Ринок праці і його регулювання

ТЕМА 5

Лекція 5

План

1. Поняття й особливості ринку праці

2. Кон'юнктура ринку праці

3. Інфраструктура ринку праці

4. Сегментація ринка праці

1.Поняття й особливості ринку праці

Ринок праці - система відносин, у якій взаємодіють суб'єкти власності на засоби виробництва (роботодавці) і наймані робітники, формуючи обсяг, структуру й співвідношення попиту та пропозиції на робочу силу. Особливістю ринку праці є те, що він охоплює не тільки сферу обороту товару, але й сферу його виробництва, а також ринок найманої робочої сили з моменту наймання до її звільнення.

Ринок праці (робочої сили) припускає визнання за кожною людиною права вільно продавати свою робочу силу по власному виборі, бажанню й ринковій ціні на основі контракту між працівником і роботодавцем. Операції по купівлі-продажу робочої сили здійснюються через центри зайнятості, біржі праці, бюро по працевлаштуванню, інститути, коледжі, школи, навчальні заклади.

Важливою умовою формування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця – інтересам працівника. Ринок робочих місць – складова частина ринку праці, що характеризується кількістю вакансій на підприємствах.

Необхідно відзначити таке поняття, як індивідуальна робоча сила – являє собою сукупність фізичних і духовних якостей людини, які використаються в процесі виробництва товарів і послуг.

Роботодавець виплачує найманому працівникові заробітну плату відповідно його кваліфікації й виконаній роботі.

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу і її пропозицію. Попит може бути: індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу – це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальним попит на робочу силу – це попит окремого роботодавця. Він залежить від:

¾ попиту на продукцію фірми;

¾ стану виробництва (технологічного процесу);

¾ якості роботи, що визначається рівнем утворення, професійністю, продуктивністю працівника;

¾ фонду заробітної плати (чим вище, тим більше можна найняти робітників)

В Україні спостерігається порушення між попитом та пропозиція робочої сили, триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили й скороченню попиту на неї, що свідчить про загострення на ринку.

2.Коньюнктура ринку праці

Кон'юнктура – сформована на ринку економічна ситуація, що характеризують: співвідношення між попитом та пропозицією, рівень цін, місткість ринку, товарні запаси, портфель замовлень, платоспроможність покупців і інші показники.

Кон'юнктура ринку – це співвідношення попиту й продукції, що визначає ставки заробітної плати й рівень зайнятості населення, тобто це розміщення коштів і можливостей. Вона ділиться на три види:

¾ трудодефицитная, на ринку спостерігається недолік пропозиції роботи;

¾ трудоостаточная, існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції;

¾ рівноважна, коли попит на роботу відповідає її пропозиції.

Співвідношення попиту на робочу силу і її пропозицію складається під впливом конкретної економічної й соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці) і рівня реальних доходів населення.

У міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавця й відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили .у крапці перетинання цих кривих попит та пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку роботи. Якщо ціна робочої сили вище від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижче - дефіцит працівників.

Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

3. Інфраструктура ринку праці

Інфраструктура ринку праці включає державні й недержавні заклади працевлаштування й сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації й фонди, нормативно правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом та пропозицією праці.

Основною функцією інфраструктури ринку праці є регуляція відносин між роботодавцями й працівниками із приводу оплати праці, його умов, рішення соціально трудових конфліктів. У країнах з розвитий ринковою економікою провідною чинністю регуляції ринку праці є колективно договірна система. Безсумнівною перевагою колективно договірної регуляції ринку праці є гнучкість прийняття взаємовигідних рішень, яку не можна зрівняти ні із законодавчими, ні з адміністративними методами. Умови колективного договору набирають форму угоди між роботодавцями й працівниками, що зобов'язує обидві сторони діяти згідно із цими умовами, не прибігаючи до надзвичайних заходів - страйкам або масовим звільненням, що забезпечує економічну й соціальну стабільність.

