Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 8 глава

Вид діяльності Енерговитрати, кКал/год.
а) в домашніх умовах: - Сон і відпочинок у ліжку - Відпочинок сидячи - Особиста гігієна - Читання, домашнє навчання - Прибирання   65-77 85-106 102-144 90-112 До 270
б) розумова діяльність: - Спокійне читання - Навчання, самопідготовка - Слухання лекцій сидячи - Писання - Друкування - Робота з комп ’ ютером - Читання лекцій у великій аудиторії - Бесіда стоячи - Бесіда сидячи   До 110 До 111 102-112 90-112 90-144 140-270
в) фізична діяльність: - Робітники прокатного цеху - Робітники ливарного цеху - Бетонщики - Маляри - Тесляри - Цегельники   275-325 280-375 360-390 207-246 220-400

Отже, величина добових енерговитрат залежить від характеру роботи та фізичного навантаження:
– при розумовому виді діяльності – не більше 2,5 тис. кКал на добу;
– при середній фізичній праці – 3200 кКал на добу;
– при тяжкій фізичній праці та активному способі життя вони досягають 4 тис. кКал на добу та більше.
Добові енерговитрати залежать також і від віку людини. Так, наприклад, у похилому віці (коли людина на пенсії і веде малорухомий спосіб життя) добова витрата енергії може сягати 2300 кКал на добу; для людей молодих та середнього віку добові енергозатрати до сягають 6 тис. кКал на добу.
У наш час дуже велика кількість людей займається розумовим видом діяльності та веде малорухомий спосіб життя. Розглянемо приблизний хронометраж енерговитрат цих людей.

Нічний сон (7 год.) 7·65 = 455 кКал
Ранковий туалет (40 хв.) 0,7·102 = 71 кКал
Сніданок (20 хв.) 0,3·99 = 30 кКал
Дорога на роботу (30 хв.) 0,5·112 = 56 кКал
Службова праця (7 год.) 7·106 = 742 кКал
Повернення додому (30 хв.) 0,5·112 = 56 кКал
Обід (30 хв.) 0,5·100 = 50 кКал
Відпочинок (1 год.) 1·85 = 85 кКал
Домашнє навчання (3 год.) 3·90 = 270 кКал
Вечеря (30 хв.) 0,5·99 = 50 кКал
Відпочинок, читання (1 год.) 85 кКал
Інші види домашньої праці або прогулянка (1 год.) 157 кКал
Разом (24 год.) 2107 кКал

Залежно від виду праці необхідно враховувати і харчовий раціон. У даному випадку він не повинен перевищувати 2212 кКал (не більше ніж на 5 % добових енерговитрат).
На будь-яку діяльність людини значно впливають успіх або невдача. В одних випадках успіх, “піднімаючи” людину у власних очах, мобілізує сили на досягнення нових цілей у роботі, а в інших – може викликати самоспокій. Невдача ж у справі, до якої людина відноситься позитивно, викликає пригнічений стан. Залежно від якостей особистості неприємні почуття можуть викликати або відмову від подальшої діяльності в певній області, або послідовний аналіз причин невдачі та нові зусилля виконати ту чи іншу справу.
Успіх у роботі залежить від багатьох обставин. Однією з них виступає творчість. Пошук нового в праці характерний лише для творчої особистості. Творчість піднімає діяльність на вищий щабель, є рушійною силою виробництва та науки. У творчості відбувається злиття фізичних та розумових сил, що повністю розкриває особистість, дозволяє їй самовиражатися.
Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини
Біологічні ритми – це періодичний повтор змін характеру та інтенсивності біологічних процесів та явищ у живих організмах.
Усі матеріальні об’єкти у Всесвіті здійснюють циклічний рух. Так, Місяць обертається навколо Землі приблизно за 30 діб, а Земля навколо Сонця – за 365 діб. Період обертання Сонця навколо центра Галактики складає близько 200 млн. років.
