ПРОФЕСІЙНІ УЧАСНИКИ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

51. Види та характеристика основних інструментів фінансового ринку

Фінансові інструменти — різноманітні фінансові активи, які обертаються на ринку, є законними вимогами власників цих активів на отримання певного (як правило, грошового) доходу в майбутньому і за допомогою яких реалізуються операції на фінансовому ринку. Основними інструментами на фінансовому ринку є готівкові гроші, банківські кредити, цінні папери.

Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються значною різноманітністю, тому їх можна класифікувати за багатьма ознаками.

Інструменти, що обслуговують фінансовий ринок, класифікують так.

За видами фінансових ринків:

а) інструменти кредитного ринку (гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку);

б) інструменти фондового ринку (цінні папери, які обертаються на цьому ринку);

в) інструменти валютного ринку (іноземна валюта, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок);

г) інструменти ринку фінансових послуг (фінансові послуги, які надаються фінансовими інституціями (банками і небанківськими кредитними установами, факторинговими і лізинговими компаніями, фондовими і валютними біржами, страховими компаніями тощо) суб'єктам фінансових відносин — підприємницьким структурам, державі та громадянам);

д) інструменти ринку золота (срібла, платини): названі види цінних металів, які використовують з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також цінні папери, які обслуговують цей ринок.

За періодом обертання:

а) короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року), що обслуговують операції на ринку грошей;

б) довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року), що обслуговують операції на ринку капіталів. До цього виду фінансових інструментів належать і безстрокові фінансові інструменти, кінцевий строк погашення яких не встановлено (наприклад, акції).

За характером фінансових зобов'язань:

а) інструменти, додаткові фінансові зобов'язання за якими не виникають (валютні цінності, золото тощо);

б) боргові фінансові інструменти, які характеризують кредитні відносини між їх покупцем і продавцем та зобов'язують боржника погасити в передбачені строки їх номінальну вартість і заплатити винагороду у формі відсотка (облігації, векселі, чеки тощо);

52. Сутність та функції цінних паперів і їх місце на фінансовому ринку

Ці́нні папе́ри — документи, які засвідчують зобов'язальні відносини між особою, яка їх видала, та особою, яка є їхнім власником. Документ вважається цінним папером якщо відповідно до законодавства він може бути самостійним об'єктом прав.

Цінні папери в залежності від виду засвідчують наявність певних правовідносин, зокрема: корпоративних прав (як акції), відносини позики (як облігації), а також передбачають можливість передачі всіх прав, що випливають із цих документів, іншим особам шляхом передачі прав на сам цінний папір.

Функція переливу інвестиційних і кредитних ресурсів у найприбутковіші виробництва реалізується шляхом купівлі-продажу цінних паперів. При цьому напрям руху цінних паперів виконує роль об´єктивного індикатора розподілу і перерозподілу суспільного капіталу у найефективніші проекти, сфери, галузі й види діяльності, а також сприяє підвищенню ефективності не тільки цих галузей, а й усієї економіки.

Цінні папери слугують інструментом фінансування та рефінансування дефіциту бюджетної системи, перешкоджають надлишковій емісії грошової маси та стримують розвиток інфляції.

Надходження від розміщення облігаційних позик, реалізація грошово-речових лотерей, державних випусків сертифікатів тощо допомагають стабілізувати економічний розвиток, фінансувати комплекси заходів з метою обмеження інтенсивності інфляційного процесу й подолання кризових явищ.

Підприємцям емісія і розміщення векселів, облігацій, акцій та інших цінних паперів надає багатоваріантний вибір джерел фінансуванняй кредитування основного та оборотного капіталу, допомагає долати жорсткий диктат комерційних банків на кредитному ринку. Не вдаючись до банківських запозичень, вони миттєво поповнюють кошти з метою реалізації своїх бізнесових проектів.

Цінними паперами сформовано гнучкий механізм зміни суб´єктів власності та забезпечується формування чисельних форм змішаного капіталу. Акції та інші види цінних паперів стають базою об´єднання невеликих розрізнених заощаджень та їх перетворення у потужні інвестиційні пакети. Без соціальних потрясінь досягається зосереджування в руках одного акціонера контрольного пакету акцій, що надає можливість фактичного контролю за діяльністю акціонерного товариства.

