Сутність ліквідності і платоспроможності та їх значення при оцінці фінансового стану підприємства. Зміст та послідовність аналізу ліквідності підприємства.

З позиції фінансової діяльності будь-якому підприємству до­водиться вирішувати такі завдання:

• підтримання спроможності своєчасно відповідати за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями;

• забезпечення фінансування в необхідних обсягах.

Ці завдання формуються з позиції коротко- та довгострокової перспектив.

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової пер­спективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможнос­ті, які в загальному вигляді характеризують його спроможність своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за коротко­строковими зобов'язаннями перед контрагентами. Короткостроко­ва заборгованість підприємства, що відокремлена у відповідному розділі пасиву балансу, погашається різними способами, зокрема забезпеченням такої заборгованості можуть виступати будь-які ак­тиви підприємства, у тому числі необоротні. Разом з тим очевидно, що ситуація, коли, наприклад, частина основних засобів продається для того, щоб розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями, є небажаною. Саме тому, говорячи про ліквідність та платоспромож­ність підприємства як характеристики його поточного фінансового стану і оцінюючи, зокрема, його потенційні можливості розрахову­ватися із кредиторами за поточними операціями, цілком логічним є зіставлення оборотних активів та короткострокових пасивів.

Незважаючи на те, що на практиці поняття ліквідності та пла­тоспроможності тісно взаємозв'язані, вони не є тотожними.

Так у перекладі з грецької мови «liquidus» означає «рідкий, плинний». Якщо пригадати властиво­сті будь-якої рідини, то однією з них є здатність останньої приймати форму того посуду, який вона наповнює, і миттєво зміню­вати цю форму при її переміщенні з одного посуду в інший.

У зв'язку з цим вважаємо, що найбільш точним є визначення, коли під ліквідністюрозуміють мобільність активів, їх спромож­ність (у разі потреби і за короткий проміжок часу) перетворюва­тися з натурально-речовинної форми в грошову, тобто ліквідність у загальному розумінні означає здатність цінностей пе­ретворюватися в грошові кошти. Вона характеризується наяв­ністю в підприємства ліквідних засобів у формі залишку грошей у касі, грошових коштів на рахунках у банку та тих елементів оборотних активів, що легко реалізуються.

Ступінь ліквідності визначається тривалістю часового пері­оду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність цього виду активів.

Слід зауважити, що в складі поточних активів є такі їх елемен­ти, які можна швидко продати, але зі значною знижкою в ціні. До таких елементів відносять виробничі запаси, при реалізації яких підприємство отримує 40 і менше відсотків від їх облікової вар­тості.

У зв'язку з цим ліквідність необхідно розглядати:

1) як час, необхідний для продажу активів;

2) як суму, одержану від продажу активу.

В свою чергу платоспроможність підприємства характеризується його можливістю і здатністю своєчасно й повністю виконувати свої фінансові зобов'язання перед внутрішніми та зовнішніми парт­нерами, а також державою.

Основними ознаками платоспроможностіє:

а) наявність у достатньому обсязі коштів на поточному рахунку;

б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Оцінка платоспроможності необхідна не тільки для підприєм­ства з метою аналізу й прогнозування його подальшої фінансової діяльності, а й для його зовнішніх партнерів і потенційних інвес­торів. Як правило, досліджують поточну і перспективну плато­спроможність.

Поточна платоспроможність характеризує поточний стан розрахунків на підприємстві та аналізується на основі даних про його фінансові потоки: приток грошових коштів має забезпечити покриття поточних зобов'язань господарюючого суб'єкта.

Перспективна платоспроможність визначає можливість підприємства у майбутньому розраховуватися за своїми коротко­строковими боргами і досліджується переважно за допомогою показників ліквідності. Саме від рівня ліквідності залежить як перспективна, так і поточна плато­спромож­ність. Отже, ліквід­ність і платоспроможність не тотожні, хоча й дуже близькі по­няття, причому ліквідність є більш місткою категорією, ніж пла­тоспроможність.

За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розпо­ділити на чотири групи:

Перша група (А1) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.