Ритми притаманні також усім об’єктам мікросвіту і людині у тому числі. Вони пронизують усе живе на Землі: на клітинному, тканинному, функціональному рівнях.
Видатний хронобіолог Ф. Хальберг поділив усі біологічні рит-ми на три групи:
1. Ритми високої частоти з періодом, що не перевищує півгодинного інтервалу. Це ритми скорочення серцевих м’язів, дихання, біострумів мозку, біохімічних реакцій, перистальтики кишечнику.
2. Ритми середньої частоти з періодом від півгодини до семи діб. Сюди входять: зміна сну і бадьорості, активності і покою, до-бові зміни в обміні речовин, коливання температури, артеріального тиску, частоти ділення клітин, коливання складу крові.
3. Низькочастотні ритми з періодом від чверті місяця до одного року: тижневі, місячні і сезонні ритми. До біологічних процесів цієї періодичності відносяться ендокринні зміни, зимова сплячка, статеві цикли.
Найменший відрізок часу, на який може реагувати мозок людини і її нервова система, складає від 0,5 до 0,8 секунди. Тому невипадково скорочення нашого серця в середньому складає 0,8 секунди. Приблизно такий же темп руху наших ніг і рук при ході. Інтервал часу в 0,5–0,7 секунди відповідає швидкості наших слухових та зорових рецепторів.
Крім цих малих ритмів установлена ще одна розповсюджена періодичність, яка дорівнює 90 хвилинам. Сюди відносяться цикли сну, скорочення м’язів шлунку, коливання уваги і настрою, а також статева активність. Спить людина або не спить, вона через кожні півгодини зазнає то низьку, то підвищену збудженість, то спокій, то тривогу.
Добові ритми людини цікаві, перш за все, тим, що макси-мум і мінімум активності різних біологічних процесів не співпадають у часі.
Існують експериментальні дані про наявність добового ритму у роботі органів травлення. Утворення жовчі у печінці чергується з утворенням глікогена. У першій половині дня жовчі утворюється найбільша кількість, що забезпечує оптимальні умови для перетравлення, зокрема, жирів. У другій половині дня печінка накопичує глікоген і воду.
У ранкові години посилюється перистальтика кишечнику і моторна функція шлунку, відбувається очищення кишечнику.
Увечері найбільш виражена виділяюча функція нирок, мінімум її припадає на період між 2 годиною ночі та 5 годиною ранку.
Протягом доби людина має декілька піднесень фізіологічної активності. Вдень вони спостерігаються з 10 до 12 години і з 16 до 18 години. У ці години організм максимально стійкий до кисневого голоду. Цей час найбільш сприятливий для виконання фізичної роботи, прийняття рішень, нових починань. Вночі під-несення фізіологічної активності припадає на час від 0 до 1 години. Нерідко цей час використовується для творчості працівникам інтелектуальної сфери.
Встановлено, що на 5–6 годину ранку припадає найзначїні-ший добовий підйом і потенційно має місце сама висока працездатність людини. Саме в цей час зростає тиск, серце б’ється частіше, пульсує кров. Опір організму дуже сильний. При зустрічі з вірусами і бактеріями існує найбільший шанс уникнути інфекції. У цей час ні в якому разі не можна вживати спиртне, щоб не перевантажувати печінку, яка вивела всі шлаки.
Шкода, що лише небагато людей використовують на користь ці часи. Більшість їх просипає. Найбільш придатний час для укладання на ніч – 21–23 години – припадає на один із фізіологічних спадів. І якщо не вдається заснути до 23 години, то пізніше це зробити важче, бо о 24 годині починається фізіологічний підйом.
Після 12 годин дня проходить перший період денної активності. Починається відчуватися втома, реакції людини уповільнюються. Після 14 години самопочуття знову починає поліпшуватись, а в 16 годин бере початок новий добовий підйом. У цей час можуть інтенсивно тренуватися спортсмени, тому що організм відчуває потребу в рухах, але психічна активність поступово вгасає, організм стає чутливим до болю.
