Витрати на виробництво продукції

Загальна сума витрат може змінюватися за рахунок обсягів виробництва продукції в цілому по підприємству V_в, рівня змінних витрат на одиницю продукції Р_з.в і суми постійних витрат на весь випуск продукції ПВ, тобто:

.

Дані для розрахунку впливу цих факторів наведено в табл. 10.7.

Таблиця 10.7

Вихідні дані для факторного аналізу
загальної суми витрат на виробництво
ТА реалізацію продукції

З табл. 10.7 видно, що у зв’язку з перевиконанням плану по випуску продукції на 4,06 % сума витрат зросла на 12,94 тис. грн (126,95 · 2,625 + 106,7 – 427,0).

Внаслідок підвищення рівня питомих змінних витрат собівартість виробництва продукції збільшилася на 62,84 тис. грн (126,95 · 3,12 + 106,7 – 106,7 – 439,94).

Постійні витрати зросли порівняно з плановою їх величиною на 5,0 тис. грн, що також є однією з причин збільшення загальної суми сукупних витрат.

Що стосується змін величини змінних і постійних витрат, то вони можуть відбуватися як за рахунок підвищення рівня ресурсомісткості продукції, так і за рахунок підвищення цін на ресурси. Для визначення впливу останнього фактора на зміну собівартості продукції потрібно фактичну кількість спожитих ресурсів за звітний період помножити на планові ціни або ціни базисного періоду та порівняти з фактичною їх вартістю у звітному періоді.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції — витрати на одну грошову одиницю товарної продукції, який є універсальним: він може застосовуватися в будь-якій галузі і наочно відображує прямий зв’язок між собівартістю та прибутком. Якщо собівартість товарної продукції подати як суму добутків собівартості одиниці продукції по кожному найменуванню продукції на кількість виробів, а обсяг товарної продукції — як добуток кількості продукції на її ціну, то формула для розрахунку рівня витрат на одну грошову одиницю продукції буде такою:

,

де q_i — кількість виробів у натуральних одиницях виміру і-го виду товару; c_i — собівартість одного виробу; p_i — ціна продукції; n — кількість видів товару в номенклатурі.

Безпосередній вплив на зміни рівня витрат на одну грошову одиницю продукції здійснюють п’ять факторів, які перебувають з ним у прямій функціональній залежності:

1) структура виготовленої продукції;

2) обсяг виробництва в натуральних показниках;

3) рівень витрат на виробництво окремих виробів;

4) ціни та тарифи на спожиті матеріальні ресурси;

5) ціни на продукцію.

Вплив цих факторів на зміну витрат на одну грошову одиницю товарної продукції розраховують способом ланцюгових підстановок за даними табл. 10.8.

Таблиця 10.8

Вихідні дані для факторного аналізу витрат
на одну грошову одиницю продукції

Аналітичні розрахунки (табл. 10.9) свідчать, що на підприємстві витрати на одну грошову одиницю продукції збільшилися на 13,56 коп., що є негативним явищем, оскільки зменшило прибутковість продукції. Якщо згідно з планом її величина в кожній грошовій одиниці вартості мала становити 21,35 коп. (1 – 0,7865), то за результатами роботи підприємства за період, що досліджувався, її розмір становив тільки 7,79 коп. (1 – 0,9221).

Таблиця 10.9

Розрахунок впливу ФАКТОРів на зміну РІВНЯ витрат
на 1 грн товарної продукції

Така ситуація на підприємстві склалася за рахунок:

· зміни цін і тарифів на спожиті матеріальні ресурси на 11,06 коп.;

· зміни структури виробництва на 1,76 коп.;

· підвищення цін на продукцію на 1,7 коп.

Отже, результати дослідження темпів і тенденцій змін основних показників діяльності дають змогу визначити динамічність розвитку підприємства, його внутрішні резерви до подальшого отримання прибутку, поточну активність комерційної структури в сприйнятті новаторських ідей, перспективність вкладеного додаткового капіталу в її діяльність тощо.

Проте, в обліково-аналітичній практиці економічно розвинених країн для характеристики ділової активності компаній крім темпових показників використовують коефіцієнти стійкого економічного зростання, який розраховують за формулою

,

де ЧП — чистий прибуток (прибуток, призначений до розподілення акціонерів); Д — дивіденди, що сплачуються акціонерам; ВК — власний капітал.

Враховуючи те, що власний капітал акціонерної компанії може збільшуватися або за рахунок додаткового випуску акцій, або за рахунок реінвестування отриманого прибутку, коефіцієнт k_e.з відображує, якими темпами в середньому збільшується власний капітал за рахунок саме останнього фактора.

