Тема 12.Економічне зростання і його чинники. Економічні цикли Розширеному відтворенню відповідає таке явище як економічне зростання. Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості, товарів і послуг, які продукує національна економіка. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей вправо. Економічне зростання вимірюють двома способами. По-перше, темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу - здебільшого за рік. По-друге, темпами зростання реального ВВП надушу населення за той самий період.
Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв'язувати соціально-економічні проблеми. Збільшення заробітків у ході економічного зростання створює можливості сім'ям і окремим особам отримувати додаткові матеріальні блага і послуги без відмови від споживання інших життєвих благ. Економічне зростання дає можливість країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля. Економічне зростання створює можливості для скорочення робочого часу і збільшення часу відпочинку й дозвілля. Економічне зростання полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Воно дає змогу нації зберігати державну незалежність.
Типи економічного зростання.
Екстенсивний тип економічного зростання - це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів за попереднього рівня технології. Інакше кажучи, обсяг продукції зростає за рахунок збільшення чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь та інших ресурсні. При цьому продуктивність праці залишається незмінною.
Інтенсивний тип економічного зростання - це збільшення виробництва товарів послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів - підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання реального капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивність праці підвищується.
Фактори економічного зростання. Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів:
1) фактори пропозиції;
2) фактор попиту;
3) фактор ефективності;
4) соціокультурні, інституційні та інші фактори.
Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх є чотири:
1) кількість та якість природних ресурсів;
2) кількість та якість трудових ресурсів;
3) обсяг капіталу країни;
4) технологія.
Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний потенціал, дає змогу національній економіці виробляти більший обсяг продукції.
Природні ресурси - це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат. Проте важливо не лише багатство ресурсів, а їх раціональне і ефективне використання. Трудові ресурси - пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці - становлять найважливіший фактор економічного розвитку. Тут також важливе ефективне використання трудових ресурсів, низький рівень безробіття. Капітал сукупність засобів виробництва. Тут важливо не лише оновлювати, а й нарощувати основний капітал через інвестування. Технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво.
Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Іншими словами, країна має використовувати ресурси найекономніше (виробнича ефективність) і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги (розподільна ефективність).
Існує низка інших факторі в, які впливають на економічне зростання. Це передовсім соціокультурні та інституційні чинники. До них належать: сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, позитивне ставлення до праці. В тривалому періоді економічне зростання залежить від політичної організації суспільства.
Циклічність - це специфічна форма функціонування ринкової економіки. Виділяють три підходи до визначення причин циклічності:
1) пояснення циклів зовнішніми (екзогенними) факторами. Це явища, які відбуваються за межами економічної системи (зміна чисельності населення, винаходи, інновації, війни. тощо);
2) пояснення внутрішніми (ендогенними) факторами. Це явища, які відбуваються всередині економічної системи (споживання, інвестиції, діяльність уряду і т.п.).
3) пояснення синтезом внутрішніх і зовнішніх причин.
У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні цикли не без підстав називають базисними або відтворювальними. Цикл характеризується періодичними піднесеннями й падіннями ділової активності. Основною властивістю циклу є коливання темпів зростання ВВП в часі.
Фази циклу. Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази, що йдуть у своєму розвитку одна за одною
криза (1);
депресія (2);
пожвавлення (3);
піднесення (4).
Криза (рецесія) характеризується: перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва; падінням товарних цін; зростанням безробіття; падінням рівня життя населення; зростанням взаємних неплатежів; ростом процентних ставок.
Депресія (застій, стагнація) характеризується стабілізацією виробництва, але на низькому рівні; високий рівень безробіття; рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції.
Пожвавлення - початок оновлення основного капіталу; активізація інвестицій та сукупного попиту; підвищення рівня виробництва; зменшення безробіття; зростання товарних цін.
Піднесення (експансія) - масове оновлення й розширення основногокапіталу4 стрімке зростання прибутків й цін; обсяги виробництва перевищують максимальні в минулому циклі.
Визначальними у цих фазах є криза і піднесення. Тому дехто з вчених розглядає структуру економічного циклу як двохфазову: рецесія й експансія.
Найбільш складною і суперечливою фазою економічного циклу є криза. З одного боку, вона несе в собі величезну руйнівну силу: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, неминучу політичну напруженість. З іншого боку вона відіграє конструктивну функцію. прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона є водночас найважливішою ланкою, яка розчищає шлях для нового витка розвитку - прискорення технічного і технологічного оновлення виробництва, структурної перебудови економіки, підвищення ділової активності.
Циклічність являє собою відхилення економіки від стану рівноваги, яке може бути представлено в трьох видах:
Відхилення ринкового попиту від пропозиції товарів та послуг. Таке відхилення може бути короткостроковим та довгостроковим;
Відхилення, яке пов’язане зі зміною попиту на обладнання, споруди і т.п.; воно долається протягом 8 - 12 років шляхом переливу капіталів;
Відхилення, яке пов’язане з переходом від одного технологічного способу виробництва до іншого. Рубежі між ними відмежовують крупні етапи цивілізації.
