Форми взаємодії органів внутрішніх справ з державними органами та громадськістю, щодо охорони громадського порядку.

Питаннями дослідження форм та напрямків взаємодії органів внутрішніх справ з державними органами, громадськістю та об’єднаннями громадян займалися такі дослідники, як В.К. Колпаков, О.О. Бабінова, О.М. Музичук, С.С. Гречанюк, Д.Г. Заброда, О.Д. Поліщук, А.В. Сергєєв та інші. Ними проведені дослідження питань стосовно взаємодії державних органів і місцевого самоврядування з громадськістю, взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями, взаємодії органів внутрішніх справ і населення в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями, взаємодії дільничних інспекторів міліції з громадськими формуваннями.

Поряд з такими важливими аспектами взаємодії як принципи та напрями суттєву роль відіграють форми взаємодії, які фактично є зовнішнім проявом практичного здійснення взаємодії. Правильно обрані форми співробітництва сприяють підвищенню його оперативності, ефективності, якості.

На початку розгляду даного питання слідувало б зазначити що ж являє собою «взаємодія». Взаємодія взагалі – це «філософська категорія, що відображає процеси впливу різноманітних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, взаємоперехід, а також породження одним об’єктом іншого. Так, у філософському розумінні взаємодія означає «категорію, що відображає процеси впливу різноманітних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, взаємоперехід, а також породження одним об’єктом іншого». Для категорії «взаємодія» з філософської точки зору характерно: по-перше, наявність фактичних та стійких зв’язків, по-друге, таких зв’язків, що дозволяють об’єктам впливати один на одного, по-третє, наявність самого впливу, у результаті якого відбувається взаємна зміна взаємодіючих сторін [О.М. Клюєв, ст. 2].

Найбільш типовий підхід до визначення взаємодії використовує К.К. Єрмаков: «взаємодія в органах внутрішніх справ – це заснована на законах та підзаконних актах, узгоджена за метою, місцем та часом діяльність різних ланок системи органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю».

Щодо самих «форм взаємодії». То, І.В. Озерський вважає, що форма взаємодії передбачає структуру заходів, час і тривалість їх проведення, методи і специфіку взаємодії суб’єкта та об’єкта діяльності. Форма взаємодії виражає конкретні дії суб’єктів взаємодії організаційно-правового порядку.

На думку ж дослідника Курило С.Л. форми взаємодії органів внутрішніх справ та місцевих органів влади з питань забезпечення громадської безпеки та громадського порядку — це зовнішнє вираження практичної реалізації узгоджених за рядом суттєвих моментів (час, місце, метод, засоби тощо), врегульованих нормами адміністративного та інших галузей права і обумовлених функціональним призначенням суб'єкта дій органів внутрішніх справ та місцевих органів влади, спрямованих на забезпечення громадської безпеки та підтримку громадського порядку.

Види форм взаємодії між підрозділами міліції та населенням також досліджував і А.В. Сергєєв, який визначає їх через комплекс певних заходів, що містять своєчасний обмін інформацією між суб’єктами, одночасність проведення намічених заходів, персональну відповідальність та взаємний контроль.

Деякі вчені ототожнюють поняття форми взаємодії та способи співробітництва. Дану позицію підтримує І.М. Гуткін, який визначає форми взаємодії, як способи співробітництва, які забезпечують узгоджений характер діяльності, конкретні способи зв’язку, визначаючи серед форм взаємодії «взаємну інформацію взаємодіючих суб’єктів». Поняття форми значно ширше поняття способу. Форма – це спосіб організації чого-небудь, тип упорядкування.

На мою думку, під формою взаємодії ОВС з державними органами, суспільними об’єднаннями та громадськими організаціями, що діють у сфері охорони громадського порядку, слід розуміти правові та організаційні способи і напрями зв’язку між взаємодіючими суб’єктами, які засновані на співробітництві (офіційному або ж неофіційному), що забезпечує узгоджену діяльність через зовнішній конкретний прояв функцій у спільних діях щодо охорони громадського порядку.

Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачено декілька форм роботи громадян щодо забезпечення правопорядку, серед яких основними є:

- патрулювання, виставлення постів разом з працівниками ОВС;

- участь у забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів, погоджених з органами місцевого самоврядування;

- участь у заходах, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.

Як свідчить узагальнена практика їх роботи, форми участі членів громадських формувань є більш різноманітними їх можна систематизувати за такими напрямами:

1. Інформаційно-аналітична, організаційна та кадрова робота. Передбачає залучення членів громадського формування з метою створення необхідних організаційно-управлінських умов для результативного функціонування формування та надання інформаційної допомоги працівникам ОВС у профілактиці правопорушень.

Особливість цього напряму роботи передбачає залучення членів громадського формування до:

- проведення аналізу стану правопорушень (злочинності) та вироблення дієвих заходів протидії протиправним вчинкам;

- розробки аналітичних і статистичних документів та форм звітності про роботу громадського формування;

- вивчення, узагальнення та розповсюдження наявного позитивного досвіду співпраці між громадськими формуваннями, державними органами влади та ОВС;

- аналізування звернень громадян, вивчення громадської думки щодо покращення роботи органів внутрішніх справ і громадськості;

- проведення аналізу роботи громадського формування з виявлення і вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, розробки заходів з їх усунення, а також заходів, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху;

- планування роботи громадського формування;

- розробки заходів взаємодії з органами внутрішніх справ та іншими громадськими формуваннями;

- розробки пропозицій щодо удосконалення діяльності громадського формування;

- розробки пропозицій щодо проведення профілактичних заходів щодо конкретних видів правопорушень (злочинів) та осіб, які їх вчинили;

- підготовки підсумкових звітів щодо проведеної формуванням роботи за визначений проміжок часу;

- розробки механізму оперативного інформування органів внутрішніх справ про вчинені правопорушення (злочини);

- визначення основних форм і методів роботи громадського формування, спеціалізації їх членів за окремим напрямами;

- складання переліку типових дій члена громадського формування на місці вчинення злочину (правопорушення);

- організації занять, наставництва над новими членами, прийнятими до складу громадського формування,

- участі у спільних конференціях, нарадах, семінарах;

- участі у заняттях з підвищення рівня професійної підготовки, ознайомлення та вивчення нормативно-правових актів та змін, що в них внесені, якими регулюються питання взаємодії громадськості та правоохоронних органів;

- роботи із залучення громадськості до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень.

2. Охорона громадського порядку і профілактика правопорушень.

Цей напрям передбачає безпосередню участь членів громадського формування в охороні правопорядку і полягає в їх залученні до наступних видів діяльності спільно з працівниками органів внутрішніх справ:

- патрулювання закріпленої за формуванням території за попередньо визначеними маршрутами;

- виставлення постів, де цього вимагає оперативна обстановка або у місцях проведення масових заходів;

- проведення рейдів з виявлення правопорушень та осіб, які їх вчиняють;

- розгляд у межах своєї компетенції заяв чи повідомлень про правопорушення та оперативне інформування про них працівників ОВС;

- перевірка місць концентрації злочинних угрупувань;

- виявлення, розкриття та попередження правопорушень та осіб, підозрюваних у їх вчиненні;

- обстеження і виявлення відкритих горищ, підвалів будинків, де можуть перебувати правопорушники, особи без певного місця проживання, жебраки, безпритульні неповнолітні;

- нагляд за рухом транспортних засобів і дотриманням громадянами нормативно-правових актів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснення контролю за технічним станом транспортних засобів, охороною навколишнього середовища;

- здійснення заходів спрямованих на попередження дорожньо-транспортних пригод;

- вжиття заходів з розшуку осіб, що вчинили правопорушення і зникли з місця їх вчинення, водіїв, які зникли з місця вчинення ДТП, викраденого автотранспорту та осіб, які вчинили ці злочини;

- надання допомоги працівникам міліції у припиненні правопорушень і доставляння правопорушників до органу внутрішніх справ;

- підтримка і здійснення взаємозв’язку як з працівниками міліції, так і з членами формувань, які безпосередньо залучені до виконання;

- охорона місця вчинення злочину або місць виникнення аварійних ситуацій, аварій, стихійних лих, пожеж, виявлення свідків та потерпілих, вжиття заходів до надання останнім негайної медичної допомоги;

- вжиття відповідних заходів щодо запобігання шкідливим наслідкам при виникненні надзвичайних ситуацій;

- припинення правопорушень, що вчиняються на ґрунті сімейно-побутових відносин.

