Пречистенська церква м. Острог

4(16) червня 1889 р. в місті трапилася пожежа, внаслідок якої, крім інших споруд, часткового пошкодився католицький парафіяльний костьол.

З огляду на стан будівлі влада наказала замкнути храм. Ситуація для католиків складалася не найсприятливіше. Проблема набула етно-релігійного забарвлення. Суспільно-православна думка, користуючись нагодою, активізується та посилено прагне довести, що будівля острозького парафіяльного костьолу – не що інше як відібрана свого часу в православних Пречистенська (або Успенська) церква. Як резонанс, на авансцену виходить і католицьке суспільне невдоволення, переконуючи супротивників у тому, що костьол не був православним храмом, а якщо таки й був, то відійшов до католиків легальним шляхом; а, можливо, православного Пречистенського храму в Острозі й узагалі ніколи не було.

Головними репрезентантами як однієї, так і іншої сторони стали духовні особи – благочинний Острозького міського округу православний протоієрей Тгаатш Зілінтікевич та проф. Ягеллонського університету Владислав Кнапіньський. Першому, зокрема, належить авторство опублікованої в часописі «Волынские епархиальные ведомости» «Пам'ятної записки», у якій з'ясовуються деякі (можливі) аспекти історії Пречистенської церкви в Острозі.

Ігнатій Зілінтікевич як джерельний аргумент, що доводить існування в Острозі храму, згадує острозького священика, протопопа Андрія Пречиського, котрий серед інших ствердив підсумковий документ Берестейського протиунійного собору від 9 жовтня 1596 р. Натомість, католицький учений ставить під сумнів тезу про те, що «Пречиський» є вказівкою на місце служіння, й зазначає, що це -прізвище, яке не має жодного стосунку до найменування храму.

В одному з донесень возного від 23 грудня 1591 р. ідеться про двір єпископа К. Терлецького «подле церъкви Пречистое Светое»[30, с.319] в Острозі.

Зважаючи на те, що двір єпископа К. Терлецького знаходився у т. зв. «окольному замку», тобто пригородку[31, с.138], неподалік Пречистенської церкви, природно, що цей храм теж знаходився у пригородку - другій після замку-дитинця укріпленій території міста.

Пречистенський храм засновано щонайпізніше у першій половині XVI ст., можливо, кн. К. I. Острозьким. Ще в «Акті введення у володіння Острозькою волостю Беати та Гальшки Острозьких 1542 р.» згадується «село церковне святої Пречистої»[31, с.26]. Воно ж зустрічається й у «Підтвердженні прав Беати Острозької на маєтки покійного чоловіка з вписанням акту їх поділу в 1542 р. між нею та її дочкою Гальшкою»[22, с.19]. На 1571 р. в одному з джерел конкретизується назва цього села: «Сільце Попівці попа С[вятої] Пречистої», а також називаються імена 10 підданих [22;36]. «Село Попа Пречиського» згадує податковий документ від 1583 р.[32, с. 44].

Про село Попівці йдеться й у 1603 р. під час розподілу маєтностей між синами К.-В. Острозького – Янушем та Олександром. Більше того, в цей час в Острозі серед священицьких підданих були навіть «холопи... попа пречистого» [32, 45]. Про Попівці повідомляє первинний поборовий реєстр від 1604 р.19, а про саму церкву згадує судова справа щодо вбивства у 1609 р. в Острозі певного шляхтича[33, с.101].

Як складалася доля храму у 20-х XVII ст. – не ясно. Знаємо, що церковне село Попівці в 1621 р. тримав Дмитро Карлочи, а 1629 р. у т. зв. «Екстрактах з виказів про подимне» зазначається, що згадане село знаходилося в посесії не названої на ім'я «Церкви Острозького замку»[33, с.122-123] – можливо, тієї ж таки Пречистенської.

Православна сторона, крім іншого, у своїх міркуваннях силкувалася, по-перше, довести тотожність будівлі костьолу та колишньої Пречистенської церкви і, по-друге, як один із доказів виставляла конструктивну особливість - уміщення вівтарної частини «на схід».

Потрібно наголосити, що принаймні з 1542 й до 1609 рр. в Острозі синхронно існували православна Пречистенська церква та католицький костьол (що заперечує тезу про його відновлення щойно у 80-х роках XVI ст.) [23]. Остання дата, тобто 1609 р., стосується згадки про церкву в актових джерелах, після чого конкретні відомості про неї та її священика зникають (принаймні, на сьогодні вони нам не відомі) по суті до 1636 р.

На кінець XVI – початок XVII ст. в історії острозького костьолу відбуваються кардинальні зміни: зі старого дерев'яного він перетворюється на мурований.

Доля Пречистенського храму від 1636 р. до другої половини XVII ст. –

невідома.

(Додаток 21)

Католицькі споруди Острожчини

Капуцинський монастир

Останній католицький заклад з’явився в Острозі вже у XVII ст.

У квітні 1750 р. князь Януш Сангушко дав дозвіл на будівництво капуцинського монастиря. Автором проекту був архітектор Павло Антоні Фонтана (1695 – 1765 рр.), італієць за походженням. До монастирського ансамблю увійшов костел і невеликий корпус келій, прибудований до нього. З опису 1816 р. відомо, що фасад храму скульптури святих Франциска Асизького та Антонія Падуанського. У костелі було вісім дерев’яних розкішно оздоблених вівтарів: розп’ятого Ісуса, Святої Трійці та святого Франциска Фіделікса, Йозефа Антонія, Фелікса й Тадеуша. Перед костелом розміщувався цвинтар, брукований каменем, посередині якого стояла колона з фігурою Пресвятої Діви Марії [34, с. 381].