Через побудову детермінованої факторної моделі нескладно ідентифікувати фактори, які визначають значення коефіцієнта стійкого економічного зростання.

,

де — величина чистого прибутку, яка реінвестується в розвиток підприємства; V_в — обсяг виробництва (реалізації) продукції; — сума активів підприємства; ПК — позиковий капітал.

Економічна інтерпретація моделі полягає в тому, що:

· перший її фактор характеризує дивідендну політику компанії, яка передбачає вибір економічно доцільного співвідношення між сплаченими дивідендами та величиною реінвестованого у виробництво прибутку;

· другий фактор характеризує рентабельність випуску / продажу;

· третій фактор характеризує ресурсовіддачу;

· четвертий фактор (коефіцієнт фінансової залежності), характеризує співвідношення між позиковими та власними джерелами коштів.

Наведена факторна модель описує як виробничу (другий і третій фактори), так і фінансову (перший і четвертий фактори) діяль­ності комерційного підприємства, яке може обрати один із двох підходів в нарощуванні свого економічного потенціалу.

Перший підхід полягає в орієнтації на пропорції в структурі та динаміці виробництва, що склалися. При цьому темп зростання обсягів виробництва задається поточним значенням коефіцієнта k_е.з.

Другий підхід передбачає більш швидкі темпи розвитку. При цьому компанія може використовувати певні економічні важелі: зниження частки сплачуваних дивідендів, удосконалення виробничого процесу, вишукування можливостей отримання економіч­но виправданих кредитів, додаткової емісії акцій.

Одним із найважливіших атрибутів фінансового аналізу та планування в умовах ринкової економіки є розрахунок допустимих і економічно доцільних темпів розвитку підприємства. За даними деяких західних фахівців, компанії, що прагнуть досягти високих темпів зростання в найкоротший період, нерідко стають банкрутами. Однак і занадто повільні темпи розвитку неприйнятні, потрібна «золота середина». Знайти її формалізованими методами з великою точ­ністю практично неможливо, можна лише дати орієнтир. Таким орієнтиром і слугує коефіцієнт k_е.з, вказуючи, якими в середньому темпами може розвиватися компанія в подальшому, не змінюючи співвідношення між різними джерелами інформації: фондовіддачею, рентабельністю виробництва, дивідендною політикою[5].

10.3.3. Аналіз ефективності використання
ресурсів підприємства

Наступним напрямом оцінки ділової активності є аналіз ефективності використання ресурсів підприємства, які, як уже зазначалося, поділяють на три групи: матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Розглянемо методику аналізу і систему оціночних показ­ників для кожного виду ресурсів.

Основним засобамналежать, як правило, основна частка в загальній сумі основного капіталу підприємства. Від їх кількості, вартості, технічного рівня, ефективності використання багато в чому залежать кінцеві результати діяльності підприємства: випуск продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність, стійкість фінансового аналізу.

Раціональність і повноту використання основних виробничих засобів характеризує економічний ефект, отриманий за той чи інший період у вигляді певного обсягу та якості продукції.

Економічна ефективність використання основних засобів визначається відношенням економічного ефекту до затрат, пов’яза­них із їх формуванням. За економічний ефект при визначенні фондовіддачі приймають вартість річного випуску (реалізації) продукції, а при розрахунку рентабельності основних засобів — прибуток.

В якості витрат використовується середньорічна вартість основних виробничих засобів.

Для повної характеристики ефективності використання основ­них засобів приймають систему показників, які поділяють на узагальнюючі та конкретні. До узагальнюючих показниківналежать фондовіддача, фондомісткість, рентабельність засобів, питомі капітальні вкладення на одну грошову одиницю приросту продук­ції, відносна економія основних виробничих засобів, коефіцієнт використання виробничих потужностей.

Конкретні показники використовують для характеристики окре­мих видів машин, обладнання, виробничої площі. Наприклад, середній випуск продукції в натуральному вираженні на одиницю обладнання за зміну, випуск продукції на 1 м² виробничої площі.

Перелік узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів та формули їх розрахунку наведено в табл. 10.10.