Друга група (А2) — активи, що швидко реалізуються. Це го­това продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнахо­дження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання ко­мерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебі­торська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підпри­ємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зо­крема змінюючи строки кредитування покупців.

Третя група (А3) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.

Оборотні активи взаємопов'язані в межах кругообороту кош­тів (рис. 2).

Рис. 2 Трансформація оборотних активів

Зв'язки, показані на рис. 2, відображують послі­довну трансформацію коштів з однієї групи активів у іншу:

• зв'язок 1 — технологічний процес виробництва продукції з відповідної сировини, матеріалу (перетворення напівфабрикатів у готову продукцію);

• зв'язок 2 — надходження на поточний рахунок платежів за продукцію, боргів від дебіторів;

• зв'язок 3 — реалізація сировини, матеріалів, напівфабрика­тів стороннім організаціям.

Говорячи про меншу ліквідність запасів порівняно з іншими видами оборотних активів, ми виходимо саме із суті кругообороту грошових коштів на підприємстві. Безумовно, якщо запаси си­ровини, матеріалів, розглядати як товар, їх ліквідність може бути надто високою. Однак у даному випадку запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.

Четверта група (А4) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгостро­кові вкладення, незавершене будівництво.

Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобов'язання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.

У зв'язку з цим усі зобов'язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:

Перша група (П1) — найбільш строкові зобов'язання (креди­торська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).

Друга група (П2) — середньострокові зобов'язання (коротко­строкові кредити банку).

Третя група (П3) — довгострокові зобов'язання (довгостро­кові кредити банку та позики).

Четверта група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства .

Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо:

А1 ≥ П1;

А2 ≥ П2;

А3 ≥ П3;

А4 ≤ П4.

При цьому, якщо виконуються перші три обов'язкові умови ліквідності А1 ≥ П1, А2 ≥ П2, А3 ≥ П3, тобто поточні активи пере­вищують зовнішні зобов'язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ≤ П4, яка має балансуючий характер та під­тверджує наявність у суб'єкта господарю­ван­ня власних оборот­них коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по од­ній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов'язаннями і ко­роткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов'язаннями відображує перспективну ліквідність.

Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність під­приємства в найближчий до моменту проведення аналізу час.

Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспро­можності на основі зіставлення надходжень і платежів.

Вивченням співвідношень зазначених вище груп активів і па­сивів за кілька періодів можна встановити тенденції в структурі балансу та його ліквідності.

Наступним етапом аналізу виступає оцінка якості оборот­них активів — складу запасів, надійності покупців тощо.

З метою поглибленого аналізу складу поточних активів їх групують за критеріями ризику.

Так, до групи активів з мінімальним ступенем ризику відно­сять грошові кошти і короткострокові цінні папери, що легко ре­алізуються.

Активи з малим ступенем ризику — це дебіторська заборгова­ність підприємств з нормальним фінансовим станом, запаси (крім залежаних), готова продукція, що користується попитом.

До групи активів із середнім ступенем ризику належать неза­вершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Високий ступінь ризику мають такі елементи оборотних активів, як сумнівна дебіторська заборгованість, запаси готової продукції, яка не користується попитом, залежані запаси, інші неліквіди.

На основі такої класифікації визначають величину активів, що важко реалізуються (сума груп оборотних активів із середнім та високим ступенем ризику), і оцінюють тенденцію зміни співвід­ношень між нею та загальною величиною активів, а також між нею й сумою активів, що легко реалізуються. До складу останньої відносять елементи поточних активів, що мають мінімальний і ма­лий ступені ризику вкладання капіталу. Тенденція названих спів­відношень до зростання вказує на зниження ліквідності.

При проведенні такого аналізу рекомендується врахувати, що поділ оборотних засобів на ті, що важко та легко реалізуються, не є постійним і може змінюватися зі зміною конкретних економіч­них умов. Наприклад, в умовах нестабільного постачання або ін­фляції підприємство може збільшити вкладення коштів у вироб­ничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінності, ринкові ціни на які стабільно зростають, що дасть підґрунтя віднести їх до активів, які легко реалізуються.