Після 18 години зростає тиск крові, ми стаємо нервовими, легко виникають сварки через дрібниці. Це поганий час для алергиків, часто в цей період починається головний біль.
Після 19 години наша вага досягає максимуму, реакції стаю-ть незвичайно швидкими. У цей час реєструється найменше дорожньо-транспортних пригод.
Після 20 години наш психічний стан знову стабілізується. Цей час придатний для заучування текстів, оскільки покращується пам’ять.
Після 21 години температура тіла знижується, продовжується обмін клітин, організм необхідно готувати до сну.
Вночі падає загальний тонус людини. Між 2 і 4 годинами погіршується пам’ять, координація рухів, з’являється уповільненість у рухах, зростає кількість помилок при виконанні розумової роботи; на 2–4 кг зменшуються м’язові зусилля; на 15–20 ударів скорочується частота серцебиття; на 4–6 видихів знижується частота дихання; на 2–2,5 літри у хвилину зменшується вентиляція легень; на 4–5 % падає насичення крові киснем. Лише печінка використовує цей період для інтенсивного обміну речовин, виво-дячи із організму всі отруйні речовини. У нашому організмі відбувається “велике очищення”.
Із усіх виявлених у людини циклів найбільш вивченим виявився добовий як найголовніший. Біологічний годинник, запущений зміною дня і ночі, веде за собою близько 50 ритмів, які змінюють свої характеристики від дня до ночі. Усі ритми організму підпорядковуються ієрархічної залежності – поділяються на ті, що провідні (головні) і залежні. Перші – біоритми центральної нервової системи. Причина їх “керівництва” зрозуміла, вони від-пові-дають за зв’язок із навколишнім середовищем, від ступеня їх готовності і здатності адекватно реагувати на вплив середовища залежить безпека організму.
Прикладом досконалості їх взаємодії може служити налаштування організму на пробудження. До моменту пробудження від сну в іншому режимі починають працювати провідні ритми го-ловного мозку, вони включають залежні: прискорюється пульс, підвищується артеріальний тиск, підвищується температура тіла – організм активізується, готується до нового стану.
Добовий ритм фізіологічних функцій є біологічним і доречним. Враховуючи його, людина може напружено працювати в години оптимального стану організму і використовувати періоди порівняно низького рівня активності функцій для поновлення сил.
При порушеннях природного ритму зовнішніх умов виникає десинхронізація добових ритмів різних фізіологічних функцій, що подальшому призводить до захворювань. Довготривала робота в нічний час супроводжується перебудовою добових ритмів і виявляється важкою для багатьох людей не стільки через зниження пра-цездатності вночі, скільки через порушення режиму життя.
Числу “сім” із прадавніх часів приділялась велика увага. Ще Піфагор проголошував семирічність основою світопорядку. Деякі вчені вважають, що у формуванні тижневого біоритму велику роль приділяють місячно-приливним явищам, інші посилаються на міжпланетне магнітне поле.
Тижнева циклічність зумовлює в нашому організмі кров’яний тиск, м’язову силу, концентрацію в крові лейкоцитів та еритроцитів. Встановлено тижневу періодичність інтелектуальних емоційних і фізичних проявів. Протягом тижня працездатність людини нерівномірна. У перші дні тижня вона збільшується, досягає найвищого рівня на третій день, а потім поступово зменшується, помітно спадаючи в останній день. Встановлення робочого періоду тривалістю більше 6 днів недоцільно, бо праця стає непродуктивною.
Ще Гіппократ і Гельвецій помітили взаємозв’язок функцій організму людини з порою року. Сьогодні, внаслідок багаточисельних досліджень, встановлено, що рівень основного обміну речовин, досягає максимуму весною і з початком літа. Давно визнано, що багато захворювань носять сезонний характер.
Не можна ігнорувати вплив на живу природу нашої планети Місяця. Важливий внесок у вивчення цієї проблеми вніс С. Арреніус – автор теорії електролітичної дисоціації. Тіла живих організмів у більшості випадків складаються з рідин, які представляють собою розчини різних хімічних елементів.
