І. Основні категорій і поняття База розподілу непрямих витрат — показник, пропорційно величині якого розподіляється певна стаття непрямих витрат.
Калькулювання— визначення собівартості одиниці продукції.
Калькулювання за замовленням — визначення собівартості конкретного виробу (замовлення) за індивідуальними витратами (суднобудування, космічне машинобудування, будівництво, науково-дослідні роботи та ін.).
Калькулювання за неповними витратами— визначення собівартості продукції, здійснюване за частиною операційних витрат (виробничих, прямих, змінних).
Калькулювання за повними витратами — визначення собівартості продукції, здійснюване за всіма операційними витратами.
Калькуляційна одиниця — одиниця виміру об’єкта калькулювання, стосовно якої обчислюються витрати.
Крива освоєння— графічне зображення динаміки собівартості нової складної продукції в процесі освоєння її виробництва.
Об’єкт калькулювання — продукція (послуга), собівартість якої визначається.
Попроцесний метод обліку та калькулювання— метод обліку та калькулювання за певними процесами (стадіями), які є відносно відокремленими частинами загального технологічного процесу (текстильне, хімічне, металургійне виробництво тощо).
Сукупне (комплексне) виробництво — виробництво, в якому з тої самої сировини та в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна, харчова промисловість, виробництво кольорових металів тощо).
База розподілу непрямих витрат — показник, пропорційно до якого непрямі витрати розподіляються за носіями витрат.
Замовлення — заявка клієнта на певну кількість спеціально виготовлених для нього виробів.
Зведений облік — система узагальнення витрат виробництва за статтями витрат у розрізі цехів, переділів, видів продукції (робіт, послуг) і в цілому по підприємству з метою підготовки інформації для обчислення собівартості окремих видів продукції і всієї викупленої продукції підприємства, а також з метою розподілу понесених підприємством витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. Існує в двох варіантах — напівфабрикатному і безнапівфабрикатному.
Калькулювання— науково обґрунтоване визначення собівартості продукції підприємства, її окремих видів та одиниць за статтями витрат.
Калькуляційна одиниця — вимірювач об’єкта калькуляції, який застосовується під час визначення його собівартості.
Калькуляція — розрахунок собівартості продукції. Розрізняють такі основні її види: проектна, планова, нормативна, кошторисна, звітна, госпрозрахункова.
Метод калькулювання — науково обґрунтована сутність прийомів, які застосовуються під час калькулювання собівартості продукції (як усієї товарної продукції, так і окремих її видів).
Місце виникнення витрат — структурний підрозділ підприємства (робоче місце, дільниця, цех), по якому організовується планування, нормування і облік витрат виробництва для контролю і управління ними.
Об’єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
Об’єкт калькуляції (носій витрат) — вид продукції (робіт, послуг), призначений для реалізації.
Об’єкт обліку витрат — місце виникнення витрат, види або групи однорідних продуктів.
Переділ — частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), яка завершується отриманням готового напівфабрикату, що може бути відправлений на наступний переділ або реалізований на сторону.
Система обліку і калькулювання — система обліку, що забезпечує калькулювання і контроль собівартості об’єктів витрат.
Планова собівартістьвизначається в процесі розроблення планів підприємства і його підрозділів, обґрунтування бізнес-проектів та вирішення інших перспективних завдань.
Фактична собівартістьпродукції обчислюється за даними бухгалтерського обліку згідно з певною методикою формування й розподілу витрат.
Головний об'єкт калькулювання— готові вироби, що поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.
ІІ. Методи калькулювання
За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання:
· за повними витратами
· за неповними витратами.
За методом повних витрат усі витрати підприємства, як виробничі, так і невиробничі (адміністративні, на збут), повністю відносяться на собівартість продукції. У такому разі прибуток підприємства від продажу продукції визначається за формулою
П = В – Ср.п,
де П — прибуток від продажу (реалізації) продукції;
В — виручка (дохід) від продажу продукції;
Ср.п — повна собівартість реалізованої продукції.
Калькулювання за неповними витратамиполягає в тому, що не всі витрати включаються у собівартість продукції. Це спрощує калькулювання і робить його оперативнішим.
До класичних методів калькулювання за неповними витратами належать:
v метод «директ-костинг».
Це варіант, коли змінні витрати (а вони переважно прямі) відносяться на продукцію, а постійні вважаються витратами періоду.
За таких умов прибуток підприємства від продажу продукції обчислюється за формулою маржинального прибутку
МП = В – Спр, або МП = П + Спер
Де МП – маржинальний прибуток,
С пр. – прямі (змінні) витрати,
С пер - витрати періоду(постійні витрати)
v метод «абсорпшен-костинг»
передбачає включення у собівартість продукції всіх витрат виробничих підрозділів, тобто калькулювання й оцінка запасів за виробничими витратами. Тоді невиробничі витрати у складі адміністративних витрат, витрат на збут та інших невиробничих операційних витрат відносяться на період.
За таких умов прибуток підприємства від продажу продукції обчислюється за формулою
П = В – Ср.н – Спер,
де Ср.н — виробнича собівартість реалізованої продукції;
Спер — витрати періоду (адміністративні та на збут продукції).
ІІІ. Основні статті калькуляції
— прямі матеріальні витрати;
— прямі витрати на оплату праці;
— інші прямі витрати;
—загальновиробничі витрати.
Це мінімальна диференціація статей витрат, передбачена П(С)БО 16 «Витрати». На більшості підприємств промисловості кількість калькуляційних статей витрат розширюється, витрати в них конкретизуються з урахуванням їх значущості та методики обчислення.
Наприклад:
І. Прямі матеріальні витрати, у т.ч.:
1.1. сировина та матеріали (за вирахуванням зворотних відходів),
1.2. купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби,
1.3.паливо і енергія на технологічні цілі
ІІ. Прямі витрати на оплату праці, у т.ч.:
2.1. основна заробітна плата виробничих робітників;
2.2.додаткова заробітна плата виробничих робітників;
ІІІ. Інші прямі витрати, у т.ч.:
3.1. відрахування на соціальні заходи;
3.2. втрати від браку
ІV. Загальновиробничі витрати, у т.ч.:
4.1. витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування;
4.2. витрати на обслуговування і управління виробництвом.
ІV. Методи прогнозного обчислення собівартості виробів на етапах їх розроблення
За методом питомих витрат
,
де Сн — собівартість нового виробу;
Сб.п — питома собівартість аналогічного (базового) виробу;
Рн — параметр нового виробу, що є вирішальним для його собівартості.
За баловим методом
,
де Сбал — собівартість одного балу для базового виробу (виробів);
h — кількість врахованих балів;
Бі — кількість балів для і-го параметра нового виробу.
3. За кореляційним методом:
· для лінійноїформи зв’язку
Сн = а0 + а1 х1 + ... + аn xn;
· для степеневої форми зв’язку
,
де а0 — число, що показує ступінь впливу неврахованих факторів;
а1, а2 … — величини, які показують вплив відповідних параметрів виробу на собівартість;
х1, х2 ... — кількісні показники параметрів виробу.
За агрегатним методом
де n — кількість агрегатів (конструктивних одиниць), з яких складається виріб;
Саі — собівартість і-го агрегату;
См — витрати на загальний монтаж агрегатів.
Величина Са обчислюється за одним із розглянутих методів, а См — на основі експертної оцінки.
|