Таблиця 10.10

Показники ефективності використання
основних ЗАСОБІВ

Показник	Формула розрахунку	Позначення в алгоритмах
Фондовіддача (Фв)		Vв — обсяг виробництва (реалізації) продукції; — середньорічна вартість основних засобів
Фондомісткість (Фм)
Рентабельність основних засобів (Рф)		ПР — сума прибутку
Рівень капітальних вкла­день на 1 грн приросту продукції (КВ)	КВ = КВз : ΔVв	КВз — сума капітальних вкла­день, що забезпечує приріст продукції; ΔVв — приріст обсягу виробництва продукції
Відносна економія основних виробничих засобів (Еф)		— середньорічна вартість основних виробничих засобів у базисному та звітному році; Кр — індекс зростання обсягу виробництва продукції у звітному році відносно базисного
Коефіцієнт використан­ня виробничих потужностей (Кв.п)		— середньорічна вироб­нича потужність[6] підприємства

У процесі аналізу вивчають динаміку перелічених показників, виконання завдань щодо досягнення запланованого їх рівня, здійснюють міжгосподарські порівняння.

Найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача.

Фондовіддача характеризує обсяг виробництва (реалізації) продукції, яка припадає на одну грошову одиницю середньорічної вартості основних засобів. За інших однакових умов зростання показника в динаміці слід розглядати як позитивну тенденцію.

З метою більш поглибленого аналізу та виявлення ефективності використання різних груп основних засобів показник фондовіддачі розраховують по всіх основних засобах, засобах виробничого призначення, активній їх частині. Порівняння темпів зміни фондовіддачі по різних групах основних засобів дає можливість визначити перспективні напрями вдосконалення їх структури.

При розрахунку показників фондовіддачі вихідні дані приводять у порівнянний вид. Обсяг продукції коригують на зміни цін і структурних зрушень, а вартість основних засобів — на їх переоцінку. На зміни рівня фондовіддачі впливає низка факторів (рис. 10.6)[7].

Рис. 10.6. Фактори, що визначають рівень фондовіддачі

Необхідною умовою виробництва продукції, зниження її собівартості, збільшення прибутку та рентабельності є раціональне використання матеріальних ресурсів.

Дослідження ефективності використання матеріальних ресурсів у практиці аналітичної роботи здійснюється через систему показників та моделювання їх взаємозв’язку. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів поділяють на загальні і окремі.

До загальних показників належать матеріаловіддача, матеріаломісткість продукції, коефіцієнт співвідношень темпів зростання обсягів виробництва і матеріальних витрат, частка матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів.

Окремі показники ефективності використання матеріальних ресурсів використовують для характеристики ефективності споживання окремих елементів матеріальних ресурсів, а також для оцінки матеріаломісткості окремих виробів.

Розглянемо порядок визначення загальних показників.

Матеріаловіддача визначається діленням вартості виробленої продукції V_в на суму матеріальних витрат МВ

.

Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто скільки вироблено продукції з кожної грошової одиниці спожитих матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії тощо).

Метаріаломісткість продукції — показник, зворотний матеріаловіддачі, указує, скільки матеріальних витрат припадає на виробництво одиниці продукції.

Коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягів виробництва та матеріальних витрат визначають відношенням індекса товарної продукції до індекса матеріальних витрат :

,

де — обсяг виробництва товарної продукції відповідно в звітному та базисному періодах; — матеріальні витрати у звітному та базисному періодах.

Цей показник характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі і одночасно розкриває фактори її зростання.

Частка матеріальних витрат у собівартості продукції розраховується відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виготовленої продукції

.

Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат — це відношення фактич­ної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактич­ний обсяг виробленої продукції. Він відображує, наскільки економно використовуються матеріали в процесі виробництва, чи немає їх перевитрат порівняно із встановленими нормами. Якщо коефіцієнт більший за одиницю, це свідчить про перевитрати матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і навпаки, якщо менший за одиницю, матеріальні ресурси використовувались більш економно.

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріалів порівнюють з плановим, вивчають їх динаміку та причини змін (рис. 10.7).

Рис. 10.7. Структурно-логічна схема факторного
аналізу матеріаломісткості

Матеріаломісткість, як і матеріаловіддача, насамперед залежить від обсягів продукції та суми матеріальних витрат на її виробництво. У свою чергу, обсяг товарної продукції у вартісному виразі V_в змінюється за рахунок кількості виготовленої продукції q, її структури Ст і рівня цін р. Сума матеріальних витрат МВ також залежить від обсягу виготовленої продукції, її структури, витрат матеріалів на одиницю продукції м′ та вартості матеріалів в.

Вплив наведених факторів на матеріаломісткість або матеріаловіддачу визначають методом ланцюгових підстановок, використовуючи вихідні дані, наведені в табл. 10.11.

Таблиця 10.11

Дані для аналізу
матеріаломісткості продукції

На основі наведених даних розрахуємо матеріальні витрати та вартість товарної продукції, результати розрахунків оформимо у вигляді табл. 10.12.

Таблиця 12