Відповідно до цього розрізняють такі основні види циклів.
Короткочасні, або короткі (3-4 роки). В їх основі лежить необхідність оновлення товару, або коливання попиту на гроші Малі цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Вони регулюються безпосередньо на підприємстві з допомогою проведення маркетингових досліджень, стратегічного планування.
Середні (7-11 років). Середні цикли виникають в результаті міжгалузевої конкуренції. Їх матеріальною основою є необхідність оновлення основного капіталу. Для впливу на них використовуються методи державного централізованого регулювання.
Великі економічні цикли (40-60 років). Поряд з малими і середніми циклами існують більш тривалі економічні цикли, названі „довгими хвилями”. М.Д. Кондратов виділив дві з половиною „довгі хвилі": перша - з початку 90-х років 18 ст. до 1844-1851 рр.; друга - до 1896 р; третя - з 1896 р. по 1920 р. Ці цикли називають „довгими хвилями Кондратьєва" від імені російського вченого, який їх описав. „Довгі хвилі" складаються з висхідної фази „великого піднесення", що триває 20-25 років та низхідної фази - „великого спаду", які пов’язані з великими науково-технічними відкриттями і їх широким застосуванням в промисловості. Матеріальною основою таких циклів є зміна базових технологій та поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об’єктів інфраструктури.
Іноді виділяють також циклічні коливання вікових трендів.
В економічній теорії виділяють також цикли Кітчина тривалістю3-5 років, Джугляра - 7-11 років, Кузнєца - 15-20 років і т.д.
Антициклічне регулювання - це система господарсько-політичних заходів, які здійснюються державою з метою пом’якшення циклічних коливань суспільного виробництва і зменшення соціальних та економічних збитків, які вони спричиняють.
Існують різноманітні погляди на причини виникнення циклічних коливань, і різні підходи до їх регулювання. Проте концепції регулювання найбільш наближені до двох основних - неокейнсіанської та неокласичної. Перша пропонує управляти сукупною пропозицією, друга сукупним попитом. В залежності від початкових умов та орієнтирів прихильники того чи іншого напрямку по-різному вирішують питання згладжування циклічних коливань, по-різному оперують інструментами, державного регулювання, котрі можна використовувати для цих цілей. Так, прихильники кейнсіанських рецептів більшу увагу надають бюджетній, податковій політиці (фіскальній). Неокласичні теорії базуються на проблемах грошей та кредиту (монетарній політиці).
Серед інструментів макроекономічного регулювання виділяють фіскальне та монетарне. Фіскальне регулювання передбачає скорочення витрат державного бюджету, збільшення податкових ставок в періоди, що погрожують перевиробництвом та додаткові витрати держбюджету, зменшення податкових ставок, коли виникає погроза недовиробництва. Тим самим здійснюється вплив на стан ділової активності в країні.
Монетарне регулювання означає вплив на ринкову економіку з допомогою механізму зміни облікових ставок, норм обов’язкових банківських резервів, операцій з цінними паперами.
Поряд з інструментами фіскальної та монетарної політики використовують інструменти цінової, антиінфляційної, зовнішньоекономічної політики, що сприяють стабілізації економіки та попередженню економічних криз. Адже, якщо в 19 ст. анти циклічне регулювання обмежувалось лише антикризовою політикою, то в 20 ст.д.ержава впливає на всі фази циклу, щоб попередити виникнення криз.
В фазі спаду всі заходи держави повинні бути направлені на стимулювання ділової активності. Для попередження „перегрівання" економіки і пов’язаних з ним негативних наслідків в господарській діяльності державі слід проводити політику стримування. Податково-бюджетна політика цього періоду характеризується підвищенням податкових ставок, скороченням державних видатків, обмеженнями в галузі проведення амортизаційної політики. Вказані фіскальні заходи приводять до зниження купівельної спроможності, тобто і до скорочення попиту, що приводить в кінцевому результаті до зниження ділової активності. В кредитно-грошовому регулюванні проводиться політика „дорогих грошей”: підвищення процентних ставок по кредитах, скорочення кредитних ресурсів банків.
В Україні для виходу із кризи були використані, перш за все, інструменти монетарної політики, які дали позитивні наслідки - стабілізували фінансову систему, національну валюту, сприяли зростанню ділової активності. Впровадження нової системи оподаткування доходів населення сприяє зростанню попиту, що стимулює національного виробника. Продумана зовнішньоекономічна політика захищає виробництво від іноземних конкурентів. Змінюються позиції української економіки на світовому ринку, сформувалась стійка тенденція до збільшення українського експорту. Це сприяє економічному зростанню, що спостерігається з 2000 року.
|