Так як атмосферна іонізація і земний магнетизм певною мірою змінюються залежно від положення Місяця, то цей фактор обумовлює малі обурення в електромагнітній взаємодії іонів живих організмів і іонів атмосфери Землі. Ці обурення можуть викликати загострення соматичних і психічних захворювань у людей з ослабленим здоров’ям або порушенням нервової системи.
Встановлено, що фаза Місяця позначається на стані людей і в періоди повного Місяця зростає агресивність, особливо тих, хто емоційно неврівноважений. На цей період, як свідчать досліджен-ня А. Либера і К. Шеріна, припадає найбільше вбивств і самогуб-ств. Вчені припускають, що під впливом гравітаційних сил, що вик-ликані зміною взаєморозміщених небесних тіл, земного магнетизму або іонізації атмосфери, відбуваються відповідні зрушення в організмі і психіці людини, які позначаються на її стані і поведінці.
Ще більш відчутні зрушення в організмі викликають спалахи активності Сонця. Видатний вчений А.Л. Чижевський переконливо довів, що існує тісний зв’язок між підвищенням сонячної активності і подіями на Землі – числом смертей, самогубств, апоплектичних ударів, епілептичних нападів і інших тяжких захворювань. Він прийшов до висновку, що нещасні випадки пов’язані з сонячною активністю.в
Усі відомі людині явища, що відбуваються як у цілому у Всесвіті, так і в Сонячній системі, пронизані ритмами. Цілком природно, що ритми організму людини та інших біологічних об’єктів, що є частиною цієї системи, підпорядковуються її законам: адже за тривалу еволюційну історію свого розвитку життя біологічних організмів сформувалося саме завдяки цим ритмам.
Сучасній науці відомі закони взаємозв’язку між енергією, інформацією і управлінням. Біоритми ніби зводять разом енергетичну, інформаційну і управлінську характеристики. Ось чому біологічні ритми – дуже тонкий і точний важіль для управління життєдіяльність людини. Вони дозволяють заздалегідь розрахувати хід процесів в організмі: якщо порушилось управління, якийсь процес чи порушилась функція якоїсь системи, то на ранній стадії можна визначити відхилення.
Біоритмологія дозволяє не лише визначати, а й прогнозувати, передбачати той стан організму, який характеризується як стан на межі хвороби, який і визначає межу організму. Біоритмологія допомагає визначити межу, коли може настати перевищення можливостей організму і виникнути серйозне порушення у ньому. Знаючи, що межа не дана кожному із нас раз і назавжди, вона підказує як відсунути її далі, як поширити “територію можливостей” організму – тренуванням, збільшенням навантаження тощо.
Основні положення ергономіки
Ергономіка (від грець. ergon – робота і nomos – закон) – наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві, а також трудову діяльність людини у системі “людина-машина-середовище” з метою її ефективності, безпеки та комфорту.
Ергономіка виникла у зв’язку із значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяльності людини. За цих обставин різко зросла “вартість” помилки людини при управлінні складними системами. Тому при проектуванні нової і модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати можливості і особливості людей, які будуть її використовувати. При вирішенні такого типу задач необхідно узгоджувати між собою окремі рекомендації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології та пов‘язати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльно-сті людини. Термін “ергономіка” запропонував ще у 1857 році польський природодослідник В. Ястшембовський. Як самостійна нау-кова дисципліна ергономіка сформувалась після 1949 року.
Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система. Основний об’єкт досліджень ергономіки – система “людина-машина”.
Ергономіка виконує такі функції:
– вивчає характеристики людини, машини і середовища, які проявляються в умовах їх взаємозв’язку;
– розробляє методи врахування цих факторів при модернізації діючих і створенні нової техніки і технології;
– вивчає проблеми доцільного розподілу функцій між людиною та машиною;
– визначає критерії оптимізації системи “людина-машина-середовище” (СЛМС) з урахуванням можливостей і особливостей працюючої людини, специфіки експлуатації технічних систем і факторів довкілля.
Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одержати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості його удосконалення. Ергономіка вирішує також ряд проблем, визначених у системотехніці: оцінка надій-ності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі “людина-машина”, вивчення пристосування та творчих можливостей людини.
Людину, що працює за допомогою машини, будемо називати оператором. Зважаючи на те, що саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного дослідження, розглянемо його психофізіологічну суть більш детально стосовно безпеки життєдіяльності. Найбільш характерною рисою оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованим об’єктом і змушений користуватися інформацією, що надходить до нього каналами зв’язку. Така діяльність називається діяльністю з інформаційними моделями реальних об’єктів.
Найбільш суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є необхідність взаємозв’язку відомостей, одержаних за допомогою приладів, екранів, табло як між собою, так і з реальними управляючими об’єктами.
Основні етапи діяльності оператора при вирішенні певних завдань:
1) сприйняття інформації;
2) оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки.
Проблемами взаємодії людини та машини займається також інженерна психологія, що з’явилась як розділ і психології, і ерго-номіки, завданнями якої є:
– вивчення впливу психологічних факторів на ефективність системи ЛМС;
– аналіз функції людини у системі ЛМС, вивчення структури та класифікації діяльності оператора;
– вивчення процесів переробки і інформації людиною-оператором;
– розробка принципів і методів професійного добору і підготовки операторів у системі ЛМС.



РОЗДІЛ 4. ГЛОБАЛЬНІ НЕБЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДСТВА ТА ЗАХОДИ ЗНИЖЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ
ЛЕКЦІЯ 12
Тема 4.1. Природні небезпеки

Після вивчення даної теми у студентів повинна сформуватися чітке уявлення про:
– причини та характер виникнення стихійних лих і рівень їх небезпеки;
– загрозливі наслідки від дії уражаючих факторів природних небезпек;
– розуміння важливості профілактичних заходів для попередження та мінімізації руйнівних наслідків абіотичних природних небезпек;
– систему захисних дій при виникненні тектонічних, гідросферних небезпечних явищ;
– застосування засобів захисту будівель і споруд від дії атмосферних стихій.
Виховна функція викладача полягає у формуванні у студентів свідомого, відповідального ставлення до питань особистої безпеки і безпеки оточуючих людей при виникненні природних небезпек.
План
1. Класифікація природних небезпек.
2. Тектонічні стихійні лиха.
3. Топологічні стихійні лиха.
4. Метеорологічні стихійні лиха.
5. Пожежі.
Контрольні питання
1. Визначення небезпеки та походження небезпек.
2. Визначення та причини стихійних лих.
3. Утворення, виверження вулканів, наслідки, безпека людей.
4. Причини, характеристики землетрусів, заходи зниження їх наслідків.
5. Причини, наслідки, заходи запобігання та безпека людей при повенях, зсувах, снігових лавинах, селях.
6. Метеорологічні стихійні лиха: урагани, смерчі, пожежі – причини виникнення, характеристика, заходи зниження їх наслідків.
Література
1. Безпека життєдіяльності / Під ред. Я. Бедрія. – Львів: Видавнича фірма “Афіша”, 1998.
2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1995.
3. Гражданская оборона Под ред. Е.П. Шубина. – М.: Просвещение, 1991.
4. Злобін Ю.А. Основи екології. К.: Видавництво “Лібра”, ТОВ, 1998.
5. Конституція України. – Київ: Юрінком, 1996.
6. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності. – Л.: Львівський банківський коледж, 1998.

Природні небезпеки
Ми багато знаємо про інші планети, але сили природи Землі нам все ще не підкорені. У наш цивілізований, технічно розви-не-ний час людство дуже залежить від природних явищ, які часто носять катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетруси, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені викликають загибель багатьох тисяч людей, величезні матеріальні збитки.
Найбільші збитки з усіх стихійних лих спричиняють повені (40 %), на другому місці – тропічні циклони (20 %), на третьому і четвертому (по 15 %) – землетруси та посухи.
