Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Тема 13. Державне регулювання національної економіки.

З моменту свого виникнення держава є суб’єктом економічної системи. Проте роль і функції держави у тій чи іншій системі відрізняються. В умовах ринку держава, як правило, не втручається в господарські процеси. Проблеми виробництва відносяться до сфери діяльності недержавного сектору. Однак сам ринковий механізм також має недоліки і є недосконалим. Тому для сучасної економіки характерна змішана економічна система, яка поєднує ринковий механізм з державним регулюванням економіки.

Економічні функції держави пов’язані з випадками неефективності ринку, до яких можна віднести такі.

Ринок розвивається циклічно, для нього характерна стихійність, яка може викликати кризові явища. Тому функцією держави є забезпечення економічної стабільності та здійснення антициклічного регулювання економіки.

Ринок немає механізмів захисту від монополії. Тому держава повинна здійснювати захист конкуренції та антимонопольну політику.

Ринок не здатен забезпечувати економіку достатньою кількістю грошей. Це може викликати платіжні кризи, гальмування економічного розвитку. Тому держава повинна контролювати грошовий обіг здійснюючи грошово-кредитну політику.

Ринок не регулює виробництво та споживання суспільних благ. Тому держава виступає як виробник або замовник суспільних благ, здійснює їх розподіл та регулює споживання.

Ринок не регулює зовнішні ефекти. Це випадки, коли економічна діяльність одних суб’єктів може зменшувати або підвищувати добробут суб’єктів, які не приймають участі в угоді. Наприклад, шкідливі викиди промислових підприємств зменшують добробут людей, які проживають поряд, викликають у них додаткові витрати на лікування, прибирання, ремонт тощо. Навпаки, такі види діяльності як охорона здоров’я, освіта, комунальне господарство пов’язані з позитивними зовнішніми ефектами. Виробництво товарів з негативними зовнішніми ефектами в умовах ринку буде надмірним, а з позитивними - недостатнім, поки держава не надасть підтримку. Тому держава повинна здійснювати регулювання зовнішніх ефектів.



Ринок не здатен забезпечити правильну структуру економіки. В умовах ринку розвиваються ті галузі які забезпечують оптимальне поєднання прибутковості і інвестиційного ризику. Держава повинна підтримувати галузі, які є низько прибутковими, але забезпечують загальну цілісність та працездатність економіки; наукомісткі галузі, які пов’язані з високими інвестиційними ризиками; галузі які забезпечують економічну незалежність, лідерство на світовій арені та національний престиж. Таким чином, важливою функцією держави є проведення структурної політики.

Ринок не гарантує збалансований регіональний розвиток економіки. Це може викликати економічні протиріччя між регіонами, соціальні проблеми. Тому задача держави - забезпечити правильні регіональні пропорції економіки.

Для ринку характерна соціальна нерівність. Певні категорії людей в умовах ринку позбавлені доходів, або їх доходи недостатні для підтримання споживання на прийнятному і достойному рівні. Крім того існують соціальні ризики: безробіття, втрата працездатності тощо. Тому функція держави - здійснення соціального захисту населення на основі перерозподілу доходів.

Ринок не забезпечує збалансованого природокористування. Тому держава повинна проводити екологічне регулювання, здійснювати природоохоронну діяльність.

Ринок не гарантує збалансованість зовнішньоекономічних відносин. Тому функцією держави є регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Нарешті, ринок потребує певної інституційної оформленості. Саме державі під силу встановити загальні правила економічної діяльності, слідкувати за їх виконанням, гарантувати права економічних суб’єктів. Без чого неможливе функціонування економіки. Держава є суб’єктом міжнародних відносин. Саме вона може укладати міжнародні угоди, створюючи тим самим умови для виходу національних економічних суб’єктів на міжнародні ринки.

Випадки неефективності ринку є об’єктивною причиною існування державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки - це сукупність функцій держави, пов’язаних з економічною і соціальною діяльністю та покликаних забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи. Державне регулювання поєднує форми і методи впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, на досягнення цілей державної економічної політики, а також сукупність знань і теоретичних концепцій такого регулювання.

Методи державного регулювання поділяють на:

правові - законодавчі та інші правові акти, які регламентують економічну діяльність, міжнародні угоди та ін.;

адміністративні - методи прямого адміністративного регулювання, які обмежують волю поведінки господарюючих суб’єктів: нормативи, стандарти, ліцензії, квоти, штрафи і т.п.;

економічні - вони впливають на економічну мотивацію, не обмежуючи при цьому свободу вибору: методи податково-бюджетної та грошово-кредитної політики, амортизаційна політика та ін.;

пропагандистські - вплив на поведінку економічних суб’єктів через засоби масової інформації, пропагандистські заходи та ін.