Для профілактики правопорушень працівники органів внутрішніх справ мають право повідомляти державним органам, громадським об’єднанням, трудовим колективам за місцем проживання особи або її роботи факти вчинення нею адміністративних правопорушень, прикладом чого може бути і порушення громадського порядку. Міліція мусить домагатися, щоб до правопорушників вживалися заходи виховного впливу з боку адміністрації громадських організацій і трудових колективів. Виховні заходи мають застосовуватися в межах закону, бути достатньо суворими, відповідаючи принципу «не жорстокість, а жорсткість покарання» [монографія Комаров, с.53].

3. Індивідуально-профілактична робота, що полягає у виявленні правопорушників, причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, вжитті до правопорушників безпосередніх заходів профілактичного впливу та контролю за їх поведінкою.

Працівники органів внутрішніх справ можуть залучати членів громадських формувань до проведення індивідуально-профілактичної роботи серед таких категорій правопорушників:

- осіб, які умовно засуджені до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку або до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі;

- звільнених з місць позбавлення волі або знятих з обліку;

- осіб, які схильні до вчинення правопорушень, у тому числі тих, які належать до так званої "групи ризику"(наркомани, токсикомани, особи, які зловживають спиртними напоями);

- осіб, схильних до вчинення правопорушень на грунті сімейно-побутових відносин, хворих на венеричні хвороби;

- осіб, які втягують неповнолітніх до злочинної або іншої протиправної діяльності;

- злісних порушників Правил дорожнього руху;

- осіб, які ухиляються від сплати аліментів;

- осіб, які не виконують свій батьківський обов’язок стосовно належного виховання дітей;

- неповнолітніх правопорушників, у тому числі тих, які ухиляються від роботи чи навчання тощо.

З метою забезпечення дієвого індивідуально-профілактичного впливу на правопорушника члени громадських формувань залучаються до:

- проведення індивідуальних профілактичних бесід з особами, схильними до вчинення правопорушень;

- проведення індивідуально-виховних бесід з неповнолітніми правопорушниками;

- проведення роз’яснювальної роботи серед батьків неповнолітніх правопорушників;

- доставляння (спільно з працівниками ОВС) правопорушників до органу внутрішніх справ;

- перевірки поведінки осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ за місцем проживання чи роботи (навчання);

- роз’яснення правопорушникам чинних норм законодавства, інших нормативно-правових актів та відповідальності за вчинення протиправних дій;

- роз'яснення доставленим до ОВС правопорушникам можливих наслідків їх подальшої протиправної поведінки;

- надання консультації і допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, у питаннях працевлаштування та прописки тощо.

Попередження правопорушень неможливе без виявлення причин їх вчинення та умов, що їм сприяють. Доцільно було б поширити і у засобах масової інформації висвітлення змісту правопорушення та наслідків, що слідують йому, як профілактичний захід, тим більше, що для цього необхідно тільки узгодити діяльність центру зв'язків з громадськістю з відповідними службами ОВС, які б надавали таку інформацію.