Стихійні лиха – це природні явища, які призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і знищення матеріальних цінностей.
За причиною їх виникнення стихійні лиха поділяють на:
· тектонічні (пов’язані з процесами, які відбуваються в надрах землі), – землетруси, виверження вулканів;
· топологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються на поверхні землі), – повені, зсуви, селі;
· метеорологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються в атмосфері), – спека, урагани, посуха та інші.
Тектонічні стихійні лиха
Виверження вулканів. За руйнівною дією та кількістю енергії, яка виділяється при виверженні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебезпечніших для життєдіяльності людства. Під попелом та лавою гинули цілі міста.
Найбільш – це виверження Везувію 24 серпня 79 р., яке знищило стародавні міста Помпею, Геркуланум та Стабію. Помпея зникли під 7–8-метровим шаром попелу та щебеню, які безперервно падали на вулиці та будинки. Геркуланум затопила розпечена лава та кипляча грязюка. Також майже повністю була знищена Стабія. Через три доби після початку виверження вперше проглянуло сонце, яке освітило три мертвих міста.
На земній кулі нараховується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких, які після більш–менш тривалої перерви можуть знову ожити.
Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів. За останні 500 років з цієї причини загинуло 200 тисяч чоловік. У XX сторіччі загинуло декілька десятків тисяч чоловік.
Розглянемо найбільші катастрофи.
У 1902 році за декілька миттєвостей було знищено місто Сен-П’єр під час виверження вулкану Монтань-Пеле на острові Мартиніка. Загинуло 28 тисяч чоловік.
Одне з найбільших за кількістю жертв та матеріальних збитків виверження вулкану відбулося у 1985 році в Колумбії. Активізувався вулкан Румс, який найбільше вплинув на місто Армеро, що знаходилось за 40 км від кратера. Місто постраждало не від викидів вулкана, а від грязекам’яних потоків та повені, які виникли внаслідок розплавлення снігу та льоду розпеченими газами та лавою на вершині вулкана. Селевий потік повністю зруйнував місто Армеро. Загалом загинуло 25 тисяч чоловік.
Шляхом спостережень вдалося з’ясувати розміри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюджується до 30 км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази складають небезпеку в радіусі декількох кілометрів. До 400–500 км розповсюджується зона випадання кислотних дощів, які викликають опіки у людей, отруєння рослинності, ґрунту. Селеві потоки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танення снігу та льоду в період виверження, мають довжину від декількох десятків кілометрів до 100–300 км.
Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення негативного впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативного впливу потоку лави використовується метод відведення його в бік від населених пунктів шляхом створення штучного русла, можливе будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою.
Землетруси – це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.
Щорічно вчені фіксують близько одного мільйона сейсмічних і мікросейсмічних коливань, 100 тисяч із яких відчуваються людьми та 1000 завдають значних збитків.
До 30–х років нашого сторіччя сила землетрусу вимірювалась спричиненими збитками. Зараз використовується більш досконалий засіб, так звана шкала Ріхтера, градуйована на 12 балів.
Щорічно наша планета здригається більше мільйона разів. 99,5 % цих землетрусів легкі, їх сила не перевищує 2,5 бала за шкалою Ріхтера. Незначна кількість землетрусів досягає сили 8–9 балів. Землетруси більшої сили спостерігались двічі за сторіччя.
Землетруси переважно бувають у вигляді серії поштовхів, головний з яких має найбільшу інтенсивність. Сила, число та тривалість поштовхів суто індивідуальні для кожного землетрусу. Тривалість поштовхів переважно досягає декількох секунд.