За характером дії методи державного регулювання поділяють на методи прямого й непрямого впливу.

Пряме регулювання здійснюється шляхом законодавчих актів та, заснованих на них, дій виконавчої влади. Пряме втручання виражається у тому, що держава надає кредити, виступає власником підприємств, приймає законодавчі акти.

Непряме регулювання опирається на використання різних фінансових (бюджетно-податкових та кредитно-грошових) важелів, за допомогою яких уряд має можливість з певною мірою ефективності впливати на поведінку приватних фірм, підприємств.

 

Тема 14. Світове господарство. Форми міжнародних економічних відносин.

 

Світове господарство - сукупність національних господарств, поєднаних в єдину систему на основі міжнародного поділу та кооперації праці. Світове господарство охоплює комплекс економічних відносин, що склалися між країнами. Воно поєднує усі міжнародні торгово-економічні, фінансові й науково-технічні зв’язки.

В основі розвитку світового господарства лежить міжнародний поділ праці. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продуктів з метою обміну ними. Він зумовлений: нерівномірним розподілом ресурсів між країнами; відмінностями в природно-кліматичних умовах та географічному розташуванні; відмінностями в забезпеченості трудовими ресурсами та їх рівнем кваліфікації; відмінностями в науково-технічних досягненнях; історичними умовами

Міжнародне співробітництво зароджується ще в сиву давнину. Першою формою економічних відносин була міжнародна торгівля яка стала визначальним фактором розвитку світового господарства. В XVI ст. вона сягнула таких масштабів, що перетворилась на світову. Промисловий переворот та індустріалізація в ХІХ ст. прискорили розвиток не лише міжнародної торгівлі а й національних економік, посилили міжнародний поділ праці. В цей період великої ваги набувають нові форми економічного співробітництва: вивіз капіталу; міжнародна міграція робочої сили; міжнародні валютні відносини. Таким чином, в кінці ХІХ ст. сформувалось світове господарство.

Етапи розвитку світового господарства.

1 етап - остання третина ХІХ століття - початок 20-х років ХХ ст. цей етап характеризується завершенням територіального поділу світу й початковими формуванням об’єднаної ринкової світової економіки на підприємницьких засадах. Світове господарство представлене двома типами країн: економічно розвиненими та колоніально залежними і слабко розвиненими країнами. Для цього етапу характерне переважання ринкових між розвиненими, неекономічних відносин між розвиненими та їх колоніями та практично відсутність відносин між слабко розвиненими країнами.

2 етап - початок 20-х рр. ХХ ст. - початок 90-х рр. ХХ ст.д.ля цього етапу характерний розпад світової підприємницької економіки, розкол світового господарства на два табори у відповідності до ідеологічних принципів: капіталістичний і соціалістичний. світове господарство представлене економічно розвиненими країнами з ринковою економікою, промислово розвиненими країнами з адміністративно командною економікою та країнами, що розвиваються. На цьому етапі відбувається розпад колоніальної системи, зростання економічних зв’язків між розвиненими і слабко розвиненими країнами, посилення економічної нерівності між країнами, виникнення міжнародних економічних інститутів та інтеграційних формувань.

3 етап - з початку 90-х рр. ХХ ст. Для нього характерна відмова від ідеологічних принципів поділу світу та перехід до становлення цілісної світової економіки на ринкових засадах. Світове господарство представлене: країнами з розвиненою ринковою економікою; країнами ринкової економіки, що розвиваються та країнами з перехідною економікою. Для даного етапу характерне посилення нерівномірності економічного розвитку, глобалізація економічних процесів, набуття продуктивними силами загальносвітового характеру.

Структура світового господарства.

Промислово розвинені країни: займають панівне положення в світовому господарстві. До них належать близько 30держав. Їх відрізняє інтенсивний тип розвитку економіки, високий рівень розвитку продуктивних сил. Ці країни зосереджують переважну частку економічного й науково-технічного потенціалу світу. Господарський розвиток країн Заходу, їх внутрішньоекономічна і зовнішньоекономічна політика визначають основні напрямки науково-технічних зрушень та структурної перебудови в світовому господарстві, стан світового ринку.