Розміщенням цінних паперів регулюється сумарний купівельний попит, стримується спекулятивна активність тієї частини населення, що володіє вільними фінансовими ресурсами, а власникам цінних паперів забезпечується додаткове джерело доходів, які перевищують розмір депозитного банківського відсотку.

Вказані функції цінних паперів найкраще реалізуються у процесі вільного обертання на фондовому ринку, де власники акцій, облігацій інших цінних паперів здійснюють угоди купівлі-продажу, внаслідок яких формується ефективний власник функціонуючого капіталу.

53. Класифікація цінних паперів

Класифікація цінних паперів

54. Сутність, функції та політика фінансового менеджменту

Фіна́нсовий ме́неджмент — система принципів, методів, засобів і форм організації грошових відносин. Основна суть полягає в управлінні фінансами з метою підвищення ефективності виробництва та розподілу продукту.

Функції фінансового менеджменту визначають формування структури керівної системи. Розрізняють два основні типи функцій фінансового менеджменту: функції об'єкта управління і функції суб'єкта управління. До функцій об'єкта управління належать: організація грошового обігу, постачання фінансовими засобами й інвестиційними інструментами (цінностями), організація фінансової роботи тощо. Функції суб'єкта управління являють собою загальний вид діяльності, що виражає напрямок здійснення впливу на людей у господарському процесі й у фінансовій роботі. Ці функції, тобто конкретний вид управлінської діяльності, послідовно складаються зі збору, систематизації, передачі, збереження інформації, вироблення й ухвалення рішення, перетворення його в команду. Мова йде про такі функції, як планування чи прогнозування, передбачення, організація, регулювання, координування, стимулювання, контроль.

Планування у фінансовому менеджменті відіграє істотну роль. Адже щоб створити команду, треба скласти завдання, програму дії, для чого розробляються плани фінансових заходів, одержання доходів, ефективного використання фінансових ресурсів. Функція управління (фінансове планування) охоплює весь комплекс заходів як з вироблення планових завдань, так і з втілення їх у життя. Прогнозування (від грец. prognosis - передбачення) у фінансовому менеджменті - розробка на тривалу перспективу змін фінансового стану об'єкта в цілому і його різних частинах. Прогнозування, на відміну від планування, не ставить завдання безпосередньо здійснити на практиці розроблені прогнози. Ці прогнози являють собою передбачення відповідних змінФункція організації у фінансовому менеджменті зводиться до об'єд­нання людей, що спільно реалізують фінансову програму на базі якихось правил і процедур. До останнього належать створення органів управління, побудова структури апарата управління, встановлення взаємозв'язку між управлінськими підрозділами, розробка норм, нормативів, методик тощо.

Регулювання (від лат. regulate - підпорядкування визначеному порядку, правилу) у фінансовому менеджменті - вплив на об'єкт управління, за допомогою якого досягається стан стійкості фінансової системи у випадку виникнення відхилення від заданих параметрів. Регулювання охоплює головним чином поточні заходи щодо усунення виниклих відхилень від графіків, планових завдань, установлених норм і нормативів.

Координація (лат. ordination - розташування в порядку) у фінансовому менеджменті - погодженість роботи усіх ланок системи управління, апарата управління і фахівців. Координація забезпечує єдність відносин об'єкта управління, суб'єкта управління, апарата управління й окремого працівника.

Стимулювання у фінансовому менеджменті виражається у спонуканні працівників фінансової служби до зацікавленості в результатах своєї праці. За допомогою стимулювання здійснюється управління розподілом матеріальних і духовних цінностей залежно від кількості і якості витраченої праці.

Контроль у фінансовому менеджменті зводиться до перевірки організації фінансової роботи, виконання фінансових планів і т. п. За допомогою контролю збирається інформація про використання фінансових засобів і про фінансовий стан об'єкта, розкриваються додаткові резерви і можливості, вносяться змінну фінансові програми, в організацію фінансового менеджменту. Контроль припускає аналіз фінансових результатів. Аналіз - частина процесу планування фінансів. Отже, фінансовий контроль є зворотним боком фінансового планування і повинен розглядатися як його складова частина - контроль за виконанням фінансового плану, за виконанням прийнятих рішень.