Цивілізовано ринок праці, крім взаємодії роботодавців і найманих робітників, передбачає також наявність інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (наприклад, профспілок, союзів підприємців, об'єднань працівників з обмеженою конкурентоспроможністю але ін.) і державного посередництва в питаннях соціального партнерства. Участь спеціальних державних органів у відносинах суб'єктів ринку праці покликано забезпечувати паритетність відносин, організовувати й регулювати політикові зайнятості за допомогою економічних інструментів і правових норм.

До функцій інфраструктури ринку праці належить також посередництво між працівником і роботодавцем, сприяння їхнім контактам і взаємодії, допомога у відборі й відборі працівників і виборі місця роботи, у висновку трудового контракту тощо. Основну частку цієї роботи виконують недержавні підприємства, попит на послуги яких росте пропорційно розвитку й диференціації ринку праці.

Згідно цій і іншій функціям в інфраструктурі ринку праці можна виділити такі елементи:

¾ комплекс регуляції й гарантування зайнятості: закони й нормативні акти, які гарантують цивільні права в сфері трудової зайнятості;

¾ комплекс регуляції заробітної плати (закони, угоди, договори, арбітраж тощо);

¾ комплекс регуляції компенсацій у зв'язку із втратою або зміною роботи, а також при перепідготовці (закони й нормативні акти, які регулюють компенсації при звільненні з роботи, допомога по безробіттю, допомога на утриманців безробітного, піднімальні при переїзді на нове місце роботи, стипендію при перенавчанні тощо);

¾ пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників предпенсионного віку, на кількість економічно активного населення за рахунок працездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею, чи ні, залежно від розміру пенсії |и тому подібне;

¾ комплекс регуляції умов праці (закони й нормативні акти, які регулюють використання праці різних категорій працівників взагалі (наприклад, неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів), і зокрема в несприятливі для здоров'я умовах;

¾ служби зайнятості й працевлаштування. Сюди насамперед належить державна служба зайнятості, а також обчисленні недержавні посередники між роботодавцями й працівниками на ринку пращ (біржі праці, агентства по відборі персоналу, агентства по працевлаштуванню, організації, які надають послуги по профорієнтації, консалтингу персоналу, лізингу персоналу тощо);

¾ система професійної підготовки й перенавчання;

¾ об'єднання працівників як виразники їхніх інтересів (насамперед профспілки);

¾ об'єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів;

¾ кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації й фонди сприяння зайнятості.

Таким чином, багатофункціональна й високоефективна інфраструктура - невід'ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його развитой і критерій дієвості. На жаль, слід зазначити, що в Україні така інфраструктура в повному змісті поки ще не створена[].

4. Сегментація ринка праці

Лише в дуже узагальненому умовному поданні ринок праці можна розглядати як єдиний економічний простір з вільною грою ринкових чинностей і зробленою конкуренцією. У дійсності ж розмаїтість пропонованих трудових послуг і робочих місць породжує сегментацію ринку праці. Фактично в економіці діє система багатьох більш-менш автономних взаємопов'язаних ринків праці.

Кожний різновид праці, професія, спеціальність, кожна особлива категорія працівників (наприклад, підлітки, студенти, пенсіонери, інваліди), кожний регіон мають свій у відомій мері відділений від інших ринок праці. Для найбільш кваліфікованих, рідких фахівців ринок праці може мати національні й навіть міжнародні масштаби. Більшість же працівників конкурують між собою на місцевих ринках. Існують чітко структуровані й ледь оформлені ринки праці. Перші передбачають висновок трудового контракту відповідно до діючого законодавства, що регулює умови праці і його оплати й інші аспекти трудових відносин. Ринки з не розвитий інституційною інфраструктурою характерні для країн з перехідною економікою й країн, які розвиваються. У більшості таких країн крім відкритих формальних ринків праці існують також тіньові неформальні ринки.

Cегментация ринку праці— це розподіл робочих місць і працівників за об'єднавчими ознаками на відносно стійкі й замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми границями. Дослідження сегментованості ринку праці привело до виникнення теорії подвійності ринку праці, відповідно до якого він розділяється на дві частини: первинний і вторинний.

