Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Сутність і методи обчислення рентабельності

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами. Таке порівняння, тобто співвідношення прибутку з понесеними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність (Р).

Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (доходу) підприємства. З цієї причини вони є важливими обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення.

Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансової вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Основні показники рентабельності можна об'єднати в такі групи:

• показники рентабельності продукції;

• показники рентабельності капіталу (активів);

• показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Для розрахунку рівня рентабельності підприємства можуть використовувати: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції, прибуток від інших видів діяльності.



При цьому поточні витрати можуть прийматись у таких варіантах; собівартість продукції, собівартість продукції за винятково матеріальних витрат, вартість продукції в оптових цінах.

До авансових витрат можна віднести: весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал.

 

43. Сутність, принципи, види та роль страхування

страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян (фізичних) і юридичних осіб під час настання страхового випадку, визначеного договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страховиками страхових платежів (внесків, страхових премій).

Сутність і зміст страхової діяльності розглядають через її функції: ризикову (відшкодування), тобто матеріальну відповідальність страхових компаній (СК) за наслідки ризику; заощадження засобів (накопичувальну), застосовуване за окремими видами особистого страхування (життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом терміну дії договору; попереджувальну (превентивну), тобто фінансування заходів з метою зменшення наслідків страхових подій; контрольну (державний нагляд і внутрішній аудит); ціноутворення (тарифікація).

Принципи, на яких ґрунтується здійснення страхової діяльності, такі:

— вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування;

— страховий ризик — потенційна можливість збитку або втрати доходу при настанні визначених подій;

— страховий інтерес страхувальника і страховика як законна вимога відшкодувати майновий збиток, пов'язаний із правом власності, володіння, розпорядження і використання об'єкта страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;

— максимальна сумлінність, тобто довіра між сторонами, надання повної інформації з предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі виконання;

— страхове відшкодування на рівні збитку, тобто виплати не мають приносити страхувальнику прибуток, страхове відшкодування має лише відновити його майнове становище до того рівня, що був безпосередньо перед страховим випадком, який трапився;

— застереження, тобто включення до договору страхування особливих клаузул. Наприклад, франшиза — позначена в договорі незначна частина збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком;

— суброгація (зустрічний регресний позов) означає можливий позов до третьої (винної) особи в збитку з метою компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;

— диверсифікованість, тобто законодавча можливість розширення ділової активності страховиків за межами основної діяльності;

— контрибуція, або спільне покриття фактичного ризику страховиками пропорційно страховим сумам договорів за страхуванням одного об'єкта;

 

 

44. Страховий ринок: сутність, функції, структура

Страхови́й ри́нок — це особливе соціально-економічне середовище, певна сфера економічних стосунків, де об'єктом купівлі-продажу виступаєстраховий захист.

Страховий ринок можна розглядати як:

· форму організації грошових стосунків по формуванню і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства;

· сукупність страхових організацій (страховиків), що здійснюють процес страхування.

Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є:

· наявність в товаристві попиту на страхову продукцію;

· наявність страховиків, здатних задовольнити цей попит.

сновними функціями Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю є:

 

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та пере страхових брокерів;

 

2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок її відповідності виданій ліцензії;

 

3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання останніми законодавства про посередницьку діяльність їх звітності;

 

4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірність її звітності;

 

5) розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена до компетенції Уповноваженого органу;

 

6) узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

 

7) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні і перестрахуванні;

45. Характеристика вторинного страхового ринку

Перестрахування — система економічних відносин, у процесі яких страхувальник (цедент, перестрахувальник) з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій, беручи на страхування ризики, певну частку відповідальності за них (з урахуванням фінансових можливостей) передає на узгоджених умовах іншим страхувальникам (перестраховикам) у частині, що перевищує допустимий розмір власного утримання. Цедент продовжує нести перед своїм страхувальником відповідальність у повному обсязі договору страхування.

Співстрахування — особливий вид спільної діяльності страховиків, коли одночасно два або кілька страховиків за угодою про співстрахування приймають на страхування великі страхові ризики одного страхувальника з дотриманням принципу пропорційної відповідальності. Кожен із цих страховиків відповідає за свою частину страхових зобов'язань безпосередньо перед страхувальником. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальниками один із страховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірі власної частки.

нією з форм перестрахування є факультативне перестрахування — індивідуальна угода, що стосується тільки одного ризику. Цей договір дає сторонам, які підписали його, повну незалежність: цеденту — у вирішенні питання, яку частину ризику залишити собі (власне утримання) і на яких умовах передавати іншу частину ризику; перестраховику (цесіонарію) — у розв'язанні проблеми про взяття ризику в повному обсязі.

 

На відміну від факультативного перестрахування договірні відносини мають обов'язковий, тобто облігаторний характер. Облігаторне перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частини всі ризики одного виду.

 

Якщо участь перестраховика в кожному переданому йому ризику визначається заздалегідь і зумовлена часткою участі цедента в цих ризиках, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного перестрахування розрізняють квотні, ексцедентні й квотно-ексцедентні договори.

 

Непропорційне перестрахування використовується за договорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних коштів за збитки, завдані третім особам, а також в усіх видах страхування, якщо немає верхньої межі відповідальності перестрахувальника. Різновидами договорів є ексце-дент збитку й ексцедент збитковості, тобто покриття поширюється на абсолютний та відносний рівні збитків як недоот-римання доходів.

