І. Основні категорій і поняття Бухгалтерський облік — вид обліку, за якого відбувається суцільне, безперервне та взаємозв’язане відображення господарської діяльності підприємства.
Гнучкий кошторис — кошторис, який фіксує планові витрати для фактичного обсягу виробництва.
Індекс виконання плану — співвідношення фактичного і планового обсягів випуску.
Коефіцієнт трудової участі — показник кількісної оцінки внеску кожного члена колективу (бригади) в загальні результати роботи.
Оперативний облік — вид обліку, який формує інформацію для поточних потреб в управлінні окремими господарськими операціями чи їх комплексними групами.
Статистичний облік — вид обліку, який формує інформацію про масові якісно однорідні явища.
Управління за відхиленнями — один з основних способів організації управління з оберненим зв’язком, за якого обернений зв’язок спрямований від виходу об’єкта управління до органу управління.
База розподілу непрямих витрат — показник, пропорційно до якого непрямі витрати розподіляються за носіями витрат.
Замовлення — заявка клієнта на певну кількість спеціально виготовлених для нього виробів.
Зведений облік — система узагальнення витрат виробництва за статтями витрат у розрізі цехів, переділів, видів продукції (робіт, послуг) і в цілому по підприємству з метою підготовки інформації для обчислення собівартості окремих видів продукції і всієї викупленої продукції підприємства, а також з метою розподілу понесених підприємством витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. Існує в двох варіантах — напівфабрикатному і безнапівфабрикатному.
Калькулювання— науково обґрунтоване визначення собівартості продукції підприємства, її окремих видів та одиниць за статтями витрат.
Калькуляційна одиниця — вимірювач об’єкта калькуляції, який застосовується під час визначення його собівартості.
Калькуляція — розрахунок собівартості продукції. Розрізняють такі основні її види: проектна, планова, нормативна, кошторисна, звітна, госпрозрахункова.
Метод калькулювання — науково обґрунтована сутність прийомів, які застосовуються під час калькулювання собівартості продукції (як усієї товарної продукції, так і окремих її видів).
Місце виникнення витрат — структурний підрозділ підприємства (робоче місце, дільниця, цех), по якому організовується планування, нормування і облік витрат виробництва для контролю і управління ними.
Об’єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
Об’єкт калькуляції (носій витрат) — вид продукції (робіт, послуг), призначений для реалізації.
Об’єкт обліку витрат — місце виникнення витрат, види або групи однорідних продуктів.
Переділ — частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), яка завершується отриманням готового напівфабрикату, що може бути відправлений на наступний переділ або реалізований на сторону.
Система обліку і калькулювання — система обліку, що забезпечує калькулювання і контроль собівартості об’єктів витрат.
Аналіз відхилень— з’ясування причин і винуватців відхилень від норм витрат.
Відхилення від норм— різниця між величиною фактичних і нормативних витрат.
Зміна норм— різниця між новою і старою нормою витрат.
Нормативна калькуляція— розрахунок нормативної собівартості продукції.
Нормативна собівартість— собівартість продукції (робіт, послуг), яка визначається до початку виробництва на підставі чинних норм.
Нормативне господарство підприємства— сукупність норм і нормативів, якими керується підприємство у своїй господарській діяльності.
Переоцінка незавершеного виробництва— перерахунок залишків незавершеного виробництва на початок місяця зі старих норм на нові у разі їх зміни.
Принцип рівності нормативів— вимога застосування одних і тих самих норм для обчислення нормативної величини всіх елементів руху витрат протягом місяця.
Сприятливе відхилення— відхилення від норм, яке справляє позитивний ефект на операційний прибуток підприємства.
Стандарт-кост— система обліку і калькулювання, що ґрунтується на жорсткому нормуванні всіх витрат і дає змогу визначити «стандартну» (нормативну) собівартість. Передбачає облік і аналіз відхилень фактичних витрат від стандартних з подальшим покладанням відповідальності за несприятливі відхилення на керівництво відповідних центрів витрат.
Відповідно до концепції, що розвивалася вченими СРСР і певною мірою не втратила своєї актуальності нині, система обліку витрат має назву бухгалтерського облікуприпускає поділ на такі підсистеми, або види:
· бухгалтерський фінансовий облік;
· податковий;
· бухгалтерський управлінський , який об’єднує в собі:
Ø оперативний та
Ø статистичний обліки
Відповідно до сучасних уявлень та господарської практики управлінський обліктреба розуміти як процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі Інформації, що використовується управлінською структурою для аналізу, планування та контролю діяльності підприємства
Облік витрат, що виникають у процесі господарської діяльності, з метою задоволення потреб в управлінні ними є прерогативою і входить до предмета розгляду управлінського обліку.
Виходячи зі своєї спрямованості управлінський облік характеризується такими властивостями:
v не керується зовнішньо регламентованими стандартами і схемами,
v його методи і процедури обираються підприємством самостійно
v користувачами є обмежене коло працівників управлінського персоналу;
v об'єктом обліку та звітності виступають центри відповідальності та окремі продукти;
v поряд з кількісними оперує якісними оцінками;
v його інформація має конфіденційний характер;
v використовує різноманітні варіанти групування витрат, залежно від змісту потреби, що задовольняється (за статтями калькуляції, включенням до собівартості, економічними елементами, зв'язком з динамікою ділової активності тощо).