4. Агітаційно-пропагандистська робота, до проведення якої залучаються члени громадських формувань:

- організація зустрічей у трудових колективах, навчальних закладах, за місцем проживання громадян для роз’яснення норм чинного законодавства щодо участі населення в охороні громадського порядку та профілактики правопорушень;

- організація лекцій, «круглих столів», зустрічей, бесід з обговорення питань щодо участі громадян у охороні громадського порядку та попередженні правопорушень;

- висвітлення у ЗМІ досвіду роботи кращих громадських формувань у справі охорони громадського порядку та профілактики правопорушень;

- підготовка і розповсюдження рекомендацій для населення щодо застосування можливих форм і методів протидії антигромадським вчинкам;

- знайомлення населення зі станом правопорушень та результатами спільної роботи громадських формувань і органів внутрішніх справ шляхом випуску з використанням офіційних друкованих засобів масової інформації, можливостей телебачення, у тому числі кабельного, радіомовлення;

- проведення агітаційної роботи з виявлення бажаючих з числа добровольців співпрацювати з правоохоронними органами;

- інформування населення про стан безпеки руху, про дорожні пригоди, причини їх виникнення та заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху і т. ін.

Дієвим фактором залучення громадськості та населення до участі в охороні громадського порядку і профілактики правопорушень є система заохочень, що визначена нормативно-правовими актами. Так, Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» за активну участь громадян у правоохоронній діяльності передбачає такі види заохочень: подяка, цінний подарунок, грошова винагорода. Право надання цих видів заохочень мають органи внутрішніх справ, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Додатково Закон надає право підприємствам, установам та організаціям за поданням керівних органів громадських формувань заохочувати членів цих об'єднань пільговими путівками до санаторію або будинку відпочинку, додатково сплачуваною відпусткою терміном до 5 діб та іншими видами заохочень і пільг, визначених зборами трудового колективу, за рахунок власних коштів. Крім того, за поданням керівних органів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону члени цих формувань, які беруть найбільш активну участь в охороні громадського порядку, мають переважне право на вступ до навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, прийняття на службу до органів внутрішніх справ або Державної прикордонної служби України. За найбільш активну участь в охороні громадського порядку членам цих громадських формувань Закон надає переважне право на вступ до навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ України і на прийняття на службу до органів внутрішніх справ. [Закон, ст.18]

За особливі заслуги під час виконання свого громадського обов'язку та виявлені при цьому мужність і героїзм члени громадського формування відзначаються у встановленому чинним законодавством порядку державними нагородами. У зазначеному порядку заохочуються й інші громадяни України, які подають активну допомогу органам внутрішніх справ.

Окрім цього, передбачено відшкодування витрат членам громадських формувань, пов’язаних з використанням приватних транспортних засобів, та відшкодування збитків, що заподіяні їх майну чи членам їх сім’ї у зв'язку з виконанням ними обов’язків з охорони громадського порядку.

У числі моральних видів заохочень членів громадських формувань практикуються такі: нагородження грамотою або Почесною грамотою, занесення до Книги пошани, занесення на Дошку пошани.

В цілому система заохочень членів громадських формувань, а також адекватне застосування кожного виду заохочення та правильний відбір кандидатів на заохочення мають виконувати важливу роль у справі залучення населення та громадськості до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень. Застосування зазначених і пошук нових видів заохочення громадян, які беруть активну участь в охороні громадського порядку і профілактиці правопорушень, дозволить працівникам органів внутрішніх справ залучити до співпраці з органами внутрішніх справ більш широкі верстви населення, що має урізноманітнити і збагатити практику боротьби з правопорушеннями.

Проаналізувавши в попередньому підрозділі даної дипломної роботи правовий статус центрів зв’язків з громадськістю та їх роботу щодо зміцнення правопорядку, можна дійти висновків щодо причин основних недоліків у формах взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю, суспільними об’єднаннями та населенням. Головна з них, на думку дослідника В.А. Комарова, полягає в тому, що до сьогодні ще не вироблено стратегію комплексної профілактичної діяльності служб зв'язків з громадськістю, правоохоронної системи та сфери їх функціонування, особливо в інформаційній діяльності. Ці недоліки не просто мають місце як факт, вони визначають сучасний стан взаємодії центрів зв'язків з громадськістю та населення, засобів масової інформації, громадських організацій щодо зміцнення правопорядку та профілактики правопорушень. Сприяти розвитку взаємодії зазначених суб’єктів може низка факторів, що складають основу управління процесом взаємодії:

- універсалізація й оптимізація управління. На теперішній час існує потреба в розробленні концепції національної правової політики, зорієнтованої на безумовне забезпечення прав і свобод людини, конструювання механізмів забезпечення та реалізації цієї політики на практиці у взаємовідносинах міліції та громадян. З метою втілення конституційно-правових гарантій у реальне житія важливо розробити теоретичні та практичні ідеї захисту прав людини, які б конкретизували конституційні положення про роль правоохоронних органів як гарантів цих прав, організувати правову освіту населення, цілеспрямовано й планомірно підвищувати правову культуру та правосвідомість громадян, посадових осіб, створити на державному рівні спеціальну службу правової інформації, яка б виконувала цю роботу за допомогою засобів масової інформації та правоохоронних органів. Ураховуючи низьку якість дії організаційно-правових гарантій у галузі формування правової культури суспільства в цілому і правосвідомості зокрема, необхідно розробити ефективний механізм реалізації єдиної Програми правової пропаганди серед громадян України з залученням спеціалістів правоохоронних органів, юридичних вищих навчальних закладів, органів державної влади та місцевого самоврядування, засобів масової інформації. Сьогодні в більшості вищих навчальних закладів функціонують «Юридичні клініки», де студенти, слухачі й молоді фахівці вищих навчальних закладів надають безкоштовну правову допомогу малозабезпеченим верствам населення, сприяючи реалізації конституційного принципу рівності громадян при захисті своїх прав. Слід також передбачити в державному бюджеті України виділення коштів для створення правових лекторіїв, видання відповідної літератури, перекладу міжнародно-правових документів щодо зміцнення правопорядку. Серед шляхів підвищення ефективності попередження правопорушень має бути вдосконалення правової регламентації інформаційно-аналітичної роботи центрів зв'язків з громадськістю, запровадження системи соціального моніторингу громадської думки, розроблення належних методик комплексного аналізу й оцінки оперативної обстановки, єдиної системи збирання та зберігання інформації. Лище з формуванням вищевказаних умов стає можливим прийняття оптимальних рішень щодо забезпечення та організації правопорядку;

- формування загальної ідеології, в основі якої - безконфліктність у світоглядних підходах, розуміння необхідності співпраці з органами внутрішніх справ. Звичайно, лише заходами щодо вдосконалення організації діяльності органів внутрішніх справ вирішити питання про зміцнення правопорядку в державі неможливо. Його розв’язання вимагає від суспільства впровадження у свідомість людей нової ідеології, яка б виховувала представників держави та громадян у дусі рівноправності, розуміння кожним громадянином можливості надійного захисту своїх прав і свобод та підтримки профілактичних заходів центрів зв'язків з громадськістю. Така ідеологія повинна виходити з осмислення нового становища людини в державі, яке засновано на демократичних засадах, зламі стереотипів виключного переважання державних інтересів над інтересами особи. Для цього необхідно визначити інформаційно-ідеологічну складову державної політики на новому етапі розвитку і створити загальнодержавну систему національних інформаційних ресурсів, що забезпечуватиме єдиними методичними й технологічними засадами їх формування, розвиток, поширення та ефективне використання;

- самоврядування як система включення кожного суб’єкта в управління взаємодією. Удосконалення діяльності центрів зв’язків з громадськістю щодо забезпечення правопорядку потребує також налагодження їх дієвої взаємодії з громадськими правозахисними організаціями. Форми такої взаємодії можуть бути найрізноманітнішими - від взаємного інформування про результати своєї діяльності до здійснення спільних дій з метою виявлення та припинення порушень громадського порядку;

- сприяння ініціативі суб’єктів на всіх рівнях процесу взаємодії, що сприятиме задоволенню їх потреб у цій сфері. Основні з них такі: задоволення емоційно-чуттєвих потреб учасників взаємодії; задоволення потреб суб’єктів взаємодії у самореалізації та праці; задоволення потреб у колективній співпраці. Коли йде мова про задоволення потреб то це не завжди й не обов’язково означає отримання якогось фізичного, матеріального прибутку, компенсації за послугу, хоча це теж має місце і повинно розумно застосовуватися. Часто задоволення потреб відчувається неусвідомлено і проявляється як наслідок певної соціально корисної діяльності, стаючи необхідністю існування особи чи колективу, змінюючи її соціальний статує і світогляд.

