Оцінка ефективності використання власного та залученого капіталу. Ефект фінансового важеля.

До основних показників, що характеризують структуру капі­талу, відносять коефіцієнт незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування, їх розраховують за наведе­ними нижче формулами.

1. Коефіцієнт незалежності:

де ВК – класний капітал;

ΣК - загальний капітал (валюта ба­лансу).

Цей коефіцієнт розраховують як інвестори, так і кредитори підприємства, оскільки він характеризує частку коштів, вкладе­них власниками в загальну вартість майна підприємства. Теоре­тично вважається, що якщо коефіцієнт незалежності більший або дорівнює 50 %, то ризик кредиторів мінімальний: продавши по­ловину майна, сформованого за рахунок власних коштів, підпри­ємство зможе погасити свої боргові зобов'язання. Слід наголоси­ти, що таке положення не може розглядатися як загальне правило. Воно потребує уточнення і врахування специфіки діяль­ності підприємства, його галузевої незалежності та впливу інших факторів.

2. Коефіцієнт фінансової стійкості:

де ДПК – довгострокові позикові кошти.

Значення коефіцієнта відображує частку довгострокових па­сивів у складі сукупного капіталу, тобто тих джерел фінансуван­ня, які підприємство може використовувати у своїй діяльності тривалий час.

3. Коефіцієнт фінансування:

де ПК – позиковий капітал.

Коефіцієнт показує, яка частина діяльності підприємст­ва фінансується за рахунок власних, а яка – за рахунок пози­кових коштів. Ситуація, при якій величина коефіцієнта фінан­сування менша за одиницю (більша частка майна підприємст­ва сформована за рахунок позикових коштів), може свідчити про загрозу платоспроможності і перешкоджати отриманню кредитів.

Однак слід зауважити, що рекомендовані значення показника недоцільно застосовувати до всіх підприємств. Висновки щодо допустимого для підприємства співвідношення власного та пози­кового капіталу необхідно робити з урахуванням інших характе­ристик його діяльності. Рекомендується поряд з результатами розрахунків коефіцієнта фінансування використовувати інфор­мацію про швидкість оборотності активів, рівень постійних ви­трат, попит на продукцію, налагодженість каналів постачання і збуту.

Підприємства, діяльність яких характеризується високою обо­ротністю коштів, зберігатимуть достатньо високу фінансову стійкість навіть тоді, коли частка власного капіталу в структурі джерел буде меншою від половини. Водночас у капіталомістких підприємств з тривалим періодом обороту коштів, що мають зна­чну частку необоротних активів, частка позикових коштів, яка становить 40 % – 50 %, може бути небезпечною для фінансової стабільності.

Продовжує аналіз структури джерел фінансування оцінка фак­торів, що впливають на співвідношення власних і позикових коштів і відповідно, на фінансову стійкість підприємства. До чи­сла важливих факторів, що обумовлені внутрішніми умовами ро­боти суб'єкта господарювання, відносять:

1. Спосіб розміщення джерел коштів в активах підприємс­тва. У цьому проявляється нерозривний зв'язок пасивної та ак­тивної частини балансу.

У процесі оцінки цього фактора перевіряють співвідношення:

• необоротних активів і джерел їх формування;

• оборотних активів і джерел їх формування;

• запасів і джерел їх формування.

Так необоротні активи мають формуватися в основному за рахунок власного капіталу та довго­строкових боргових зобов'язань. Якщо підприємство не має по­зикових коштів, що залучаються на тривалий час, основні засоби та інші необоротні активи слід формувати за рахунок власного капіталу. При цьому частка загальної величини останнього має бути спрямована також на формування оборотного капіталу.

Крім власного оборотного капіталу джерелами покриття поточ­них активів виступають короткострокові пасиви. Матеріальні за­паси мають формуватися за рахунок власних оборотних коштів, короткострокових позикових коштів і кредиторської заборгова­ності.

2. Структура активів підприємства з позиції їх ліквідності. Підприємства, у яких обсяг активів, що важко реалізуються, у складі оборотних засобів значний, повинні мати більшу частку власного капіталу.

3. Швидкість одного обороту коштів. Підприємство, швид­кість обороту коштів у якого вища, може мати більшу частку позикових джерел у сукупних пасивах без загрози для власної платоспроможності і без збільшення ризику для кредиторів. Підприємство з високою оборотністю капіталу здатне забез­печити приплив грошових коштів у необхідному розмірі та своєчасно розрахуватися за своїми зобов'язаннями. Тому такі підприємства є більш привабливими для кредиторів та інвес­торів.

4. Співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості. Чим більший період виробничо-комерційний цикл обслуговується ка­піталом кредитора, тим менша частка власного капіталу може бу­ти у підприємства.

5. Структура витрат підприємства. Відомо, що до складу витрат будь-якого підприємства належать змінні та постійні ви­трати. До останніх відносять амортизацію, орендну плату, заробіт­ну плату адміністративно-управлінського персоналу тощо. Чим вищий рівень умовно-постійних витрат у структурі собівартості продукції, тим вищий ризик неплатоспроможності підприємства, якщо з якихось причин його доходи зменшаться. Відповідно, підприємства, у яких частка постійних витрат у загальній їх сумі значна, повинні мати більший обсяг власного капіталу.