55. Особливості управління беззбитковістю діяльності підприємства

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку — стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних проблем працівників підприємства, благодійної діяльності.

Чистий прибуток — найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відображає ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень дохідності активів підприємства з метою порівняння з альтернативними варіантами напряму інвестування (за умови порівняного ризику). Чистий прибуток є одним із основних джерел збільшення капіталу підприємства, що відображено у формі № 4 "Звіт про власний капітал" фінансової звітності. Постійне збільшення прибутку за умов припустимого ризику, тобто в разі залучення додаткових позикових коштів або додаткового розміщення акцій, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку капіталу.

Аналіз беззбитковості є однією з найважливіших характеристик взаємозв'язку затрат, обсягу виробництва і прибутку.

Поріг рентабельності (точка беззбитковості, мертва точка, точка критичного обсягу реалізації, точка самоокупності) — виручка від реалізації, за якої забезпечується беззбиткова діяльність підприємства за умови неотримання прибутку*30. Підприємство не має ні прибутку, ні збитків. Щоб визначити поріг рентабельності, слід згадати класифікацію витрат на постійні та змінні залежно від обсягу реалізації продукції (рис. 15.1).

До складу постійних входять витрати, сума яких не залежить від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції в межах певного часового періоду. Як правило, постійні витрати здійснюються і за умови браку основної діяльності. До них належать: орендна плата, опалення, освітлення, адміністративні витрати та ін.

До складу змінних входять витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. До них належать: сировина і матеріали, комплектувальні; заробітна плата виробничих працівників; паливо й енергія на технологічні потреби та ін.

Сума постійних і змінних витрат становить валові (сумарні) витрати підпр

56. Основи управління активами підприємства

Активи це ресурси, контрольовані підприємством, використання яких зумовлює збільшення економічних вигід у майбутньому. До їх складу входять усі матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну дату, а також їх розміщення та використання.

Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу, чи протягом 12 місяців з дати балансу*31.

Операційний цикл — проміжок часу між придбанням запасів для здійснення господарської діяльності й отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

У балансі активи підприємства розміщені у трьох розділах:

1) необоротні активи;

2) оборотні активи;

3) витрати майбутніх періодів.

До необоротних активів належать: нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи й інші необоротні активи.

Головні завдання управління оборотними активами полягають у: забезпеченні безперервності процесу виробництва, пришвидшенні обіговості оборотних активів, поліпшенні рентабельності оборотних активів, мінімізації ризиків і витрат, пов'язаних із формуванням та використанням оборотних активів.

З метою забезпечення безперервності процесу виробництва слід сформувати окремі види активів відповідно до обсягів господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного циклу.

У процесі управління оборотними активами в межах операційного циклу розрізняють виробничий і фінансовий цикли.

Тривалість виробничого циклу включає: період обертання середнього запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; період обертання середнього обсягу незавершеного виробництва; період обертання середнього запасу готової продукції.

Фінансовий цикл підприємства — період обертання грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за сировину, матеріали і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за відвантажену готову продукцію.

Формування оптимальних виробничих матеріальних запасів є однією з головних складових комерційної діяльності підприємства.

Заниження величини оборотних активів призводить до нестійкого фінансового положення підприємства, перебоїв у виробничому процесі, і як наслідок до зменшення обсягу виробництва і прибутку. В свою чергу, завищення розділу оборотних активів знижує можливості підприємства здійснювати капітальні вкладення щодо розширення виробництва.

57. Особливості управління запасами, дебіторською заборгованістю й грошовими коштами

Управління запасами - це функціональна діяльність, мета якої - довести загальну суму щорічних витрат на утримування запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування клієнтів.

Згідно з іншим визначенням, управління запасами - це забезпечення і підтримування оптимальної кількості і типів фізичних ресурсів, необхідних для реалізації стратегічного плану організації.

ебіторська заборгованість, як і товарно-матеріальні запаси, є активом, що не приносить прибутку. Однак наявність певного обсягу дебіторської заборгованості є необхідним результатом господарської діяльності підприємства, а оптимізація її обсягу — одним із найважливіших завдань, які повинен вирішувати фінансовий менеджер у процесі управління оборотним капіталом.

