Фразеологізми в спектрі лінгвоаналізу художнього тексту

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ ЯК ВИРАЖАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ХУДОЖНЬО-ПРОЗОВОЇ МОВИ

Фразеологія виступає одним із важливих джерел пізнання минулого нашого народу, адже кожна історична доба творила свої стійкі словосполуки, кожна видатна подія знаходила своє відображення у фразеології народу. Фразеологічний склад кожної мови – фрагмент концептуальної картини світу, у якій представлені риси національного менталітету, характер соціального, політичного, історичного розвитку народу.

Фразеологія як лінгвістична дисципліна виникла лише на початку ХХ століття. Її зародження пов’язують насамперед із мовознавчими працями

Ш. Баллі та В. Виноградова. Важливі аспекти фразеології як лінгвістичної дисципліни загалом й української зокрема були об’єктом уваги видатного мовознавця О. Потебні.

На сучасному етапі фразеологія – багатоаспектна галузь мовознаства, яка має значні досягнення в таких напрямах: 1) семантика фразеологічних одиниць (Л. Авксентьєв, М. Алефіренко, Н. Бабич, Я. Баран, Л. Булаховський, О. Селіванова); 2) фразеологічна символіка в лігнвокультурологічному (О. Левченко) та когнітивному (О. Селіванова) аспектах; 3) історія, етимологія і становлення фразеологізмів (М. Демський, Л. Коломієць, Ф. Медведєв, Л. Скрипник, В. Ужченко); 4) діалектна фразеологія (Н. Бабич, Д. Гринчишин, М. Доленко, В. Лавер, М. Олійник, Г. Ступінська); 5) фразеологічна стилістика (Л. Авксентьєв, І. Білодід, А.Супрун, І. Чередниченко); 6) дослідження фразеологічних одиниць як перекладознавчої категорії в системі внутрішньотекстових зв’язків (Р. Зорівчак, В. Калашник, А. Кунін, Н. Щербань); 7) компаративне вивчення української фразеології (О. Забуранна, О. Левченко, О. Суховій, З. Унук, Н. Щербакова).

Проблемам функціонування фразеологічних одиниць в авторських текстах присвячено роботи Л. Авксентьєва, М. Алефіренка, В. Білоноженко, В. Вакурова, Г. Гнатюк, С. Горожанової, В. Калашника, В. Ковальова, М. Коломійця, Л. Петленко, Ю. Прадіда, Л. Скрипник, В. Ужченка, М. Цегельської, Т. Цимбалюк, В. Чабаненка та ін. Однак в українському мовознавстві недостатньо праць, які спеціально висвітлювали б фразеологію мови окремих письменників. Фразеологічний масив художніх текстів експліковано в наукових роботах Л. Авксентьєва, Н. Бабич, І. Білодіда, В. Білоноженко, М. Богдан, Л. Добржанської, С. Ганжі, І. Гнатюк, Л. Скрипник, Н. Сологуб, В. Ужченка, В. Чабаненка, М. Коломійця, Ю. Прадіда, С. Бибик, А. Супрун, Л. Щербачук, Ю. Кохана, В. Папіш та ін. Лінгвісти переважно зосереджують увагу на структурно-семантичних, функціонально-стилістичних, фразеотворчих, зіставних аспектах дослідження фраземіки художніх творів Т. Шевченка, М. Коцюбинського, М. Стельмаха, Остапа Вишні, О. Довженка, М. Рильського, О. Гончара, П. Загребельного, І. Чендея та ін.

Дослідницький інтерес до вивчення фразеологізмів у художніх творах митців слова свідчить, що фразеологія як матеріал для вдосконалення культури береже кращі зразки індивідуально-авторської письменницької майстерності. Вивчення фразеологічної системи української мови на рівні творів художньої літератури дає змогу з’ясувати активні процеси в різних функціональних умовах, простежити стилістичний потенціал оказіональних трансформацій фразеологічних одиниць, осмислити глибинні взаємозв’язки їхньої семантики і прагматики [26, с. 216].

Як знаки вторинної номінації фразеологізми мають достатньо суперечливу природу, сутність якої ще й сьогодні до кінця не з’ясована. Мовознавці одностайні в тому, що фразеологічне значення, яке має складну структуру, полягає у «вторинному відтворенні мовної картини світу, збагаченому досвідом інтелектуально-емоційного освоєння носіями мови відповідного «шматочка дійсності шляхом переосмислення вже існуючих мовних знаків» [4, с. 20].

Основну увагу приділяємо вивченню наукових джерел 60-90 років ХХст., тому що в цей період якраз і сформувалися основні напрями дослідження фразеологічних одиниць. У зазначений період мовознавці наголошують на потребі синтезу методів аналізу фразеологізмів, зокрема у лінгвістиці народжується якісно новий напрямок вивчення фразеологічних одиниць – антропоцентричний, що застосовують при тлумаченні мовних явищ як продукту людської діяльності, призначеного для потреб людини посередника спілкування, засобу зберігання її досвіду, культури [17, с. 7].

Акцентуємо увагу на колі дискусійних проблем щодо категоріальних ознак фразеологічних одиниць (цілісне значення, відносна стабільність компонентного складу, валентність, відтворюваність і стійкість, ідіоматичність, емоційно-експресивна характеристика фразеологічної семантики, компаративність, тотожність, відмінність зі словом) та їх класифікації.

