладних аварійно-рятувальних робіт допускається залучення працездатного населення. Забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до роботи, яка може негативно вплинути на стан їх здоров'я.

Закон України "Про охорону праці"(14.10.1992 рік, нова редакція закону-21.11.2002р.).

Закон втілює державну політику в галузі охорони праці, яка базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту і повного відшкодування шкоди особам, які заподіяні їм роботою на підприємстві.

Власник несе особисту відповідальність за безпеку, гігієну праці та виробничого середовища підприємства.

"Закон України "Про охорону атмосферного повітря"(16.10.1992 рік). Атмосферне повітря є одним із важливих чинників, що впливає на життя і здоров'я населення.

Цей закон спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє середовище. Він визначає правові та організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони та використання атмосферного повітря:

- гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі для людей і об'єктів навколишнього середовища;

- гранично допустимі рівні атмосферного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря для людей і об'єктів (ст.7).

Закон України "Про Цивільну оборону України"(3.02.1993 рік. Доповнення до Закону 24.03.1999 рік).

Згідно з законом кожен громадянин України має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від органів державної влади аж до Кабінету Міністрів України та керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру (ст.1).

Завданнями Цивільної оборони України є:

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків і втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій;

- захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

- організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та у воєнний час;

- організація та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха та осередках ураження;

- створення систем аналізу і прогнозування, управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів;

- підготовка та перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) і діяти в надзвичайних ситуаціях (ст.2).

Керівництво Цивільною обороною України покладається на Кабінет Міністрів та центральні і місцеві органи виконавчої влади. Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України.

Керівництво об'єктів господарювання незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за захист населення, що проживає у зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об'єктах (ст.7).

Силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані і невоєнізовані формування (ст.8).

Фінансування заходів цивільної оборони здійснюється за рахунок відповідного державного та місцевих бюджетів та коштів об'єктів господарювання.

Закон України "Про дорожній рух"(16.07.1993 рік).

Цей закон визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя і здоров'я громадян, створення безпечних вимог для учасників руху та охорони навколишнього середовища. В галузі техногенної безпеки законом передбачаються вимоги до технічного стану транспортних засобів, визначені обов'язки посадових осіб, які відповідають за будівництво та експлуатацію автомобільних доріг, вулиць, залізничних мостів і споруд.

Серед основних обов'язків є:

- забезпечення утримання вказаних вище шляхів і споруд у
відповідному стані щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

- позначення місць виконання робіт сигнальними вогнями, дорожніми знаками, передбаченими діючими нормами;

- по закінченні робіт на дорозі привести їх у стан, що забезпечує безпечний рух транспортних засобів і пішоходів, та впорядкувати зони відчуження.

Закон України "Про пожежну безпеку"(17.12.1993 рік).

Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду діяльності та форм власності.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників, при забудові населених пунктів - на органи архітектури, проектні та будівельні організації, а в житлових приміщеннях - на їх власників (ст.2).

Для розробки і реалізації комплексних заходів, спрямованих на поліпшення пожежної безпеки об'єктів, у підприємствах і органах державної виконавчої влади створюються служби пожежної безпеки (ст.4).

Здійснення державного пожежного нагляду, пожежна охорона населених пунктів і об'єктів покладається на Міністерство внутрішніх справ, рішення якого з цих питань є обов'язковим для всіх.

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"(24.02.1994 рік).

Цей закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя. В другому розділі визначені права та обов'язки громадян, підприємств, установ і організацій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Об'єкти господарювання повинні негайно інформувати органи санітарно-епідемічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров'ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю.

Закон визначає вимоги щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (розділ 3).

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України, а на місцях - головний державний санітарний лікар району, міста (ст.32).

Закони України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"(8.02.1995 рік), "Про поводження з радіоактивними відходами"(30.06.1995 рік), "Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерний збиток"(12.07.1997 рік).

Ці закони спрямовані на забезпечення радіаційної безпеки для життєдіяльності нинішнього та майбутнього поколінь, захист життя та здоров'я населення та природного середовища від негативного впливу радіоактивних відходів.

Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерний збиток була прийнята 21.05.1963 року.

Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань"(14.01.1998 рік).

Цей закон спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

Кожна людина має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань (ст.3) та на інформацію щодо рівнів опромінення в місцях їх проживання чи роботи від відповідних органів виконавчої влади (ст.4).

Законом передбачається основна дозова межа індивідуального опромінення населення, яка не повинна перевищувати 1 мілізіверта (мЗв) ефективної дози опромінення за рік (ст.5) і персоналу радіаційних об'єктів -20 мЗв/рік (ст.6).

