Шляхи вирівнювання доходів місцевих бюджетів

У зв’язку з нестачею власних доходів у переважній більшості місцевих бюджетів при складанні та затвердженні цих бюджетів великого значення для їх збалансування надають бюджетному регулюванню.

Потреби створення фінансових основ місцевого самоврядування зумовлюють необхідність реформи міжбюджетних відносин в Україні. Сфера дії останніх охарактеризована на табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Таблиця. 3.1. Сфера дії міжбюджетних відносин в Україні.

Основою міжбюджетних відносин є розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, проведене відповідно до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Обсяг міжбюджетних трансфертів визначається за щорічно модифікованою Міністерством фінансів України формулою з урахуванням:

Ø частки доходів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, у структурі доходів місцевого бюджету без урахування трансфертних платежів;

Ø частки доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, у структурі доходів місцевого бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів;

Ø частки дотації вирівнювання та цільових субвенцій у структурі місцевого бюджету.

У Бюджетному кодексі міжбюджетні відносини визначено як відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України. Природно, міжбюджетні відносини можуть функціонувати у трьох формах:

1. Міжбюджетні трансферти:

1.1. дотації вирівнювання;

1.2. субвенції;

1.3. кошти, що передаються;

1.4. інші дотації.

2. Взаємозаліки і взаєморозрахунки:

2.1. між бюджетами окремих рівнів і видів;

2.2. між бюджетами і суб’єктами господарювання.

3. Об’єднання коштів бюджетів. Здійснюється з метою виконання спільних проектів і програм.

В процесі бюджетного регулювання найбільшого поширення набули міжбюджетні трансферти у вигляді дотацій вирівнювання та субвенцій. Перші не мають цільового призначення і виступають головним інструментом фінансового вирівнювання, тобто забезпечують відповідність витрат бюджетів у розрізі підрозділів економічної та функціональної класифікації гарантованому державою мінімально необхідному рівню соціальних послуг, ліквідують суттєві диспропорції у видатковій спроможності окремих територіальних колективів. Другі мають цільове призначення й функціонують як закритий вертикальний бюджетний потік на виконання соціальних, інвестиційних, інших програм на умовах пайової участі пов’язаних між собою бюджетів.

Основні характеристики прямого бюджетного субсидіювання та сфера його використання наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Таблиця 3.1. Систематика міжбюджетних трансфертів у Бюджетному кодексі України

Обсяг міжбюджетних трансферів визначається на основі формульного розрахунку, окремі складові якого не мають сталої методики визначення, щорічно коригуються залежно від граничних показників зведеного бюджету, що в результаті формалізує процедуру фінансового вирівнювання, істотно послаблюючи її ефективність.

Механізм організації міжбюджетних відносин практично в усіх країнах світу не сьогоднішній день ґрунтується на засадах бюджетного регулювання. При цьому за основу беруться різні критерії, однак спільним для всіх держав є чисельність населення і податкоспроможність територіального колективу (табл. 3.2) [50, ст. 90-92].

Таблиця 3.2

Таблиця 3.2. Критерії фінансового вирівнювання у зарубіжних країнах

У науковій літературі описується коефіцієнтний аналіз ефективності політики горизонтального бюджетного вирівнювання, який базується на вихідних даних фінансового потенціалу території. Розроблена оціночна модель включає чотири основних етапи:

1. визначення коефіцієнта Джині, що характеризує рівень доходів місцевого бюджету на одну особу наявного населення (К_д);

2. розрахунок коефіцієнта Джині, який відображає суму видатків місцевого бюджету на одного жителя територіального колективу (К_в);

3. порівняння отриманих значень коефіцієнтів (К_д-в = К_д – К_в);

4. оцінка ефективності політики горизонтального вирівнювання на основі коефіцієнта ефективності трансфертів (К_е):

, де В – валова додана вартість у розрахунку на одного життя.

Остаточне збалансування бюджетів одного рівня, яке неможливо провести лише розмежуванням їхніх доходів і видатків, досягається за допомогою перерозподільних процесів в межах бюджетної системи.

Перерозподіл бюджетних ресурсів через державний бюджет України відображений на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Перерозподіл бюджетних ресурсів.

Недостатня ефективність горизонтального бюджетного регулювання є закономірним явищем, оскільки неможливо повною мірою врахувати всі без виключення фінансово-господарські інтереси територіальних колективів – суб’єктів бюджетного перерозподілу. Водночас, на наш погляд, ефективна політика фінансового вирівнювання має враховувати наступні об’єктивні його передумови.

По-перше, перерозподіл бюджетних потоків є обмеженим з огляду на негативний вплив на обсяги економічного зростання. Податки і трансфертна політика дестимулюють підвищення доходів і платниками податків, і розпорядниками трансфертів. Із збільшенням податків, що використовуються на фінансування трансфертів, платники податків втрачають будь-яке бажання працювати та заробляти і, навпаки, створюються стимули вкладати кошти у менш ефективні, але неоподатковувані види діяльності. Це слугує поштовхом до бартеризації та тінізації економіки. Крім того, знижуються стимули до заробляння грошей і в отримувача трансферту, оскільки його розмір зменшується із зростанням доходів. Отже, ні платники податків, ні отримувачі трансфертів в окресленій ситуації не працюватимуть належним чином і не зароблятимуть стільки, скільки могли б за відсутності трансфертних програм. Всі зазначені чинники стримують у підсумку економічне зростання й ведуть до падіння добробуту і тих, кому трансферти призначені, й усіх інших економічних агентів.

По-друге, боротьба за трансферти може істотно скорочувати сумарні вигоди їх отримувачів. Щоб не зруйнувати бюджет, влада змушена встановлювати критерії для визначення отримувачів. Але ж як тільки критерій встановлений, економічні агенти змінюють свою поведінку, підлаштовуючись під нього. При цьому чистий трансфертний ефект втрачається. Природно, непередбачені зміни у трансфертних програмах можуть породити тимчасово високі вигоди чи втрати для різних груп. Однак при тривалому періоді реалізації програми, конкуренція за отримання її благ знищить суттєві виграші від дій, необхідних для участі в ній.

По-третє, бюджетні програми, спрямовані на захист потенційних отримувачів трансфертів від негативних обставин, сприятимуть прийняттю рішень, які збільшують ймовірність настання таких обставин. Коли щось субсидіюється, приводів для субсидії дедалі більшає. Якщо у короткостроковому періоді такі вторинні ефекти не є надто важливими, то у довгостроковому періоді їхні негативні наслідки стають щораз відчутнішими.