На підставі аналізу поглядів мовознавців на фразеологізм та на основі дослідження цього мовного явища у романі У.Самчука «Волинь» інтерпретуємо фразеологічні одиниці як нарізно оформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, що своїм виникненням і функціонуванням зобов’язаний фраземотворчій взаємодії одиниць усіх рівнів мови. Фразеологізм є діалектично суперечливою єдністю змісту і форми, раціонального, емоційного й образного, експліцитного й імпліцитного

(Л. Мельник), тому в роботі виходимо з вузького розуміння фразеології. Підкреслимо, що фразеологічні одиниці виконують не стільки номінативну функцію, скільки експресивно-оцінну, прагматичну, когнітивну, коли вербалізують елементи матеріальної і духовної культури [17, с. 7].

Фразеологічний рівень художнього твору є акумулятивним центром, який здійснює зв'язок мовних явищ з культурою певного етносоціуму; є джерелом і носієм країнознавчої, етнокультурної інформації. У лінгвістиці виокремлено закономірності знакової переінтерпретації фразеологічних одиниць української мови у мережі культурних кодів етносвідомості (соматичного, біоморфного, просторового, предметного, духовного тощо).

Отже, сутність викладеного теоретичного матеріалу дає змогу інтерпретувати фразеологічні одиниці як складнокомпоновану мовну і мовленнєву сутність, що відтворює відношення мовного знака до дійсності, особистості тощо; тому її аналіз вимагає функціонально-семантичного й когнітивного підходу.

Фразеологізми в спектрі лінгвоаналізу художнього тексту

Оскільки фразеологізм є елементом мови, який уживається за традицією у певній ситуації, то часто автор не добирає його спеціально, а використовує автоматично, без зв’язку з ідейно-художніми настановами, тобто добір значної частини фразеологічних одиинць зумовлюється мовною традицією.

Значний вплив на добір фразеологізмів мають особливості світобачення письменника, яке може бути реалістичним, романтичним, піднесено-урочистим, насмішкувато-іронічним тощо. Тип авторового світобачення може зумовлювати добір фразеологічних одиниць з відповідним емоційно-експресивним забарвленням.

Індивідуальний стиль письменника кваліфікується як ідейно-художня, мовно-стилістична своєрідність творчості письменника й безпосередньо відбір і синтез виражальних засобів. В індивідуальному стилі письменника чітко знаходить своє вираження авторська позиція щодо тих чи інших проблем, щодо вибору тих чи інших виражальних засобів, тобто риси його мовотворчої індивідуальності [26, с. 9].

Митці слова безумовно вправно користуються її величезними скарбами – золотими злитками народних фразеологізмів – одним з найбільш впливових мовностилістичних засобів у художніх творах. Фразеологічні одиниці у текстах виступають не самочинно, а через призму авторського художньо-образного світобачення. Вони є органічним елементом у мовній тканині романів, повістей, оповідань. Із майстерним вплетенням фразеологічних одиниць у мовну канву сторінки художніх творів наповнюються життям, запам’ятовуються, хвилюють. Зосереджуючись на бінарності експліцитних та імпліцитних властивостей фразеологізмів, розглядаємо фразеологічні одиниці в аспекті контекстної реалізації як однієї з умов їх повноцінного функціонування, оскільки вивчення ізольованої фраземи не дає повної інформації про різноманітні зв'язки, в які вона вступає в тексті. Таким чином, дослідження фразеологічних одиниць художніх текстів не можливо розглядати без урахування ролі контексту, з яким пов’язується сприйняття семантики та використання фразеологізмів. Під контекстом розуміємо частину тексту, яка дає можливість визначити стилістичне значення мовної одиниці [17, с. 10].

Художні тексти вирізняються особливим широким підбором і характером використання мовних засобів, які підпорядковуються основним естетичним, комунікативним, впливовим завданням цих текстів – образно, емоційно, оцінно відтворювати об’єктивну дійсність через художні образи за допомогою мови. Серед зображально-виражальних засобів таку функцію виконують фразеологічні одиниці. Функція фразеологізмів у мові художніх творів зумовлена двома основними чинниками: лінгвістичними властивостями самої одиниці й запрограмованою письменником ситуацією. Вивчення ізольованої фразеологічної одиниці не дає певної уяви про різноманітні зв’язки, в які вона вступає в тексті. Вузький контекст – це словесне оточення фразеологічних одиниць, в якому реалізуються її синтаксичні й граматичні зв’язки, семантико-стилістичні властивості. Як правило, це фраза – висловлювання, що має закінчену думку, певну синтаксичну структуру і належить одній дійовій особі чи автору. Широкий контекст – це частина тексту, що розкриває причини авторського вживання конкретної фразеологічної одиниці, її смислове навантаження.

Як зазаначає В. Папіш контекст сприяє: по-перше, якнайповнішому, найефективнішому вияву семантики традиційних фразеологічних одиниць. По-друге, творить умови для нової сполучуваності. Традиційний фразеологізм може опинитися у незвичному для нього контекстному оточенні, що може призвести до виникнення нових відтінків у значенні. По-третє, у контексті якнайповніше виявляються такі ознаки фразеологічних одиниць, як експресивність та емоційна оцінність. По-четверте, контекст розкриває широке поле можливостей для різних видів трансформацій, градації, виникнення системних зв’язків фразеологічних одиниць. По-п’яте, контекст є способом фіксації некодифікованих фразеологічних одиниць, які характерні для загальнонаціональної мови, але поки що не зафіксовані лексикографічними джерелами. По-шосте, контекст є сприятливим лінгвістичним ґрунтом, семантичним фоном для виникнення авторських виразів – потенційних фразеологічних одиниць, що в майбутньому можуть доповнити фразеологічні словники [35, с. 8].