3. ПРО РІВЕНЬ ЗОВНІШНЬОГО ДОВГОСТРОКОВОГО ЗАЛУЧЕННЯ КАПІТА­ЛУ.

Позиковий капітал у джерелах формування майна підпри­ємства в сучасних умовах набуває важливого значення для забез­печення ефективної фінансової діяльності, оскільки покриває тимчасову додаткову потребу підприємства в коштах. Залучення позикового капіталу обумовлено характером виробництва, склад­ними розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю по­повнення нестачі власних коштів та іншими об'єктивними при­чинами. Використання позикового капіталу дає змогу розширю­вати обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних фінансових фондів, а в кінцевому підсумку - підвищити ринкову вартість підприємства.

Наявність капіталу з довгострокових джерел свідчить про нарощування виробничого потенціалу підприємства, розвиток дія­льності за прибутковим сценарієм, довіру з боку кредиторів. Також наявність таких коштів (при певних умовах) розглядається як позитивне явище, оскільки дає змогу підприємству користуватися позиковими кош­тами тривалий час. Проте при вирішенні питання про доцільність залучення довгострокових зобов'язань до процесу фінансування ви­робничо-господарської діяльності суб'єкта господарювання реко­мендують ураховувати загальне правило фінансової стійкості, здат­ність підприємства генерувати грошові кошти, необхідні для покриття існуючих зобов'язань, дохідність діяльності тощо.

4. ПРО ВЕЛИЧИНУ І СТРУКТУРУ КОРОТКОСТРОКОВОГО ЗАЛУЧЕННЯ КАПІТАЛУ.

Залучення позикових коштів у оборот підприємства – явище нормальне. Це сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового стану за умови, що вони не відволікаються з обороту на тривалий час і своєчасно повертаються. У противному разі може виникну­ти прострочена кредиторська заборгованість, що в кінцевому під­сумку призведе до сплати штрафів та погіршення фінансового стану. Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, дату, умови виникнення кредиторської заборгованості, строки її погашення, наявність та причини виникнення простроченої кредитор­ської заборгованості, визначити період прострочення та суму сплачених за це штрафів. Окремо вивчають середню тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємс­тва, її розраховують за формулою:

де Д – кількість днів досліджуваного періоду;

Кр.з. - середні залишки кредиторської заборгованості;

С/В – повна собівартість виробництва.

Враховуючи те, що кредиторська заборгованість є джерелом покриття дебіторської заборгованості, у процесі аналізу рекомен­дується порівнювати величину дебіторської та кредиторської за­боргованості. Якщо дебіторська заборгованість перевищує кре­диторську, то це свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість. Якщо кредиторська заборгованість значно (наприклад, у 2 рази) перевищує дебіторську, то фінансо­вий стан підприємства вважається нестабільним.

Крім зіставлення абсолютних величин дебіторської та креди­торської заборгованості важливим є порівняння строків їх пога­шення. Взагалі ж оптимальний варіант залучення поточних зобов'язань – це їх розміщення в оборотних активах, крім нормативної величини виробничих запасів. Отже, аналіз структури власних і позикових коштів необхід­ний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової стійкості. Цей момент дуже важливий, по-перше, для зовнішніх користувачів інформа­ції при вивченні ступеня фінансового ризику; по-друге, для само­го підприємства при визначенні перспективного варіанта органі­зації фінансів та розробці фінансової стратегії.

Одним зі способів за допомогою якого можна розрахувати поріг заімствування коштів підприємством та визначити доцільність залучення тих чи інших заємних коштів є розрахунок ефекту фінансового важеля. Ефект фінансового важеля характеризує використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Тобто ефект фінансового важеля уявляє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою залучених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал. Ефект фінансового важеля розраховується за формулою:
ЕФВ = (1 - Спп) * (ЕР - ВК) * ЗК/ВК,
де ЕФЛ — ефект фінансового важеля, що постає у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

Спп — ставка податку на прибуток; ЕР — економічна рентабельність чи рентабельність власного капіталу, % ВК — відсоток за кредит, що сплачує підприємство за використання залученого ка-піталу, %; ЗК — середня сума залучених коштів, що використовуються підприємством; СК — середня сума власного капіталу, що використовується підприємством.

В формулі ЕФВ можна виділити три основні складові:

1. Податковий коректор ефекту фінансового важеля (1 - Спп), який показує якою мірою проявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.

2. Диференціал ефекту фінансового важеля (ЕР - ВК), який характеризує різницю між коефіцієнтом рентабельності власного капіталу і середнім розміром процентів за кредит. Диференціал є головною умовою позитивного ефекту фінансового важеля. Чим більш високе позитивне значення цього показника, тим більш високим за інших рівних умов буде його ефект.

3. Плече важеля (ЗК/ВК), який розраховується відношенням заємного та власного капіталу. При позитивному значенні диференціала будь-який приріст буде викликати ще більший приріст коефіцієнту рентабельності власного капітал, а при від'ємному значенні диференціала буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнту рентабельності власного капіталу.