Значне зростання оборотних активів, що важко реалізуються, має серйозні негативні наслідки для підприємства, до яких не тільки належить зниження його ліквідності. Крім того, збільшу­ється величина так званого «мертвого» капіталу, внаслідок чого уповільнюється оборотність коштів і відповідно знижується ефек­тивність діяльності. Дуже часто на підприємствах падіння зна­чень показників рентабельності багато в чому визначається наяв­ністю та зростанням частки активів, що важко реалізуються.

Основними причинами настання такої ситуації є:

а) низька якість та висока ціна продукції, що виробляється;

б) невідповідність місткості ринку, на якому передбачена реа­лізація продукції, обсягу її виробництва;

в) послаблений контроль за зберіганням товарно-матеріальних цінностей, коли формально проведена інвентаризація не дає змо­ги скласти об'єктивну картину наявності та стану запасів матері­альних цінностей;

г) відсутність оперативного контролю та аналізу дебіторської заборгованості, коли завдання працівників бухгалтерського від ділу зводяться тільки до реєстрації господарських операцій та ві­дображення їх в облікових регістрах.

При здійсненні аналізу ліквідності також потрібно з'ясувати і уточними такі питання, як:

• свобода у розпорядженні активами (чи не є активи предме­том застави);

• можливість швидкої втрати цінностей активу внаслідок його морального або фізичного зносу (може бути особливо актуаль­ним для підприємств харчової промисловості та торговельних підприємств);

• доступність активів для поточного розпорядження (напри­клад, наявність заморожених рахунків є принциповим чинником для оцінки поточної платоспроможності);

• контрольованість активів (для кредитора важливо володіти ін­формацією про спроможність позичальника швидко переміщувати або приховувати активи. Наприклад, переказати грошові кошти з од­ного рахунка на інший, відомості про який недоступні кредиторам);

• наявність умовних зобов'язань, до яких відносять гарантійні та потенційні зобов'язання, що можуть виникнути внаслідок не­сприятливого рішення по судовому розгляду. Хоча такі зо­бов'язання не можуть бути відображені в бухгалтерському балан­сі, оскільки по них не можна дати достовірну кількісну оцінку, інформація про сам факт наявності таких зобов'язань в обов'яз­ковому порядку має бути надана в поясненнях до звітності.

Продовжує аналіз ліквідності — дослідження відповідних фі­нансових коефіцієнтів, яке здійснюється поетапним зіставленням окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основ.

Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття), який визначається співвідно­шенням усіх поточних активів до поточних зобов'язань, характеризує достатність оборотних активів підприємства для пога­шення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань:

Кп.л.= ОА/КП

де ОА — оборотні активи;

КП — короткострокові пасиви.

Багаторазове перевищення оборотних активів над коротко­строковими зобов'язаннями дає змогу зробити висновок про те що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів така ситуація є більш прийнятною, оскільки посилює їх упевненість у пога­шенні боргів. Однак з погляду ефективності діяльності підприєм­ства значне накопичення запасів, відволікання коштів у дебітор­ську заборгованість спричиняє уповільнення оборотності його коштів а отже, призводить до зменшення маси прибутку. Тому необхідно встановити оптимальний розмір такого перевищення.

В економічній літературі наводиться теоретичне значення ко­ефіцієнта поточної ліквідності - від 1,5 до 2. Проте це лише орі­єнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не його точ­не нормативне значення.

Застосування такого нормативного значення коефіцієнта по­точної ліквідності до всіх підприємств є економічно недоціль­ним Навіть якщо не враховувати галузеві особливості (коли змі­на нормативного значення коефіцієнта є об'єктивною, оскільки відбиває структуру активів і пасивів, що змінюється залежно від сфери діяльності), на одному й тому самому підприємств, в різні періоди його діяльності нормативний рівень коефіцієнта може суттєво відрізнятися.