Країни, що розвиваються: Більшість держав цієї групи утворились в результаті національно-визвольної війни, розпаду колоніальної системи. Особливість полягає у тому, що, наряду з індустріальними, існують доіндустріальні типи продуктивних сил - багатоукладність соціально-економічної структури. Слабкий розвиток і відсталість країн обумовлює низький рівень розвитку продуктивних сил. Існує зовнішньоекономічна орієнтація на промислово розвинені країни - аграрно-сировинна спеціалізація продуктивних сил. На ринках цих країн панують транснаціональні компанії розвинених країн. Країни переживають часте загострення соціальної обстановки.

Країни перехідного типу: колишні країни соціалістичного табору, котрі здійснюють перехід до ринкової економіки. Це країни, котрі мають розвинений промисловий потенціал, кваліфіковану робочу силу. Характерне поєднання елементів командної економіки і ринку, диспропорцій економічного розвитку, загострення соціальних проблем, пов’язаних з проходженням первісного нагромадження капіталу. Багато країн Східної Європи вже зараз успішно інтегруються в світове господарство в якості повноцінних партнерів розвинених країн.

Міжнародний поділ праці.

Міжнародний поділ праці - спеціалізація деяких держав на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку.

Основа міжнародного поділу праці - природні, географічні та економічні виробничі відмінності між національними господарствами окремих країн.

На домашинній стадії виробництва провідними були природнокліматичні відмінності. Основна форма міжнародних економічних відносин - обмін продуктами.

На машинній - диференціація виробництва. Основна форма - міжгалузева, внутрішньогалузева спеціалізація й міжнародна кооперація праці. Світогосподарські зв’язки переміщуються з сфери обігу в сферу виробництва. Створюється основа для руху капіталів.

Сучасний етап характеризується наростанням залежності економік, пов’язаної з переходом на нову технологічну базу, пануванням інформаційних технологій.

Форми міжнародного поділу праці:

загальний: поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство й т.п.);

частковий: спеціалізація окремих галузей виробництва, видів готової продукції;

одиничний: спеціалізація різних країн на випуску окремих вузлів, деталей, на технологічних стадіях виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва привела до виникнення світових ринків продукції, капіталів, робочої сили. Панівне положення на цих ринках займають транснаціональні корпорації (ТНК) - крупні компанії, які діють в міжнародному масштабі й контролюють суттєву частку світового промислового виробництва й торгівлі. Розрізняють два типи ТНК:

національні компанії, які мають значні зарубіжні активи (вкладення);

міжфірмові союзи, які об’єднують приватні капітали різних держав.

Основною формою міжнародного співробітництва є міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля - це обмін товарами та послугами між державами. В якості покупців та продавців виступають окремі особи, приватні, акціонерні підприємства та державні структури. Масштаби та форми участі країни в міжнародній торгівлі, вплив останньої на національну економіку залежать віл рівня економічного розвитку та глибини інтеграції країни м систему міжнародного поділу праці.

Причини міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля обумовлена:

обмеженістю або відсутністю ресурсів в національні економіці;обмеженістю внутрішніх ринків збуту;національними відмінностями в рівнях витрат виробництва;нерівномірним доступом до технологій й т.п.

Завдяки цим відмінностям стає вигідною спеціалізація країн на виробництві певних товарів, витрати виробництва яких у країні менші порівняно зі світовими. Міжнародна торгівля базується на принципі “порівняльних переваг”, який був сформульований Д. Рікардо ще у 1817 році. Відповідно до нього країна повинна виробляти лише ті товари, в виробництві яких вона має порівняльні переваги. А інші повинна закуповувати за кордоном. В результаті такої спеціалізації стає ефективнішим як національне, так і світове виробництво. Тому міжнародна торгівля є взаємовигідною.

Показниками, які характеризують міжнародну торгівлю є:

обсяги експорту та імпорту;обсяги експорту та імпорту на душу населення (в розвинених країнах вони складають 3 - 5 тис. дол);експортний потенціал - обсяг продукції, який країна може продати на зовнішньому ринку без шкоди для внутрішнього споживання;співвідношення частки країни в світовому виробництві товарів з її часткою в світовій торгівлі цими товарами. Цей показник характеризує конкурентноздатність національних товарів;структура експорту. Для розвинених країн характерна машинно-технологічна спрямованість, а для слабко розвинених - сировинна спрямованість експорту;структура імпорту. Вона характеризує залежність країни від світової економіки.