Первинний ринок праці— це і його частина, що поєднує "престижні" роботи, які характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного росту, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації й здатності до навчання від працівників.

Вторинний ринок праці— це і його частина, що поєднує не "престижні" роботи й характеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів і нестабільна зайнятість, негаран-тована й невисока оплата праці, безперспективність службового становища, примітивні трудомісткі технології тощо.

Характерні для обох частин ринку праці риси взаємовизнача-ють і взаємопосилюють один одного. Високий рівень оплати праці стимулює підвищення ефективності керування й продуктивності для компенсації видатків на заробітну плату. Збільшення продуктивності, як правило, пов'язане із застосуванням нових наукомістких технологій і автоматизацією виробництва. Це вимагає підвищення кваліфікації робочої сили й створює умови для професійного росту. Вкладаючи кошти в розвиток персоналу, роботодавці повинні стимул поліпшувати умови праці, щоб одержати більшу віддачу від інвестицій у людський капітал. Таким чином, на первинному ринку праці діють самусиливающие прогресивні процеси. І якщо ми говоримо про переваги ринку праці порівняно із планово адміністративною регуляцією трудових відносин, те очевидно, що всі ЦІ переваги стосуються саме цієї частини ринку. До речі, і безробіття на цьому ринку швидше носять добровільний характер і пов'язане з очікуванням роботи, яка б задовольняла потреби людини, а не просто давала певний заробіток.

Негативні риси вторинного ринку праці також взаємопов'язані ¹ взаємопосилюючі. Низький рівень заробітної плати (а часто й необов'язковість її виплати) не стимулює роботодавців застосовувати прогресивні технології й устаткування. Ветхі технології не

вимагають підвищення кваліфікації. Високий рівень реального безробіття забезпечує роботодавцеві швидке заповнення вакансій без особливої турботи про персонал. Оскільки працівники не цінують таку роботу, а роботодавці - працівників, росте плинність робочої сили, що ще сильніше підсилює всі названі тенденції.

Бурхливий соціально-економічний розвиток останніх десятиліть XX століття, стрімкі зміни в попив на працю під впливом НТП і структурної перебудови економіки й у пропозиції праці під впливом зростаючого рівня освіченості й рівня життя населення здійснюють істотний вплив на механізм функціонування ринку праці. Це виявляється в усі більшій його гнучкості (флексибі-лізації).

Гнучкість ринку праці передбачає можливість пристосування його суб'єктів до мінливих умов, демократизацію й розмаїтість форм зайнятості, широкий спектр умов наймання, організації праці, заробітної плати й т.п. Гнучкий ринок праці — це інститут надання будь-яких форм реалізації трудової активності, що передбачає вихід за межі стандартної тривалості робочого часу й круглогодичной зайнятості, висновок тимчасових трудових контрактів і інших форм різноманітить трудові угоди.

Гнучкість ринку праці характеризується такими елементами:

¾ висока територіальна й професійна мобільність працівників;

¾ гнучкість видатків роботодавців на робочу силу, у тому числі мобільність рівня й структури заробітної плати відповідно до економічної ситуації;

¾ гнучкість у керуванні персоналом на підприємствах (при наеме, ротації, звільненні, установленні тривалості робочого часу);

¾ демократизація й розмаїтість форм зайнятості, включаючи нестандартні форми (сама зайнятість, робота за викликами, домашнє робоче місце, неповниний робочий день і т. ін.);

¾ високорозвинена система професійної підготовки й перепідготовки, зокрема утворення дорослі.

Гнучкі форми організації ринку праці дають можливість знизити гостроту проблем безробіття, надати можливість менш конкурентоспроможним працівникам одержати трудовий дохід, повніше використати людський потенціал. Підприємства, використовуючи гнучкі форми зайнятості, можуть маніпулювати обсягами робочої сили, не створюючи соціальної напруги при зменшенні потреби виробництва в працівниках[4].