До основних завдань обліку витрат підприємства, які реалізуються в межах управлінського обліку, належать:
• надання оперативної інформації про хід виконання запланованих показників витрат з метою контролю за їх дотриманням;
• акумулювання даних для обчислення фактичної собівартості продукції;
• постачання для потреб контролю і оцінки інформації про результати виконання поточних планів витрат окремими підрозділами та підприємством у цілому;
• формування інформації щодо витрат за окремими підрозділами та підприємством у цілому для контролю та оцінювання результатів їх функціонування з погляду здійснених за ними капіталовкладень;
• створення бази знань і банку фактичних даних за минулі періоди стосовно закономірностей і тенденцій формування витрат на підприємстві та в його підрозділах, які передбачають використання для потреб нормування і прогнозування.
Важливим методологічним питанням побудови обліку витрат є його настроювання з погляду структури плану рахунків.
На сьогодні існує два основні підходи до організації плану рахунків:
v двоколовий, за яким виділяють дві автономні системи рахунків для цілей фінансового й управлінського обліку відповідно;
v інтегрований, коли рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків.
Відповідно до названих підходів реалізується переплетена або інтегрована система обліку.
У переплетеній системі облікумає місце відокремлене ведення рахунків фінансового обліку та обліку виробництва, що не кореспондують між собою.
Інтегрована система облікуутворюється через включення рахунків виробничого обліку в загальну систему рахунків, у результаті чого вони кореспондують з рахунками фінансового обліку.
Деталізований облік витрат з погляду їхніх видів може здійснюватися у різних розрізах, серед яких основними є калькуляційний та елементний.
Облік витрат за їх видами :
Облік матеріальних витрат( сировини, матеріалів, палива, електричної енергії тощо)
Облік відходів виробництва (всі відходи виробництва поділяються на дві групи: зворотні та безповоротні).
Зворотні відходи включаються до складу запасів і, виходячи з цього, передбачають вартісне оцінювання.
Облік витрат на оплату праці та відрахувань на соціальні заходи. Облік втрат від простоїв - це непродуктивні витрати сировини, матеріалів, палива, нарахування заробітної плати і відрахувань внаслідок незапланованих зупинок виробництва (простоїв устаткування), аварій, стихійного лиха тощо. Залежно від причин простої поділяють на спричинені відповідно внутрішніми (відсутність матеріалів, енергії) і зовнішніми (аварії, стихійні лиха) чинниками
Облік браку у виробництві.
Облік витрат, пов'язаних з основними засобами. До основних засобів відповідно до П(С)БО 7 належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) котрих складає більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Кожний об'єкт основних засобів, як правило, обліковується за місцем використання (зберігання), із закріпленням за матеріально відповідальною особою.
ІІ. Методи обліку витрат.
Сукупність методів обліку витрат за ознакою локалізації об'єкта обліку можна розбити на дві групи:
Ø методи, що базуються на обліку витрат по виробу, його частині або групах виробів;
Ø методи, сутність яких полягає в обліку витрат за технологічними процесами.
До методів, що базуються на обліку витрат по виробу, його частині або групах виробів належать:
1. Подетальний облік. Цей метод виник на підприємствах машинобудування в 30-х роках минулого століття як технологія контролю за витратами виробництва з максимальною локалізацією об'єкта (одиниці) обліку.
2. Облік виробничих витрат по виробах. Якщо цехи підприємства організовані на основі предметної спеціалізації, може використовуватися облік витрат по виробах, за якого в аналітичному обліку ви трати на окремі складові виробу не виділяють, а реєстрацію та відображення виробничих витрат здійснюють по виробах у цілому.
3. Облік витрат за групами виробів.У ситуації, коли спостерігається спорідненість продукції, що виготовляється, може виявитися доцільним облік витрат за групами виробів.
4. Облік витрат і калькулювання за замовленнями. При застосуванні цього методу на підставі замовлення в бухгалтерії відкривається окремий аналітичний рахунок для обліку витрат. Кожному замовленню присвоюється номер (код), який обов'язково вказується в усіх облікових документах на виконання замовлення. Використовується умовна собівартість продукції.
До методів, сутність яких полягає в обліку витрат за технологічними процесами належать:
1. Метод обліку витрат і калькулювання за процесами. Підприємства, що використовують облік витрат та калькулювання за процесами, поділяють на дві групи:
• підприємства, на яких облік витрат здійснюється за технологічним процесом (виробництвом) у цілому (однопередільний варіант);
• підприємства, де за об'єкт обліку беруть складові загального технологічного процесу (багатопередільний варіант).
Поряд із представленим іншою важливою класифікацією методів обліку витрат є поділ їх за ознакою використання фактичних чи нормативних витрат.
1. Метод обліку фактичних витрат. Виходячи з самої назви сутність цього методу полягає у послідовному акумулюванні інформації про фактичні витрати на виробництво продукції, без відображення в регістрах обліку даних про їх нормовані величини.
2. Вітчизняний варіант обліку та калькулювання за нормами (нормативний метод).Цей метод передбачає детальний аналітичний облік у розрізі об'єктів витрат за трьома напрямами: за нормами, змінами норм, відхиленнями від норм. Облік відхилень від норм за нормативного методу зорієнтований на їх фіксацію в момент виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин.
3. Зарубіжний варіант обліку та калькулювання за нормами (метод стандарт-костинг).Цей метод не є жорстко регламентованим. На сьогодні для нього не існує єдиної методики встановлення стандартів і ведення облікових регістрів. Як класичний в науково-методичній літературі наводиться варіант стандарт-костингу, що не передбачає аналітичного обліку витрат за об'єктами калькуляції (видами продукції, замовленнями). Витрати в межах стандартів відображають на єдиних рахунках і лише для обліку відхилень від стандартів передбачаються окремі рахунки.
Французька модель визначення чистого результату:
Американська модель визначення чистого результату:
|