Міжнародна торгівля хоча є вигідною, може справляти й негативний вплив на національну економіку. Тому держава здійснює регулювання зовнішньої торгівлі. Існує два режими зовнішньоторгової політики: протекціонізм (держава обмежує зовнішню торгівлю з метою захистити внутрішній національний ринок) та фрітредерство (політика вільної торгівлі).

Іншою формою міжнародного економічного співробітництва є вивіз капіталу. Вивіз капіталу - вилучення частини капіталу з національного обігу і включення його в виробничий процес або обіг в інших країнах в товарній або грошовій формах з метою отримання прибутку.

Причини вивозу капіталу:

надлишок капіталу на національних ринках;

бажання підприємців використати різницю в рівнях витрат виробництва в різних країнах;пошук доступу до джерел сировини;бажання наблизити виробництво до ринків збуту;пошук більш кваліфікованої робочої сили, розвиненої ринкової інфраструктури;бажання обійти більш жорстке національне законодавство.

Умови розвитку міграції капіталів - лібералізація та інтернаціоналізація економічних зв’язків. Мета вивозу капіталу - отримання більш високої норми прибутку за рахунок переваг, пов’язаних з використанням інтернаціональних факторів виробництва.

Капітал вивозиться в двох формах: підприємницький та позичковий. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом будівництва за кордоном підприємств, купівлею пакетів акцій, відкриттям філій та дочірніх компаній. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється в формі прямих (дають право управління або контролю над підприємством) та портфельних (не дають права контролю) інвестицій. Вивіз позичкового капіталу здійснюється через надання міжнародних позик, кредитів, банківські депозити та кошти на рахунках іноземних фінансових інститутів.

В залежності від форм власності розрізняють вивіз приватного, державного та капіталу міжнародних фінансових компаній та організацій.

Міжнародна валютна система, яка склалась в ХІХ ст., в своєму розвитку пройшла три основних етапи: етап золотого стандарту, етап золото-паперового стандарту і етап паперово-валютного стандарту.

Система золотого стандарту склалась на початку ХІХ ст. і існувала до початку 2-ї світової війни. Її основні принципи:

а) Функціонування золота в якості світових грошей;

б) Фіксація золотого вмісту національних валют;

в) Їх безпосередня конвертованість в золото;

г) Наявність фіксованого валютного курсу. Різновидами цієї системи були: золотомонетний, золото злитковий і золотодевізний стандарти. (Девіза-платіжне доручення, яке виписане в іноземній валюті і має бути сплаченим за кордоном)

Система золото-паперового стандарту була впроваджена в 1944 р. в м. Бреттон-Вудсі, де був заснований Міжнародний валютний фонд - міжурядова організація при ООН. Вона базувалась на таких принципах:

а) Основним інструментом міжнародних розрахунків оголошувалось золото і прирівняні до нього резервні валюти - долар США і англійський фунт стерлінгів;

б) Учасники договору повинні були виразити свої валютні паритети, установити свій валютний курс по долару;

в) Міждержавне регулювання валютно-фінансових відносин здійснювалось через МВФ;

г) Заборона вільного продажу золота. Операції з ним дозволялись тільки центральним банкам на основі фіксованої ціни на нього - 35 дол. за 1 гр.

Система паперово-валютного стандарту була установлена в 1979 р. на конференції країн-членів МВФ в м. Кінгстоні (Ямайка). Характерними ознаками цієї системи є:

а) Повна демонетизація золота в сфері валютних відносин;

б) Головним резервним активом і міжнародним засобом розрахунків та платежів установлювалася інтернаціональна розрахункова грошова одиниця СДР (спеціальні права запозичення);

в) Впровадження системи плаваючих валют, при якій валютні курси коливаються під впливом ринкових сил.

Ямайська валютна система, яка діє в нинішній час, розвивається за принципом полі центризму. З одного боку, вона підпорядкована централізованим регулюючим діям МВФ, а з другого, має досить розгалужену мережу регіональних валютних структур. Однією з них є введена в 1979р. Європейська валютна система, в межах якої була створена міжнародна кредитно-розрахункова одиниця ЄКЮ, на основі якої в процесі європейської економічної інтеграції була створена і введена в дію 31 січня 1999 р. єдина європейська валюта - євро.

Всі розглянуті в попередній темі форми міжнародних економічних відносин мають вартісне вираження і опосередковуються грошовими відносинами, які в межах всесвітнього господарства складають ще одну форму валютно-фінансових відносин.