Якщо підприємство функціонує в умовах перехідної економіки, значні та стабільні обсяги дебіторської й кредиторської заборгованості, як правило, свідчать про низький рівень фінансової дисципліни в розрахунках між підприємствами. Дебіторська заборгованість у цьому випадку є одним із видів іммобілізованих активів, коштами, що тимчасово вилучені з обігу, а кредиторська — коштами, що тимчасово залучені в безоплатне користування. Дебіторська і кредиторська заборгованості знецінюються в умовах інфляції, тому доцільним є зменшення дебіторської і збільшення кредиторської заборгованості в певних межах.

У країнах з розвиненою ринковою економікою, для яких характерний високий рівень конкуренції на ринку товарів та послуг, дебіторська і кредиторська заборгованості свідчать про активне використання підприємствами механізму комерційного кредитування. Як правило, при цьому між обсягами дебіторської та кредиторської заборгованості існує чіткий і контрольований з боку фінансового менеджера взаємозв'язок, а обсяг, структура і середній строк погашення дебіторської заборгованості визначаються кредитною політикою підприємства. Остання виступає одним із необхідних структурних елементів управління дебіторською заборгованістю і комерційним кредитом на підприємстві. Весь механізм управління комерційним кредитом включає:

* формування ефективної кредитної політики, яка б забезпечувала як достатньо високі обсяги реалізацїї, так і низький ризик неповернення з боку по-купців-позичальників;

* управління кредитним портфелем (дебіторською заборгованістю) підприємства в цілому;

* управління процедурою кредитування.

Рух грошових коштів фірми є безперервний процес. Для кожного напрямку використання грошових фондів повинен бути відповіднийджерело. У широкому сенсі активи фірми представляють собою чисте використання грошових коштів, а пасиви і власний капітал - чисті джерела. Для діючого підприємства реально не існує початкової і кінцевої точки. Кінцевий продукт - це сукупність витрат сировини, основних засобів і праці, в кінцевому рахунку оплачуваних грошовими коштами. Продукція потім продається або за готівку, або в кредит. Продаж в кредит тягне за собою дебіторську заборгованість, яка в кінцевому рахунку інкасується, перетворюється у готівку. Якщо продажна ціна продукції перевищує всі витрати (включаючи знос активів) за певний період, то за цей період буде отримано прибуток; селю немає - збиток. Обсяг грошових коштів коливається в часі в залежності від виробничого графіка, обсягу продажів, інкасації дебіторської заборгованості, капітальних витрат і фінансування. З іншого боку, запаси сировини, незавершене виробництво, запаси; готової продукції,дебіторська заборгованість і підлягає оплаті комерційний кредит коливаються в залежності від реалізації, виробничого графіка та політики щодо основних дебіторів, запасів та заборгованості по комерційному кредиту.

Звіт про наявність і використання грошових коштів - це метод, за допомогою якого ми вивчаємо чисте зміна обсягу коштів між двома моментами. Ці моменти відповідають початковій і кінцевій дат фінансового звіту, до якого б періоду ні відносилося дослідження - кварталу, року або п'ятиріччя. Звіт про джерела та використання грошових коштів описує швидше чисті, ніж загальні зміни у фінансовому положенні на різні дати. Загальні зміни - це всі зміни, які відбуваються між двома звітними датами, а чисті зміни визначаються як результат спільних змін.

58. Сутність, функції та політика міжнародних фінансів

іжнародні фінанси — сукупність відносин, пов'язаних зі створенням і використанням грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами^*32.

^ Рух грошових потоків у світовому господарстві виконується за такими напрямами:

— взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

— взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

— взаємовідносини держави та суб'єктів світових господарських зв'язків з міжнародними фінансовими інституціями.

^ Міжнародним фінансам характерні розподільна та контрольна функції.

Сутність розподільної функції полягає у тому, що за допомогою механізму міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту.

^ Контрольна функція ґрунтується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній) формі.

^ Міжнародна фінансова політика представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави у галузі міжнародних фінансів. Юридично вона оформлюється в нормах і принципах міжнародного фінансового права.

Міжнародна фінансова політика є частиною економічної політики (вони взаємопов'язані). Успішна фінансова політика сприяє загальному розвитку національної економіки, і навпаки, прорахунки у міжнародних фінансах уповільнюють розвиток національної економіки.