До факторів, що впливають на нормативне значення цього по­казника, як правило, відносять:

а) зіставлення умов надання і отримання комерційного кредиту, якщо оборотність дебіторської заборгованості перевищує оборот­ність кредиторської заборгованості, то рівень коефіцієнта поточної ліквідності може бути нижчим від орієнтовного його значення. Якщо має місце зворотна ситуація, то критичний рівень цього ко­ефіцієнта має бути вищим за теоретично встановлений норматив;

б) ефективність роботи підприємства відносно управління за­пасами: деякі компанії за рахунок високої культури організації технологічного процесу, наприклад упровадженням системи по­стачання сировини та матеріалів, відомої під назвою «точно в строк» (just-in-just), можуть суттєво скоротити рівень запасів, а отже, знизити значення коефіцієнта поточної ліквідності до ниж­чого рівня, ніж у середньому по галузі, без негативних наслідків для свого поточного фінансового стану;

в) високу оборотність грошових коштів, коли підприємство може дозволити собі відносно невисокий рівень коефіцієнта по­криття. У даному разі прийнятна ліквідність забезпечується за рахунок більш інтенсивного притоку грошових коштів у резуль­таті поточної діяльності.

Отже, аналізуючи поточний фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності, потрібно врахувати ці та інші фактори, що впливають на рівень цього показника.

За своїм змістом, аналогічним коефіцієнту поточної ліквідності, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховують по більш вузь­кому колу оборотних активів, коли з їх загальної величини вилуча­ють найменш ліквідну частку — виробничі запаси за формулою:

Кш.л.=(ОА-ВЗ)/КП

де ВЗ — виробничі запаси.

Логіка такого вилучення полягає не тільки в значно меншій ліквідності запасів, а й у тому, що грошові кошти, які можна отримати на випадок змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути значно менші за витрати на їх придбання.

Аналізуючи динаміку цього показника, слід звертати увагу на фактори, що зумовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язано в основному зі збільшен­ням величини невиправданої дебіторської заборгованості, то на­вряд чи така тенденція може бути охарактеризована як позитивна.

Орієнтовним значенням показника вважається рівень від 0,5 до 1, але для цього показника, як і для попереднього, підприємст­во самостійно встановлює норматив, ураховуючи різні фактори впливу.

Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсо­лютної ліквідності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобов'язань:

Ка.л.=ГК/КП; де ГК — грошові кошти.

Цей коефіцієнт показує, яка частка короткострокової заборго­ваності в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Теоретично достатнім вважається, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності вищий як 0,2—0,35. Це означає, що 20—35 % своїх короткострокових боргів підприємс­тво може погасити в поточний момент. Ось чому цей показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

При оцінці ліквідності платіжних засобів необхідно розрахо­вувати швидкість трансформації дебіторської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти і одержати дані про реальні те­рміни погашення кредиторської заборгованості.

Показники швидкості та щоденної суми трансформації дебі­торської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти ви­значають таким чином:

Тп=сума(Т1*ПЗ1)/сумаПЗ1; ГЗ=сумаПЗ1/Тп

де Тп — середній термін трансформації платіжних засобів під­приємства у грошові кошти, дні;

Т, — термін для трансформації г-го виду платіжних засобів у грошові кошти, дні;

ПЗ, — величи­на /-го виду платіжних засобів;

ГЗ — сума грошових коштів, що може щоденно формувати підприємство з платіжних засобів.

Оцінка можливостей трансформації активів підприємства в платіжні засоби дає змогу всебічно охарактеризувати їх ліквід­ність.

50.Сутність та структура оборотних активів підприємства.

Оборотний капітал - це сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговує господарський процес і повністю використовується протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. У практиці бухгалтерського обліку до них відносять майнові цінності (активи) всіх видів зі строком викорис­тання менше від одного року або операційного циклу, якщо він перевищує рік.