Міжнародні валютні відносини - це сукупність економічних відносин, які складаються при функціонуванні валюти в світовому господарстві і обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Їх об’єктивну основу складають міжнародна торгівля, рух капіталів та послуг. Складовими частинами валютної системи є:

а) Визначення основних міжнародних валютних засобів;

б) Режим валютних паритетів та курсів;

в) Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

г) Статус міждержавних інститутів, що регулюють валютні відносини;

д) Режим міжнародних валютних ринків.

Носієм міжнародних валютних відносин є світовий грошовий товар. В цій ролі в різні часи виступали золото, кредитні гроші, міжнародні і колективні валюти. Сукупність всіх платіжних інструментів, які використовуються в міжнародних розрахунках, зветься міжнародною ліквідністю.

Оскільки жодна національна економіка не може існувати як замкнута система, неминуче виникають міжнаціональні економічні зв’язки: міжнародна торгівля, вивіз капіталу. Це викликає необхідність використовувати національні грошові одиниці в міжнародних розрахунках, внаслідок чого виникає специфічна система відносин пов’язаних з обміном грошової одиниці однієї країни на грошову одиницю іншої, тобто система валютних відносин. У ролі об’єктів цих відносин виступають валюти як грошові одиниці окремих країн. Валютні відносини здійснюються на національному і міжнаціональному рівні.

Здатність однієї валюти обмінюватися на інші валюти називається конвертованістю. Розрізняють дві форми конвертованості:

1. Вільно, або цілком конвертована валюта - це національна валюта тих країн, у зонах яких відсутні обмеження на оборот валюти.

2. Частково конвертована валюта - це валюта тих країн, у яких допускається лише зовнішня конвертованість валюти, й зберігаються обмеження по відношенню до визначеного кола міжнародних операцій.

Валютний ринок - система соціально-економічних і організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті. Це особлива сфера економічних відносин, яка пов’язана зі здійсненням операцій з іноземною валютою і платіжними документами (чеками, векселями, переказами та акредитивами в іноземній валюті). Суб’єктами валютного ринку є:

а) фірми, організації і окремі особи;

б) комерційні банки і установи, які обслуговують зовнішні зв’язки;

в) державні центральні банки та казначейства;

г) транснаціональні банківські установи.

В процесі здійснення суб’єктами валютного ринку операцій формуються валютні курси. Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Він встановлюється шляхом котирування валют на ринку. При цьому встановлюється курс продавця іноземної валюти і курс її покупця. Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних валют, їх паритет. А поточний курс валют формується під безпосереднім впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Попит на іноземну валюту визначається потребами імпорту або обсягами вкладень національного капіталу за кордоном. Пропозиція іноземної валюти формується надходженнями від експорту й обсягами вкладень іноземного капіталу всередині країни.

Валютний паритет - співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютний курс і валютний паритет є сполучною ланкою між національними валютними системами.

Основні інтеграційні угрупування. Провідне місце серед них займає Європейський Союз (1968) - найбільш висока ступінь інтеграції у вигляді економічного і валютного союзу. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Всесвітня торгова організація - ВТО (колишня ГАТТ), Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) та ін.

Всесвітня Торгова Організація почала діяти з 1 січня 1995 року на основі Генеральної угоди про торгівлю та тарифи (ГАТТ), яка протягом 1948-1994 років виконувала функції ВТО. Правові норми, які лежать в основі ВТО визначають умови, на яких здійснюється світова торгівля товарами та послугами. Функції ВТО - організація виконання всіх домовленостей в рамках ГАТТ.

Міжнародний валютний фонд - міжнародна організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, які викликані дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко - та середньострокових кредитів в іноземній валюті. МВФ було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. почав функціонувати МВФ з 1947 р. МВФ встановлює загальні правила валютної політики та регламентує співпрацю в галузі валютних відносин.

Світовий банк. Основу світового банку становить Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який було створено разом з МВФ на Бреттон-Вудській конференції в 1944 р. метою діяльності МБРР є сприяння структурній перебудові та розвитку економіки країн-членів через надання довгострокових кредитів. Крім МБРР в групу Світового банку входять Міжнародна фінансова корпорація (1956), Міжнародна асоціація розвитку (1960), багатостороннє агентство по гарантуванню інвестицій (1988), Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (1966).

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) створений в Парижі у 1990 р. для сприяння реформам в Центральній та Східній Європі в зв’язку з переходом країн цього регіону до ринкової економіки. Мета ЄБРР стимулювати та прискорити залучення капіталів в галузі інфраструктури країн Центральної та Східної Європи.

 






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2017 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.