У 1865 р. за клопотанням графині Блудової будівлі передали Кирило-Мефодіївському братству.

1931 р. церкву було зачинено, а 1937-1938 рр. – знову було перебудовано на костел.

З часу роз’єднання Західної України з УРСР і до 1944 р. в костелі була спортивна зала, а в корпусах педагогічне училище, шпиталь, гімназія, німецькі вчительські курси, німецький табір у якому відпочивали німецькі пілоти (початок 1944 р.). Пізніше в будівлях монастиря розташувалося педагогічне училище. 1944 р. було створено Острозький вищий колегіум, а в червні 1966 р. його перейменували в Острозьку академію.

Нині у коридорах головного корпусу академії висять портрети людей, які множили славу міста й академії: фундатор навчального закладу Василь-Костянтин Острозький, творець слов’янської Граматики Герасим Смотрицьий, гетьман Петро Конпшевич-Сагайдачний, брати Северин і Дем’ян Наливайки, церковні й культурні діячі, поборнки православ’я Захарія Копистенський та Єлисей Плетенецький.

Монастир був двоповерховий. Зовні та всередині обштукатурений та побілений. Він був квадратним у плані – одним павільйоном з’єднанаий із фронтоном костелу, другим з’єднаний з його задньою стороною. Під монастирськими будинками знаходилися муровані підвали – «льохи».

На монастирському майданчику знаходилися різноманітні господарські будинки: конюшня, возовня, помешкання для слуг і челяді, столярня, вісківня, олійня, сад, городи. Костельний майданчик з монастирем, всі будівлі на майданчику та городи були оточені мурами.

Молитву капуцини поєднували з працею, щоб у такий спосіб оточуючий світ, згідно з їх девізом, впроваджувати мир і добро. Капуцини були зобов’язані проголошувати проповіді в парафіяльному костелі в усі неділі і свята. Про це сказано в Хроніці Острозької Парафії: «Отці капуцини, діставши ласку своїх фундаторів на вимурування для себе монастиря в Острозі, назавжди прийняли на себе обов’язок доставляти здатних проповідників до парафіяльного костелу на всі наділі та свята, а також під час Великого Посту і на це дали відомче submissio, котре знаходиться в Костельному Архіві»[35, с. 339-340].

Протягом кількох років у цьому монастирі молоді капуцини з Волиніі Поділля розпочинали реалізацію свого чернечого покликання. Серед них – о. Петро-Флоріан Топольський (1804-1844 рр.), повстанець, емігрант і місіонер, похований на цвинтарі в Монтморенс у Франції [36, с.265].

Капуцини мали цінну монастирську бібліотеку, яка в 1818 р. містила 819 томів, серед яких на латинській мові було 439, на польській – 368, німецькою – 11, французькою – 8, н італійській – 2 та чеською – 1. Це були переважно теологічні твори, але траплялися в ці й бібліотеці також історичні, лікарські та природознавчі книги. Де поділася ця бібліотека – невідомо [9, с. 203].

Острозькі капуцини збирали милостиню, доглядали бідних. При монастирі вони мали аптеку, з якої безкоштовно видавали ліки для убогих. У період епідемії і голоду піклувалися хворими незалежно від віросповідання. Монастир не мав жодних постійних фондів і доходів. Утримувалися виключно завдяки милостині та пожертвуванням, які давали з цією метою.

Після придушення повстання 1830-1831 рр. Росія закрила ряд католицьких монастирів, серед них і костел та монастир капуцинів в Острозі. «Капуцини були вигнані урядом без попередження, протягом години, в одних тільки чернечих рясах. Настоятель узяв в руки дерев’яний хрест і вийшов із монастиря до Старокостянтинова, а за ним пішли ченці. Населення зі сльозами на очах прощалося зі своїми опікунами, стоячи на колінах вздовж дороги, якою проходили вигнані ченці [9, с.203].

Після цього капуцинський монастир в Острозі почав занепадати. Його загибель зафіксував запис оглядової комісії від середини ХІХ ст.: «…будинок двоповерховий з цегли та каменю, особливих прикрас немає…кількість кімнат встановити ти неможливо через руйнацію будівлі…без вікон та дверей, склепіння та стіни промокли, а підлога, стеля з балками – згнили, через що будинок не може та й не заслуговує на поновлення…Слід продати з публічних торгів на злам.» [37, с. 21].

Настоятелі капуцинського монастиря:

Целистин Рончикевич – 1749 р.

Томаш Раніцький – 10.07.1750 р.

Матеуш Карбон – 1752 р.

Сикстус Бжезінскій – 27.09.1754 р.

Кресценти Фаукаль – 04.07.1755 р.

Бальтазар Скроховський – 19.08.1757 р.

Герменегільд Рейфф – 14.05.1762 р.

Бальтазар Скроховський – 05.07.0765 р.

Шимон Саганович – 16.05.1766 р.

Бальтазар Скроховський – 04.05.1767 р.

(Додаток 22)