 

 

46. Сутність і функції фінансового ринку

Фінансовий ринок — особлива сфера фінансової системи, складова її інфраструктури, де здійснюється рух тимчасово вільного капіталу, формуються і функціонують обмінно-пере-розподільні відносини, пов'язані з процесами купівлі-продажу вільних фінансових ресурсів, їх трансформація в позиковий та інвестиційний капітал через фінансово-кредитні інститути на основі попиту та пропозиції, формується ціна на різноманітні фінансові інструменти.

 

Фінансовий ринок — це складова ринку ресурсів.

 

Головною передумовою існування фінансового ринку е не-збігання потреб у фінансових ресурсах того чи іншого суб'єкта ринкових відносин із наявністю джерел задоволення таких потреб.

 

В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб'єктами якого є домашні господарства, підприємства, держава і різні фінансові інститути — фінансові посередники.

Фінансовий ринок виконує такі функції:

— обслуговує товарний обіг за допомогою кредиту;

— акумулює грошові заощадження та нагромадження населення, підприємств, держави;

— трансформує акумульовані грошові кошти у позиковий та інвестиційний капітали;

— реалізовує вартість, втілену у фінансових активах, та організовує процес доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

— перерозподіляє на взаємовигідних умовах грошові кошти підприємств з метою їх ефективнішого використання;

— впливає на грошовий обіг та прискорення концентрації й централізації капіталу, обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

— формує ринкові ціни на окремі види фінансових активів;

— здійснює страхову діяльність і створює умови з метою мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

— кредитує уряд, місцеві органи самоврядування шляхом розміщення урядових і муніципальних цінних паперів;

— обслуговує населення під час кредитування споживчих видатків.

 

47. Структура фінансового ринку

Структура фінансового ринку - це його побудова за певними ознаками: функціональною, інституціональною, сегментарною тощо.

За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів, цінних паперів та інших фінансових активів. Об'єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери, фінансові послуги тощо. Суб'єктами відносин - держава, підприємства різних форм власності, фінансові інститути, окремі громадяни.

В організаційному плані фінансовий ринок - це сукупність ринкових фінансових інститутів, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників і виступають як суб'єкти ринку.

При характеристиці функціональної структури фінансового ринку всю систему фінансових ринків можна представити ринком капіталу, який поділяють на ринок власних капіталів, де об'єктом купівлі-продажу є титули власності - акції, облігації і ринок позикових капіталів, який включає ринок довгострокових позичкових капіталів (боргових зобов'язань, середньо-та довгострокових кредитів) і ринок грошей (міжбанківський, обліковий, валютний).

Якщо розглядати фінансовий ринок з точки зору функціонуючих на ньому суб'єктів, то можна представити інституціональну структуру фінансових ринків.

 

48-49. Суб'єкти фінансового ринку, їх класифікація та функції

Характеристика основних (прямих) учасників фінансового ринку

На фінансовому ринку діють різні суб'єкти (учасники ринку), функції яких визначаються метою їх діяльності та участю у здійсненні угод. Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: фізичні особи, не обмежені законом у правосуб'єктності та дієздатності, групи громадян (партнерів), трудові колективи, юридичні особи усіх форм власності, держава.

 

Класифікація суб'єктів фінансового ринку є досить складною і не завжди точно визначеною. Вона ускладнюється в міру деталізації й розгляду в різних аспектах, зважаючи на різноманітність операцій з фінансовими активами і багатогранність функцій, які можуть виконувати різні учасники фінансового ринку.

 

Найбільш узагальнено суб'єктів фінансового ринку можна класифікувати за формою:

 

— домогосподарства (населення);

 

— суб'єкти господарювання (інститути позафінансової сфери);

 

— держава.

а ринку позичкових капіталів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:

- кредитори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які надають позичку у тимчасове користування під певний відсоток. Основною функцією кредиторів є продаж грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть виступати: держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; небанківські кредитно-фінансові установи;

- позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку виступають держава (отримуючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків), комерційні банки (отримуючи кредити на міжбанківському кредитному ринку), підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою поповнення оборотних коштів і формування інвестиційних ресурсів); населення (у формі споживчого фінансового кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).

 

50. Характеристика фінансових інститутів та професійних учасників фінансового ринку

Суб'єктами фінансового ринку є фінансові інститути.

З певною мірою умовності можна виділити дві групи фінансових інститутів:

1. фінансові посередники, до яких відносяться кредитні організації депозитного типу, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові та інвестиційні компанії, венчурні компанії і хеджеві фонди;

2. організації, що забезпечують функціонування фінансових ринків, в тому числі інвестиційні банки, фондові тавалютні біржі, інші професійні учасники ринку цінних паперів.

Більшість фінансових інститутів діють як фінансові посередники. До фінансових посередників належать установи, які формують свою ресурсну базу переважно за рахунок випуску зобов'язань і використовують ці кошти на придбання цінних паперів і надання позик.

Фінансові посередники спеціалізуються на організації взаємодії осіб, що мають тимчасово вільні грошові кошти, з особами, які потребують грошових коштах. У цій ланці фінансової системи в розвинених країнах світу концентруються значні фінансові ресурси, що використовуються перш за все на інвестиційні цілі.

Найбільш поширеними фінансовими посередниками виступають установи депозитного типу. Основними інститутами даної групи є:

  • Комерційні банки.
  • Ощадні інститути.
  • Кредитні союзи.

Незважаючи на різноманіття типів фінансових посередників, вони виконують спільну функціональне навантаження: купують і продають різні «фінансові продукти», забезпечуючи ефективне переміщення фінансових ресурсів до їх кінцевим споживачам.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2017 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.