Таблиця 14
Схематизована сейсмічна шкала

Бали Загальна характеристика Зовнішні ефекти
1. Непомітний Коливання ґрунту реєструються тільки приладами, людьми не відчуваються
2. Дуже слабкий Слабкі поштовхи, ледь відчуваються людьми на верхніх поверхах
3. Слабкий Коливання добре відчуваються багатьма людьми, висячі предмети злегка розгойдуються
4. Помірний Поштовхи відчуваються людьми, розгой­дуються висячі предмети, дзеленчать шибки
5. Досить сильний Вночі люди прокидаються, гойдаються висячі предмети, непокояться тварини. Незначні пошкодження окремих будівель
6. Сильний Легкі пошкодження будинків, утворюються тріщини у штукатурці, зсовуються з місця легкі меблі, падає посуд
7. Дуже сильний У будинках з’являються пошкодження, трі­щини у стінах, окремі будівлі руйнуються. Зсуви на берегах річок. Невеликі гірські обвали
8. Руйнівний Руйнація і пошкодження будівель, людям важ­ко встояти на ногах. Тріщини в ґрунті. Гірські обвали
9. Спустошуваль­ний Руйнування будівель. Викривлення залізничних колій. Тріщини в ґрунтах завширшки 10 см. Зсуви, великі гірські обвали
10. Знищувальний Руйнування будівель та пам’ятників. Тріщини у ґрунті до 1 м шириною, великі зсуви та обвали
11. Катастрофа Повсюдне руйнування будівель, насипів, доріг, гребель. Вертикальне переміщення шарів. Ве­ликі обвали, зміна рівня ґрунтових вод
12. Велика катастрофа Повсюдне руйнування будівель і споруд. Масова загибель людей і тварин. Значні зміни рельєфу місцевості

Помітний струс поверхні землі від головного поштовху триває від 30 до 60 секунд або навіть до 3–4 хвилин. Більш слабкі поштовхи можуть тривати з інтервалами в декілька діб, тижнів, місяців та навіть років.
На сьогодні відсутні надійні методи прогнозування землетрусів та їх наслідків. Однак при зміні характерних властивостей ґрунту, незвичайній поведінці живих організмів перед землетрусом ученим досить часто вдається складати прогнози. Провісниками землетрусів є: швидкий ріст частоти слабких поштовхів (форшоків); деформація земної кори, яка визначається спостереженнями з су-путників або зйомкою на поверхні землі за допомогою лазерних джерел світла; зміна відношення швидкостей розповсюдження поздовжних і поперечних хвиль напередодні землетрусу; зміна рівня ґрунтових вод у свердловинах; вміст радону у воді тощо.
Серед ознак близького землетрусу – запах газу, де раніше цього не відмічалось; тривога птахів та домашніх тварин.
Деякі найсильніші землетруси описані в історії за останні 100 років.
Японія, 1 вересня 1923 року. Опівдні землетрусом зруйновані Токіо та Іокогама. Знищені сотні тисяч будинків, зруйновані мос-ти й тунелі, страшні пожежі. Загинуло близько 150 тисяч чоловік.
Вірменія, Спітак, Ленінакан, 7 грудня 1988 року. Сила землетрусу – 8 балів. Ушкоджені дороги, залізниця. Спітак зруйнований вщент, Ленінакан – на 80 %. Загинуло понад 25 тисяч чоловік.
В Україні сейсмічно небезпечними районами є Карпати та гірський Крим. У минулому тут відбувалися руйнівні землетруси силою 6–8 балів (наприклад, Ялтинський землетрус 1927 р.). Центральні райони України належать до сейсмічно спокійних, хоча й тут інколи реєструються підземні поштовхи, що докочуються з районів Карпат і гір Вранча (Румунія). Так, у 1977 році під час землетрусу у східній частині Карпат (епіцентр знаходився в Румунії) сейсмічні хвилі досягли Львова, Рівного, Києва і навіть Москви. Вони були відмічені не тільки сейсмічними приладами і відчувалися мешканцями цих міст, але також реєструвались на великих територіях Східної та Центральної Європи.