Закон передбачає укриття людей, якщо протягом перших десяти діб у разі радіаційної аварії очікувана сукупна ефективна доза опромінення може перевищувати 5 мЗв (0,5 бер).

Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру"(8.06. 2000 рік).

Цей закон визначає організаційні та правові основи захисту людей, які живуть або перебувають на території України, захисту об'єктів господарювання, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон встановлює права громадян України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ст.5).

В розділі II визначені основні заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

До таких заходів відносять: інформування та оповіщення, спостереження, укриття в захисних спорудах, евакуаційні заходи, інженерний захист, медичний захист, біологічний захист, радіаційний і хімічний захист, державна стандартизація з питань безпеки у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру, державна експертиза у сфері захисту населення і територій, державний нагляд і контроль, декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.

Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки"(18.01. 2001 рік).

Закон спрямований на забезпечення техногенної безпеки підприємствами підвищеної небезпеки.

Закон визначає основні заходи, що забезпечують безпечність підприємства, дії адміністрації об'єкта і органів виконавчої влади у разі виникнення аварії; відповідальність осіб, з вини яких виникла небезпечна подія, а також які документи повинні бути відпрацьовані на підприємстві та владних структурах, які займаються питаннями безпечної експлуатації об'єктів та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, структуру цих документів.

Постанова Кабінету Міністрів України №1099 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій"(15.07.1998 рік).

Цією постановою затверджено положення про класифікацію надзвичайних ситуацій, поставлене завдання на створення класифікатора надзвичайних ситуацій в Україні.

Постанова Кабінету Міністрів України №1198 "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру"(03.08.1998 рік).

Цією постановою затверджено положення про єдину систему запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Нормативними документами з питань техногенно-екологічної безпеки, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного характеру є:

- Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій (15.07.1998 р.);

- Класифікатор надзвичайних ситуацій в Україні (24.12.1998 р.);

- Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (03.08.1998 р.);

- Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97), (01.01.1998 р.);

- Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ДНАОП 0.00-4.33-99), (17.06.1999 р.) та інші нормативні документи.

Крім вище вказаних правових та нормативних документів України, Україна як член ООН і Ради Європи і держава, яка прагне стати членом Європейського Союзу, керується наступними міжнародними документами з питань техногенної безпеки:

- Декларацією прав людини (ООН);

- Концепцією сталого розвитку (ООН);

- Конвенцією про транскордонні дії виробничих аварій (ООН);

- директивами Ради Європи і Європейського Союзу;

- документами Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).

 

Міжнародні документиз питань техногенної безпеки

Техногенні аварії і катастрофи суттєво впливають на життя і діяльність людей, на стан економіки, на екологічну безпеку, що впливає на загальний розвиток суспільства.

Глобальні трансграничні аварії і катастрофи техногенного походження шкідливо впливають на якісний стан навколишнього середовища не тільки країни де відбулась аварія, а і на території сусідніх держав.

Сумний тому приклад - Чорнобильська катастрофа, окрім України постраждали Білорусь, Росія.

Питаннями техногенної безпеки займаються Організація Об'єднаних Націй (ООН), Європейський Союз (ЄС), Європейська економічна комісія (ЄЕК), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) та інші міжнародні організації.

В ООН прийнята Конвенція про трансграничні дії промислових аварій.

Розглянемо деякі документи Ради Європейського Союзу з питань техногенної безпеки.

Принципи політики Ради ЄС викладені в Програмах дій Європейського союзу.

Всього було прийнято п'ять Програм дій: перша - 20.12.1973 р.; друга -13.06.1977 р.; третя - 17.02.1983 р.; четверта - 18.03.1987 р.; п'ята -17.05.1993р. ,

П'ята Програма дій, загальний напрямок якої було схвалено Радою і представниками урядів держав - членів в їх резолюції, що була прийнята 1 лютого 1993 року на нараді Ради ЄС, яка настійно вимагає більш ефективного врахування факторів ризику і більш ефективної організації аварійних робіт.

Радою ЄС прийнято ряд директив з питань техногенної безпеки, а саме:

- 79/640/ЄЕС "Про забезпечення знань безпеки на робочих місцях";

- 80/836/ЄЕС "Про базові стандарти безпеки із захисту здоров'я населення і працівників від небезпеки іонізуючого випромінювання";

- 93/67/ЄЕС "Оцінка ризиків";

- 94/33/ЄС "Про захист молодих людей під час праці";

- 90/270/ЄЕС "Про вимоги мінімальної безпеки здоров'я до роботи з відеодисплейним обладнанням";

- 92/82/ЄЕС "Про мінімальні вимоги забезпечення ознак безпеки та/або здоров'я під час роботи";

- 88/379/ЄЕС "Про приведення в приблизну відповідність законів, правил і адміністративні положення держав - членів, що торкаються класифікації, упаковки і маркування складу небезпечних речовин". Директиви з цих питань приймались в 1967 і в 1978 роках, а також в 1992 і в 1993 роках;

- 96/82/ЄС "Про зміст небезпек крупних аварій, пов'язаних з
небезпечними речовинами".