Оборотний капітал безпосередньо бере участь у створенні но­вої вартості, функціонуючи в процесі кругообороту всього капі­талу. Співвідношення основного й оборотного капіталу впливає на величину отримуваного прибутку. Оборотний капітал оберта­ється швидше, ніж основний. Тому зі збільшенням частки оборот­ного капіталу в загальній сумі авансованого капіталу час обороту всього капіталу скорочується, а отже, уможливлюється зростання нової вартості, тобто прибутку. Для здійснення ефективного ана­лізу оборотного капіталу фінансовий аналітик має виходити із суті цього поняття, що визначають такі основні ознаки:

по-перше, оборотні активи підприємства формуються і вико­ристовуються з досить локальною метою – для обслуговування лише його операційної діяльності;

по-друге, важливою ознакою оборотних активів є те, що вони належать до складу так званих мобільних активів підприємства (швидко можуть бути перетворені в гроші);

по-третє, суттєвою ознакою оборотних активів підприємства є значна (порівняно із необоротними активами) різноманітність їх видів, груп та конкретних найменувань, що значно ускладнює процес поточного управління ними та потребує забезпечення пев­ної гнучкості цього управління;

по-четверте, відповідно до практики бухгалтерського обліку до оборотних активів включають певні види засобів праці, які віднесені до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів;

по-п'яте, суттєвою ознакою поняття оборотних активів є те, що їх формування як активів підприємства нерозривно пов'язано із конкретними джерелами капіталу, що забезпечують це форму­вання.

Аналіз оборотних активів здійснюють з метою забезпечення такої організації, щоб забезпечити ефективність їх використання. Зазначений аналіз здійснюють за такими напрямами:

• аналіз складу та структури оборотних активів;

• оцінка оптимальності визначеної потреби підприємства в оборотних активах;

• аналіз джерел формування оборотних активів;

• оцінка маневрування оборотними активами;

• аналіз оборотності оборотних активів за звітний період;

• аналіз виробничих запасів і дебіторської заборгованості;

• аналіз грошових коштів на підприємстві;

• аналіз збереження та ефективного використання оборотних активів.

Так структура оборотних активів вивчається за їх розміщен­ням у:

- сферах постачання (виробничі запаси),

- сфері виробництва і формування об'єктів діяльності (незавершене виробництво, готова продукція, товари),

- сфері розрахунків (дебіторська заборго­ваність);

- запасу грошових коштів (готівкові і безготівкові кошти).

Обсяги розміщення активів у кожній сфері залежать від виду економічної діяльності підприємств та їх технологічного процесу. Так, для підприємств з матеріальним виробництвом потрібні значні залишки виробничих запасів, для підприємств із тривалим технологічним процесом – незавершеного виро­бництва і готової продукції, на торгівельних підприємст­вах – товарів.

Формула розрахунку нормативу запасу матеріалів та інших елементів оборотних активів в днях має наступний вигляд:

де ОРпп - оптимальний розмір партії постачання;

Зг - необхідний обсяг закупівлі товарів (сировини і матеріалів) в рік (квартал)

де ОРпп - оптимальний розмір партії постачання;

Зг - необхідний обсяг закупівлі товарів (сировини і матеріалів) в рік (квартал);

ТЗ₁ - розмір поточних витрат по розміщенню замовлення, доставці товарів і їх прийманню з розрахунку на одну партію поставки;

ТЗ₂ - розмір поточних витрат по зберіганню одиниці запасів.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства:

Кр.в.=Фн / М

де Фн – фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн);

М – вартість майна підприємства, грн.

Швидкість обороту:

О=С*Т/Р

де О – строк обороту оборотних коштів, днів;

С – середні за­лишки нормованих оборотних коштів, грн;

Т-- тривалість пері­оду, за який обчислюється оборот, днів;

Р – обсяг реалізованої продукції, грн.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовують коефіцієнт обороту, який визначають за формулою:

Ко=Р/С де Ко – коефіцієнт обороту;

Р – обсяг реалізації;

С – середня величина оборотних коштів.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних кош­тів за період, що аналізується. Чим більше оборотів вони здійс­нюють, тим краще використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обороту.

Коефіцієнт ефективності (прибутковість обо­ротних коштів) і рентабельності:

Ке=П/С; Р=П/С*100 де П- прибуток від реалізації продукції, грн;

Р– рентабель­ність оборотних коштів, %.