Більше 22 тисяч життів забрали землетруси в 1999 році. Це вдвічі більше середнього показника – щорічно від землетрусів гине близько 10 тисяч чоловік. Тільки в Туреччині в серпні 1999 року загинуло 17 тисяч чоловік. Сила землетрусу була 7,4 бала за шкалою Ріхтера – це найсильніший землетрус року в Європі. При більш сильнішому землетрусі на Тайвані (7,6 балів) загинуло 2 400 чоловік. Пояснюється це підвищеною сейсмічною стійкістю будівель на цьому острові.
Найбільша жертва на Землі за це сторіччя була принесена в 1976 році – від 255 до 600 тисяч життів забрав землетрус у Китаї.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки в умовах небезпеки землетрусу
· При землетрусі ґрунт відчутно коливається відносно недовгий час – тільки декілька секунд, найдовше – хвилину при дуже сильному землетрусі. Ці коливання неприємні, можуть викликати переляк. Тому дуже важливо зберігати спокій та самовладання. Якщо відчувається здригання ґрунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам’ятаючи, що найбільш небезпечні предмети – які падають.
· Перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце. Це пройоми капітальних внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартири), кути, утворені ними. Можна заховатись під балками каркасу, під несучими колонами, біля внутрішньої ка-пітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам’ятати, що частіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.
· Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають уздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав, і, лише дочекавшись його закінчення, перейти у безпечне місце.
· Знаходячись всередині багатоповерхового будинку, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу.
· Після припинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів падаючих уламків.
· Знаходячись в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати подалі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатись у машині до припинення поштовхів.
· Коли здригання ґрунту закінчаться, особливо важливо зберігати спокій, негайно розпочати надання допомоги потерпілим та по-раненим. Після землетрусу небезпечно запалювати вогонь.
· Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі першу допомогу, якщо вона потрібна. Необхідно надати допомогу тим, хто її потребує. Важливо подбати про встановлення зв’язку з тими, хто перебуває ззовні завалу (голосом, стуком). Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.
Топологічні стихійні лиха
Повінь – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.
За даними ЮНЕСКО, від повеней загинуло дев’ять мільйонів чоловік (за ХХ століття).
Повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них – Дніпро, Дністер, Прип’ять, Західний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені формуються за рахунок зливових опадів.
Наведемо приклад катастрофічної повені, яка відбулася 4–5 листопада 1998 року в Закарпатті. За 12 годин у зоні лиха опинилися більш ніж 200 населених пунктів і майже 400 тисяч населення. Зруйновано 2 695 житлових будинків, а 2 877 вимагають капітального ремонту, внаслідок повені загинуло 17 осіб.
Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на пологих ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Ці повені небезпечні, в першу чергу, своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.
Наслідки повеней:
· затоплення шаром води значної площі землі;
· ушкодження та руйнування будівель та споруд;
· ушкодження автомобільних шляхів та залізниць;
· руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;
· загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур;
· вимивання родючого шару ґрунту;
· псування та знищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;
· загроза інфекційних захворювань (епідемії);
· погіршення якості питної води;
· загибель людей.
Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються.
Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефективність профілактичних заходів для зниження збитків. Завчасний прогноз повеней може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.
Основний напрям боротьби з повенями полягає у зменшенні максимального прибування води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка ґрунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дієвий засіб – це регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб – влаштування дамб. Для ліквідації небезпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10–15 днів до початку льодоходу.
Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней – ландшафтно-меліоративні заходи. Необхідно обмежити або повністю заборонити ті види господарської діяльності, які сприяють посиленню повеней. Мова йдеться про збереження лісів на водозаборі, забороні будівництва мостів, дорожніх насипів та інших споруд у поймі, бо всі вони сприяють затриманню потоків води та піднімають її рівень.
Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені:
· при отриманні попередження про затоплення необхідно терміново вийти в небезпечне місце – на височину (попередньо відключити воду, газ, електроприлади);
· якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в безпечне місце, а самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель;
· для того, щоб залишити місця затоплення, можна скористатися човнами, катерами та всім тим, що здатне утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери тощо);
· коли людина опинилась у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скористатись плаваючими поблизу засобами й чекати допомоги.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.