Для чіткої реалізації вищезазначених напрямків удосконалення діяльності центрів зв’язків з громадськістю стосовно охорони правопорядку та профілактики порушень громадського порядку необхідно провести такі заходи:

1) забезпечити чітку взаємодію громадських формувань та суспільних об’єднань з засобами масової інформації, населенням, управліннями, самостійними відділами, службами та підрозділами органів внутрішніх справ, органами державної влади, правоохоронної системи. Етапи досягнення цих завдань складатимуть зміст діяльності центрів зв’язків з громадськістю, який полягатиме: у відкритому зіставленні ідей та інтересів шляхом свободи й публічності усного та друкованого слова; наданні громадянам та їх об’єднанням інформації, необхідної для участі в обговоренні та вирішенні питань організації охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями на різних рівнях; відкритості для населення всіх керівних органів внутрішніх справ, можливість для громадян і працівників органів внутрішніх справ безперешкодно звертатися до них з пропозиціями та заявами; вивченні та врахуванні громадської думки під час розроблення та прийняття рішень, а також при оцінюванні діяльності органів внутрішніх справ; оприлюдненні прийнятих рішень і доведенні їх до відома зацікавлених осіб.

Реалізація цих заходів дозволить зміцнити зв’язок між міліцією та населенням, що дасть змогу залучити широкі прошарки громадськості до вирішення питань співпраці та забезпечення охорони громадського порядку.

2) своєчасно і повно інформувати населення про стан правопорядку та заходи органів внутрішніх справ з його зміцнення, для чого проводити роботу щодо залучення на договірних засадах працівників засобів масової інформації, розширення та поглиблення зв’язків органів внутрішніх справ України з редакціями газет, журналів, телерадіокомпаній.

3) сприяти вихованню поваги до чинного законодавства, діяльності органів внутрішніх справ щодо зміцнення правопорядку та боротьби з правопорушеннями.

Можна дійти висновку, що форми є обов’язковим елементом взаємодії органів внутрішніх справ з державними та місцевими органами з питань забезпечення громадської безпеки та громадського порядку і відіграють у ній не меншу роль, ніж такі її складові елементи як принципи, мста та завдання тощо. А зважаючи на різноманітність й інколи значну схожість форм взаємодії, до їхнього обрання необхідно підходити з особливою ретельністю, враховувати існуючі з цього питання наукові та практичні напрацювання.

Висновок

В сучасний період забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки неможливе без організації взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими формуваннями . Але суспільно значущий результат взаємодії органів внутрішніх справ з попередньо зазначеними органами імовірно за умови, якщо буде забезпечено ними виконання завдань щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки на загальних засадах, відповідно з закріпленими принципами взаємодії.

В ході розгляду першого розділу визначено, що становить собою «взаємодія», хоча дане поняття і використовується в текстах чинного законодавства, проте офіційне визначення цього поняття не надається; охарактеризовано суб’єктів між якими відбувається взаємодія, щодо забезпечення охорони громадського порядку; зазначено про те, що наслідки такої взаємодії мають значне практичне значення, оскільки вони дозволяють більш детально дослідити та охарактеризувати її сутність, призначення, ефективність та необхідність у кожному окремому випадку.

Узагальнюючи висловлене, взаємодію в органах внутрішніх справ з державними органами, громадськістю та суспільними об’єднаннями можна визначити як такий стан взаємозв’язків між елементами системи органів внутрішніх справ, державними органами та громадськими формуваннями, при якому вони справляють взаємний вплив один на одного та на відповідну сферу діяльності з метою ефективного виконання як загальних, так і окремих (спеціальних) завдань щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби з правопорушеннями на окремій конкретно визначеній території.

РОЗДІЛ ІІ