Коротко розглянемо зміст Директиви Ради 96/82/ЄС від 9.12.1996 року.

Ця Директива має мету запобігти виникненню крупних аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, і обмеження їх наслідків для людей і навколишнього середовища.

Стаття 3 Директиви дає визначення промислових об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням, виготовленням, транспортуванням чи зберіганням небезпечних речовин, крупних аварій, оператора та інших термінів.

"Промисловий об'єкт" (підприємство)– це технічний підрозділ управління чи виробничого об'єднання, на якому виготовляються, використовуються, вантажуються чи зберігаються небезпечні речовини. Воно включає все обладнання, споруди, мережу трубопроводів, виробничі механізми, інструменти, особисті залізничні шляхи, доки, вантажувальні набережні, що обслуговують об'єкт, пірси, склади та/або відповідні споруди на воді чи інші конструкції, які необхідні для роботи об'єкта.

"Оператор"означає самостійний або корпоративний орган, що експлуатує підприємство чи володіє ним або, якщо це передбачено національним законодавством, наділений вирішальними економічними повноваженнями за його технічну експлуатацію.

"Крупна аварія"означає таку подію як потужний викид, пожежу або вибух, що відбулась внаслідок неконтрольованих змін в ході експлуатації об'єкта, охопленого цією Директивою, і веде до серйозної небезпеки - безпосередньої чи зі сповільненим ефектом - для здоров'я людей та/або навколишнього середовища і пов'язана з однією або декількома небезпечними речовинами.

Директива передбачає, що держави - члени вимагають від оператора - органа, що володіє підприємством, або, якщо це передбачено національним законодавством, наділеного вирішальними економічними повноваженнями за його технічною експлуатацією, повідомлення компетентного органу Союзу в наступні строки:

- на випадок нових підприємств - протягом розумного строку до початку будівництва або вводу в експлуатацію;

- для існуючих підприємств - протягом одного року. В повідомленні необхідно вказати:

- назву органу, що володіє підприємством, і повну адресу
підприємства;

- зареєстроване місце розташування власника з вказівкою повної адреси;

- прізвище або посаду особи, що керує підприємством;

- інформацію, що дозволяє ідентифікувати небезпечні речовини або категорії речовин, про які йде мова;

- кількість та фізичний стан небезпечних речовин;

- діяльність промислового об'єкта або складу;

- безпосереднє оточення підприємства, елементи якого здатні викликати крупну аварію або посилити її наслідки.

Директивою передбачається політика з запобігання крупних аварій, виникнення "ефекту доміно", складання паспорту безпеки і його зміст, плани дій в надзвичайній обстановці, планування землекористування з точки зору контролю дифікації існуючих підприємств новими транспортними комунікаціями, спорудами в громадських місцях і житлових районах поблизу існуючих підприємств, якщо місце розташування підприємства або споруди таке, що підвищує ризик крупної аварії або посилює її наслідки.

В разі виникнення крупної аварії, орган, що володіє підприємством, зобов'язаний інформувати компетентні органи Європейського Союзу про обставини аварії, її наслідки та негайно прийняті заходи.

Ця Директива не застосовується до:

- підприємств, складів військового призначення;

- небезпек, що створюються іонізуючим випромінюванням;

- перевезення небезпечних речовин і проміжних пунктів короткострокового зберігання автомобільним, залізничним, водним, морським або повітряним транспортом за межами території, що контролюється органом, відповідальним за роботу підприємства, включаючи завантаження та розвантаження і перевезення в напрямку до іншого засобу перевозу, що знаходяться в доках, на причалах або сортувальних станціях, або в напрямку від нього;

- перевезення небезпечних речовин по трубопроводах, включаючи насосні станції, що розташовані за межами контрольованого району відповідальним за експлуатацію органом;

- діяльності підприємств добувної промисловості, що займаються розвідкою та розробкою корисних копалин у шахтах, кар'єрах або шляхом буріння;

- звалищ відходів.

 

Рекомендовані джерела літератури: [1, 8, 9, 11].

 

Питання для самоконтролю

1. Правові (законодавчі) документи з питань техногенної безпеки.

2. Нормативні документи з питань техногенної безпеки.

3. В яких статтях Конституції України і яким чином розглядається
питання техногенно-екологічної безпеки і стану довкілля?

4. Міжнародні документи з питань техногенної безпеки.

 

 

Додаток 1

 

ПЕРЕЛІК






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.